Рішення

від 09.02.2015 по справі 916/20/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2015 р.Справа № 916/20/15-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - Кудринська З.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „АТМА" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дельта Кріст Сістемз" про стягнення 12975,23 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „АТМА" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дельта Кріст Сістемз" про стягнення заборгованості за договором поставки № 82/6ПО від 05.03.2013 р. в загальному розмірі 12975,23 грн., у т.ч. 10458,05 грн. - основного боргу, 1018,65 грн. - пені, 522,90 грн. - штрафу, 118,02 грн. - 3% річних, 857,61 грн. - інфляційних. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

05.03.2013 року між ТОВ „АТМА" (постачальник) та ТОВ „Дельта Кріст Сістемз" (покупець) укладено договір поставки товару № 82/6ПО та додаток № 1 до даного договору.

Як зазначає позивач, 16 липня 2014 року позивач передав, а відповідач прийняв товар, який зазначений у видатковій накладній № АА-0007037 на суму 3 612,00 грн.

Також 24 липня 2014 року позивач передав, а відповідач прийняв товар, який зазначений

видатковій накладній № АА-0007310 на суму 2793,60 грн., а 29 липня 2014 року позивачем передано відповідачу і останнім прийнято товар за видатковою накладною № АА-0007461 на суму 3108,00 грн.

В подальшому за видатковою накладною № АА-0007714 позивачем 04.08.2014 р. передано відповідачу і останнім прийнято товар на суму 944,45 грн.

Так, позивач зазначає, що згідно п. 4.3. договору оплата отриманого товару проводиться протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару покупцем на розрахунковий рахунок постачальника.

Як вказує позивач, на момент подання позову до суду відповідач не здійснив розрахунок, тим самим відповідач порушив умови договору щодо строків оплати товару.

Поряд з цим позивач зазначає, що 25 листопада 2014 року ним було направлено на адресу відповідача претензію за вих. № 265 про сплату заборгованості за договором, але відповідач не задовольнив законні вимоги позивача.

Відтак, за ствердженнями позивача, на момент подачі позову борг відповідача за поставлену продукцію склав 10458,05 грн.

Крім того, позивач посилається на п. 5.3. договору, згідно з яким в разі порушення покупцем умов, передбачених п. 4.3. договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, до повного виконання зобов'язання. Так, нарахована позивачем пеня склала 1018,65 грн.

Також відповідно п. 5.4. договору у разі, якщо покупець прострочить виконання зобов'язань з оплати товару на строк понад 10 робочих днів, покупець зобов'язаний відшкодувати постачальнику на його вимогу понад пеню, передбачену п. 5.3. договору, штраф за завдані таким простроченням збитки, розмір якого складає 5% від простроченої суми, що становить за розрахунком позивача 522,90 грн.

Більш того, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу інфляційні, що складають 857,61 грн., а також 3% річних від простроченої суми в розмірі 118,02 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.01.2015 р. позовну заяву ТОВ „АТМА" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/20/15-г, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду на 29.01.2015 р.

27.01.2015 р. до господарського суду Одеської області надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника.

У судовому засіданні 29.01.2015 р. представник відповідача пояснив, що основний борг у сумі 10 458,05 грн. відповідач визнає в повному обсязі, при цьому просив суд надати час для перерахування позивачу визнаної суми боргу.

В засіданні суду 29.01.2015 р. оголошувалась перерва до 09.02.2015 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 09.02.2015 р. представник відповідача повідомив про перерахування відповідачем згідно платіжних доручень № 101 і № 102 від 06.02.2015 року суми основного боргу в розмірі 10458,05 грн., а також суми інфляційних нарахувань в розмірі 857,61 грн. і 3% річних в розмірі 118,02 грн., про що надав до суду відповідні платіжні доручення. Наразі представник відповідача просив суд з урахуванням здійсненої сплати суми основного боргу зменшити розмір штрафних санкцій до 100% та відмовити в задоволенні цієї частині позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.

05 березня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „АТМА" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Дельта Кріст Сістемз" (покупець) укладено договір поставки товару № 82/6ПО з додатком № 1 до нього, в якому наведено зразки печатки підприємства і підписів матеріально-відповідальних осіб, що підтверджують отримання товару від ТОВ „АТМА" по вказаному договору поставки.

Згідно п. 1.1. договору позивач як постачальник зобов'язується поставити на умовах цього договору, а відповідач як покупець прийняти і оплатити санітарно-гігієнічне та професійне прибиральне обладнання в кількості, асортименті та в строки, обумовлені сторонами в даному договорі та в специфікаціях, рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 1.2. договору поставка товару здійснюється партіями на протязі дії договору; умови поставки кожної окремої партії узгоджується сторонами додатково. Під партією товару розуміється товар, поставлений по одній накладній.

За умовами п. 2.1 договору, якість і комплектність товару повинні відповідати чинним нормативним документам (ДСТУ, ТУ та іншим умовам виробника).

Згідно з п. 2.2. договору гарантійні строки на товар встановлюються згідно технічної документації па кожен окремий вид товару. При виявленні виробничих дефектів товару при його прийманні (або в процесі експлуатації в межах гарантійного строку при умові дотримання покупцем вимог по правильному використанню товару) постачальник за свій рахунок усуває виявлені дефекти в строки, узгоджені сторонами. При неможливості усунення недоліків товар підлягає заміні або реалізації по ціні, узгодженій сторонами додатково.

В п. 2.3. договору передбачено, що передача товару проводиться у відповідності з вимогами Інструкцій з приймання товару по кількості та якості (П-7, П-8 ).

Згідно п. 2.4. договору товар постачається в тарі та упаковці, яка забезпечує якісне транспортування.

За умовами п. 3.1. договору товар постачається в строки, узгоджені сторонами в специфікації. При проведенні розрахунків шляхом попередньої оплати або авансових платежів, в разі несвоєчасного перерахування авансу або оплати покупцем, строки поставки товару, відповідно подовжуються на час затримки оплати. Постачальник має право дострокової поставки товару.

В п. 3.2. договору передбачено, що доставка товару провадиться на умовах, зазначених в специфікаціях, відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС-2000.

Відповідно до п. 4.1. договору ціна товару погоджується між сторонами на кожну партію товару і визначається в специфікаціях, рахунках-фактурах та видаткових накладних. Загальна сума договору складається із сум специфікацій, рахунках-фактурах та видаткових накладних (п. 4.2. договору).

Згідно п. 4.3. договору оплата отриманого товару проводиться протягом 14 календарних з моменту отримання товару покупцем на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до п. 4.4. договору оплата за товар проводиться в грошовій формі шляхом зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. За погодженням сторін можливі інші форми розрахунків, що оформляється у вигляді додаткової угоди до цього договору.

В п. 4.5. договору сторони погодили, що товар вважається оплачений з моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, оприбуткування готівки в касу постачальника або підписання двома сторонами документу, що свідчить про проведені розрахунки, які не заборонені законодавством України.

П. 4.6. договору передбачено, що право власності на товар постачальника переходить до покупця з моменту передачі товару на склад покупця та оформлення видаткової накладної.

Строк дії договору визначено в п. 7.1. договору, що становить з моменту його підписання сторонами та до 31.12.2013 р. У тому випадку, якщо сторони, у термін не менш, чим за 30 календарних днів до закінчення терміну дії даного договору, не повідомлять один одного про бажання внести зміни або розірвати договір, то останній вважається продовженим терміном на один рік.

Як з'ясовано судом, після закінчення встановленого в п. 7.1 договору строку дії останнього сторонами договір не було розірвано та він діяв на протязі 2014 року.

Так, за ствердженнями позивача, ним на підставі наданих до суду видаткових накладних № АА-0007037 від 16.07.2014 р., № АА-0007310 від 24.07.2014 р., № АА-0007461 від 29.07.2014 р., № АА-0007714 від 04.08.2014 р. було поставлено відповідачу товар на загальну суму 10458,05 грн., який був отриманий відповідачем. Однак, несплата відповідачем вартості поставленого позивачем та отриманого відповідачем товару стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки товару є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Як з'ясовано судом та підтверджено сторонами, на виконання умов вищевказаного договору поставки № 82/6ПО позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 10458,05 грн., а саме:

- 16 липня 2014 року за видатковою накладною № АА-0007037 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 3612,00 грн.;

- 24 липня 2014 року за видатковою накладною № АА-0007310 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 2 793,60 грн.;

- 29 липня 2014 року за видатковою накладною № АА-0007461 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 3 108,00 грн.;

- 04 серпня 2014 року за видатковою накладною № АА-0007714 позивачем здійснено поставку відповідачу товару на суму 944,45 грн.

При цьому поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, що вбачається з підпису уповноваженої особи відповідача на вказаних видаткових накладних № АА-0007037 від 16.07.2014 р., № АА-0007310 від 24.07.2014 р., № АА-0007461 від 29.07.2014 р., № АА-0007714 від 04.08.2014 р., що скріплено печаткою відповідача.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відтак, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно п. 4.3. договору оплата отриманого товару проводиться протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару покупцем на розрахунковий рахунок постачальника.

Однак, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останній не виконав належним чином прийняті на себе зобов'язання по оплаті поставленого позивачем товару у встановлений договором строк, у зв'язку з чим сума боргу відповідача склала 10458,05 грн.

Між тим, як з'ясовано судом, на день розгляду справи вказану суму боргу, що заявлена до стягнення, відповідачем сплачено в повному обсязі, що підтверджується наданим відповідачем до суду платіжним дорученням № 101 від 06.02.2015 р. на суму 10458,05 грн. Відтак, з огляду на погашення відповідачем суми основного боргу перед позивачем за договором № 82/6ПО від 05.03.2013 р., суд доходить до висновку про те, що предмет спору по справі в частині суми основного боргу відсутній.

Крім того, судом з'ясовано, що нараховані позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідачу інфляційні втрати в розмірі 857,61 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 118,02 грн., розрахунок яких додано до позову, відповідачем сплачено згідно платіжного доручення № 102 від 06.02.2015 р. на суму 975,63 грн.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, враховуючи задоволення відповідачем законних вимог позивача по сплаті 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає, що предмет спору у справі в частині вказаних вимог про стягнення річних та інфляційних втрат відсутній.

Відповідно до п. 1 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „АТМА" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дельта Кріст Сістемз" про стягнення суми основного боргу в розмірі 10458,05 грн., 3% річних в сумі 118,02 грн., інфляційних втрат в сумі 857,61 грн.

Щодо решти частини вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 1018,65 грн. та штрафу у розмірі 522,90 грн. суд зазначає наступне.

Згідно ст. 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

- у другу чергу сплачуються проценти і неустойка,

- у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Отже, враховуючи зазначені положення та відсутність в договорі порядку погашення сум заборгованості, на думку суду, відповідач як боржник не позбавлений права на свій розсуд визначити призначення здійснених платежів. Так, з урахуванням наданих представником відповідача пояснень щодо погашення відповідачем основного боргу, 3% річних та інфляційних (помилковість зазначення в призначенні платежу щодо оплати пені), а також враховуючи відсутність з боку позивача будь-яких уточнень стосовно заявлених вимог та заперечень щодо порядку зарахування погашеної суми, судом розглядаються по суті вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 1018,65 грн. та штрафу у розмірі 522,90 грн.

Разом з тим, з огляду на те, що за умовами договору поставки оплата товару мала бути здійснена протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару, відповідно суд доходить до висновку про прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару по кожній видатковій накладній.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості отриманого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Згідно п. 5.3. договору поставки в разі порушення покупцем умов, передбачених п. 4.3. договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, до повного виконання зобов'язання.

Згідно п. 5.4. договору в разі, якщо покупець прострочить виконання зобов'язань з оплати товару на строк понад 10 робочих днів, покупець зобов'язаний відшкодувати постачальнику на його вимогу понад пеню передбачену п.5.3. договору, штраф за завдані таким простроченням збитки, розмір якого 5 % від простроченої суми.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором поставки щодо здійснення оплати за поставлений товар позивачем нараховано відповідачу пеню, виходячи з існуючої суми боргу по кожній поставці за окремою видатковою накладною, а також враховуючи діючу у обраний позивачем період подвійну облікову ставку НБУ. Дослідивши та перевіривши наданий позивачем до позову розрахунок суми пені по кожній видатковій накладній (а.с. 20-21), суд вважає здійснені розрахунки обґрунтованими та арифметично правильними. Зокрема:

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № АА-0007037 від 16.07.2014 р. на суму 3612,00 грн. позивачем за період з 31.07.2014 р. (після спливу 14 календарних днів з моменту поставки) по 23.12.2014 р. (145 дн.) нараховано пеню в сумі 370,90 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № АА-0007310 від 24.07.2014 р. на суму 2793,60 грн. позивачем за період з 08.08.2014 р. (після спливу 14 календарних днів з моменту поставки) по 23.12.2014 р. (137 дн.) нараховано пеню в сумі 271,57 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № АА-0007461 від 29.07.2014 р. на суму 3108,00 грн. позивачем за період з 13.08.2014 р. (після спливу 14 календарних днів з моменту поставки) по 23.12.2014 р. (132 дн.) нараховано пеню в сумі 291,47 грн. ;

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № АА-0007714 від 04.08.2014 р. на суму 944,45 грн. позивачем за період з 19.08.2014 р. (після спливу 14 календарних днів з моменту поставки) по 23.12.2014 р. (126 дн.) нараховано пеню в сумі 84,71 грн.

Отже, загальна сума нарахованої пені за несплату відповідачем вартості отриманого товару складає 1018,65 грн.

Крім того, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача, крім пені, також встановленого п. 5.4. договору штрафу в розмірі 5% від вартості кожної партії товару, оплата якої прострочена., адже прострочення оплати відповідачем товару мало місце понад 10 календарних днів. Зокрема:

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № АА-0007037 від 16.07.2014 р. на суму 3612,00 грн. нарахована сума штрафу складає 180,60 грн. (3612,00 грн. х 5%);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № АА-0007310 від 24.07.2014 р. на суму 2793,60 грн. нарахована сума штрафу складає 139,68 грн. (2793,60 грн. х 5%);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № АА-0007461 від 29.07.2014 р. на суму 3108,00 грн. нарахована сума штрафу складає 155,40 грн. (3108,00 грн. х 5%);

- за несплату поставленого товару згідно видаткової накладної № АА-0007714 від 04.08.2014 р. на суму 944,45 грн. нарахована сума штрафу складає 47,22 грн. (944,45 грн. х 5%).

Отже, загальна сума нарахованого відповідачу штрафу становить 522,90 грн.

Враховуючи те, що відповідачем було допущено прострочення виконання зобов'язання за вказаним договором поставки щодо здійснення оплати за поставлений позивачем товар, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення пені в сумі 1018,65 грн. і штрафу в сумі 522,90 грн.

Між тим під час розгляду справи відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій до 0 грн. (до 100%), посилаючись на те, що вже розрахувався з позивачем за поставлений товар і сплатив інфляційні та річні.

За приписами пункту 3 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. До того ж, як необхідність використання права на зменшення неустойки, так і розмір, до якого вона підлягає зменшенню закон (ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України) відносить на розсуд суду.

Так, відповідач просив зменшити штрафні санкції (неустойку) на 100%, проте беручи до уваги той факт, що відповідач повністю виконав свої зобов'язання за договором, та дотримуючись балансу інтересів сторін, суд вважає за можливе на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України зменшити пеню і штраф на 85% від заявленої суми, що становить 152,80 грн. пені (1018,65 грн. х 15%) і 78,44 грн. штрафу (522,90 грн. х 15%).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „АТМА" підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, хоча і частково, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача, виходячи із заявленої позивачем до стягнення суми боргу без урахування погашеної відповідачем суми боргу і зменшеної судом суми пені і штрафу. Як зазначено в абз. 4 п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки. Також в п. 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено. При цьому в п. 4.7 цієї ж Постанови Пленуму ВГСУ № 7 зазначено, що у застосуванні вказаних положень ст. 49 ГПК суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „АТМА" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дельта Кріст Сістемз" про стягнення основного боргу в розмірі 10458,05 грн., 3% річних в сумі 118,02 грн., інфляційних втрат в сумі 857,61 грн.

2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „АТМА" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дельта Кріст Сістемз" про стягнення пені і штрафу в сумі 1541,55 грн. задовольнити частково.

3. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Дельта Кріст Сістемз" (65088, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 92/94; код ЄДРПОУ 35502566; р/р 2600532311165 в ПАТ „Діамантбанк" м. Київ, МФО 320854) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „АТМА" (02068, м. Київ, вул. Вербицького, 1; код ЄДРПОУ 31287090; р/р 26002101364623 в АТ „ОТП Банк", МФО 300528) пеню в розмірі 152/сто п'ятдесят дві/грн. 80 коп., штраф в розмірі 78/сімдесят вісім/грн. 44 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1827/одна тисяча вісімсот двадцять сім/грн. 00 коп.

4. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „АТМА" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 14 лютого 2015 р.

Суддя В.С. Петров