Рішення

від 17.02.2015 по справі 903/3/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 лютого 2015 р. Справа № 903/3/15

за позовом приватного підприємства "АКВА-СІТІ"

до приватного підприємства "Кейсар"

про стягнення 242 318,77грн.

Суддя Кравчук В.О.

за участю представників сторін:

від позивача: н/в

від відповідача: н/в

У зв'язку з перебуванням судді Філатової С.Т. на лікарняному з 17.02.2015р. на підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Волинської області від 17.02.2015р. №01-3/8 здійснено автоматичний перерозподіл справи №903/3/15.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено суддю Кравчука В.О. для розгляду справи № 903/3/15.

Суть спору:

Приватне підприємство "АКВА-СІТІ" звернулось з позовом до приватного підприємства "Кейсар" про стягнення 242 318,77грн., в тому числі 241 722,75грн. безпідставно отриманих грошових коштів, 596,02грн. 3% річних згідно ч.2 ст. 625 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

ПП "АКВА-СІТІ" на підставі усної домовленості перерахувало на користь ПП "Кейсар" грошові кошти в загальній сумі 241 722,75грн., що підтверджується платіжними дорученнями №86 від 16.04.2014р., №148 від 02.06.2014р. Грошові кошти було перераховано для оплати за товар згідно рахунків №3 від 16.04.2014р., №5 від 02.06.2014р.

ПП "Кейсар" не поставило оплачений товар.

01.11.2014р. позивачем на адресу відповідача було направлено заяву (вимогу) з повідомленням про те, що внаслідок невиконання ПП "Кейсар" протягом більш ніж пів року зобов'язання щодо постачання товару, зазначеного в рахунках на оплату №№3, 5, виконання вказаного зобов'язання втратило інтерес для ПП "АКВА-СІТІ" та останнє відмовляється від прийняття виконання зобов'язання щодо постачання оплаченого ним товару, вважає його припиненим та вимагає повернення грошових коштів в сумі 241 722,75грн. (а.с. 11-13).

Вказану заяву (вимогу) було отримано відповідачем 18.11.2014р., що стверджується долученим до справи повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 13).

У поясненнях від 20.01.2015., відібраних у судовому засіданні 20.01.2015р. в порядку ст. 32 ГПК України, позивач повідомив, що між сторонами договори №2 від 14.04.2014р. та купівлі-продажу, на які є посилання в рахунках, не укладались.

Розгляд справи відкладався згідно ст. 77 ГПК України у зв'язку з непредставленням витребуваних доказів, необхідністю витребування додаткових доказів. Зобов'язано подати відповідача довідку про включення до ЄДРПОУ станом на день подачі позову, договір №2 від 14.04.2014р., зазначений в рахунку №3 від 16.04.2014р. та договір купівлі-продажу, зазначений в рахунку №5 від 02.06.2014р., пояснення (обґрунтовані доводи та заперечення) по суті позовних вимог, у випадку заперечень щодо розрахунків надати контррозрахунок.

Відповідач вимоги ухвал суду від 06.01.2015р., 20.01.2015р., 27.01.2015р. не виконав, витребуваних доказів не подав, повноважного представника в судове засідання не направив, хоча вчасно та належним чином був повідомлений про час та місце судового розгляду, що стверджується рекомендованим повідомленнями про вручення поштових відправлень №4301032912626 від 14.01.2015р., №4301032937254 від 28.01.2015р. (а.с. 30, 36).

Згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Неподання або несвоєчасне подання доказів з неповажних причин, спрямоване на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Дії відповідача розцінюються господарським судом як зловживання процесуальними правами та свідомим затягуванням розгляду справи.

Беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, враховуючи те, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, що стверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, був повідомлений ухвалами суду, що у разі неявки в судове засідання спір буде розглянуто за наявними в справі матеріалами, явку відповідача не було визнано обов'язковою, господарський суд, визнав зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України, -

ВСТАНОВИВ:

ПП «Кейсар» виставив ПП «АКВА-СІТІ» для оплати рахунки №3 від 16.04.2014р., №5 від 02.06.2014р. (а.с. 8, 9).

У вищезазначених рахунках є посилання на договори №2 від 14.04.2014р. та купівлі-продажу. Водночас, у поясненнях від 20.01.2015р. позивач пояснив, що договори між сторонами не укладались.

Відповідач вимоги ухвал суду не виконав, вказане не спростував.

Платіжними дорученнями №86 від 16.04.2014р., №148 від 02.06.2014р. позивач перерахував відповідачу 241 722,75грн. з призначенням платежу "за матеріали, суху суміш, гідроізол згідно рахунків №3 від 16.04.2014р., №5 від 02.06.2014р., в т.ч. ПДВ" (а.с. 10).

01.11.2014р. ПП «АКВА-СІТІ» направило на адресу ПП "Кейсар" вимогу про повернення коштів в сумі 241 722,75грн. (а.с. 11-12).

Позивач у вимозі зауважив, що оскільки відповідач більш, ніж півроку не виконує зобов'язання по поставці товару, зазначеного в рахунках, у зв'язку з цим виконання зобов'язання втратило інтерес для позивача, вважає його припиненим та відмовляється від прийняття виконання зобов'язання.

Надіслання та отримання вимоги стверджується поштовою квитанцією від 01.11.2014р. та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №3760004510394 від 08.11.2014р. (с. 13).

Вимога залишена відповідачем без відповіді.

Зважаючи на те, що відповідач, одержавши попередню оплату, зобов'язання щодо поставки товарно-матеріальних цінностей не виконав, кошти на вимогу не повернув, ПП «АКВА-СІТІ» звернулось до суду з позовом про стягнення 241 722,75грн. безпідставно отриманих коштів.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати в результаті дій суб'єктів, з якими закон пов'язує настання правових наслідків.

Суд встановив, що внаслідок дій позивача по здійсненню попередньої оплати між сторонами виникло зобов'язання, яке за своєю природою є договором про купівлю-продаж, а саме: відповідач виставив позивачу рахунки-фактури №3 від 16.04.2014р., №5 від 02.06.2014р. на суму 241 722,75грн., а позивач оплатив останні платіжними дорученнями №86 від 16.04.2014р., №148 від 02.06.2014р. з призначенням платежу "за матеріали, суху суміш, гідроізол згідно рахунків №3 від 16.04.2014р., №5 від 02.06.2014р., в т.ч. ПДВ".

Згідно зі ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 статті 693 Цивільного кодексу України надає покупцеві право вибору, а саме: вимагати передачі оплаченого товару або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в Рішенні від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

01.11.2014р. позивач повідомив про втрату інтересу, припинення зобов'язання та звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів в розмірі 241 722,75грн. протягом семи днів з дня отримання вимоги (а.с. 11-12).

Вимогу від 01.11.2014р. відповідач отримав 08.11.2014р., що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №3760004510394 (а.с. 13).

Тобто, на підставі пункту 2 статті 693 Цивільного кодексу України у відповідача виник обов'язок по поверненню позивачеві сплачених ним коштів.

Договір купівлі-продажу за правовою природою кваліфікується як зустрічне виконання зобов'язання (ст. 655 Цивільного кодексу України), а частина 2 статті 538 ЦК України встановлює, що при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Сторони строки поставки товарів не визначені, але стаття 692 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець має оплатити товар після його прийняття, а частина 2 статті 693 Цивільного кодексу України надає право покупцеві вимагати повернення попередньої оплати за товар, який не поставлений.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1. ст.32 ГПК України).

Позивач в підтвердження заборгованості надав суду платіжні доручення №86 від 16.04.2014р., №148 від 02.06.2014р. на загальну суму 241 722,75грн., вимогу про припинення зобов'язання та повернення коштів з доказами надіслання від 01.11.2014р.

Відповідач суму позову не оспорив, доказів поставки товарно-матеріальних цінностей не представив, суму попередньої оплати на вимогу не повернув, у зв'язку з чим позовна вимога про повернення попередньої оплати в сумі 241 722,75грн. визнається судом обґрунтованою та підлягає до задоволення в силу ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 596,02грн. річних за період з 26.11.2014р. по 25.12.2014р. згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України, то у стягненні 596,02грн. річних слід відмовити.

Вказана правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2014р. у справі №3-90гс14.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Суд зауважує, що посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на ст. 1212 ЦК України є без підставне з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1/ набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2/ відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Внаслідок дій позивача по здійсненню попередньої оплати між сторонами виникло зобов'язання, яке за своєю природою є договором купівлі-продажу, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як оплату за поставку товарно-матеріальних цінностей, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Вказана правова позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 22.01.2013р. №3-69гс12, №3-30гс14 від 17.06.2014р.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 4 834,46грн. (пропорційно сумі задоволених вимог) слід віднести на нього відповідно до ст.49 ГПК України.

Відповідно до ст.90 ГПК України господарський суд вважає за необхідне надіслати окрему ухвалу ПП "АКВА-СІТІ" у зв'язку з недотриманням позивачем вимоги ст.67 ГК України щодо обов'язкового укладання господарських договорів при взаємовідносинах підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 174, 202 Господарського кодексу України, ст.ст.509, 525, 526, 530, 599, 612, 625, 655, 693 Цивільного кодексу України, ст.ст. 44-49, 82-85, 90 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства «Кейсар», Волинська область, Луцький район, с.Зміїнець, вул. Шкільна, буд. 1, кв. 5, код ЄДРПОУ 37490584

на користь приватного підприємства «АКВА-СІТІ», м. Донецьк, вул. Порт-Артурна, 91, код ЄДРПОУ 34304532

241 722,75грн. попередньої оплати, 4 834,46грн. витрат по сплаті судового збору. Всього - 246 557,21грн.

3. В стягненні 596,02грн. річних відмовити.

4. Надіслати окрему ухвалу приватному підприємству «АКВА-СІТІ».

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення

складено 17.02.2015р.

Суддя В.О. Кравчук