Постанова

від 17.02.2015 по справі 910/23203/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2015 р. Справа№ 910/23203/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Самсіна Р.І.

при секретарі судового засідання Д'яковій Ю.Ю.

за участю представників:

від апелянта: не з'явився.

від прокуратури: Одуденко А.В. посвідчення № 006616 від 27.09.2012.

від позивача: не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «ОБРІЙ 2000» - на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2014.

у справі № 910/23203/14 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Заступника прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Приватного підприємства «ОБРІЙ 2000»

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2014 у справі № 910/23203/14 позовні вимоги Заступника прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Приватного підприємства «ОБРІЙ 2000» про внесення змін до договору - задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з вказаним рішенням, Приватне підприємство «ОБРІЙ 2000» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позов задоволено через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Приватного підприємства "ОБРІЙ 2000" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Шаптали Є.Ю., суддів Скрипки І.М., Самсіна Р.І.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2015, у зв'язку з відпусткою судді Скрипки І.М., сформовано для розгляду даної апеляційної скарги колегію суддів у складі: Шаптала Є.Ю. (головуючий), Гончаров С.А., Самсін Р.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 у складі суддів: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Гончаров С.А., Самсін Р.І., прийнято апеляційну скаргу Приватного підприємства "ОБРІЙ 2000" до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 17.02.2015.

В судовому засіданні 17.02.2015 представник прокуратури заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2014 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання 17.02.2015 апелянт та позивач своїх представників не направили, про день, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомлені.

Згідно із п.3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Київською міською радою та Приватним підприємством "ОБРІЙ 2000" укладено Договір оренди земельної ділянки від 30.11.2004, який посвідчено державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори за реєстровим № 17-11935, та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 28.12.2004 за № 85-6-00163 у книзі записів державної реєстрації договорів.

У відповідності до пунктів 1.1. та 2.1. Договору, орендодавець, на підставі п. 88 рішення Київської міської ради від 10.07.2003 №638/798, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, що розташована на вул. Андріївський узвіз, 30-34-в у Подільському районі м. Києва площею 0,1184 кв.м., кадастровий номер - 8 000 000 000:85:382:0017 для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з об'єктами соціальної інфраструктури. У відповідності до умов Договору, останній укладено на 25 років.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 (однієї цілої п'яти десятих) відсотків від її нормативної грошової оцінки на період будівництва об'єкта.

Відповідно до п. 4.3. Договору розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього Договору.

Як передбачено п. 2.5. Договору орендна плата вноситься орендарем щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця на відповідний рахунок.

Частиною 1 ст.19 Закону України "Про оренду землі (в редакції чинній на момент укладення договору) встановлено, що орендна плата за земельну ділянку - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, централізується на спеціальних бюджетних рахунках, розподіляється і використовується відповідно до Закону України "Про плату за землю" і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється зазначеним Законом (ч. 5 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на момент укладення договору).

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент укладання договору оренди розмір та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку регулювались Законом України «Про плату за землю» (чинного на момент укладання договору оренди землі), статтею 2 якого встановлено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, положеннями якого передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (ст. 288 Податкового кодексу України).

Місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом встановлено, що у відповідності до ст. 288.5.1 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Як визначено ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

З матеріалів справи вбачається, що Київською міською радою з метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до статті 30 Закону України «Про оренду землі», статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України 28.02.2013 прийнято рішення № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України».

Даним рішенням орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки та зобов'язано орендарів забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договору оренди земельних ділянок.

До переліку договорів, до яких внесено відповідні зміни, включено також Договір оренди земельної ділянки №85-6-00163 від 28.12.2004, укладений між Київською міською радою та Приватним підприємством "ОБРІЙ 2000" щодо оренди земельної ділянки розташованої на Андріївському узвозі, 30-34 у Подільському районі м. Києва.

Пунктом 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

У відповідності до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Частиною 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори встановлено, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Як визначено ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як передбачено ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що як на момент укладення спірного договору, так і на момент розгляду спору в судах, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності була/є регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати - у разі законодавчої зміни її граничного розміру.

Пленум Вищого господарського суду України, з метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, надав роз'яснення у формі постанови № 6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», у п. 2.18 якої зазначається, що вирішення спорів про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору.

Пунктом 2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» передбачено, що у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. Також судам слід враховувати, що розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України «Про оренду землі».

У відповідності до ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

У своїй постанові від 23.10.2014 по справі № 922/1915/14, Вищий господарський суд дійшов висновку, що чинним законодавством передбачено можливість зміни умов договору оренди землі за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом.

Враховуючи, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору.

Даного висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 20.11.2012 у справі № 28/5005/640/2012 з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002, де визначено, що надсилання відповідачу пропозиції про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання вимог ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Отже, у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у встановленому законом порядку.

Такої ж позиції додержується Вищий господарський суд України у своїй постанові від 23.10.2014 по справі № 922/1915/14.

Беручи до уваги вищевикладене та враховуючи те, що рішення Київської міської ради від 28.02.2013 № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України» в судовому порядку не скасовано, суд зобов'язаний при розгляді даного спору брати до уваги відповідне рішенні Київської міської ради та затверджений ним розмір орендної плати за оренду земельної ділянки.

Апеляційним господарським судом та місцевим господарським судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідачем не виконано обов'язок щодо оформлення внесення змін до Договору оренди з метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договору оренди земельної ділянки, відповідно до статті 30 Закону України «Про оренду землі», статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України.

В пункті 4.5. Договору оренди земельної ділянки від 19.12.2005 сторонами передбачена можливість зміни розміру орендної плати шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього Договору.

Отже, беручи до уваги все вищевикладене, а також те, що розмір орендної плати за землю законодавчо було змінено, а відповідачем позовні вимоги не спростовані, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо посилань апелянта на те, що останній не отримував повідомлення про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки, то апеляційний господарський суд зазначає наступне.

З наявного в матеріалах справи листа Департаменту земельних ресурсів № 05704-15441 від 17.07.2013 адресованого відповідачеві, в якому повідомляється про необхідність приведення у відповідність до законодавства умов Договору №85-6-00163 від 28.12.2004 оренди земельної ділянки розташованої на Андріївському узвозі, 30-34-в, але матеріали справи не містять доказів направлення вказаного повідомлення на адресу відповідача.

Водночас, в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, надсилання відповідачу пропозиції про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання вимог ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Приватного підприємства «ОБРІЙ 2000», викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2014 в справі № 910/23203/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ОБРІЙ 2000» - на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2014 у справі № 910/23203/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2014 у справі № 910/23203/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/23203/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Гончаров

Р.І. Самсін