Рішення

від 17.02.2015 по справі 914/4301/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2015 р. справа № 914/4301/14

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляція»,

м. Львів

до відповідача: приватного підприємства «Світодар», м. Львів

про стягнення заборгованості 59 666,45 грн.

суддя Юркевич М.В.

за участю представників сторін:

від позивача : Зінкевич О.М. - юрисконсульт

від відповідача: не з'явився

На розгляд до господарського суду Львівської області поступила позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляція» до приватного підприємства «Світодар» про стягнення 15 661,68 грн. основного боргу, 40 312,41 грн. неустойки, 3 031,24 грн. інфляційних втрат та 661,12 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду від 05.12.2014 р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 16.12.2014 р.

Розгляд справи відкладався з підстав викладених у відповідних ухвалах суду від 16.12.2014р. та 20.01.2015р.

В судових засіданнях представник позивача на виконання вимог ухвал суду надавав витребувані документи, підтримував заявлені позовні вимоги, просив суд позов задоволити.

Представник відповідача явку свого уповноваженого представника в жодне судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомляв, вимоги ухвал суду не виконував.

Виходячи з того, що в силу приписів ст. 69 ГПК України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, судом з'ясовано:

31.05.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляція» (позивачем) та приватним підприємством «Світодар» (відповідачем) було укладено договір поставки №2230513 відповідно до п.1.1. якого позивач зобов'язався поставляти в обумовлені сторонами строки електротехнічну продукцію, а відповідач взяв на себе зобов'язання приймати цей товар і сплачувати за нього визначену сторонами грошову суму.

На виконання умов укладеного договору позивач здійснював відповідачу поставку визначеного в узгоджених заявках товару, про що свідчать видаткові накладні:

№РН-0001014 від 03.06.2013р. на суму 15 807,00 грн.

№РН-0001319 від 04.07.2013р. на суму 17 388,00 грн.

№РН-0001544 від 26.07.2013р. на суму 21 561,36 грн.

№РН-0001598 від 01.08.2013р. на суму 2 535,84 грн.

№РН-0002275 від 11.10.2013р. на суму 853,20 грн.

Всього за вищенаведеними накладними позивачем було відвантажено відповідачу товару загальною сумою 58 145,40 грн.

Згідно п.4.1.,4.2. договору, покупець зобов'язаний здійснювати оплату за кожну партію товару в порядку передоплати. Оплата товару здійснюється покупцем на підставі рахунку, виставленого постачальником.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі видаткових накладних, що наведені вище, позивачем виставлялися відповідачу рахунки на оплату.

Як слідує з матеріалів справи та банківських виписок, відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару за виставленими рахунками в розмірі 42 483,72 грн. Неоплаченим залишився товар на суму 15 661,68 грн.

Листом №1214-10/14 від 03.10.2014р. позивач звертався до відповідача з претензією, в якій вимагав від останнього оплати заборгованості, однак заборгованість відповідачем погашена так і не була.

З огляду на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 15 661,68 грн. основного боргу з урахуванням 40 312,41 грн. неустойки, 3 031,24 грн. інфляційних втрат та 661,12 грн. 3% річних в судовому порядку.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне:

Відповідно до ч.1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

В силу приписів статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між сторонами у справі виникли договірні відносини на підставі договору поставки №2230513 від 31.05.2013р.

Матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 58 145,40 грн., про що свідчать долучені до матеріалів справи видаткові накладні (а.с. 18,26,31,36,38).

Відповідач підписав накладні без зауважень та застережень. Крім того, сторони посвідчили накладні печатками своїх підприємств.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково виконав свій обов'язок щодо оплати товару за наведеними вище накладними, зокрема, згідно банківських виписок, копії яких долучені до матеріалів справи, відповідач сплатив позивачу 42 483,72 грн. Однак, неоплаченим залишився товар на суму 15 661,68 грн. Доказів, які б свідчили протилежне суду не надано.

З огляду на вищенаведене, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 15 661,68 грн. є обгрунтованою, підставною та підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до вищенаведеної норми, позивач здійснив нарахування відповідачу 3 031,24 грн. інфляційних втрат та 661,12 грн. 3% річних.

Господарський суд, за результатами перевірки правильності нарахування зазначених сум, дійшов висновку, що такі є обгрунтовані та підлягають до задоволення.

В той же час, позивач також просить суд стягнути з відповідача 40 312,41 грн. неустойки за порушення виконання зобов'язання. Стосовно даної вимоги, господарський суд зазначає наступне:

Згідно п.6.1,6.2 договору №2230513, у випадку прострочення оплати покупець сплачує на користь постачальника неустойку в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

За умовами ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, господарський суд, досліджуючи розрахунок пені за позовними вимогами виявив, що позивач, всупереч вищенаведеним нормам нараховував відповідачу пеню з порушенням шестимісячного строку нарахування встановленому ч.6 ст.232 ГК України.

З огляду на вищенаведене, судом здійснено перерахунок пені у відповідності до наведених вище законодавчих положень та встановлено, що така становить - 21 701,65 грн.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачем не подано доказів погашення заборгованості, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення частково.

Витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4 3 ,33,34,44,49,75,82,82-1,84,85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляція» задоволити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства «Світодар» (79034, м. Львів, вул. Запорізька, 16/3, код ЄДРПОУ 31978141) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляція» (79035, м. Львів, вул. Липова Алея, 1/83, код ЄДРПОУ 22360905) 15 661,68 грн. основного боргу, 21 701,65 грн. неустойки, 3 031,24 грн. інфляційних втрат, 661,12 грн. 3% річних. та 1 827 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В частині стягнення з приватного підприємства «Світодар» 18 610,76 грн. неустойки - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст.116 та 117 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 17.02.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 19.02.2015р.

Суддя Юркевич М. В.