Рішення

від 12.02.2015 по справі 914/4256/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2015 р. Справа № 914/4256/14

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (м. Київ)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Пікуй» (с. Матяші, Львівська обл.)

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Балій Василь Ярославович ( с. Гута, Львівська обл.)

про: стягнення суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 20045,68 грн.

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Пшеничній В.С.

Представники:

від позивача: Не з'явився.

від відповідача: Кондрашов Д.І. - довіреність б/н від 26.12.2014 року.

від третьої особи: Не з'явився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пікуй» (с. Матяші, Львівська обл.) про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 20045,68 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.12.2014 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 09.12.2014 року. Ухвалою суду від 09.12.2014 року розгляд справи відкладено до 29.12.2014 року. Ухвалою суду від 29.12.2014 року розгляд справи відкладено до 06.01.2015 року, у зв'язку з відсутністю представника позивача. Ухвалою суду від 06.01.2015 року розгляд справи відкладено до 12.01.2015 року, у зв'язку з відсутністю представників сторін. Ухвалою суду від 12.01.2015 року розгляд справи відкладено до 20.01.2015 року, у зв'язку з відсутністю представника позивача та для надання доказів. Ухвалою суду від 20.01.2015 року розгляд справи відкладено до 28.01.2015 року, у зв'язку з відсутністю представників сторін. Ухвалою суду від 28.01.2015 року розгляд справи відкладено до 05.02.2015 року, у зв'язку з відсутністю представника позивача. Ухвалою суду від 05.02.2015 року розгляд справи відкладено до 12.02.2015 року, у зв'язку з відсутністю представників сторін.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 04.12.2014 року, про відкладення від 09.12.2014 року, від 29.12.2014 року, від 06.01.2015 року, від 12.01.2015 року, від 20.01.2015 року, від 28.01.2015 року, від 05.02.2015 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить Реєстр № 111 на відправлення рекомендованої кореспонденції за 06.02.2015 року, а явка позивача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

08.12.2014 року за вх.№53189/14 позивач подав клопотання по справі.

26.12.2014 року за вх.№56456/14 позивач подав клопотання по справі.

12.01.2015 року за вх.№574/15 позивач подав додаткові пояснення по справі.

20.01.2015 року за вх.№1943/15 позивач подав клопотання по справі.

20.01.2015 року за вх.№1944/15 позивач подав додаткові пояснення по справі.

04.02.2015 року за вх.№ 4331/15 позивач подав додаткові пояснення по справі.

04.02.2015 року за вх.№ 4320/15 позивач подав клопотання по справі.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 04.12.2014 року, про відкладення від 09.12.2014 року, від 29.12.2014 року, від 06.01.2015 року, від 12.01.2015 року, від 20.01.2015 року, від 28.01.2015 року, від 05.02.2015 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

29.12.2014 року за вх.№56608/14 відповідач подав відзив на позовну заяву.

12.01.2015 року за вх.№547/15 відповідач подав клопотання по справі.

12.01.2015 року за вх.№64/15 відповідач подав заяву про продовження строку розгляду справи понад такий, що встановлений ст. 69 ГПК України.

15.01.2015 року за вх.№1059/15 відповідач подав додаткові письмові пояснення по справі.

28.01.2015 року за вх.№3014/15 відповідач подав додаткові письмові пояснення.

03.02.2015 року за вх.№ 3958/15 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Третя особа вимог ухвали суду про відкладення від 28.01.2015 року, від 05.02.2015 року не виконала, явку поважного представника в судове засідання не забезпечила, хоча і була своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить Реєстр № 111 на відправлення рекомендованої кореспонденції за 06.02.2015 року, а явка третьої особи була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

29.01.2015 року Господарським судом Львівської області направлено вимогу щодо надіслання матеріалів справи про адміністративне правопорушення Правил дорожнього руху №3-1088/2011 року по дорожньо-транспортній пригоді, яка відбулась 25.11.2011 року на дорозі Харків-Красноград-Перещепіне за участю гр. Балія В.Я. та гр. Вахрамова С.О.

06.02.2015 року за вх. № 4782/15 з Буського районного суду Львівської області надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення Правил дорожнього руху №3-1088/2011 року по дорожньо-транспортній пригоді, яка відбулась 25.11.2011 року на дорозі Харків-Красноград-Перещепіне за участю гр. Балія В.Я. та гр. Вахрамова С.О.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну і резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 12.02.2015 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 25 листопада 2011 року о 22.30 год. на дорозі Харків-Красноград-Перещепіне, сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю двох автомобілів: 1) «Рено Преміум» д.н. ВС 2788 АР, яким керував Балій Василь Ярославович та власником якого є ТОВ «Пікуй» (надалі - відповідач); 2) «Тойота Авенсіс» д.н. АЕ 6797 АР під керуванням Вахромова Сергія Олександровича (Потерпілий) та володільцем якого є він сам.

Позивач зазначає, що внаслідок зазначеного ДТП, автомобіль Потерпілого отримав механічні пошкодження, що підтверджується первісною Довідкою ДАІ, Страховим актом № 5520В/17/2012 від 07.03.2012р., доданими до цієї позовної заяви.

Позивач звертає увагу на те, що на момент ДТП, між відповідачем та позивачем - ПрАТ «Страхова група «ТАС» був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 04.02.2011 р. № АА/2552001, за яким позивач застрахував цивільну відповідальність відповідача перед третіми особами, при використанні транспортного засобу (надалі - автомобіль відповідача).

Позивач зазначає, що 29.12.2011 р. ФОП Шаповалов В.І. проведено оцінку автомобіля «Тойота Авенсіс» д.н. АЕ 6797 АР стосовно розміру матеріального збитку, завданого заявникові в результаті пошкодження транспортного засобу.

Позивач наголошує, що на підставі вказаного Страхового акта та Заяви Смирнова Бориса Борисовича, відповідно до норм ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі - Закон), позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 20 045 (двадцять тисяч сорок п 'ять ) грн. 68 коп.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Згідно п.п. «г» п. 38.1.1 п. 38. 1 ст. 38 Закону, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

На думку позивача, як вбачається з матеріалів справи (Довідка ДАІ), на момент ДТП автомобіль був у невідповідному технічному стані: розрив, відшарування корду, знос протектора шини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ст. 1192 Цивільного кодексу України, суд може зобов'язати особу, яка спричинила збитки, відшкодувати їх у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконаних робіт, необхідних для відновлення речі .

Із вказаних вище норм закону вбачається, що відшкодування шкоди страховій компанії в порядку регресу здійснюється володільцем транспортного засобу, а саме - відповідачем.

Позивач звертає увагу на те, що 31 березня 2014 року відповідачу було надіслано лист-претензію № 296 ТАС з вимогою сплатити борг. Відповідач на даний лист жодним чином не відреагував та суму страхового відшкодування по сьогоднішній день не сплатив.

Оскільки відповідач не відшкодував шкоду, згідно з положеннями ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», позивач отримав право вимоги на таке відшкодування, то відповідач повинен відшкодувати шкоду позивачу у примусовому порядку на підставі рішення суду.

Позивач зазначає, що остання відома адреса місця знаходження відповідача є: 80411, Львівська обл., с. Матіяші, вул. Центральна, 14-в.

Позивач зазначає, що на момент ДТП між відповідачем та позивачем - ПрАТ «Страхова група «ТАС» був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 04.02.2011 р. № АА/2552001 (надалі - Договір), за яким позивач застрахував цивільну відповідальність відповідача перед третіми особами, при використанні транспортного засобу «Рено» д.н. ВС2788АР (надалі - автомобіль відповідача). Таким чином, ТОВ «Пікуй» являється Страхувальником за даним Договором.

Позивач наголошує, що, згідно Свідоцтва про реєстрацію (міститься у матеріалах справи) автомобіль «РЕНО Преміум» д.н. ВС2788АР належить ПП «Пікуй», даний факт також встановлено працівниками ДАІ, які оформляли дану ДТП ( відомості № 8919385 пункт 1) (в матеріалах справи).

Також, позивач звертає увагу на те, що безпосередьо ПП «Пікуй»в особі Спічака Н.В., подав заяву про настання страхової події ( в матеріалах справи), що підтверждує причетність відповідача до настання страхової події та права позивача звернутись відповідно за відшкодуванням в порядку регресу.

Позивач зазначає, що з огляду на вищезазначене, можна зробити висновок, що після виплати страхового відшкодування потерпілій особі, яка на момент ДТП керувала транспортним засобом на основі посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію, у позивача виникло право регресу (зворотньої вимоги) на основі норм спеціального закону про обов 'язкове страхування до Страхувальника, тобто до ТОВ «Пікуй».

Тому, на думку позивача, головним аргументом по даній справі є те, що цивільно-правова відповідальність була застрахована у ПАТ «Страхова група «ТАС», а ТОВ «Пікуй» є Страхувальником. Таким чином, з'ясування питання про те, чому подорожній лист виданий не відповідачем та чи працював Балій В.Я. у ТОВ «Пікуй» не є необхідним.

Позивач наголошує, що, згідно відомостей № 8919385 (п.2), власником транспортного засобу «Тойота » д.н. АЕ6797АР є Лопатін Є.В., водій на момент ДТП -Вахромов С.О. згідно довіреності, яка зареєстрована за № 3768, згідно якої, гр. Лопатін уповноважує Чуйко В.О. ,експлуатувати, обмінювати,продавати тощо належний йому ТЗ «Тойота Авенсіс» д.н. АЕ6797АР. В свою чергу, Чуйко В.О., згідно довіреності, яка зареєстрована в реєстрі №3955 від імені Лопатіна Є.В., відповідно до вимог статті 240 ЦК України та у межах прав наданих йому за основною довіреністю, уповноважив Вахромова С.О., експлуатувати ТЗ «Тойота Авенсіс » д.н. АЕ6797АР, зокрема, укладати договори страхування із страховими організаціями, одержувати страхове відшкодування, та вчиняти також всі інші юридично значимі дії, пов'язані з цією довіреністю. (копії додаються).

Позивач звертає увагу на те, що факт несправності автомобіля та те, що саме незабезпечення технічного справного стану транспортного засобу призвело до розриву шини автомобіля з подальшим відшаруванням корду з протектором, що призвело до пошкодження автомобіля «Тойота Авенсіс» під керуванням Вахромова С.О., факт якого встановлений відповідною постановою Буського районного суду Львівської області. Дана постанова набрала законної сили та не оскаржувалася. Інші належні та допустимі докази містяться в матеріалах справи (посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, довідка ДАІ, постанова Буського районного суду Львівської області тощо).

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що, як вбачається із тексту позовної заяви, позивач стверджує, що у ДТП було ушкоджено автомобіль Тойота Авенсіс д.н.з. АЕ 6797 АР, під керуванням Вахромова Сергія Олександровича, який є володільцем зазначеного транспортного засобу. При цьому, позивач стверджує (позовна заява, арк.. 1 абз. 1 знизу), що на підставі Страхового акту та заяви Смирнова Бориса Борисовича, останньому було виплачено страхове відшкодування у розмірі 20045, 68 грн.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі за текстом - Закон), у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 28 Закону, шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана:

з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;

з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;

з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;

з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;

з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;

з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ст. 35 Закону, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. До заяви додаються, зокрема, документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну.

Відповідач зазначає, що на момент ДТП, власником автомобіля Тойота Авенсіс д.н.з. АЕ 6797 АР був Лопатін Євген Володимирович. Вказане підтверджується копіями Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Тойота Авенсіс д.н.з. АЕ 6797 АР, Дефектної відомості (Акт огляду транспортного засобу) від 16.12.2012 року, протоколом огляду транспортного засобу № 95/1 від 16.12.2011 року, заяви на виплату за підписом Вахромова С.А. Усі вказані копії було долучено позивачем до позовної заяви. Натомість у матеріалах справи не міститься жодних документів, які б підтверджували право власності Вахромова С.О. на згаданий автомобіль. Відсутні також будь-які документи, якими б підтверджувалась правомірність підстав, на яких Вахромов С.О. володів згаданим автомобілем та керував ним.

Більше того, як вбачається з тексту заяви на виплату на ім'я Голови правління АТ «СГ «ТАС» Грицути Д.О., така заява підписана Вахромовим С.А. (а не Смирновим Борисом Борисовичем, як зазначено у позовній заяві) і до неї не долучено будь-яких додатків (відповідна графа заяви пуста), що прямо суперечить вимогам ст. 35 Закону.

Відповідно до ст. 38 Закону, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Таким чином, на думку відповідача, страхове відшкодування власнику автомобіля Тойота Авенсіс д.н.з. АЕ 6797 АР позивачем фактично не здійснено, а відтак - відсутні підстави для стягнення із відповідача суми регресного відшкодування.

Окрім цього, як зазначає позивач, відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Таким чином, при зверненні до відповідача із даним позовом, позивач мав би довести, що особа, яка заподіяла шкоду (водій Балій Василь Ярославович) діяла у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків та є працівником відповідача.

Натомість, за твердженням відповідача, у матеріалах справи міститься копія подорожнього листа № 221111/01 від 22.11.2014 року. Відповідно до вказаного листа, водій Балій В.Я. мав завдання на перевезення вантажу із міста Кам'янка - Бузька через м. Львів у м. Дніпропетровськ. При цьому, після Дніпропетровська, водій повинен був прямувати у селище Володимирівське (Київської області).

Відповідач звертає увагу на те, що такий лист водієві видала фізична особа - підприємець - Ільницький І.І., а не ТзОВ «Пікуй». Більше того, Балій В.Я. не є та ніколи не перебував у трудових відносинах із ТзОВ «Пікуй». Проте, згідно полісу №АА/2552001 було застраховано відповідальність саме ТзОВ «Пікуй», а не відповідальність будь-яких інших осіб.

Таким чином, на думку відповідача, ТзОВ «Пікуй» не є та не може бути належним відповідачем у даній справі, оскільки, у момент ДТП, заподіювач шкоди не був працівником ТзОВ «Пікуй», що виключає можливість посилання на п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» та на ст. 1172 ЦК України.

Відповідач звертає увагу на те, що у позовній заяві позивач стверджує, що ДТП сталось на дорозі Р-15 Харків - Краснодар Перещепине. Разом із тим, як вбачається із Постанови Кабінету міністрів України від 18 квітня 2012 р. № 301 «Про затвердження переліку автомобільних доріг загального користування державного значення», автодорога Харків - Красноград - Перещепине має індекс М-29.

Відповідач звертає увагу на те, що позивач посилається на п. Г ст. 38.1 Закону, відповідно до якого, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху. Таким чином, позивач, з урахуванням ст. 33 ГПК України, повинен довести не тільки вину тої чи іншої особи у заподіянні ДТП, але і те, що технічний стан застрахованого автомобіля не відповідав вимогам саме Правил дорожнього руху у редакції, чинній на день ДТП. У іншому випадку у позивача не виникає права на звернення із регресною вимогою.

Відповідач зазначає, що у позовній заяві позивач стверджує, що неналежний технічний стан застрахованого автомобіля проявився у розриві та зносі протектора шин. Разом із тим, відповідно до п. 31.4.5. Правил дорожнього руху забороняється експлуатація коліс і шин, якщо:

а) шини легкових автомобілів та вантажних автомобілів з дозволеною максимальною масою до 3,5 т мають залишкову висоту малюнка протектора менше 1,6 мм, вантажних автомобілів з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т - 1,0 мм, автобусів - 2,0 мм, мотоциклів і мопедів - 0,8 мм. Для причепів установлюються норми залишкової висоти малюнка протектора шин, аналогічні нормам для шин автомобілів-тягачів;

б) шини мають місцеві пошкодження (порізи, розриви тощо), що оголюють корд, а також розшарування каркаса, відшарування протектора і боковини ;

в) шини за розміром або допустимим навантаженням не відповідають моделі транспортного засобу;

г) на одну вісь транспортного засобу встановлено діагональні шини разом з радіальними, ошиповані і неошиповані, морозостійкі і неморозостійкі, шини різних розмірів чи конструкцій, а також шини різних моделей з різними малюнками протектора для легкових автомобілів, різними типами малюнків протектора - для вантажних автомобілів;

ґ) на передню вісь транспортного засобу встановлено радіальні шини, а на іншу (інші) -діагональні;

д) на передній осі автобуса, який виконує міжміські перевезення, встановлено шини з відновленим протектором, а на інших осях - шини, відновлені за другим класом ремонту;

є) на передній осі легкових автомобілів і автобусів (крім автобусів, які виконують міжміські перевезення) встановлено шини, відновлені за другим класом ремонту;

є) відсутній болт (гайка) кріплення або є тріщини диска і ободів коліс.

Жодних інших вимог до коліс і шин чинними Правилами дорожнього руху не встановлено.

Відповідач звертає увагу на те, що Постановою Буського районного суду Львівської області не встановлено наявності будь - яких обставин, передбачених пп. а-є п. 31.4.5. Правил дорожнього руху України. Більше того, вказаною постановою не встановлено того, що автомобіль експлуатувався із розірваною шиною і що сам розрив не було спричинено обставинами, що не залежали від волі водія, а констатовано лише факт розриву, і після такого розриву автомобіль зупинився (тобто, не експлуатувався), а також не встановлено, що знос шини не відповідав вимогам пп. а п. 31.4.5.

Таким чином на думку відповідача, позивачем не доведено наявності у нього підстав для звернення до відповідача із регресним позовом у порядку п. «г» ст. 38.1 Закону.

Відповідач зазначає, що 04.01.2011 року між ТзОВ «Пікуй», як орендодавцем, та приватним підприємцем Ільницький І.І., було укладено Договір № 01/01-11 про надання в орендне використання автотранспорту (надалі за текстом - Договір, копія міститься у матеріалах справи). Відповідно до п. 1.1 Договору, Орендар бере в оренду у Орендодавця сідловий тягач марки РЕНО ВС2788 АР, номер шасі - УР622ОУА0С0017421, рік випуску - 1999. Таким чином, автомобіль, РЕНО д.н.з. ВС2788 АР було передано ТзОВ «Пікуй» в оренду третій особі.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як зазначено у ст. 283 ГК України, за договором оренди, одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Відповідно до ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Як вбачається із ч. 1 ст. 398 ЦК України, право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідач зазначає, із огляду на вищенаведене, у період дії Договору автомобілем РЕНО д.н.з. ВС2788 АР користувався Орендар за договором. Він же фактично на підставі договору був і володільцем вказаного автомобіля.

Відповідач звертає увагу на те, що, відповідно до п. 7.1 Договору, даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і є дійсним до 30 діб з дня, коли одна із сторін письмово повідомить другу сторону про своє бажання розірвати даний договір. Договір діє до 31.12.2011 року. За твердженням відповідача, ані орендар, ані орендодавець за Договором повідомлень про дострокове розірвання Договору, в порядку п. 7.1 Договору, одне одному не надсилали. Таким чином, згаданий договір діяв і станом на день ДТП (25.11.2011 року), а тому, у цей період ТзОВ «Пікуй» не могло вважатись володільцем автомобіля РЕНО д.н.з. ВС2788 АР.

Відповідно до ст. 765 - 766 ЦК України, наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму. Якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором:

вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою;

відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків. Договором оренди строку передачі орендованого автомобіля не встановлено. Орендар до ТзОВ «Пікуй» із зазначеними вимогами не звертався, орендований автомобіль було йому передано у користування 02.01.2011 року за актом № ОУ-0010001 (копія додається), як вбачається із матеріалів справи (зокрема із подорожнього листа № 221111/01 від 22.11.2014 року, копія якого міститься у матеріалах справи), об'єкт оренди використовувався орендарем.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. На думку відповідача, із цитованого положення випливає, що чинним законодавством передбачена відповідальність саме володільця джерела підвищеної небезпеки, а не особи, якій належить право власності на таке джерело, чи будь - якої іншої особи.

Таким чином, за твердженням відповідача, станом на день ДТП, вказаним вище автомобілем правомірно володіла третя особа, і саме за її завданням (як це підтверджується наявною у матеріалах справи копією подорожнього листа) діяв водій п. Балій В.Я., що спростовує вимоги позивача, пред'явлені відповідачу.

Окрім цього, відповідач зазначає, що, відповідно до п. 2.2. Договору, до числа обов'язків орендаря віднесено обов'язок утримувати автотранспорт в технічно справному стані, суворо виконувати правила експлуатації, проводити поточні ремонти, капітальні ремонти і технічне обслуговування.

За таких умов, на думку відповідача, саме орендар, а не ТзОВ «Пікуй», був зобов'язаний забезпечити належний технічний стан орендованого ним автомобіля РЕНО ВС2788АР, номер шасі - VF622GVА0C0017421, рік випуску - 1999, та відповідність його технічного стану (в т.ч. і стану шин автомобіля) вимогам чинних Правил дорожнього руху України. У випадку невідповідності такого стану, саме орендар був зобов'язаний здійснити відповідний ремонт автомобіля чи вжити інших необхідних заходів при забезпечення належного технічного стану.

Відповідач звертає увагу на те, що в силу пункту 1.3. Договору оренди, Орендар брав на себе усю передбачену чинним законодавством відповідальність, пов'язану із експлуатацією об'єкту оренди, а отже - і відповідальність у якості володільця джерела підвищеної небезпеки та відповідальність порушення правил експлуатації та утримання автомобіля.

Відповідач наголошує, що відповідно до довідки, що міститься у матеріалах справи, водій Балій В.Я. не є та не був працівником ТзОВ «Пікуй», в штаті підприємства не числився, трудового договору із ним не укладалось.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 981 ЦК України, договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Згідно ст. 984 ЦК України, страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхувальником може бути фізична або юридична особа.

Ст. 989 ЦК України встановлює, що страхувальник зобов'язаний:

1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором;

2) при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується.

Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним;

4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Частина 1, 2 ст. 1166 ЦК України встановлює, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (праві власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Частина 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно ст. 1192 Цивільного кодексу України, суд може зобов'язати особу, яка спричинила збитки, відшкодувати їх у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконаних робіт, необхідних для відновлення речі.

Відповідно до підп. «г» п. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961 - IV від 01.07.2004 р. (надалі - Закон України № 1961), страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Згідно п. 1.1 ст. 1 Закону України № 1961, страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Згідно п. 1.2 ст. 1 Закону України № 1961, страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування".

Згідно п. 1.6 ст. 1 Закону України № 1961, власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності , права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України № 1961, забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності , за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Згідно п. 1.8 ст. 1 Закону України № 1961, страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору .

Згідно п. 1.12 ст. 1 Закону України № 1961, дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки .

Згідно п. 2.1 ст. 2 Закону України № 1961, відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону .

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 25 листопада 2011 року о 22.30 год. на дорозі Харків-Красноград-Перещепіно, сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю двох автомобілів: 1) «Рено Преміум» д.н. ВС 2788 АР, яким керував Балій Василь Ярославович та власником якого є ТОВ «Пікуй» (надалі - відповідач); 2) «Тойота Авенсіс» д.н. АЕ 6797 АР під керуванням Вахромова Сергія Олександровича (Потерпілий) та володільцем якого є він сам.

Внаслідок зазначеного ДТП, автомобіль Потерпілого отримав механічні пошкодження, що підтверджується Відомістю № 8919385 від 06.02.2012 р. ДАІ, заявою відповідача та повідомленням позивача про настання події, доданими до цієї позовної заяви. Відповідач в ході розгляду справи, незважаючи на вимоги суду, не заперечив та не спростував належними та допустимими доказами розмір шкоди, який був нанесений в результаті даного ДТП автомобілю Потерпілого та відшкодований, в зв'язку з цим, позивачем.

На момент ДТП, між відповідачем ТзОВ «Пікуй» та позивачем - ПрАТ «Страхова група «ТАС» був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в зв'язку з чим відповідачу було видано Поліс від 04.02.2011 р. № АА/2552001, згідно якого позивач застрахував цивільну відповідальність відповідача перед третіми особами, при використанні транспортного засобу Renault Premium д.н. ВС 2788 АР (надалі - автомобіль відповідача). Таким чином, ТОВ «Пікуй» являється Страхувальником.

29.12.2011 р. ФОП Шаповалов В.І. проведено оцінку автомобіля «Тойота Авенсіс» д.н. АЕ 6797 АР стосовно розміру матеріального збитку, завданого автомобілю Потерпілого в результаті пошкодження транспортного засобу.

На підставі вказаної калькуляції/висновку та Заяви Вахромова Сергія Олександровича, відповідно до норм ст. 36 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі - Закон України № 1961), позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 20 045 (двадцять тисяч сорок п 'ять ) грн. 68 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 28676 від 13.04.2012 р.

Як вбачається з матеріалів справи (Довідка ДАІ), на момент ДТП автомобіль відповідача був у невідповідному вимогам Правил дорожнього руху України технічному стані: розрив, відшарування корда, знос протектора шини.

Згідно із ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Із вказаних вище норм Закону України № 1961 вбачається, що відшкодування шкоди страховій компанії в порядку регресу здійснюється страхувальником транспортного засобу , а саме - відповідачем.

31 березня 2014 року відповідачу було надіслано лист-претензію № 296 ТАС з вимогою сплатити борг. Відповідач на даний лист жодним чином не відреагував та суму страхового відшкодування по сьогоднішній день не сплатив.

Оскільки відповідач не відшкодував шкоду, згідно з положеннями ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», а позивач отримав право вимоги на таке відшкодування, на підставі підп. «г» п. 3.8.1.1. ст. 38 Закону України № 1961, то відповідач повинен відшкодувати шкоду позивачу у примусовому порядку на підставі рішення суду.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію (міститься у матеріалах справи), автомобіль «РЕНО Преміум» д.н. ВС 2788 АР належить ПП «Пікуй», даний факт також встановлено працівниками ДАІ, які оформляли дану ДТП ( відомості № 8919385 пункт 1) (в матеріалах справи).

Також, безпосередьо ПП «Пікуй», в особі гр. Спічака Н.В., оформлено та направлено на адресу позивача Заяву про настання страхової події ( в матеріалах справи), що підтверждує причетність відповідача до настання страхової події та права позивача звернутись, відповідно, за відшкодуванням в порядку регресу саме до відповідача.

Отже, у позивача виникло право звернутися з регресним позовом як до Балія В.Я., як винної особи, так і до відповідача, як Страхувальника та власника ТЗ «РЕНО преміум» д.н. ВС2788АР.

У матеріалах, що долучені до позовної заяви, а також матеріалів справи про адміністративне порушення Проавил дорожнього руху україни зазначено, що неналежний технічний стан застрахованого автомобіля проявився у розриві та зносі протектора шин, оскільки, відповідно до п. 31.4.5. Правил дорожнього руху забороняється експлуатація коліс і шин, якщо:

а) шини легкових автомобілів та вантажних автомобілів з дозволеною максимальною масою до 3,5 т мають залишкову висоту малюнка протектора менше 1,6 мм, вантажних автомобілів з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т - 1,0 мм, автобусів - 2,0 мм, мотоциклів і мопедів - 0,8 мм. Для причепів установлюються норми залишкової висоти малюнка протектора шин, аналогічні нормам для шин автомобілів-тягачів;

б) шини мають місцеві пошкодження (порізи, розриви тощо), що оголюють корд, а також розшарування каркаса, відшарування протектора і боковини ;

в) шини за розміром або допустимим навантаженням не відповідають моделі транспортного засобу;

г) на одну вісь транспортного засобу встановлено діагональні шини разом з радіальними, ошиповані і неошиповані, морозостійкі і неморозостійкі, шини різних розмірів чи конструкцій, а також шини різних моделей з різними малюнками протектора для легкових автомобілів, різними типами малюнків протектора - для вантажних автомобілів;

ґ) на передню вісь транспортного засобу встановлено радіальні шини, а на іншу (інші) -діагональні;

д) на передній осі автобуса, який виконує міжміські перевезення, встановлено шини з відновленим протектором, а на інших осях - шини, відновлені за другим класом ремонту;

є) на передній осі легкових автомобілів і автобусів (крім автобусів, які виконують міжміські перевезення) встановлено шини, відновлені за другим класом ремонту;

є) відсутній болт (гайка) кріплення або є тріщини диска і ободів коліс.

Факт несправності автомобіля та те, що саме незабезпечення технічного справного стану транспортного засобу у відповідності до вимог Правил дорожнього руху України спричинило розрив шини автомобіля з подальшим відшаруванням корду з протектором, що призвело до пошкодження автомобіля «Тойота Авенсіс» під керуванням Вахромова С.О., встановлений відповідною Постановою Буського районного суду Львівської області. Дана постанова набрала законної сили та не оскаржувалася. Інші належні та допустимі докази містяться в матеріалах справи (посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, довідка ДАІ, постанова Буського районного суду Львівської області тощо).

Крім того, всупереч вимогам суду, відповідачем не спростовано той факт, що саме порушення відповідачем п. 31.4.5. Правил дорожнього руху України, тобто невідповідність цим Правилам дорожнього руху України технічного стану автомобіля відповідача спричинило скоєння ДТП, в результаті якого було нанесено збитки автомобілю Потерпілого.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме розширеної довідки ДАІ та постанови Буського районного суду Львівської області від 23.12.2011 р. по справі № 3-1088/2011 року, на момент ДТП автомобіль був у невідповідному вимогам Правил дорожнього руху України технічному стані: розрив, та відшарування корду протектора шини, що призвело до пошкодження автомобіля Потерпілого. Ще цей факт підтверджується також поясненнями водія Балія Р.Л., що керував під час ДТП автомобілем відповідача, який у Протоколі про адміністративне порушення сер. АХ1 № 216157 від 25.11.2011 р. власноручно пояснив, що при русі автомобіля вистрілило колесо та протектор відлетів на дорогу. Тобто, відповідачем порушено вимоги п. 31.4.5. Правил дорожнього руху України.

З огляду на вищезазначене, можна зробити висновок, що після виплати страхового відшкодування потерпілій особі, яка на момент ДТП керувала транспортним засобом на основі посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію, згідно наявних довіреностей, у позивача виникло право регресу (зворотньої вимоги) на основі норм спеціального закону про обов 'язкове страхування до Страхувальника, тобто до ТОВ «Пікуй».

Отже, цивільно-правова відповідальність була застрахована у ПАТ «Страхова група «ТАС», а ТОВ «Пікуй» є Страхувальником. І таким чином, з'ясування питання про те чому подорожній лист виданий не відповідачем та чи працював Балій В.Я. у ТОВ «Пікуй» не може вплинути на відповідальність відповідача перед позивачем.

Крім того, згідно ст. 18 Закону України № 1961, дія договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності може бути достроково припинена:

за письмовою вимогою страхувальника, про що він зобов'язаний повідомити страховика не пізніше ніж за 30 днів до дати припинення дії договору страхування та надати оригінал поліса страховику;

у разі виходу транспортного засобу з володіння страхувальника проти його волі або знищення транспортного засобу;

з інших підстав, передбачених законом.

Отже, Закон України № 1961 дозволяє достроково припинити дію договору страхування з ініціативи страхувальника, що відповідачем при передачі транспортного засобу в оренду іншій особі вчинено не було. Також, відповідачем не доведено протизаконного виходу транспортного засобу з володіння страхувальника поза його волею. Тому, слід зазначити, що належних та допустимих доказів звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

Також, згідно відомостей № 8919385 (п.2), власником транспортного засобу «Тойота » д.н. АЕ6797АР є Лопатін Є.В. Водій на момент ДТП Вахромов С.О. правомірно управляв даним транспортним засобом і мав право отримати страхове відшкодування, оскільки, згідно довіреності, яка зареєстрована за № 3768, гр. Лопатін Є. В. уповноважує Чуйко В.О., експлуатувати, обмінювати, продавати тощо належний йому ТЗ «Тойота Авенсіс» д.н. АЕ 6797 АР. В свою чергу, Чуйко В.О., згідно довіреності, яка зареєстрована в реєстрі № 3955 від імені Лопатіна Є.В., відповідно до вимог статті 240 ЦК України, та у межах йому наданих за основною довіреністю повноважень, уповноважив Вахромова С.О. експлуатувати ТЗ «Тойота Авенсіс » д.н. АЕ 6797 АР, зокрема, укладати договори страхування із страховими організаціями, одержувати страхове відшкодування , та вчиняти також всі інші юридичнозначимі дії, пов'язані з цією довіреністю. (копії додаються).

Отже, матеріалами справи підтверджено, що ТзОВ «Пікуй» є особою, яка на відповідній правовій підставі, є страхувальником, який, у відповідності до п.п. «г» п. 38.1.1 п. 38. 1 ст. 38 Закону України № 1961, зобов'язаний відшкодувати позивачу виплачене останнім страхове відшкодування.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пікуй» (с. Матяші, Львівська обл.) про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 20045,68 грн. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 15398 від 11.07.2014 року на суму 1827,00 грн. про сплату судового збору.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пікуй» (80411, Львівська обл., с. Матяші, вул. Центральна, 14-в, код ЄДРПОУ 34489906) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03062, м. Київ, пр.-т Перемоги, 65, код ЄДРПОУ 30115243, р/р 26506056202586 в Столичній філії ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК", МФО 380269) суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 20 045 (двадцять тисяч сорок п'ять) грн. 68 коп. та судовий збір у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 16.02.2015 року.