Рішення

від 18.02.2015 по справі 910/28443/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2015Справа №910/28443/14

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СКІФ КОНСАЛТІНГ УКРАЇНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СИСТЕМИ АГРОПОЛИВУ" простягнення 42 498,47 грн. суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Павлюк А.В. - представник за довіреністю від 03.02.15; від відповідачане з'явились

В судовому засіданні 18.02.2015, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СКІФ КОНСАЛТІНГ УКРАЇНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СИСТЕМИ АГРОПОЛИВУ" про стягнення 42 498,47 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 22.01.2013 між сторонами був укладений договір суборенди, на підставі якого позивач передав відповідачу нежитлове приміщення загальною площею 10,5 кв. м., що знаходиться на першому поверсі будинку № 42, літ Г по вул.. Верхній Вал у м. Києві. За доводами позивача, відповідач починаючи з лютого 2013 року не здійснював оплату за оренду вказаного приміщення, в результаті чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 42 498,47 грн., в тому числі 35826,85 грн. основної заборгованості, 1015,74 грн. - 3 % річних та 5655,88 грн. збитків від інфляції.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.12.2014 порушено провадження у справі № 910/28443/14 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 04.02.2015.

У судове засідання, призначене на 04.02.2015, представник позивача з'явився, вимоги ухвали суду виконав, надав документи, що були долучені до матеріалів справи, позовні вимоги підтримав та надав пояснення по суті спору.

Відповідач в судове засідання 04.02.2015 явку уповноваженого представника не забезпечив, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0408024432806, з якого вбачається, що відповідач отримав ухвалу суду 25.12.2014.

У зв'язку з неявкою представника відповідача, неподанням ним витребуваних судом доказі, суд відклав розгляд справи на 18.02.15.

В судове засідання 18.02.15 з'явився представник позивача, який подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 52944,52 грн. основного боргу, 130,85 грн. - 3 % річних, 490,96 грн - збитків від інфляції, всього 53 566,33 грн.

Судом було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог.

Відповідно до п.17 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006, № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Отже, у разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду направлялись на юридичну адресу відповідача - 04080 м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 82, офіс 256, що зазначена у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який наданий позивачем.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "СКІФ КОНСАЛТІНГ УКРАЇНА", (далі - позивач, орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Системи Агрополиву", (далі - відповідач, орендар) укладено договір суборенди від 22 січня 2013 року (далі - договір).

Згідно умов Договору позивач передає, а відповідач приймає в користування на умовах суборенди з метою розміщення офісу товариства та ведення діяльності нежиле приміщення загальною площею 10,5 кв.м, розташоване на першому поверсі будинку № 42 літера "Г" по вулиці Верхній Вал у м. Києві (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п.2.5.1догвору орендар зобов'язується своєчасно та у повному обсязі вносити орендні платежі відповідно до положень цього договору.

Вартість користування об'єктом оренди відповідачем за Договором складає гривневий еквівалент 80 EUR на момент оплати за курсом безготівкового продажу євро станом на день оплати. Оплата здійснюється банківським переказом на рахунок орендодавця до 5-го числа кожного поточного місяця (п. 3.1 Договору).

Згідно з п.7.1 договору цей договір набуває сили з моменту підписання та укладається строком на 2 роки.

На виконання умов договору 22.01.13 позивач передав, а відповідач прийняв у користування нежиле приміщення загальною площею 10,5 кв.м, розташоване на першому поверсі будинку № 42 літера "Г" по вулиці Верхній Вал у м. Києві, що підтверджується актом прийому-передачі, що підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором суборенди від 22.01.13 в період з лютого 2013 по грудень 2014 року, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 53 566,33 грн., з яких 52944,52 грн. основного боргу, 130,85 грн. - 3 % річних, 490,96 грн - збитків від інфляції.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором піднайму (суборенда), тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 58 Цивільного кодексу України та параграфу 5 Господарського кодексу України.

Статтею 774 ЦК України унормовано, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

У відповідності до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні положення викладені в ч. 1 ст. 283 ГК України.

Частиною 3 ст. 283 ГК України встановлено, що об'єктом оренди можуть бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі майна в суборенду, користування відповідачем нежилим приміщенням та правомірне нарахування позивачем орендної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пункту 3.1 договору суборенди від 22.01.13 строк виконання відповідачем зобов'язань по сплаті орендної плати за лютий 2013 - грудень 2014 року станом на момент вирішення спору настав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті вартості переданого в суборенду приміщення протягом лютого 2013 - грудня 2014 року не виконав, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою з банку позивача від 14.10.14 про надходження оплат від ТОВ «Системи Агрополиву» в період з 01.01.11 по 13.10.14 на рахунок позивача.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд погоджується з розміром суми основної заборгованості, що розрахована позивачем станом на 16.02.15 та складає 52 944,52 грн. (1785,81 євро помножити на курс безготівкового продажу євро, встановленого на дату здійснення розрахунку, що відображається на сайті http://finance.ua/ua , та який станом на 16.02.15 складав 29,6474 грн. за 1 євро).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 52944,52 грн підлягає задоволенню повністю, з тих підстав, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином останнім доведено, документально підтверджено, і в той же час відповідачем жодними доказами не спростовано.

З огляду на те, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за Договором (ст. 610 Цивільного кодексу України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення 130,85 грн. - 3 % річних та 490,96 грн. збитків від інфляції.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 10 Листа Вищий господарський суд, від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено наступне. Статтею 625 ЦК України встановлено зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення за умови, що боржник прострочив виконання грошового зобов'язання. Стаття 627 цього ж Кодексу визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За приписами статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно з частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини другої статті 198 ГК України. Таким чином, вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 31.01.2012 у справі № 18/113-53/81.

Як встановлено судом, позивачем було нараховано 490 грн. 96 коп. інфляційних втрат за період невиконання відповідачем грошових зобов'язань на суму 1785 євро 81 цент, при цьому позивачем було визначено помісячну основну заборгованість за період з лютого 2013 по грудень 2014 року шляхом множення помісячної заборгованості в євро на курс безготівкового продажу євро, встановленого на дату здійснення розрахунку 16.02.15, такий розрахунок суд вважає помилковим та методологічно невірним.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення збитків від інфляції в розмірі 490,96 грн. необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, що наданий позивачем в поясненнях від 18.02.15, суд встановив, що розмір 3 % річних становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявленому позивачем - 130,85 грн.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 52944,52 грн., 3 % річних в сумі 130,85 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню, в іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49, 75 статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Системи Агрополиву" (04080 м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 82, офіс 256; ідентифікаційний код 37332929) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СКІФ КОНСАЛТІНГ УКРАЇНА" (04071 м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 42-Г, приміщення 8; ідентифікаційний код 37826364) основну заборгованість в сумі 52 944 (п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот сорок чотири) грн 52 коп.; три відсотки річних в сумі 130 (сто тридцять) грн 85 коп. витрати по сплаті судового збору в сумі 1 810 (одну тисячу вісімсот десять) грн 25 коп.

3. В частині стягнення 490 грн. 96 коп. збитків від інфляції відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.02.2015 р.

Суддя Л.Г. Пукшин