Рішення

від 17.02.2015 по справі 914/4309/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2015 р. Справа № 914/4309/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трифар», м. Київ

до відповідача: Приватного підприємства «Лікар Айболить», м. Львів

про: стягнення 265523,15 грн. заборгованості за договором поставки № 45 від 13.02.2013 року

Суддя Кидисюк Р.А.

Секретар Никитюк І.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідачів: Кришевська І.В. (довіреність від 03.02.2015 року)

Представнику відповідача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 21 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. У судовому засіданні 17.02.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трифар» до Приватного підприємства «Лікар Айболить» про стягнення 265523,15 грн. заборгованості за договором поставки № 45 від 13.02.2013 року.

Ухвалою суду від 08.12.2014 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 13.01.2015 року. Ухвалою суду від 13.01.2015 року розгляд справи відкладено на 03.02.2015 року. Ухвалою суду від 03.02.2015 року продовжено строк розгляду спору, в судовому засіданні 03.02.2015 року оголошено перерву до 17.02.2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються невиконанням відповідачем умов Договору поставки № 45 від 13.02.2013 року в частині оплати вартості поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем.

Позивач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив. 04.02.2015 року на адресу суду надійшли пояснення вх.№4378/15 позивача, відповідно до яких останній зазначив, що відповідно до п.3.6. Договору у випадку прострочення Покупцем розрахунків з Постачальником, Покупець зобов'язаний здійснити оплату коригування вартості товару відповідно до розрахунку Постачальника згідно п.п. 3.3, 4.2. Договору. На думку позивача, з огляду на зазначене та враховуючи ту обставину, що Постачальник усі без виключення товари, що постачаються покупцям, в тому числі й відповідачу, придбавав за зовнішньо-економічними контрактами, відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням коригування вартості товару (курсову різницю).

Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив повністю з підстав, наведених у поданому через канцелярію суду відзиві (вх. № 3930/15 від 02.02.2015 року). Зокрема, зазначив, що за весь період дії договору №45 від 13.02.2013 року відповідач отримав від позивача медикаменти на суму 1564699,05 грн., а оплат здійснив на суму 1592660,65 грн., що підтверджує відсутність заборгованості за Договором. Також в укладеному між сторонами Договорі постави сторони не визначили ні асортимент товару, ні його ціну з прив'язкою до долара США чи ЄВРО. В накладних, як і в самому Договорі відсутнє визначення вартості товару у грошовому еквіваленті в іноземній валюті, а відтак, вимоги позивача стосовно стягнення з відповідача курсової різниці є безпідставними.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

13.02.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трифар» (Постачальник) та Приватним підприємством «Лікар Айболить» (Покупець) укладено Договір поставки №45 (Договір), відповідно до п.1.1. якого Постачальник зобов'язався постачати та передавати у власність Покупцеві на умовах СРТ (згідно з Правилами ІНКОТЕРМС в редакції 2010 р.) ветеринарні медикаменти і препарати, кормові добавки, вакцини, біопрепарати, вітамінні та лікарські препарати для тварин, іншу ветеринарну продукцію, (надалі іменуються «товар»), а Покупець зобов'язався приймати вказаний товар та сплачувати за нього визначену Договором вартість в строки та в порядку, передбаченому Договором.

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу у власність ветеринарні медикаменти (товар) на суму 145112,00 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями видаткової накладної № РН-000557 від 29.11.2013 р. на суму 77134,20 грн., довіреності №297 від 29.11.2013 р., видаткової накладної № РН-0000022 від 10.01.2014 р. на суму 15412,50 грн., видаткової накладної № РН-0000067 від 21.01.2014 р. на суму 4106,40 грн., довіреності №7 від 21.01.2014 р., видаткової накладної № РН-0000096 від 29.01.2014 р. на суму 37454,90 грн., довіреності №11 від 29.01.2014 р., видаткової накладної № РН-0000122 від 07.02.2014 р. на суму 11004,00 грн., довіреності №18 від 07.02.2014 р.

Відповідно до п.4.1. Договору оплата товару Покупцем проводиться в термін 14 (десять) календарних днів з дати поставки партії товару.

Пунктом 9.1. Договору визначено, що цей Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами і діє до « 14» лютого 2014 р., а в частині розрахунків до повного виконання Сторонами зобов'язань за цим Договором.

Станом на час звернення позивача із позовною заявою до суду відповідач за отриманий товар розрахувався частково на суму 45112,07 грн. про що свідчать долучені до позовної заяви копії відповідних банківських виписок. Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становила 99999,93 грн.

Відповідно до долученого до позовної заяви розрахунку розміру позовних вимог окрім суми основного боргу у розмірі 99999,93 грн. позивач просить суд стягнути з відповідача 16374,40 грн. пені, 18113,97 грн. інфляційних нарахувань, 2499,89 грн. 3 % річних, а також 128534,96 грн. курсової різниці.

З поданої представником позивача 02.02.2015 р. через канцелярію суду довідки вх.№3761/15 вбачається, що станом на 26.01.2015 р. відповідач сплатив суму основного боргу у розмірі 99999,93 грн. у повному обсязі, що підтверджується долученими до матеріалів справи відповідними банківськими виписками.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Згідно ст. 175 Господарського Кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між сторонами у справі виникли договірні відносини на підставі Договору поставки № 45 від 13.02.2013 року.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.4.1. Договору оплата товару Покупцем проводиться в термін 14 (десять) календарних днів з дати поставки партії товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором щодо поставки товару відповідачу.

На підтвердження погашення відповідачем основної заборгованості у розмірі 99999,93 грн. позивачем до матеріалів (довідка вх.№3761/15 від 02.02.2015 р.) справи долучено копії банківських виписок від 17.09.2014 р. на суму 4392,33 грн., від 24.09.2014 р. на суму 5000,00 грн., від 30.09.2014 р. на суму 5000,00 грн., від 02.10.2014 р. на суму 3000,00 грн., від 23.10.2014 р. на суму 10000,00 грн., від 30.10.2014 р. на суму 15000,00 грн., від 31.10.2014 р. на суму 5607,60 грн., від 10.11.2014 р. на суму 52000,00 грн.

Згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на викладене, провадження у справі в частині стягнення 99999,93 грн. основного боргу за Договором поставки № 45 від 13.02.2013 року підлягає припиненню.

Позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Трифар» про стягнення заборгованості надійшла на адресу суду 05.12.2014 р., тобто, позивач звернувся до суду із позовною заявою після погашення відповідачем заборгованості.

Відтак, спір про стягнення 99999,93 грн. основного боргу за Договором виник з вини позивача, отже, судовий збір в цій частині позовних вимог слід покласти на позивача.

Що стосується заявлених до стягнення штрафних санкцій, то слід зазначити наступне.

Пунктом 6.2. Договору встановлено, що у випадку затримки оплати з вини Покупця, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача 16374,40 грн. пені, 18113,97 грн. інфляційних нарахувань та 2499,89 грн. 3 % річних підлягають до задоволення.

Вимога позивача про стягнення 128534,96 грн. курсової різниці не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до п.3.3. Договору у випадку прострочення Покупцем розрахунків Постачальник зобов'язаний надати Покупцю необхідний розрахунок коригування вартості товару відповідно до умов п.4.2. даного Договору.

Пунктом 3.6. Договору передбачено обов'язок Покупця у випадку прострочення ним розрахунків здійснити оплату коригування вартості товару відповідно до розрахунку Постачальника згідно п.п.3.3., 4.2. Договору.

В пункті 4.2. Договору сторони погодили, що у випадку прострочення Покупцем розрахунків, вартість товару підлягає коригуванню Постачальником, якщо з моменту укладення даного договору до моменту остаточного розрахунку курс НБУ (гривні до долара США чи до ЄВРО, в залежності від валюти, за якою Постачальник придбавав товар за зовнішньо-економічним контрактом) збільшився більш як на 3 %.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні.

Згідно з ч.2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ні укладений між сторонами Договір поставки № 45 від 13.02.2013 року, ні жодна накладна, по яких здійснювались поставки товару, із оплати яких виник спір, не встановлюють еквіваленту вартості товару у іноземній валюті, і не містять прив'язки до курсу будь-якої валюти.

Суд бере до уваги заперечення відповідача про те, що положення Договору про курсову різницю могли б діяти у тому випадку, якщо б на момент укладення Договору сторони погодили асортимент і тверду ціну товару, з прив'язкою до долара США чи Євро, і зазначений товар відпускався покупцю за ціною, зазначеною в Договорі, і лише за умови доведення Постачальником, що зазначений товар придбавався ним за зовнішньо-економічним контрактом саме за замовленням відповідача.

Відтак, здійснене позивачем нарахування курсової різниці є безпідставним.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 49 ГПК України судовий збір слід покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, ст.ст. 533, 526, 530, 610, 625, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 175, 198 Господарського кодексу України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення 99999,93 грн. основного боргу за Договором поставки № 45 від 13.02.2013 року.

3. Стягнути з боржника - Приватного підприємства «Лікар Айболить» (79068, м. Львів, вул. Мазепи, 4, кв. 57; п/р № 26003053837620 в ЗГРУ «ПриватБанк» м. Львів, МФО 325321; код ЄДРПОУ 33420120) на користь стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Трифар» (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 34-Б; п/р № 2600915240 в ВАТ «УПБ» м. Києва, МФО 300205; код ЄДРПОУ 32664768) 16374,40 грн. пені, 18113,97 грн. інфляційних нарахувань та 2499,89 грн. 3 % річних та 739,77 грн. судового збору.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

5. Відмовити в частині позову про стягнення 128534,96 грн. курсової різниці.

У відповідності до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 23.02.2015 р.

Суддя Кидисюк Р.А