Рішення

від 18.02.2015 по справі 902/101/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 лютого 2015 р. Справа № 902/101/15

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИЯ", с.Лісові Гринівці Хмельницького району Хмельницької області

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Шугер К", с.Капустяни Тростянецького району Вінницької області

про стягнення 62 214 грн 38 коп. заборгованості згідно договору купівлі-продажу №0109 від 01.09.2014 р.

За участю секретаря судового засідання Горейко М.В.

За участю представників:

позивача: Стельмаха Олександра Валерійовича (директор), наказ ТОВ "Трия" від 01.02.2013 р., виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АА № 481185 від 11.02.2013 р., паспорт серії НА 112092 виданий Хмельницьким МУ УМВС України в Хмельницькій області 25.04.1996 р.

Цюпик Ольги Василівни, договір про надання правової допомоги № б/н від 15.112.2014 р., посвідчення адвоката видане на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 437 від 22.05.2009 р.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРИЯ" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шугер К" про стягнення 62 214 грн 38 коп. заборгованості згідно договору купівлі-продажу №0109 від 01.09.2014 р., з яких 53 633 грн 76 коп. боргу, 3 530 грн 02 коп. пені, 4 666 грн 14 коп. % (відсотки) за користування чужими грошовими коштами, 384 грн 46 коп. 3% річних.

Ухвалою суду від 30.01.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/101/15 та призначено її до розгляду на 18.02.2015 р..

В засідання суду представник відповідача не з'явився, витребуваних ухвалою суду документів не надав, причин неявки та неподання доказів не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 30.01.2015 р., надіслання та вручення якої 04.02.2015 р. уповноваженому представнику відповідача за адресою вул. Сергія Мурованого, 1, с. Капустяни, Тростянецький район, Вінницька область стверджується поштовим повідомлення про вручення поштової кореспонденції за № 2433200021526.

Слід зазначити, що згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 20007372 місцезнаходженням відповідача значиться вул. Сергія Мурованого, 1, с. Капустяни, Тростянецький район, Вінницька область, 24332, яка є ідентичною тій по якій було направлено останньому ухвалу про порушення провадження справі у даній справі.

Разом з тим, необхідно відмітити, що ухвала суду від 30.01.2015 р. також надсилалася на адресу засновника юридичної особи Ткач І.М.

За змістом витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців засновник юридичної особи Ткач І.М. зареєстрований за адресою, яка відповідає тій адресі, за якою надсилались останньому ухвала від 30.01.2015 р.

Поряд з цим, направлена судом на його адресу ухвала від 30.01.2015 р. повернута поштовими відділеннями з відміткою "За зазначеною адресою не проживає", відносно чого суд зазначає наступне.

Відповідно до абз. 3 п.3.9.1 постанови №18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того слід відмітити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого не є відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Натомість, згідно із абз. 1 п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Оскільки норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В засіданні суду позивачем подано заяву згідно якої він відмовився від позовних вимог про стягнення з відповідача 4 666 грн 14 коп. % (відсотків) за користування чужими грошовими коштами за період з 30.10.2014 р. по 25.01.2015 р.

Вказана заява приймається судом до розгляду, як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.09.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРИЯ" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шугер К" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 0109, згідно з п. 1.1 якого Продавець зобов'язується передати, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість каміння вапнякового, іменованого в подальшому Товар, відповідно до умов даного Договору, додаткових угод та специфікацій до нього (а.с. 12-13, т.1).

Згідно п. 3.1 Договору конкретний асортимент, кількість, ціна, дата поставки та умови оплати Товару наведені в Договорі/Специфікаціях до даного Договору. Специфікації є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п.3.5 Договору загальна сума Договору складається із суми всіх специфікацій/накладних, підписаних в рамках цього Договору, які є його невід'ємною частиною.

Пунктом 4.1 Договору сторони обумовили, що умови оплати товару, порядок та строки здійснення платежів зазначається в специфікації (ях) до Договору.

Згідно із п. 6.2 Договору покупець зобов'язаний прийняти товар та провести його оплату у строки та в розмірі вказаному в даному Договорі та Специфікаціях до нього.

Договір набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2014 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за цим Договором (п.10.1 Договору).

Специфікацією № 1 від 01.09.2014 року до Договору сторони погодили товар поставки- камінь вапняковий фракції 50-80 мм, кількість - 9 000 тонн, по ціні 181 грн з ПДВ, сума з ПДВ - 1 629 000 грн (а.с.14, т.1).

Специфікацією № 2 від 01.10.2014 року до Договору сторони погодили товар поставки- камінь вапняковий фракції 50-80 мм, кількість - 4 000 тонн, по ціні 181 грн з ПДВ, сума з ПДВ - 724 000 грн; камінь вапняковий фракції 50-80 мм, кількість- 4 000 тонн, по ціні 103 грн з ПДВ, сума з ПДВ- 412 000 грн (а.с. 14 зворот).

Умовою оплати згідно вказаних специфікацій передбачено 100 % попередню оплату.

Як вбачається з матеріалів справи позивач відповідно до умов укладеного Договору поставив відповідачу за видатковими накладними Товар на загальну суму 963 199 грн 34 коп. (а.с. 15-18, т.1).

Відповідач в свою чергу за поставлений товар розрахувався частково в сумі 872 500 грн. 00 коп., що підтверджується наявними у справі банківською випискою за період з 01.01.2014р. по 16.02.2015 р.

Таким чином борг відповідача за отриманий Товар становить 90 699 грн 34 коп. (963 199 грн 34 коп. - 872 500 грн. 00 коп.), розмір якого власне не заперечується сторонами, що випливає з обопільно підписаного сторонами акту звірки за період жовтень 2014р. (а.с. 24, т.1).

Також судом встановлено, що 03.12.2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ТРИЯ" (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шугер К" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу № 031214, згідно з умовами якого продавець зобов'язався передати покупцю камінь вапняковий, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти та сплатити вартість даного Товару відповідно до умов Договору (а.с. 19-20, т.1).

Згідно видаткової накладної №КА-0000507 від 06.12.2014 р. ТОВ "Шугер К" передало ТОВ "ТРИЯ" камінь вапняковий фракції 50-80 мм у кількості 359,86 на суму 37 065 грн 58 коп. (а.с. 21, т.1).

17.12.2014 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "ТРИЯ" та товариством з обмеженою відповідальністю "Шугер К" підписано протокол про зарахування зустрічних вимог № 2 за Договорами купівлі-продажу №0109 від 01.09.2014 р. та № 031214 від 03.12.2014 р. на суму 37 065 грн 58 коп. (а.с. 22, т.1).

Виходячи зі змісту протоколу про зарахування зустрічних вимог № 2 від 17.12.2014 р. сума заборгованості ТОВ "Шугер К" перед ТОВ "ТРИЯ" зменшилась на 37 065 грн 58 коп., а відтак становить 53 633 грн 76 коп.

17.12.2014 р. року між позивачем та відповідачем підписано акт звірки взаєморозрахунків за період 01.10.2014р.- 17.12.2014р., згідно якого загальна сума заборгованості ТОВ "Шугер К" перед ТОВ "ТРИЯ" становить 53 633 грн 76 коп. (а.с. 25, т.1).

Вказаним двостороннім актом звіряння взаєморозрахунків від 17.12.2014 р., підписаним уповноваженими представниками сторін, сторони підтвердили наявну заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар в сумі 53 633 грн 76 коп., що в свою чергу свідчить про визнання відповідачем факту існування заборгованості за отриманий ним товар від ТОВ "ТРИЯ".

Як свідчить наявна в матеріалах справи заява позивача від 18.02.2015 р., станом на 18.02.2015р. розмір заборгованості ТОВ "Шугер К" перед ТОВ "ТРИЯ" згідно договору купівлі-продажу № 0109 від 01.09.2014 р. становить 53 633 грн 76 коп.; жодних проплат зі сторони ТОВ "Шугер К" починаючи із 20.10.2014р. не було.

Таким чином, станом на момент розгляду справи в суді, заборгованість ТОВ "Шугер К" перед ТОВ "ТРИЯ" становить 53 633 грн 76 коп.

Непроведення відповідачем оплати за отриманий Товар слугувало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору № 0109 від 01.09.2014 р. між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору поставки.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В силу вимог ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, відтак, суд вважає, що позов в частині стягнення 53 633 грн 76 коп. основного боргу є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

В засіданні суду розглянуто заяву позивача від 18.02.2015 р. про відмову від позову в частині вимог про стягнення 4 666 грн 14 коп. % (відсотків) за користування чужими грошовими коштами за період з 30.10.2014р. по 25.01.2015р.

Давши оцінку даній заяві суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову.

Частина 6 названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно п.4 ч.1 ст.80 ГПК України - господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення 4 666 грн 14 коп. % (відсотків) за користування чужими грошовими коштами за період з 30.10.2014 р. по 25.01.2015 р. приймається судом, оскільки відмова позивача від позову в цій частині не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, відповідає обставинам і матеріалам справи.

При цьому суд враховує, що заяву про відмову від позову підписано безпосередньо позивачем.

В зв'язку з цим провадження у справі в частині стягнення 4 666 грн 14 коп. % (відсотків) за користування чужими грошовими коштами за період з 30.10.2014 р. по 25.01.2015 р. підлягає припиненню на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 530 грн 02 коп. пені (за період з 30.10.2014р. по 31.10.2014р. на суму заборгованості 11 436 грн 72 коп. та з 31.10.2014р. по 25.01.2015р. на суму заборгованості 53 633 грн 76 коп.) та 384 грн 46 коп. 3% річних (за період з 30.10.2014р. по 31.10.2014р. на суму заборгованості 11 436 грн 72 коп. та з 31.10.2014р. по 25.01.2015р. на суму заборгованості 53 633 грн 76 коп.), за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що за порушення покупцем термінів оплати, обумовлених у Договорі/Специфікації(ях) до Договору (Покупець) оплачує Продавцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної ставки НБУ від несвоєчасної оплати суми заборгованості, за кожен день прострочення оплати.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені та 3% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені та 3% річних судом виявлено помилки, які полягають у невірному визначенні значень за вказаними вимогами із врахуванням такого.

При перерахунку пені та 3 % річних із врахуванням суми заборгованості та періодів прострочення визначених позивачем судом отримано більше значення останніх, а саме 3 537 грн 87 коп. пені та 385 грн 40 коп. 3 % річних, в той час як позивач заявив до стягнення 3 530 грн 02 коп. пені, 384 грн 46 коп. 3 % річних.

Оскільки позивачем не подано заяви про збільшення розміру позовних вимог в цій частині, а визначення ціни позову являється виключною прерогативою останнього суд задовольняє вказані вимоги у заявлених ним розмірах.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення остаточних розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів про припинення провадження у справі в частині вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами.

Також при прийнятті рішення судом розглянуто вимоги про стягнення 4 000 грн 00 коп. витрат на послуги адвоката за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", де зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно ст.30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи 15.12.2014 року між адвокатом Цюпик О.В., яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 437 від 22.05.2009 року та ТОВ "Трия" укладено договір № б/н про надання адвокатських послуг відповідно до п. 1 якого адвокат зобов'язується надати клієнтові правову допомогу в господарській справі про стягнення заборгованості з ТОВ "Шугер К" на стадіях вирішення спору шляхом переговорів, підготовки матеріалів для передання спору на розгляд суду, участь в процесі розгляду справи господарськими судами, а клієнт зобов'язується за надання правової допомоги сплатити адвокатові гонорар.

В п. 5.1 цього Договору погоджено розмір гонорару адвоката за надану клієнту правову допомогу в розмірі 4 000 грн 00 коп.

Також суду надано видатковий касовий ордер від 27.01.2015 р. та акт прийому-передачі наданих послуг від 27.01.2015 р. в підтвердження здійснення оплати та надання послуг адвоката, та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 437 від 22.05.2009 року видане Цюпик О.В..

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату послуг адвоката є правомірними.

Однак при розподілі витрат на оплату послуг адвоката суд звертає увагу на п.6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р.№ 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказано, що вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

В п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 р. № 01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" наголошується на тому, що при визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду України від 03.02.2004 р. № 04/079 зі справи № 36/207 також наголошується на необхідності обґрунтування у розгляді справи витрат на оплату адвоката.

Враховуючи викладене вище в сукупності суд дійшов висновку про обмеження розміру суми, яка підлягає сплаті за послуги адвоката до 2 000 грн 00 коп. з огляду на розумну необхідність відповідних судових витрат для даної справи.

При цьому судом взято до уваги ціну позову, нескладність справи (стягнення боргу за поставку товару), допущення помилок при розрахунку пені, 3% річних та те, що адвокат брав участь лише в одному судовому засіданні тощо.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч.2 ст.49 ГПК України.

18.02.2015 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст.82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шугер К", с. Капустяни Тростянецький район, Вінницька область, 24332 (ідентифікаційний код-39275868) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИЯ", вул.Лісова, 5, с.Лісові Гринівці, Хмельницький район, Хмельницька область, 31340 (ідентифікаційний код - 38469181) - 53 633 грн 76 коп. основного боргу, 3 530 грн 02 коп. пені, 384 грн 46 коп. - 3 % річних, 2 000 грн 00 коп. - витрат по оплаті послуг адвоката, 1 827 грн 00 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Прийняти відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення 4 666 грн 14 коп. % (відсотків) за користування чужими грошовими коштами.

4. Провадження в частині стягнення 4 666 грн 14 коп. % (відсотків) за користування чужими грошовими коштами припинити згідно п.4ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з поштовим повідомленням про вручення поштової кореспонденції.

Повне рішення складено 23 лютого 2015 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул.Сергія Мурованого , 1, с.Капустяни, Тростянецький район, Вінницька область, 24332.