Рішення

від 28.01.2015 по справі 921/1286/14-г/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" січня 2015 р.Справа № 921/1286/14-г/14

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В. розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмет", вул. Бродівська-Гріга, 2, м.Тернопіль, 46020

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про стягнення заборгованості в сумі 82 329,23 грн.

за участю представників сторін:

позивача: Чеканівський В.Р., довіреність від 03.12.14 р.

відповідача: ОСОБА_1, НОМЕР_1 від 13.06.02 р.

Учасникам судового процесу роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 20,22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Технічна фіксація (звукозапис) судового засідання не здійснювалася за відсутності відповідних клопотань представників сторін.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансмет" звернулося в господарський суд Тернопільської області з позовом до приватного підприємця ОСОБА_1 про, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог № 14/194 від 18.12.2014р., стягнення грошових коштів в сумі 89 222,31грн.

В процесі розгляду спору, у зв'язку із частковим погашенням відповідачем основної суми боргу в розмірі 13 860 грн., позивачем подано заяву № 15/5 від 26.01.2015р. про зменшення позовних вимог до 75 362,31 грн. Зважаючи, що така подана в порядку ст.22 ГПК України та не суперечить законодавству, дана заява приймається судом та справа розглядається з її урахуванням.

Заявлені вимоги, підтримані в судовому засіданні повноважним представником, позивач мотивує неналежним виконанням його контрагентом умов договору поставки нафтопродуктів та інших продуктів (речовин, суміші) хімічної промисловості № 01/04-14-2 від 01.04.2014р. в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, суму якої, з урахуванням господарських санкцій, просить стягнути в судовому порядку.

Згідно наданих в судових засіданнях пояснень відповідач наявність заборгованості по спірному правочину не заперечує. Зокрема, приватний підприємець, в порядку ст. 78 ГПК України, звернувся до суду із заявою від 28.01.2014р. про визнання заявлених вимог у повному обсязі.

Роз'яснивши приватному підприємцю наслідки вказаної процесуальної дії, приймаючи до уваги, що подана заява не порушує чиї-небудь права та інтереси, остання приймається судом в частині, що не суперечить чинному законодавству.

В процесі вирішення спору неодноразово оголошувалась перерва та розгляд справи відкладався, з підстав, викладених у формулярах (протоколах) судового засідання та відповідних ухвалах.

За правилами, що викладені у ст. 69 ГПК України, строк розгляду справи було продовжено.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників спору, оцінивши представлені докази в їх сукупності та дослідивши норми чинного законодавства, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Матеріали справи свідчать, що 01.04.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Трансмет" та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір поставки нафтопродуктів та інших продуктів (речовин, суміші) хімічної промисловості № 01/04-14-2, згідно з п.1 якого Постачальник зобов'язався поставити та передати Покупцю нафтопродукти, а останній - прийняти їх та оплатити товар на умовах даного договору.

Загальна кількість товару, асортимент і ціна товару погоджується сторонами при формуванні замовлення та визначаються в видаткових накладних, які виписуються Постачальником. При цьому, загальна сума договору складає суму товару отриманого по всіх видаткових накладних, у тому числі ПДВ 20%(п. 2.2.-2.3 угоди).

У відповідності до п.4.1 укладеного правочину, поставка кожної партії товару здійснюється на підставі накладної згідно замовлення Покупця.

За умовами п. 7.1, договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014р. Якщо жодна із сторін за 1 місяць до закінчення терміну дії правочину не заявить у письмовій формі про його розірвання, він вважається автоматично продовженим до моменту оформлення документів щодо його розірвання.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Взаємовідносини, що склалися між учасниками спору суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору поставки, згідно яких та в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Таким чином, укладений контрагентами 01.04.2014р. правочин слугує підставою для виникнення між ними господарських зобов'язань, та за вказівками ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509, 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання досягнутих домовленостей ТОВ "Трансмет" 03.04.2014р. поставило підприємцю товар (нафтопродукти) на загальну суму 35 000 грн., що підтверджується видатковою накладною № 295 від 03.04.2014р. та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № ТМ 000000295 від 03.04.2014р., які підписані уповноваженими представниками учасників судового процесу без будь-яких застережень.

Факт отримання зазначених ТМЦ відповідачем, не заперечується і самим підприємцем та, окрім іншого, підтверджується актом звірки взаєморозрахунків по спірному правочину, станом на 08.08.2014р.

У пункті 5.1 учасники спору погодили оплату вартості поставленого товару у розмірі 100% на розрахунковий рахунок Постачальника протягом трьох банківських днів з дня відвантаження, зазначеного в видаткових накладних.

Відповідно до статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Приймаючи до уваги наведені вище положення цивільного законодавства та умови договору, суд констатує, що ФОП ОСОБА_1 зобов'язаний був оплатити вартість отриманого по накладних товару згідно договору № 01/04-14-2 від 01.04.2014р. із застосуванням відстрочки платежу на три дні.

Однак, в порушення умов укладеного правочину та вимог чинного законодавства, свої зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей покупець виконав лише частково, в тому числі в ході розгляду справи, на суму 34 885,00 грн.

З метою досудового врегулювання спірних відносин, постачальником направлено на адресу його контрагента претензію № 14/11-1 від 05.11.2014р. із вимогою оплатити наявну заборгованість протягом 3-х банківських днів. Втім, остання залишена без задоволення та реагування, що і стало підставою для звернення із позовом до суду.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами п. 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, суд враховує, що підписані покупцем видаткова та товарно-транспортна накладні є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідають вимогам, статті 9 названого закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов'язань, а відтак, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

За даних обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ТОВ "Трансмет" про стягнення з ФОП ОСОБА_1 115,00 грн. боргу підлягають до задоволення, оскільки підтвердженні матеріалами справи та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Разом з тим, за приписами статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, умовами п. 5.2. договору № 01/04-14-2 від 01.04.2014р. сторони передбачили, що у випадку не оплати покупцем відвантаженої партії товару в строки вказані в п.5.1 даного договору, покупець дає згоду на те, щоб неоплачений товар, рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, терміном на 30 днів, починаючи з першого дня після відвантаження товару з нарахуванням покупцю 1% відсотка за кожен день використання товарного кредиту. Покупець зобов'язується оплатити товар, поставлений на умовах товарного кредиту і сплатити відсотки за його використання в терміни, вказані в п.5.3 даного договору.

Сума товарного кредиту і відсотків за його використання погашається на 30-ий день від дати відвантаження вказаної в видатковій накладній. Покупець має право на дострокове погашення товарного кредиту і відсотків за його користування (п.5.3 угоди).

У відповідності до п.5.4. правочину, якщо після закінчення 30 днів користування кредитом, покупець не внесе всіх передбачених договором платежів - він продовжує сплачувати відсотки да користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості, а також несе відповідальність передбачену розділом 8 даного договору, починаючи з першого дня за останнім днем, коли мала бути проведена оплата за поставлений товар передбачена п.5.1. договору.

В той же час, пунктом 8.2. угоди, контрагенти погодили, що у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання, покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% штрафу від суми заборгованості.

На підставі зазначених правових норм та умов договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за період з 08.04.2014р. по 09.01.2015р. інфляційні нарахування в розмірі 6 035,48 грн. та 445,00 грн. річних за користування коштами, 10 500,00 грн. штрафу, а також товарний кредит 55 978,00 нарахований за період з 04.04.2014р. по 09.01.2015р.

У п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" зазначається, що господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати замість позивача "перерахунок" розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак, з огляду на вимоги частини першої статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійснення позивачем нарахування таких сум і в разі якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

При таких обставинах, за наслідками проведеного перерахунку, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку останнього, мало місце невиконання такого зобов'язання, до стягнення із приватного підприємця підлягає 4 260,75 грн. інфляційних нарахувань, 445,00 річних, 10 500 грн. штрафу та 55 897,75 грн. товарного кредиту. В стягненні решти сум суд відмовляє за їх необґрунтованістю, а відтак не приймає і заяву приватного підприємця про визнання позову в цій частині.

За приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).

Пунктом 8.1 укладеного 01.04.2014р. договору, учасники спору погодили, що при невиконанні чи неналежному виконанні умов даного договору, винна сторона несе відповідальність у вигляді пені у розмірі 1% за кожен день прострочення від неоплаченої суми, або суми невиконаної чи неналежно виконаної умови.

В той же час, статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, який встановлюється за згодою сторін. При цьому, статтею 3 наведеного нормативно-правового акту обумовлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно поданого позивачем розрахунку, відповідачу за період з 08.04.2014р. по 08.10.2014р. обраховано пеню в сумі 2 288,83 грн.

Перевіривши відповідність здійснених позивачем обчислень, суд констатує, що дані нарахування проведені в межах встановлених законодавством строків, їхній розмір не перевищує максимально допустимий, а відтак, заявлена вимога підлягає до задоволення у визначеному товариством розмірі.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України " Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним. Зокрема, таке повернення здійснюється за ухвалою суду у разі зменшення розміру позовних вимог в розмірі переплаченої суми та в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Однак, як зазначено Вищим господарським судом України у п.4.7 постанови Пленуму від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на останнього.

З наведеного та у відповідності до ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір відшкодовується позивачу за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 20, 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (ідент. код НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмет" , вул. Бродівська-Гріга, 2, м. Тернопіль, 46020 (ідент. код 24628559) 115 (сто п'ятнадцять) грн. боргу; 2 288 (дві тисячі двісті вісімдесят вісім) грн. 83 коп. пені; 4 260 (чотири тисячі двісті шістдесят) грн. 75 коп. втрат від інфляційних процесів; 445 (чотириста сорок п'ять) грн. річних; 55 897 (п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот дев'яносто сім) грн.75 коп. товарного кредиту; 10 500 (десять тисяч п'ятсот) грн. штрафу та 1 782 (одну тисячу сімсот вісімдесят дві) грн. 06 коп. в повернення сплаченого судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня підписання рішення через місцевий господарський суд.

Суддя О.В. Руденко

Повний текст рішення

складено 10.02.2015р.