Рішення

від 17.02.2015 по справі 907/13/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.02.2015 Справа № 907/13/15

За позовною заявою приватного підприємства "ВМ плюс", , м. Ужгород

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Лісоіндустрія", м. Берегово

про стягнення заборгованості у розмірі 10999,06 грн. за договором купівлі-продажу № 25 від 21.01.2013р.

Суддя Русняк В.С.

Представники, присутні в судовому засіданні:

від позивача - Гулинець В.В., директор, Гулинець В.А., довіреність №01/10 від 01.10.2014р.

від відповідача - не з'явився;

Суть спору: приватне підприємство "ВМ плюс", м. Ужгород звернулось з позовною заявою до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Лісоіндустрія", м. Берегово про стягнення заборгованості у розмірі 10999,06 грн. за договором купівлі-продажу № 25 від 21.01.2013р.

Представниками позивача позов підтримано, посилаючись на підтвердження підстав позовних вимог доданими до матеріалів справи документальними доказами. Просять позов задоволити.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, вимоги ухвал суду від 13.01.2015р. та 03.02.2015р. не виконав, для участі в даному судовому засіданні не з'явився, про причини неявки уповноваженого представника у судове засідання не повідомив.

Відповідачу надіслано ухвали господарського суду за його місцезнаходженням згідно з зазначеною адресою в позовній заяві та підтвердженій витягом з ЄДРПОУ, а отже господарським судом вжито відповідних заходів щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання по даній справі.

За таких обставин, суд вирішує спір в даному судовому засіданні в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в справі матеріалами.

В судовому засіданні 17.02.2015 оголошено вступну та резолютивну частину рішення згідно ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

21 січня 2013р. між приватним підприємством "ВМ плюс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Лісоіндустрія" укладено договір купівлі-продажу №25.

Згідно п.1.1 продавець зобов'язується продати мастильні та витратні матеріали та/або іншу продукцію, а покупець зобов'язується прийняти товар згідно накладних та оплатити його на умовах даного договору.

У відповідності до п. 4.2 укладеного договору, покупець зобов'язаний оплатити вартість товару не пізніше 5 (п'яти) календарних днів з дати отримання товару на складі продавця включно.

Згідно п. 6.1 та п. 6.2 договору, термін його дії починається з моменту підписання та продовжується на наступний рік, якщо жодна з сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за тридцять календарних днів до дати його закінчення, а також він є дійсним у відношенні розрахунків до остаточного їх виконання.

На виконання договірних зобов'язань позивач 25.07.2013року відвантажив відповідачеві товар (парафін Т-1) на загальну суму 4860,00 грн., що підтверджується копією видаткової накладної № 588 від 25.07.2013р., наявною в матеріалах справи.

В свою чергу відповідач зобов'язання щодо оплати за договором купівлі-продажу № 25 від 21.01.2013р. за отриманий товар, належним чином не виконав, в зв'язку з чим, станом на день розгляду справи заборгованість по оплаті склала 4860,00 грн.

У відповідності до ст. 526 Цивільного процесуального кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України учасники господарських відносин зобов'язані виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та Закону.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи позивач виконав взяті на себе зобов'язання в повному розмірі, а відповідач у визначені п. 4.2 договору строки оплати за товар не здійснив і на день розгляду справи, згідно акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.06.2013р. по 23.09.2014р. заборгованість відповідача перед позивачем становить 4860,00 грн.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача суми 4860,00 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу № 25 від 21.01.2013р. належним чином обґрунтована доданими до матеріалів справи документальними доказами, відповідачем не спростована, проаналізована судом, а отже підлягає задоволенню повністю.

Згідно п. 7.7 договору у випадку порушення покупцем строків платежу за придбаний товар (строк оплати встановлено п. 4.2 договору), покупець сплачує штраф в розмірі п'ятдесят відсотків від суми неоплаченого товару та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення платежу.

Позивачем нараховано відповідачу до сплати пеню за період з 01.08.2013р. по 09.01.2015р. в розмірі 1294,06грн. та штраф (неустойку) в розмірі 2430,00 грн. за порушення термінів оплати за вищезгаданим договором (розрахунок пені та штрафу наявний в матеріалах справи).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Згідно п.2 ст. 549, ст. 550-551 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що встановлюється договором і обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, окрім того, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

У відповідності ст. 552 Цивільного кодексу України сплата (передавання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі, а також не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Нараховані позивачем пеня за період з 01.08.2013р. по 09.01.2015р. в розмірі 1294,06грн. та штраф (неустойка) в розмірі 2430,00 грн. відповідно до п. 7.7 договору, визначена відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідачем не спростована, судом проаналізована, підтверджена належним розрахунком, а отже підлягає стягненню з відповідача.

За прострочку виконання грошового зобов'язання відповідачу на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано за період з 01.08.2013 р. по 31.12.2014 р. інфляційні в розмірі 1232,49 грн. та за період з 01.08.2013 р. по 09.01.2014 р. нараховано 210,51 грн. 3% річних.

Перевіривши додані до позовної зави розрахунки 3% річних та інфляційних, суд визнає їх заявленими в обґрунтованому розмірі та з законних підстав.

Окрім того, відповідно до п.7.6 договору, яким передбачено, що за порушення строків оплати та/або поставки товару, винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки, у тому числі неотриманий прибуток (упущену вигоду) у розмірі не менше 20 (двадцяти) відсотків від вартості неоплаченого товару у випадку невиконання зобов'язання стороною договору у строк, що перевищує три місяці з дати, коли зобов'язання мало бути виконане, позивач просить стягнути з відповідача суму 972,00 грн. - неотриманого доходу.

Згідно з частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною першою статті 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У пункті 6 рекомендацій президії Вищого господарського суду від 29.12.2007 № 04-5/239 «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» зазначено, встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Отже, за загальним принципом цивільного права, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство, як правило, виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 ЦК України).

Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками.

Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. При цьому такий зв'язок між порушенням та збитками має бути прямим та безпосереднім.

Разом з тим, позивачем доведено наявності прямого та безпосереднього причинного зв'язку між діями відповідача та сумою збитків у розмірі 972,00 грн.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 972,00 грн. збитків нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. Стягується сума 10999,06 грн., в т.ч. 4860,00 грн. основний борг, 1294,06грн. пеня, 2430 грн. штраф , 1232,49 грн. інфляційні, 210,51 грн. - 3% річних, 972,00 грн. - неотриманий дохід.

Відповідно до статті 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору 1827,00 грн. слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити повністю .

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІСОІНДУСТРІЯ" (90202, Закарпатська область, м. Берегове, вул. Фабрична, буд. 53, ідент. код 30640834) на користь приватного підприємства "ВМ ПЛЮС" (88015, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Перемоги, буд. 132, кв. 22, ідент. код 31624682) суму 10999,06 грн. ( десять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять грн. 06 коп.) заборгованості за договором купівлі-продажу № 25 від 21.01.2013р., в тому числі 4860,00 грн. основний борг, 1294,06грн. пеня, 2430 грн. штраф , 1232,49 грн. інфляційні, 210,51 грн. - 3% річних, 972,00 грн. - неотриманий дохід та суму 1827грн. ( одна тисяча вісімсот двадцять сім грн.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору. Видати наказ .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.02.2015р.

Суддя Русняк В.С.