Постанова

від 12.02.2015 по справі 825/3582/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/3582/14 Головуючий у 1-й інстанції: Скалозуб Ю.О.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Костюченка М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства « 171 Чернігівський ремонтний завод» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2014 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення - ДПІ у м. Чернігові від 03.11.2014 № 0004122200 форми «Р».

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, на підставі направлення від 02.10.2014 № 2857 головним державним ревізор-інспектором відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту ДПІ у м. Чернігові Коновал Тамарою Олексіївною на підставі вимог пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1, 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 та ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс) та відповідно до наказу керівника ДПІ у м. Чернігові від 02.10.2014 року № 2825 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП « 171 ЧРЗ» (код ЄДРПОУ 38709348) з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2014 року у складі податкового кредиту операцій з ТОВ « 171 ЧРЗ» (код ЄДРПОУ 37632615), відповідно до затвердженого плану перевірки. В результаті чого, складено акт від 15.10.2014 № 2352/22/38709348 (а.с. 32-38).

В наведеному акті перевірки відображено, допущені позивачем порушення, а саме: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755 VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого ДП « 171 ЧРЗ» занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 136167 грн у т.ч.: за лютий 2014 на суму ПДВ 136167 грн.

Керуючись висновками акту перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.11.2014 № 0004122200 форми «Р».

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення ДП « 171 Чернігівський ремонтний завод» звернулось за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі досліджених доказів та їх правової оцінки, підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами наданих контрагентом позивачу, відображення таких операцій в бухгалтерському обліку позивача та надання для перевірки всіх необхідних первинних документів, які відповідають вимогам законодавства, ДПІ у м. Чернігові було неправомірно винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення та констатуючи спірність формування відповідачем податкового зобов'язання позивачу по податку на додану вартість, згідно вимог Податкового кодексу України, враховуючи ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 11, ст.ст. 71, 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є не вірною з огляду на наступне.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В результаті дослідження матеріалів справи, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо договору постачання.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне звернути особливу увагу на відсутність в матеріалах справи будь-яких первинних документів.

Водночас, ненадання первинних бухгалтерських документів до суду, позбавляє можливості встановити такі факти як: придбання, транспортування та реалізації товару або ж його використання у своїй господарській діяльності.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне акцентувати увагу на наступному.

Під час проведення перевірки суб'єктом господарювання частково надано оригінали документів щодо взаємовідносин з ТОВ « 171 ЧРЗ», а саме: договори; видаткові накладні; рахунки фактури; оборотно-сальдова відомість; платіжні доручення; штатний розпис; наказ на призначення директора; договір оренди приміщення, однак, на вимогу співробітників контролюючого органу суб'єктом господарювання не надано довіреність на отримання товару та складські документи (а.с.33 зворот)

Так, виходячи з приписів п. 75.1 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (пп.75.1.2. п.75.1. ст. 75 ПК України).

За приписами п.85.2 ст.85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абз. 2 п. 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності (п. 44.6. ст.46 ПКУ).

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Пунктом 44.7 ст. 47 ПКУ визначено, що у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

У разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки) (п.86.7. ст.86 ПК України).

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне відмітити те, що платник податків міг скористатися положеннями п. 44.5.ст. 44 ПК України та таким чином відстрочити строк надання відповідних документів або надати їх в порядку адміністративного оскарження за наслідком отримання акту перевірки. Проте, з матеріалів справи слідує, що вказаними правами позивач не скористався.

Таким чином, слід констатувати той факт, що оскільки позивачем не надано, контролюючому органу усіх витребовуваних документів та відповідно до суду не надано жодних первинних документів, неможливо дослідити реальність здійснення господарських операцій.

Вище наведені обставини є безпосереднім порушенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно якої, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Підсумовуючи наведене та враховуючи те, що згідно реєстраційних документів, директором ТОВ « 171 ЧРЗ» та ДП « 171 ЧРЗ», є одна і та сама особа - Матвієць О.М., а також те, що транспортування товару не здійснювалось, з підстав знаходження ТОВ « 171 ЧРЗ» та ДП « 171 ЧРЗ» за однією адресою, судова колегія приходить до переконання, що первинні документи оформлялись без фактичного виконання операцій, не маючи на меті настання реальних наслідків.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що відповідає фактичним обставинам справи. А, відтак, податкове повідомлення-рішення податкового органу є законним і підстав для його скасування відсутні.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Оскільки, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, виникає необхідність у задоволені апеляційної скарги та відповідно у скасуванні постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області - задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Дочірнього підприємства « 171 Чернігівський ремонтний завод» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Костюк Л.О.

Твердохліб В.А.