Ухвала

від 17.02.2015 по справі 161/13045/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/13045/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Крупінська С.С. Провадження № 22-ц/773/50/15 Категорія: 27 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С.Ю.,

суддів - Грушицького А.І., Свистун О.В.,

з участю:

секретаря - Вергуна Т. С.,

представника позивача - Вікторського В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Віва", ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (далі-ПАТ "ВТБ Банк") звернулось із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 16 грудня 2010 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальність "Віва" (далі-ТзОВ "Віва") було укладено кредитний договір № 09.06/10-КЛ від 16.12.2010 року, за умовами якого банк надав кредит у розмірі 2 000 000 грн., з терміном повернення кредиту до 13.12.2013 року. В подальшому до кредитного договору за погодженням сторін було внесено зміни шляхом укладення відповідних додаткових договорів про внесення змін.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань, взятих за кредитним договором, ПАТ "ВТБ Банк" того самого дня уклало з ОСОБА_2 договір поруки № 09.12/10-П.

Взяті на себе кредитні зобов'язання ТзОВ "Віва" не виконує, а тому за ним утворилася кредитна заборгованість, яку банк просив стягнути у судовому порядку.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2014 року, позовні вимоги банку задоволено в повному обсязі.

Стягнуто солідарно з ТзОВ "Віва", ОСОБА_2 в користь ПАТ "ВТБ Банк" заборгованість за кредитним договором 09.06/10-КЛ від 16.12.2010 року в розмірі 2 210 357,59 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із даним рішення суду, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні вимог в частині стягнення з нього заборгованості відмовити.

У своїй апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що банк не заявив своїх вимог до нього як до поручителя в межах шестимісячного строку від дня виникнення заборгованості по кредиту, а відтак просив визнати поруку припиненою з підстав, які встановлені частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, пояснення представника сторони по справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та вирішувати питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що 16 грудня 2010 року між ПАТ "ВТБ Банк" і ТзОВ "Віва" укладено кредитний договір, згідно з яким банк надав кредит у розмірі 2 000 000 грн., а ТзОВ "Віва" зобов'язалося належним чином використати й повернути кредит, сплатити відсотки, а також інші платежі в порядку, на умовах та у строки, визначені цим кредитним договором. Строк погашення кредиту - не пізніше 13 грудня 2013 року (пункт 1.1 договору).

З метою забезпечення виконання ТзОВ "Віва" своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором 16 грудня 2010 року між ПАТ "ВТБ Банк" і ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого останній поручається солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне виконання боржником усіх його зобов'язань за кредитним договором та додатковими угодами до нього, як наявними на момент укладення договору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому. Пунктом 5.1 договору встановлено, що порука діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

У зв'язку з неналежним виконанням боржником взятих на себе зобов'язань банк звертався до боржника та поручителя з відповідними повідомленнями щодо порушення боржником своїх зобов'язань за кредитним договором і вимогами повернути суму кредиту в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість виникла у зв'язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, а тому підлягає солідарному стягненню з відповідачів.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, передбачені ст. 554 ЦК України.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу).

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Як вбачається зі змісту кредитного договору, зокрема п.1.1.2., позичальник зобов'язаний повернути кредит відповідно до графіка повернення. Будь-яка заборгованість позичальника за кредитом, що перевищує визначену на відповідну дату суму кредиту вважається простроченою заборгованістю.

Пункт 5.3 договору передбачає право банку вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальнику кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, та у разі якщо ця несприятлива подія не буде виправлена (припинена) позичальником протягом періоду виправлення. Позичальник зобов'язаний, незважаючи на положення п.1.1. договору, виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит (окрім комісійної винагороди за обслуговування кредиту (дострокове повернення кредиту у повному обсязі), договірні санкції, пеню та штрафи, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно з умовами цього договору в строк не пізніше 10 банківських днів з дати відправлення банком відповідної вимоги, при настанні подій, визначених, зокрема п.5.1.2-несплата позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь банку згідно з цим договором, у передбачений ним строк.

Із долученого позивачем розрахунку заборгованості (а.с.14-15) вбачається, що останній платіж був здійснений 14 березня 2013 року, тому починаючи з квітня 2013 року позичальник не погашаючи кредит, утворив заборгованість, та у позивача виникло право, відповідно до умов кредитного договору та вимог ст.1050 ЦК України, на дострокове повернення всієї суми кредиту.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Отже, підставою для припинення поруки може бути недотримання кредитором строку звернення до суду з вимогами до поручителя.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Доводи апеляційної скарги стосовно застосування вимог статті 559 ЦК України є безпідставними, оскільки дійсно, як вбачається зі змісту п.4 договору № 2 про внесення змін до договору поруки від 29.11.2012 року, що договір діє до 13 грудня 2016 року включно або до припинення забезпеченого ним зобов'язання. Даний договір № 2 про внесення змін від 26.11.2012 року є невід'ємною частиною договору поруки, що відповідає пункту 6 договору №2.

Пунктом 2.6. договору поруки №09.12/10-П від 16.12.2010 р. встановлено, що у випадку порушення позичальником своїх зобов'язань (будь-якого із зобов'язань) за кредитним договором, банк має право звернутися до поручителя з письмовою вимогою про виконання зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі чи частково.

Згідно з п.2.8. договору вимога банку вважається отриманою поручителем, якщо банк надіслав її поштою, кур'єром, телеграфом або вручена особисто під розписку поручителю/уповноваженій особі поручителя за адресою поручителя, вказаною в цьому договорі, або повідомлену банку поручителем згідно з п.2.9 цього договору. Датою отримання буде вважатися дата її особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв'язку одержувача. Для дійсності вимоги банк не зобов'язаний надавати поручителеві підтвердження порушення зобов'язань за кредитним договором позичальником.

Так п.2.9 договору поруки встановлено, що при зміні своєї адреси, поручитель зобов'язаний письмово повідомити про це банк. До отримання такого повідомлення вимога банку належить до подання за вказаною в цьому договорі адресою. Відповідальність та ризик негативних наслідків за ненадання (несвоєчасне надання) такої інформації до банку несе поручитель.

При огляді в судовому засіданні апеляційної інстанції матеріалів кредитної справи судом встановлено, що зі змісту листів-вимог банку від 21 червня та 28 серпня 2013 року вбачається, що вони надіслані на адресу, яка зазначена поручителем в пункті 7 договору поруки, та долучено підтвердження про надіслання цих листів на поштове відділення одержувача з датами відповідно 21 червня 2013 р. та 29 серпня 2013 р. на штемпелі та квитанції Укрпошти.

У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України і пунктів 5.3 кредитного договору та 2.5 договору поруки використав право достроково стягнути з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором, надіславши 21.06. та 28.08.2013 року претензії-повідомлення (вимоги) про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів.

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.

Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Твердження апелянта про ту обставину, що він не знав про існування додаткових договорів про внесення змін до договору поруки та їх не підписував, не заслуговують на увагу, оскільки жодних доказів на підтвердження своїх заперечень відповідач суду не надав.

Суд приходить до висновку, що умови договору поруки та додаткових договорів про внесення змін до основного договору від 26.11.2012 року свідчать про те, що сторонами встановлено строк припинення поруки, в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі не підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України, як це стверджує апелянт.

Встановивши зазначені обставини у справі, а також те, що відповідач ТзОВ "Віва" неналежним чином виконував умови кредитного договору №09.06/10-кл від 16 грудня 2010 року, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, дійшов висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитним договором, так як позивач при поданні позову не пропустив шестимісячний строк, встановлений для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов'язання й наявністю підстав для припинення поруки, а відтак дійшов до законного та обгрунтованого висновку про задоволення вимог позивача тим самим дотримуючись правової позиції висловленої у Постановах Верховного Суду України від 24.09.2014 року за №6-106цс14 та №6-190цс14 від 21.01.2015 року.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Згідно зі ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 319, ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: