Рішення

від 18.02.2015 по справі 916/4951/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" лютого 2015 р. Справа № 916/4951/14

За позовом Приватного малого підприємства "АВТОСЕРВІС";

До відповідача: Селянське (фермерське) господарство "Олеся"

про стягнення 20370,22 грн.

Суддя Літвінов С.В.

Представники:

Від позивача: Каракаш Є.А. за довіреність №б/н від 04.08.2014р.; Хоменко Я.І. за довіреність №б/н від 29.12.2014р.;

Від відповідача: -не з'явився;

Суть спору: Приватне мале підприємство "АВТОСЕРВІС" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Селянське (фермерське) господарство "Олеся" про стягнення 20370,22 грн., з яких 19300грн. - основна заборгованість та 1070,22грн. - пеня.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.12.2014р. порушено провадження по справі №916/4951/14.

16.01.2015р. позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача 27425,87грн. з яких 19300грн. - основна заборгованість, 2112,95грн. - пеня, 681,10грн. - 3% річних та 5331,82грн. - індекс інфляції.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.02.2015р. продовжено строк розгляду справи відповідно до ст. 69 ГПК України.

Позивач підтримує заявлені позовні вимоги з урахуванням збільшення.

Відповідач в судове засідання не з'являвся, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судових засідань, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, про поважність причин відсутності не повідомив, своє право на захист не використав, у зв'язку з чим справа розглядається по наявним в ній матеріалам у порядку ст.75 ГПК України.

У судовому засіданні 18.02.2015р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, оцінивши пояснення представників позивача та їх правові позиції, суд встановив наступне:

01 лютого 2013 року між Приватним малим підприємством «Автосервіс» (далі -ПМП «Автосервіс») та Селянським (фермерським) господарством «Олеся» ( далі СФГ «Олеся») було укладено Договір №24 на відпуск нафтопродуктів покупцям (далі договір), відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність за талонами покупцю (відповідачу), а покупець зобов'язується прийняти та сплатити Постачальнику продукти нафто перероблення рідки, надалі «Товар». Асортимент, кількість та ціна Товару вказується у рахунку-фактурі Постачальника, який виписується постачальником на підставі заявки. Заявка подається Покупцем усно або іншим обумовленим між сторонами способом (п. 2.1. договору)

Згідно п. 4.1. Договору ціна Товару з урахуванням ПДВ-20% формується на день виставлення рахунку - фактури Постачальника, відповідно до цін, що діють у постачальника.

Відповідно до рахунку-фактури №10 від 21 лютого 2013 року, виписаного на ім'я одержувача СФГ «Олеся» на 2000 л. дизпалива на загальну вартість з ПДВ в розмірі 19300 грн. відповідач подав заявку на отримання дизпалива об'ємом 2000 л.

На підставі п. 4.2. Договору між Постачальником та Покупцем проводяться звірки взаєморозрахунків.

Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків за період 2013-2014 р.р. проведеним між СФГ'Олеся" та ПМП "Автосервіс" за договором №24 від 01 лютого 2013 року за даними обох сторін заборгованість на користь ПМП "Автосервіс" станом на 01.07.2014 року складає 19300 грн. Даний акт підписаний уповноваженими особами а саме директором ПМП "Автосервіс" Почотовим В.М. та директором СФГ "Олеся" Ніцевичем В.М. та скріплений печатками обох підприємств. Таким чином відповідач фактично визнав наявність заборгованості перед ПМП "Автосервіс" в зазначеному в акті розмірі.

15.12.2013 року позивачем на адресу директора СФГ «Олеся» Ніцевича О.М. з метою безпосереднього врегулювання спору було надіслано письмову претензію про погашення заборгованості. Зазначена претензія була отримана відповідачем 17.12.2013 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, однак у встановлені законом строки, заборгованість погашена не була.

04.04.2014 року позивачем вдруге на адресу директора СФГ «Олеся» Ніцевича О.М. було надіслано письмову вимогу про погашення заборгованості в строк до 15 квітня 2014 року. Зазначена претензія була отримана відповідачем 05.04.2014 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Однак заборгованість до теперішнього часу не погашена.

Враховуючи невиконання відповідачем взятого на себе за договором обов'язку щодо оплати заборгованості за отриманий товар, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, згідно якої просить суд стягнути з відповідача 27425,87грн. з яких 19300грн. - основна заборгованість, 2112,95грн. - пеня, 681,10грн. - 3% річних та 5331,82грн. - індекс інфляції та судові витрати.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

Відповідно ст.. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Так, судом встановлено наявність відпуску нафтопродуктів позивачем відповідачу, існування заборгованості відповідача по оплаті вартості отриманих нафтопродуктів, у зв'язку з чим позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача вартості відпушених нафтопродуктів в сумі 19300грн. є обґрунтованою та підлягає судом задоволенню.

Також, згідно ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та індекс інфляції від простроченої суми.

Позивачем здійснено розрахунок суми 3% річних в розмірі 681,10грн. та індекс інфляції в розмірі 5331,82грн.

Суд частково відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних та індекс інфляції з наступних підстав

Згідно ст.625 ЦК зазначеного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач отримав товар за договором в повному обсязі 21.03.2013р.. 15.12.2013р. на адресу відповідача була надіслана претензія. Ч. 2 ст. 530 ЦК України боржник має виконати обов"язок у семиденний строк від дня пред"явлення вимоги.

Оскільки претензію відповідач одержав відповідно до поштового повідомлення 17.12.2013р. то момент виконання зобов"язання відповідача перед позивачем є 25.12.2013р.

Отже, відповідно до діючого законодавства та розрахунку суду сума 3% річних яка підлягає задоволенню за період 25.12.2013р. по 16.01.2015р. складає 613,90грн. (19300 * 3% * 387/365 = 613,90грн.) та індекс інфляції який підлягає задоволенню за період з січня 2014р. по січень 2015р. складає 4805,70грн. (100,2 x 100,6 x 102,2 x 103,3 x 103,8 x 101,0 x 100,4 x 100,8 x 102,9 x 102,4 x 101,9 x 103,0=124,9%; 19300 х 124,9 % : 100% = 24105,7 грн.; 24105,7 грн. - 19300 грн. = 4805,70 грн.).

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 2112,95грн.

Відповідно до п.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до приписів ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.4. Договору у разі несвоєчасного здійснення оплати Покупцем, він сплачує Постачальнику неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно оплачених грошових коштів за кожен день прострочення

Позивачем здійснено розрахунок суми пені в розмірі 2112,95грн. з 25.12.2013р. по 16.01.2015р.

Суд задовольняє вимоги щодо стягнення пені частково в сумі 739,75 грн. з наступних підстав.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, відповідно до діючого законодавства та розрахунку суду сума пені за період з 25.12.2013р. по 25.06.2014р. яка підлягає задоволенню складає 739,75грн. (19300 * 6.5% /365 * 110 = 378,07грн.; 19300 * 9,5% /365 * 72 = 361,68грн.).

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Під час розгляду справи відповідачем не було належним чином доведено суду та доказано виконання своїх зобов'язань.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

За таких обставин, позовні вимоги Приватного малого підприємства "АВТОСЕРВІС" підлягають задоволенню частково в сумі основного боргу в розмірі 19300грн., пені в розмірі 739,75грн., 613,90грн. - 3% річних та 4805,70грн. - індекс інфляції. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру. Правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповіда на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам в сумі 1699,11 грн.

Керуючись ст.ст.44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Селянське (фермерське) господарство "Олеся" (67600, Одеська область, Біляївський район, місто Біляївка, вул. Молодіжна, 5, код ЄДРПОУ 25044044) на користь Приватного малого підприємства "АВТОСЕРВІС" (67622, Одеська область, Одеська область, Біляївський район, с. Курган, вул. Шевченка, 57, код ЄДРПОУ 19207838) основного боргу в розмірі 19300грн., пені в розмірі 739,75грн., 613,90грн. - 3% річних, 4805,70грн. - індекс інфляції та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1699,11 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 20 лютого 2015 р.

Суддя С.В. Літвінов