Ухвала

від 18.02.2015 по справі 918/1716/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" лютого 2015 р. Справа № 918/1716/14

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон-Агро Плюс" (м.Запоріжжя)

до відповідача Приватного підприємства "Грінпет" (Рівненська область, с.Олександрія)

про стягнення 61 472 грн. 72 коп.

Представники:

від позивача: Киричок М.М. (довіреність від 01 грудня 2014 року);

від відповідача: Матвійчук В.О. (довіреність від 28 січня 2015 року);

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81-1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіон-Агро Плюс" звернувся до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до відповідача Приватного підприємства "Грінпет" про стягнення 146 333 грн. 13 коп. заборгованості, з яких: 9 600,00 грн. заборгованість з орендної плати, 150,45 грн. 3% річних, 212,68 грн. інфляційних втрат та 88 370,00 грн. пені, позовні вимоги аргументувавши тим, що відповідачем не виконано належним чином умови укладеного між сторонами договору оренди приміщення № 104 від 01 березня 2014 року.

16 січня 2015 року позивачем подано до суду пояснення по справі, відповідно до змісту яких позивач просить суд стягнути з Приватного підприємства "Грінпет" 61 472,72 грн. заборгованості, з яких: 9 600,00 грн. заборгованість з орендної плати, 150,45 грн. 3% річних, 212,68 грн. інфляційних втрат, 582,91 грн. пені, та штраф за незаконне володіння приміщенням у розмірі 48 000,00 грн.

Вказані пояснення суд розцінює як заяву про зменшення розміру позовних вимог, та приймає її до розгляду.

29 січня 2015 року відповідачем подано до суду заперечення на позовну заяву, відповідно до змісту яких відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви.

Ухвалою суду від 29 січня 2015 року судом, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору у справі № 918/1716/14 на 15 днів.

12 лютого відповідачем подано до суду пояснення по справі, відповідно до змісту яких відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви.

В судовому засіданні від 12 лютого 2015 року оголошено перерву до 18 лютого 2015 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав зазначених в позовній заяві з врахуванням письмових пояснень поданих до суду 16 січня 2015 року.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги в сумі 7 400 грн. заборгованості по орендній платі визнав, в задоволенні решти позовних вимог просив суд відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01 березня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіон-Агро Плюс" (орендодавець, позивач) та Приватним підприємством "Грінпет" (орендар, відповідач) було укладено договір оренди № 104 (надалі договір) відповідно до предмету якого орендодавець передає а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення (надалі - об'єкт), розташоване за адресою: м.Рівне, вул. Кавказька буд 9. Мета використання об'єкта: приміщення під офіс. Переданий в оренду об'єкта характеризується як нежитлове приміщення. Загальна площа об'єкта, переданого в оренду, становить 65,8х1,34=88,17 кв.м. де, К=1,34 - коефіцієнт для площ загального користування (згідно технічного паспорту по інвентаризації від 16.08.2006 р.).

Відповідно до пунктів 2.1.- 2.2. договору орендодавець передає об'єкт користування орендарю протягом 3-х днів після підписання сторонами даного договору. Передача права користування об'єктом здійснюється за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами і є невід'ємною частиною даного договору (додаток №2).

Відповідно до наявного в матеріалах справи акту приймання-передачі нежитлового приміщення 01 березня 2014 року орендодавець на підставі договору оренди від 01 березня 2014 року №104 передав орендарю в тимчасове користування нежитлове приміщення за адресою: м.Рівне, вул. Кавказька , буд. 9, кімнату № 104 площею 65,8 кв.м. на 1 поверсі.

Відповідно до пункту 3.1. договору розмір орендної плати за користування об'єктом складає - 4 000,00 грн. в місяць з врахуванням комунальних послуг.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що орендна плата за перший місяць користування об'єктом оплачується орендарем не пізніше 3-х днів з моменту підписання акту приймання-передачі об'єкта. Надалі плата за користування об'єктом сплачується згідно пункту 3.5.

Відповідно до пункту 3.5. договору порядок оплати - передоплата. Платежі за користування об'єктом проводяться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця в сумі, зазначеній у пункті 3.1., не пізніше 25 числа місяця, що передує місяцю, за який надаються послуги оренди.

Відповідно до пункту 7.1. договору, даний договір набирає чинності з 01 березня 2014 року. Термін дії договору - до 31 травня 2014 року.

В поданій позовні заяві позивач зазначає, що за період дії договору розмір орендної плати сплачено частково, несплаченою залишається орендна плата у розмірі 9 600,00 грн.

Проте, з наявних в матеріалах справи доказів, зокрема наданих відповідачем банківських виписок по особовому рахунку слідує, що відповідачем сплачено за договором оренди № 104 від 01 березня 2014 року орендну плату в сумі 4 600,00 грн., відтак неоплаченою лишається орендна плата в сумі 7 400,00 грн., вказану заборгованість зокрема підтвердили представники позивача та відповідача.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини 1, 5 статті 762 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи доказів сплати орендної плати в сумі 7 400,00 грн., суд приходить що позовні вимоги про стягнення з відповідача орендної плати за договором оренди № 104 від 01 березня 2014 року підлягають до задоволення частково, в сумі 7 400,00 грн.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що у разі, якщо орендар несвоєчасно або не в повному обсязі перерахує суми платежів, обумовлені в розділі 3 цього договору, останній зобов'язується сплатити пеню у розмірі 5% заборгованості за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє орендаря від сплати основного боргу.

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписами частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені суд вважає його не правильним. Здійснивши перерахунок нарахованої позивачем пені суд зазначає наступне.

З наданого позивачем розрахунку слідує, що позивач нараховує пеню з 15 квітня 2014 року по18 вересня 2014 року.

За вказаний період сума пені за прострочення виконання зобов'язання по оплаті орендної плати за березень місяць 2014 року за договором (з врахуванням часткових оплат відповідачем заборгованості 07 квітня 2014 року в сумі 500 грн., 14 квітня 2014 року в сумі 300 грн., 07 травня 2014 року в сумі 300 грн., 12 травня 2014 року в сумі 300 грн., 27 травня 2014 року в сумі 300 грн., 28 травня 2014 року в сумі 1500 грн., 30 травня 2014 року в сумі 400 грн., та 10 червня 2014 року на суму 1000 грн., ) складає 70,48 грн.

Слід зазначити, що останнім платежем за березень місяць який відповідач здійснив 10 червня 2014 року відповідач сплатив 1000 грн., хоча мав сплатити 400 грн., відтак, залишок оплаченої суми (600 грн.) судом враховано в платіж за оренду за наступний місяць - квітень 2014 року.

Пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті орендної плати за квітень місяць в межах заявлених позивачем строків нарахування складає 372,45 грн. (з врахуванням часткової оплати заборгованості здійсненої відповідачем 10 червня 2014 року в сумі 1000 грн., 400 грн. з яких пішло на оплату орендної плати за березень місяць).

Пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті орендної плати за травень місяць в межах заявлених позивачем строків нарахування складає 346,08 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що законним є нарахування пені в межах заявлених позивачем строків в сумі 641,83 грн., проте, оскільки позивачем заявлено до стягнення суму пені в розмірі 582,91 грн., суд приходить до висновку що до задоволення підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 582,91 грн.

Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення строків оплати, відповідно до статті 625 ЦК України, позивачем на суму боргу нараховано за період з 01 березня 2014 року по 15 вересня 2014 року 150,45 грн. 3 % річних та за період з червня 2014 року по серпень 2014 року 212,68 грн. інфляційних втрат.

Здійснивши власний перерахунок заявлених позивачем до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат суд приходить до висновку, що за період з 01 березня 2014 року по 15 вересня 2014 року до задоволення підлягає 119,55 грн. 3% річних та за період з червня 2014 року по серпень 2014 року до задоволення підлягає 162,80 грн. інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог про стягнення 48 000,00 грн. штрафу за незаконне володіння приміщення суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6.2. договору, у разі, якщо орендар невчасно повернув, або не повернув орендований об'єкт, останній зобов'язується сплатити штраф у розмірі 3-х місячної орендної плати за кожний місяць не переданого своєчасно об'єкту.

У своїй позовній заяві позивач зазначає, що станом на час звернення до суду з позовом відповідачем не повернуто об'єкт оренди.

Проте, відповідно до наявного в матеріалах справи акту приймання-передачі нежитлового приміщення від 31 травня 2014 року, 31 травня 2014 року орендар повернув орендодавцю нежитлове приміщення за адресою: м.Рівне, вул. Кавказька, буд. 9, загальною площею 88,17 кв.м., згідно договору № 104 від 01 березня 2014 року.

Вказаний акт приймання - передачі підписаний повноважними представниками та скріплений відтисками печаток сторін.

Відтак, суд приходить до висновку, що орендар по завершенню дії договору оренди приміщення № 104 від 01 березня 2014 року своєчасно повернув орендодавцю об'єкт оренди, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача 48 000,00 грн. штрафу за незаконне володіння приміщення до задоволення не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон-Агро Плюс" до Приватного підприємства "Грінпет" про стягнення орендної плати в сумі 7 400,00 грн., пені в сумі 582,91 грн., 119,55 грн. процентів річних та 162,80 грн. інфляційних втрат є законними, обґрунтованими відповідачем не спростованими а відтак такими що підлягають до задоволення.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем надлишково сплачено судовий збір у розмірі 1 099,68 грн.

Так, за умовами статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

За умовами пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У даному випадку, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми (частина 2 статті 7 даного Закону).

Розмір позовних вимог ( з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) у даному випадку складає всього 61 472,72 грн. При зверненні до суду із даним позовом позивач мав би сплатити судовий збір що складає 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати тобто становить 1 827,00 грн.

Як вбачається з платіжного доручення № 52 від 20 жовтня 2014 року ТзОВ "Регіон-Агро Плюс" сплачено судовий збір у розмірі 2 926,68 грн. Таким чином, за підрахунками суду переплачена сума судового збору складає 1 099,68 грн.

У пункті 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вказано, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК). За необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до Державного бюджету України. Законом не передбачено граничного строку повернення сплаченої суми судового збору.

На підставі викладеного та відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сума переплаченого судового збору у розмірі 1 099,68 грн., сплаченого позивачем згідно платіжного доручення № 52 від 20 жовтня 2014 року, підлягає поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю "Регіон-Агро Плюс".

Слід зазначити, що згідно наданих позивачем 16 січня 2015 року пояснень, які по своїй суті є заявою про зменшення розміру позовних вимог позивачем в ціну позову включено 2 926,68 грн. судового збору.

За замістом статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір", судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Як передбачено пунктом 1 Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року № 7, відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

Відтак, оскільки, позивачем до ціни позову включено позовні вимоги про стягнення судового збору, суд приходить до висновку, що в задоволенні вимог про стягнення 2 926,68 грн. судового збору слід відмовити, а питання про розподіл судових витрат слід розглядати за правилами статті 49 ГПК України.

Згідно статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 49, 82-85 , ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Грінпет" (35320, Рівненська область, село Олександрія, вул. Станіславівка, буд. 6, код ЄДРПОУ 13991989) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон-Агро Плюс" (69002, м.Запоріжжя, вул. Червоногвардійська, 40, код ЄДРПОУ 38920171) орендну плату в сумі 7 400,00 грн., пеню в сумі 582,91 грн., 119,55 грн. 3% річних, 162,80 грн. інфляційних втрат та 245,64 грн. судового збору.

3. В задоволенні позовних вимог про стягнення 53 207,46 грн., з яких: 2 200,00 грн. заборгованості з орендної плати, 48 000,00 грн. штрафу, 49,88 грн. інфляційних втрат, 30,94 грн. 3% річних, 2 926,68 грн. судового збору - позивачу відмовити.

4. Судовий збір в сумі 1 581,36 грн. залишити за позивачем.

5. Ухвалою суду повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Регіон-Агро Плюс" (69002, м.Запоріжжя, вул. Червоногвардійська, 40, код ЄДРПОУ 38920171) судовий збір в сумі 1 099,68 грн. сплачений згідно платіжного № 52 від 20 жовтня 2014 року оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Повне рішення складено 20 лютого 2015 року

Суддя Качур А.М.