Ухвала

від 11.02.2015 по справі 804/5375/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2015 року м. Київ К/800/39196/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 року

у справі № 804/5375/13-а

за позовом публічного акціонерного товариства «Жовтоводський хлібзавод» (далі - позивач, ПАТ «Жовтоводський хлібзавод»)

до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області (далі - відповідач, Верхньодніпровська ОДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «Жовтоводський хлібзавод» звернулось у квітні 2013 року до суду з адміністративним позовом до Верхньодніпровська ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.11.2012 року № 0000302301.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.06.2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.06.2013 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: пп. 14.1.36, пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та ст. 11, ст. 76, ст. 123, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в період з 18.09.2012 року по 01.10.2012 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань відпрацювання походження товару експортованого як товар не власного виробництва за 2011 рік, за результатами якої складено акт від 08.10.2012 року № 211/22-2/20309194, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 ПК України, в результаті чого товариством завищено податковий кредит на 527 635,06 гривень.

Підставою для зазначених висновків слугували доводи відповідача щодо здійснення позивачем на протязі 2010-2011 років господарських операцій з придбання товарів (сої, бобів сої та пиломатеріалів), які в подальшому реалізовано нерезидентам за договорами комісії по ціні нижче від придбання.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.11.2012 року № 0000302301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 527 635,06 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 29 595,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, рішенням Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 08.02.2013 року № 621/10/10-25 спірне податкове повідомлення-рішення скасовано в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4,00 гривні, в іншій частині залишено без змін, які також залишено без змін Державною податковою службою України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем зроблено вірний висновок про завищення позивачем податкового кредиту, оскільки господарські операції з продажу товару за ціною, нижчою від придбання, що не відповідає меті підприємницької діяльності, зокрема, отриманню прибутку.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

Згідно із п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товару (робіт, послуг), сплата (нарахування) податку на додану вартість, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач за договором поставки № ТАК10-0209/31 від 02.09.2010 року придбав у TOB «Техагроком» товар, зокрема, сою у кількості 200 т. на загальну суму 710 160,00 гривень, у тому числі податок на додану вартість у сумі 118 360,00 гривень, який в подальшому реалізовано за договором комісії комісіонером TOB «Агропромислова група» нерезиденту «Alfred C.Toepfer International GMbH» (Німеччина) у кількості 200 т. на суму 611 458,56 гривень.

Крім того, судом встановлено, що позивачем придбано у ТОВ «Вторметекспорт» за договором постачання № 31-01/5 від 31.01.2011 року соєві боби у кількості 303,89 т. на суму 1 310 069,79 гривень, у тому числі податок на додану вартість у сумі 218 344,96 гривень, який в подальшому реалізовано за договором комісії комісіонером TOB «Ферко» нерезиденту CHS Europe, SA (Швейцарія) в обсязі 303,89 т. на загальну суму 1 171 384,88 гривні.

Також, позивач за договором купівлі-продажу від 09.07.2004 року за № 14 на протязі лютого-червня 2011 року придбавав у ТОВ «Локонс» товар, зокрема, пиломатеріали на загальну суму 1 145 580,62 гривень, у тому числі податок на додану вартість у сумі 190 930,10 гривень, який в подальшому реалізовано за договором комісії комісіонером ПП «Формер».

Як вбачається з матеріалів акту перевірки, податковий орган дійшов висновку, що правочини укладені позивачем з контрагентами-постачальниками, за якими придбано товар, що в подальшому експортовано по договорам комісії не спричинив реального настання юридичних наслідків, оскільки придбані товари були реалізовані за ціною 2 799 913,00 гривень, в той час, як ціна придбання товарів є вищою за ціну реалізації і складає 3 165 810,00 гривень. При цьому, відповідачем зазначено, що реалізація продукції за ціною нижче її придбання не узгоджується з поняттям «господарської діяльності», метою якої є одержання доходу, що виключає можливість віднесення сум податку на додану вартість, сплачених у вартості придбаного товару, до складу податкового кредиту, а тому у разі здійснення неприбуткових операцій платник податків позбавлений правових підстав для формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Так, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що, як судом першої інстанції, так і контролюючим органом фактично не досліджувалась реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість, а підставою для донарахування спірних податкових зобов'язань стали доводи відповідача про відсутність факту реального настання наслідків укладених договорів, ними обумовлених, які зроблено лише з огляду на здійснення господарської операції з продажу товару за ціною, нижчою від ціни придбання.

На підтвердження договірних відносин між сторонами позивачем долучено до матеріалів справи, досліджені судом апеляційної інстанції, копії договорів постачання, купівлі-продажу, поставки, комісії, зберігання, додатків до них та додаткових угод, за якими здійснювались спірні господарські операції.

Крім того, при дослідженні долучених позивачем до матеріалів справи копій специфікацій наведених вище договорів, видаткових та податкових накладних, актів прийому-передачі товарів, актів прийому-передачі товарів на комісію, актів прийому-передачі товарів на зберігання, актів виконаних робіт, акту-звіту про повне виконання робіт, рахунку, розрахункових листів залишку невідвантаженого комісійного товару, звітів комісіонера, звіту про затрати комісіонера по виконанню доручень комітента, звітів (комітенту) про відшкодування витрат, судом апеляційної інстанції встановлено зміст та обсяг господарських операцій, оскільки такі містять одиниці виміру та вартість отриманих товарів, зазначення осіб відповідальних за здійснення господарських операцій, такі є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджують факт здійснення між сторонами господарських операцій.

При цьому, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що під господарською діяльністю, згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, розуміється - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договором комісії. Доручення та агентськими договорами.

Так, нормами ПК України, не ставиться в залежність право платника податків на формування податкового кредиту від наявності чи відсутності доходу по окремим господарським операціям, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що порядок формування податкового кредиту не має зв'язку з фінансовим результатом звітного періоду.

Разом з тим, до визначення поняття підприємницької діяльності, можна зробити висновок, що господарська діяльність також як і підприємницька, проводиться особою на власний ризик, тобто при здійсненні всіх необхідних дій, заходів, укладанні відповідних угод, тощо, особа не може бути впевненою, що той прибуток, на який вона розраховувала протягом провадження господарської діяльності, ще й в тому самому обсязі неодмінно настане. Тобто, придбаваючи товар та відносячи суму податку на додану вартість від цього придбання до податкового кредиту відповідного звітного періоду, позивач не знав і не міг знати, чи виправдаються вимушені витрати майбутнім прибутком, що отримає підприємство.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій між позивачем та контрагентами, наслідком яких є поставка та придбання товару, а тому обґрунтовано визначено правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у названих контрагентів товарів, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції щодо безпідставності доводів податкового органу про ненадання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних, оскільки відсутність лише товарно-транспортних накладних не позбавляє господарські операції їх реального змісту, з урахуванням наявних податкових, видаткових накладних, оплати за поставлений товар (послуги) та подальшого використання товару у власній господарській діяльності платника податків, що у своїй сукупності підтверджує отримання товару (послуг) і як наслідок наявність у платника права на формування податкового кредиту. При цьому, вірно зазначено, що товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, що не відповідає фактичним обставинам справи та призвело до неправильного застосування норм матеріального права, та не правильного вирішення справи, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції правомірно та обґрунтовано скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.06.2013 р. та задоволено позовні вимоги ПАТ «Жовтоводський хлібзавод».

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 року у справі № 804/5375/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М. І. Костенко Помічник судді підпис (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно

Помічник судді