Ухвала

від 12.02.2015 по справі 826/14155/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14155/14 Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

12 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГубської О.А. суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О. при секретарі судового засіданняНечай Ю.О. за участю: представника позивачаРоспотнюк В.О. представника відповідачаСтарченко Р.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 грудня 2014 року у справі за позовом Приватного підприємства "ДЖА" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 05 серпня 2014 року № 0006602203, № 0006612203 і № 0006622203, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05 серпня 2014 року № 0006602203, № 0006612203 і № 0006622203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 грудня 2014 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В судове засідання з'явився представник відповідача, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Представник позивача до суду з'явився, проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "ДЖА" (ідентифікаційний код 34345647) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Вельд" (ідентифікаційний код 31606857) за період з 01.02.2012р. по 29.02.2012р., за результатами якої складено Акт від 16.07.2014р. № 233/22.5-07/37858904.

Згідно з висновками вказаного акту відповідачем встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема: пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 138.1, 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 149.1 ст. 149 та п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.3 і п. 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження цим підприємством податку на додану вартість за лютий 2012 року на загальну суму у розмірі 40438,00 грн., до заниження за такий же період податку на прибуток на загальну суму у розмірі 44890,00 грн., а також до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на 2315,00 грн.

Власну позицію відповідач мотивував тим, що надані до перевірки по фінансово-господарських взаємовідносинах між ПП "ДЖА" і ТОВ "Вельд" видаткові та податкові накладні лише фіксують господарські операції та жодним чином не дають можливості встановити її реальність, при цьому в основу обґрунтування таких доводів податковий орган посилався на акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.04.2013р. № 1400/22-2/31606857 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Вельд", що перебувало у господарських відносинах з ТОВ "А-Квін" за період з 01.02.2012р. по 31.03.2012р., в якому зазначено про відсутність вказаного товариства за місцезнаходження, а також зазначено, що звіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ "Вельд" в жовтні, грудні 2011 року та в серпні, жовтні 2012 року.

На підставі висновків акту перевірки від 16.07.2014р. № 233/22.5-07/37858904 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0006602203 (форми "Р"), яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2012 року у розмірі 2315,00 грн.,

№ 0006612203 (форми "Р"), яким визначило ПП "ДЖА" до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 55047,50 грн., в т.ч. 40438,00 грн. - основний платіж, 10109,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

№ 0006622203 (форми "Р"), яким визначило позивачу до сплати суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 56112,50 грн., в т.ч. 44890,00 грн. - основний платіж, 11222,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Вважаючи, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем незаконно та необґрунтовано, позивач звернувся до суду із позовом про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було протиправно донараховано суми податку на прибуток і податку на додану вартість, та відповідно застосовано штрафні (фінансові) санкції спірними податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам апеляційної скарги, виходячи з наявних у справі матеріалів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), зокрема п. 138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп.138.1.1 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно із п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, підставою для формування валових витрат є наявність первинних бухгалтерських документів, що підтверджують понесені підприємством валові витрати. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені підприємством в рамках господарської діяльності.

Приписами п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже в даному випадку правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень повинен довести відповідач як суб'єкт владних повноважень.

В той же час, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що 01.09.2009р. між ПП "ДЖА" (Покупець), в особі директора ОСОБА_7, та ТОВ "Вельд" (Постачальник), в особі директора ОСОБА_8, було укладено договір за № ВТ0035/09, за умовами якого Постачальник зобов'язується на умовах та в порядку, визначених цим Договором, поставляти (передавати у власність Покупця) згідно замовлення та накладних на продукцію, а Покупець зобов'язується на умовах та в порядку, визначених цим Договором, приймати названу продукцію та оплачувати її. Предметом поставки за цим Договором: продукти харчування (п.п. 1.1, 1.2 Договору). Згідно з п. 2.1 Договору поставкою вважається передача Товару представнику Покупця в місці яке вкаже Покупець. Постачальник зобов'язується поставити продукцію за цінами зазначеними у прайс-листі, затверджених Сторонами. Ціна, асортимент та кількість поставленої продукції міститься у видаткових накладних. Ціна Товару включає вартість упаковки, перевезення (п.п. 4.1, 4.2 Договору).

На підтвердження реального руху активів в процесі здійснення вказаних господарських операції з ТОВ "Вельд" позивачем надано відповідно копії вказаного договору, видаткових накладних за лютий 2012 року, податкових накладних за лютий 2012 року, виписаних ТОВ "Вельд" на користь ПП "ДЖА", які підписані директором ОСОБА_8 і скріплені печаткою підприємства, оборотно-сальдової відомості по рахунку 631, виписок по рахунку позивача, відповідно до яких позивач виплатив на користь ТОВ "Вельд" загальну суму у розмірі 110056,02 грн., в тому числі ПДВ - 18342,67 грн., договору зберігання від 01.09.2009р. № 1/0109, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_9, та складеним за результатами його виконання актом, який підтверджує наявність у позивача умов для зберігання поставленого, в тому числі ТОВ "Вельд", товару, договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 25.10.2011р. № 16444, умовами перевезення вантажів до нього, укладеного між позивачем та ТОВ "Нова Пошта", який підтверджує наявність у позивача необхідних умов для транспортування відповідного товару, зокрема, поставленого ТОВ "Вельд", договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 25.10.2011р. № 16444, умовами перевезення вантажів до нього, укладеного між позивачем та ТОВ "Нова Пошта".

На підтвердження подальшого руху активів у процесі здійснення власної господарської діяльності та використання для її цілей придбаного у контрагента товару, позивачем надано копії договорів поставки укладених позивачем з ТОВ "МК Центр" від 04.04.2008р. № 4, з ТОВ "Алнаір" від 22.03.2011р. № 756, з ТОВ "Симпатик" від 28.03.2011р. № Р-1882, з ТОВ "Еко" від 28.03.2011р. № 10277 К, з ТОВ "Атор" від 01.07.2011р. № 654, з ТОВ "Цаннер" від 11.07.2011р. № 674, з ДП "Сеть-Маркет" від 31.12.2011р. № СМ007738, з ДП "Продмережа" від 31.12.2011р. № ПМ007733, з ДП "Інфо-Мережа" від 31.12.2011р. № ИФ007741, з ДП "Терра-Трейд" від 31.12.2011р. № ТТ007740, а також складених за результатами їх виконання видаткових накладних та актів про розбіжності, які підтверджують подальшу реалізацію поставленого, зокрема, ТОВ "Вельд" товару.

Відповідач не заперечує встановлених судом першої інстанції обставин, що на час укладання договору із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угоди.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність належним чином оформлених первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування валових витрат підприємства чи правомірність включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Колегія суддів вважає, що первинні документи, копії яких містяться в матеріалах справи не мають дефектів форми, змісту або походження чи інших недоліків, повністю відповідають вимогам до первинних документів, які встановлено наведеними вище положеннями Закону.

При цьому, перевіркою не встановлено і в акті не зазначено про відсутність документів первинного бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження нарахування ПДВ по операціям із ТОВ "Вельд" за період стосовно якого здійснювалася перевірка позивача, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. Також, перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства.

Крім того, відповідачем не заперечується, що зміст господарських зобов'язань що виникають з поставки товарів не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують об'єкт і базу оподаткування ПДВ та відповідають вимогам ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". В свою чергу податкові накладні відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК.

Належність, допустимість і достатність наданих позивачем доказів, відповідач жодним чином не спростував, у зв'язку з чим відсутні достатні підстави для відхилення наданих позивачем доказів.

Колегією суддів враховується, що необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

В даному випадку, податковий орган, в основу обґрунтування власних доводів посилався на акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.04.2013р. № 1400/22-2/31606857 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Вельд", що перебувало у господарських відносинах з ТОВ "А-Квін" за період з 01.02.2012р. по 31.03.2012р., в якому зазначено про відсутність вказаного товариства за місцезнаходження, а також зазначено, що звіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ "Вельд" в жовтні, грудні 2011 року та в серпні, жовтні 2012 року.

Судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

В силу положень статті 89 Кримінального процесуального кодексу України, допустимість доказів вирішується тільки судом під час їх оцінки на час ухвалення судового рішення, в той же час відповідачем не надано обвинувальний вирок, чи постанову про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, в яких би суд посилався на факти зазначені у вказаній постанові, як на достовірно встановлені та доведені.

В силу положень ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду, що ухвалений щодо такої особи, та в частині питань, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, який набрав законної сили.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Неможливість підтвердити відображення контрагентами сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань згідно даних актів перевірок інших суб'єктів господарювання, порушення кримінальної справи щодо посадової особи контрагента не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 22.10.2010 у справі № 21-3а10, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 у справі 21-47а10.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, хоча в силу вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб'єкта владних повноважень покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, судова колегія виходить з того, що посилання ДПІ на імовірні, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства не є достатньо вагомим доказом, який би беззаперечно спростовував реальність господарських операцій між " ПП "ДЖА" і ТОВ "Вельд", факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 грудня 2014 року у справі за позовом Приватного підприємства "ДЖА" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 05 серпня 2014 року № 0006602203, № 0006612203 і № 0006622203 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддіА.Б Парінов О.О. Беспалов

Повний текст ухвали виготовлено 17 лютого 2015 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.