Рішення

від 16.02.2015 по справі 910/370/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2015№910/370/15-г

За позовом Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пергола ТБК"

про стягнення 64 280 917,22 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Кулініч А.П. - представник за дов.;

від відповідача: не з'явились.

У судовому засіданні 16.02.2015, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Європейський газовий банк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пергола ТБК" про стягнення заборгованості за кредитним договором №757-101013 від 10.10.2013 у розмірі 64 280 917,22 грн., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 53 760 200,00 грн., заборгованість за відсотками - 7 864 385,47 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту та процентів за користування кредитом - 2 656 331,75 грн.

Ухвалою від 12.01.2015 порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 28.01.2015.

Ухвалою від 28.01.2015, в порядку ст. 77 ГПК України, відкладено розгляд справи на 16.02.2015.

Відповідач письмових заперечень проти позову не подав. Представники відповідача у судові засідання не з'являлися, хоча судом були вчинені всі дії щодо належного повідомлення Відповідача про призначення справи до розгляду в засіданнях суду, про час і місце їх проведення. Судом враховано, що відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Процесуальні документи направлялись на адресу відповідача: 04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 4-А, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та у позовній заяві. Однак, із зазначеної адреси повернулась поштова кореспонденція з довідкою ф. 20 "за закінченням встановленого строку зберігання".

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228, 02.06.2006 року «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Перед судом не доведено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні. Відтак, суд дійшов висновку про відсутність встановлених ст. 77 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України, здійснює розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 16.02.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

10.10.2013 між ПАТ "Європейський газовий банк" (банк за договором) та ТОВ "Пергола ТБК" (позичальник за договором) укладений кредитний договір №757-101013 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом 42 000 000,00 грн. Під терміном "відновлювальна кредитна лінія" розуміється кредитна лінія, яка дозволяє позичальнику поетапно використовувати кредитні кошти, в разі погашення кредиту або його частини - повторно отримати необхідну суму в межах відновлювального ліміту і періоду дії кредитного договору.

Кредит надається на строк з 10.10.2013 по 09.10.2014 (включно).

Цільове призначення кредиту: на обороти _кошти.

Надання банком кредитних коштів здійснюється з позичкового рахунку, визначеного п. 4.1 договору, шляхом оплати платіжних документів позичальника у порядку визначеному чинним законодавством та нормативними актами НБУ; зарахування на поточний рахунок позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням.

Відповідно до п. 1.5, моментом (днем) надання кредиту вважається день зарахування коштів на позичковий рахунок позичальника в повній або частковій сумі кредиту. Моментом (днем) повернення кредиту вважається день списання з відповідних рахунків банку: суми кредиту, процентів, комісій та можливо штрафних санкцій.

За користування кредитними коштами у межах встановленого в п.1.2 строку кредитування процентна ставка встановлюється в розмірі 25,00 % річних (п. 2.2).

Сплата процентів здійснюється з останнього банківського робочого дня звітного місяця по 25 число місяця , наступного за місяцем нарахування процентів, в день закінчення строку на який було надано кредит, у відповідності до п. 1.2 Договору, в день дострокового погашення заборгованості або його частини або в день дострокового розірвання договору (2.3).

Згідно п. 4.1 Договору, банк зобов'язується відкрити позичальнику такі рахунки: позичковий рахунок - 2062530124606; рахунок для сплати процентів за користування кредитом - 2068130124606; транзитний рахунок - 2909130124606.

Також банк зобов'язаний надавати кредитні кошти в межах кредитної лінії окремими частинами за письмовою заявою позичальника; розраховувати проценти за фактичну кількість днів користування кредитними коштами на суму фактичного залишку на позичковому рахунку; у разі надання кредиту у національній валюті розраховувати проценти за користування кредитом, застосовуючи метод факт/факт, коли для розрахунку беруться фактична кількість днів у місяці та у році (365 або 366).

Позичальник, в свою чергу, зобов'язався використовувати кредит на визначені договором цілі та повернути його банку у повному обсязі у строк до 09.10.2014 , проценти за користування кредитом, а також всі штрафні санкції та комісії у разі їх виникнення; щомісячно, починаючи з останнього банківського дня звітного місяця по 25 число місяця наступного за місяцем нарахування процентів, також вдень дострокового погашення заборгованості за кредитом, в тому числі у зв'язку з погашенням виконання умов договору або в разі дострокового розірвання договору, сплачувати плату за кредитом на рахунок №2909130124606. Якщо останній день сплати процентів та/або сплати комісійних платежів припадає на вихідний або святковий день,сплата таких платежів здійснюється не пізніше останнього робочого дня перед настанням таких вихідних або святкових днів; здійснювати погашення заборгованості за кредитом на рахунок №2909130124606.

31.10.2013 сторони підписали договір про внесення змін до Кредитного договору: за збільшення, резервування та обслуговування кредитної лінії позичальник по 31.12.2013 (включно) сплачує банку комісію в розмірі 2 000 000,00 грн. на рахунок №3570530224606.

22.11.2013 сторони підписали додаткову угоду до Кредитного договору в якій погодили змінити п. 2.3 Кредитного договору та викласти його в наступній редакції: "2.3 Сплата процентів здійснюється з останнього банківського робочого дня звітного місяця по 30 число місяця, наступного за місяцем нарахування процентів, в день закінчення строку, на який надано кредит у відповідності до п. 1.2 Договору, в день дострокового погашення заборгованості або його частини, або в день дострокового розірвання договору. Моментом (днем) сплати процентів визначається день зарахування коштів на відповідний рахунок банку".

21.03.2014 сторони підписали договір про внесення змін до Кредитного договору та домовились змінити п. 1.1 Кредитного договору та викласти його у наступній редакції: "1.1. Банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом 54 000 000,00 грн. …".

Відповідно до додатку №1 від 21.03.2014 до Кредитного договору, сторони погодили графік погашення кредиту: з 21.03.2014-27.05.2014 - 54 000 000,00 грн.; з 28.05.2014 по 27.08.2014 - 44 000 000,00 грн.; з 28.08.2014 по 09.10.2014 - 34 000 000,00 грн.

23.05.2014 сторони уклали договір про внесення змін до Кредитного договору та виклали п. 1.1 у наступній редакції: "Банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом 54 000 000,00 грн.".

В додатку №1 від 23.05.2014 до Кредитного договору, сторони погодили графік погашення кредиту: з 21.03.2014-27.08.2014 - 54 000 000,00 грн.; з 28.08.2014 - 09.10.2014 - 44 000 000,00 грн.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З поданої до матеріалів справи виписки з рахунку позичальника, вбачається, що банк належним чином виконав свої зобов'язання з надання кредиту у розмірі 53 760 200,00 грн. за заявами позичальника від 28.05.2014, від 29.04.2014, від 28.03.2014, від 28.02.2014, від 29.01.2014, від 25.12.2013, 13.12.2013, від 29.11.2013, від 31.10.2013, від 30.10.2013, від 05.12.2013.

Судом встановлено, що в порушення умов договору та норм чинного законодавства України, позичальник не виконав взяті на себе зобов'язання по кредитному договору № 757-101013 від 10.10.2013, у зв'язку з чим у останнього станом на 01.12.2014 року утворилась заборгованість за кредитом у сумі 53 760 200,00 грн. та 7 864 385,47 грн. заборгованість по процентах за кредитом.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості за кредитним договором №757-101013 від 10.10.2013 за кредитом у сумі 53 760 200,00 грн. та 7 864 385,47 грн. заборгованість по процентах за кредитом, позичальника перед банком належним чином доведений, документально підтверджений та позичальником не спростований.

У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань за кредитним договором № 757-101013 від 10.10.2013 року позивач нарахував пеню у розмірі 2 656 331,75 грн. за несвоєчасну сплату процентів та погашення кредиту.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6.2 Договору, за порушення строків повернення кредитних коштів та/або сплати процентів та комісій за користування кредитом, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який стягується пеня за кожен день прострочки.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане ; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 постанови пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013).

Суд перевірив розрахунок пені за несвоєчасне повернення кредиту та визнав його не обґрунтованим в частині нарахування пені на суму заборгованості наростаючу, що є не вірним, враховуючи, що сторони погодили графік погашення кредитних коштів (частинами), тому пеню необхідно розраховувати за кожною сумою окремо.

Таким чином, суд здійснив перерахунок пені на суму 9 760 200,00 грн. та на суму 44 000 000,00 грн. за вказаними періодами у розрахунку, за яким пеня за несвоєчасне повернення кредиту підлягає задоволенню у розмірі 1 919 677,13 грн.

Аналогічно суд здійснив перерахунок пені за несвоєчасну сплату процентів, за яким пеня підлягає стягненню у розмірі 117 293,98 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення боргу за кредит - 53 760 200,00 грн., боргу за відсотки за користування кредитом - 7 864 385,47 грн. та пеня - 2 036 971, 11 грн.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Ціна позову становить 64 280 917,22 грн., отже, сума судового збору за подання даного позову має складати 73 080,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно з п.4.46 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 року, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору.

За таких обставин, з відповідача стягується судовий збір в доход Державного бюджету України в сумі 72 375,86 грн.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 32, ч. 1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 2 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пергола ТБК" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 4-А, код 35149963) на користь Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" (04073, м. Київ, пр. Московський, 16, код 34693790) заборгованість за кредитом у розмірі 53 760 200,00 грн. (п'ятдесят три мільйона сімсот шістдесят тисяч двісті гривень 00 коп.), заборгованість за процентами за користування кредитом - 7 864 385,47 грн. (сім мільйонів вісімсот шістдесят чотири тисячі триста вісімдесят п'ять гривень 47 коп.), пеню - 2 036 971,11 грн. (два мільйона тридцять шість тисяч дев'ятсот сімдесят одна гривня 11 коп.).

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пергола ТБК" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 4-А, код 35149963) в доход Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 72 375,86 (сімдесят дві тисячі триста сімдесят п'ять гривень) грн. 86 коп.

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Дата підписання

повного тексту рішення: 23.02.2015.

Суддя М.Є. Літвінова