Ухвала

від 12.02.2015 по справі 821/2393/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

12 лютого 2015 р.м.ОдесаСправа № 821/2393/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Войтович І.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - ОСОБА_1

суддів - Турецької І.О.

- ОСОБА_2

за участю секретаря - Разінкіної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Чумак» до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Чумак» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області від 04.07.2014 року № НОМЕР_1, №0001022200 та № НОМЕР_2, якими Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 365 673 грн., з податку на прибуток в сумі 49 534 грн., та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3 400 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем при проведенні перевірки не з'ясовано усіх фактичних обставин здійснення позивачем господарських операцій, односторонньо та не в повному обсязі досліджено первинні документи, що підтверджують придбання товарів (послуг), невірно застосовано до спірних правовідносин норми чинного законодавства, що призвело до помилкових висновків та безпідставного визначення грошових зобов'язань та застосування санкцій.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Каховська ОДПІ, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження, став акт Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області від 20.06.2014 року №184/22/24106105 «Про результати виїзної документальної позапланової перевірки ПрАТ «Чумак» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо підтвердження правомірності формування податкового кредиту по взаєморозрахунках з ТОВ «Євро Лізинг» за період з 01.02.2013 року по 31.03.2013 року, з ТОВ «ВКФ-Простір» за період з 01.05.2013 року по 30.06.2013 року та з ТОВ «Продакшн Студія 2332» за період з 01.01.2014 року по 31.01.2014 року, та податку на прибуток за 2013 рік».

Перевіркою встановлено порушення:

- п.44.1 ст.44, п.44.2 ст.44, п.138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, п.138.8 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до завищення валових витрат у сумі 208 563 грн. та заниження податку на прибуток за 2013 рік на суму 39 627 грн.;

- п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п. 198.1 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 243 782 грн. та завищено суму від'ємного значення у сумі 3 400 грн.

За наслідками перевірки Каховською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.07.2014 року № НОМЕР_1, яким ПрАТ «Чумак» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 365 673 грн., з яких 243 782 грн. - за основним платежем, 121 891 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, №0001022200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 49 534 грн., з яких 39 627 грн. - за основним платежем, 9 9070 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, та № НОМЕР_2, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3 400 грн.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала у тому, що перевіркою неможливо підтвердити факт поставок товару (надання послуг) на ПрАТ «Чумак» від постачальників ТОВ «Євро Лізинг», ТОВ «ВКФ - Простір» та ТОВ «Продакшн Студія 2332», з урахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходженням майна, відсутністю необхідних трудових ресурсів, транспорту та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення господарської діяльності. У зв'язку з чим, за висновком ДПІ, правочини між ТОВ «Євро Лізинг», ТОВ «ВКФ - Простір» та ТОВ «Продакшн Студія 2332» та підприємствами - покупцями здійснені без мети реального настання правових наслідків.

Такого висновку податковий орган дійшов на підставі Актів перевірок: ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 10.10.2013 року №1587/26-57-22-02-09 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» з питань повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період 01.01.2013 року по 01.10.2013 року», ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 29.01.2014 року № 32/14-03-22-08/24779755 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ -Простір» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків контрагентами - постачальниками за період січень, лютий, квітень, травень, червень, вересень, грудень 2011 року, червень липень, жовтень, листопад, грудень 2012 року, січень - листопад 2013 року та контрагентами покупцями»; ДПІ у Подольскому районі м. Києва від 18.04.2014року № 1623/26-56-22-01-05/366769960 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Продакшн Студія 2332» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Радіум», ТОВ «Грант Тайм» за період з 01.01.2014 по 31.01.2014 року», з яких вбачається, що господарські операції зазначених суб'єктів господарювання не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів, що свідчить про відсутність наміру одержати економічних ефект.

Зазначені обставини, на думку податкового органу, свідчать про те, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди є нікчемними та не мали реального характеру.

За відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість та бути віднесеними до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткуівання.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи, які зазначені в акті перевірки, складені у відповідності до вимог Податкового кодексу України, містять всі необхідні реквізити, які дають змогу ідентифікували контрагентів позивача. На час здійснення господарських операцій з позивачем безпосередні постачальники Товариства були зареєстрованими платниками податку на додану вартість і мали право виписувати податкові накладні. Податковий орган не наділений повноваженнями щодо встановлення в актах перевірки факту нікчемності або недійсності правочинів, укладених суб'єктами господарювання. Якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру, податковий орган не має підстав для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ та на відображення у складі валових витрат витрати з придбання товару.

Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає правильним, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 названої статті ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Євро Лізинг», ТОВ «ВКФ - Простір» та ТОВ «Продакшн Студія 2332» підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема, копіями договорів, платіжними дорученнями, актами здачі-приймання товарів та виконаних робіт, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, які свідчать, що зобов'язання за договорами між позивачем та його контрагентами виконувались сторонами у повному обсязі.

Судом першої інстанції досліджено відповідні документи та встановлено, що вони не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення.

Таким чином, первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов договорів з зазначеними вище контрагентами, а також формування позивачем податкового кредиту та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Отриманий товар був оплачений позивачем, а на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Крім того, за результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів та порядку їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку, а наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Доводи відповідача про фіктивність договорів, укладених між позивачем та зазначеними в акті перевірки контрагентами, у зв'язку з визнанням податковим органом договорів за ланцюгами постачання нікчемними, обґрунтовано не були прийняті до уваги судом першої інстанції, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Самого по собі факту наявності актів перевірок ДПІ, якими встановлено порушення контрагентами за ланцюгом постачання вимог податкового законодавства при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність таких операцій з придбання товару та наявність у платника податків умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Посилання податкового органу на акти «Про неможливість проведення зустрічної звірки» контрагентів позивача, судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги, оскільки чинне законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Як вірно зазначив суд першої інстанції, акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є належним доказом в підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання господарських операцій, адже актом про неможливість проведення зустрічної звірки фіксується лише факт наявності перешкод для здійснення податкового контролю органом ДПС щодо платника, а реальність господарських операції такого платника не є предметом такої перевірки.

Відсутність контрагента позивача за юридичною адресою станом на момент звірки не є доказом правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям за угодами із вказаним контрагентом у момент їх укладення та виконання.

Згідно із вимогами законодавства належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб. Відповідного витягу з реєстру з наявністю такого запису податковим органом не надано.

На жодну зі сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента та дотримання ним вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та валові витрати з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів або виконуються роботи постачальником. Посилання ДПІ на відсутність у постачальника позивача об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як доказ фіктивності спірних операцій. Укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а відсутність у власності нерухомого та рухомого майна не є єдиним доказом виникнення у цього витрат, пов'язаних зі збереженням або перевезенням товару від постачальника до покупця.

Отже, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Таким чином, суд першої інстанції зробив вірний висновок про правомірність формування позивачем за спірними операціями податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а тому у податкового органу не було підстав для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200,п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Чумак» до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

ОСОБА_2.