Рішення

від 09.02.2015 по справі 910/28231/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2015Справа №910/28231/14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ІСВЕКО» доФізичної особи підприємця Ратошнюк Василя Володимировича про розірвання договору та стягнення 43 176,20 грн. Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

від позивача -Роздобудько А.Ю. б/н від 01.11.2014р від відповідача -не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІСВЕКО» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи підприємця Ратошнюк Василя Володимировича про розірвання договору №01.10.2013 від 02.10.2013 та стягнення заборгованості у розмірі 43 176,20 грн., з яких 38 313,50 грн. - основного боргу, 4 862,70 грн. - пені, крім того просив судові витрати у розмірі 3 045,00 грн. також покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 02.10.2013 між сторонами було укладено Договір підряду №01.10.2013, на підставі якого позивач здійснив передоплату у сумі 38 313,50 грн. за проведення будівельних робіт і встановлення обладнання, які мав здійснити відповідач, проте, як указує позивач, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав у результаті чого в останнього утворилася заборгованість у розмірі 38 313,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2014 порушено провадження у справі №910/28231/14 та призначено розгляд вказаної справи на 21.01.2015.

21.01.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі №910/28231/14 від 19.12.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2015 розгляд справи №910/28231/14 відкладався на 09.02.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судове засідання 09.02.2015 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просив суд позовні вимоги задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача у судові засідання, призначені на 21.01.2015 та 09.02.2015 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі №910/28231/14 від 19.12.2014 не виконали, заяв та клопотань не подавали.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/28231/14.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 09.02.2015 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІСВЕКО» (далі - Замовник, Позивач) та Фізичною особою-підприємцем Ратошнюком Василем Володимировичем (далі - Підрядник, Відповідач) укладено Договір №01.10.2013 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Підрядник зобов'язується у встановлений Договором строк провести будівельні роботи і встановлення обладнання (далі - Товар) на території за адресою: м. Бориспіль, вул. Солов'їна 17, а Замовник зобов'язується прийняти виконані роботи і оплатити обумовлену Договором ціну.

Приписами п. 2.2. Договору встановлено, що передача і перевірка якості Товару, а також монтажних робіт відбувається після виконання монтажних робіт шляхом підписання сторонами Акту виконаних робіт.

Згідно з п.п. 3.1.-3.2. Договору Товар поставляється за адресою Замовника: м. Бориспіль, вул. Солов'їна, 17 протягом 3 (трьох) тижнів, з моменту внесення першої передоплати у розмірі 50% вартості Товару. Підрядник здійснює монтаж и наладку Товару протягом 7 днів з моменту надходження Товару на склад Замовника.

Пунктом 4.1. Договору перебдачено, що повна вартість Договору з урахуванням ПДВ становить 48 627,00 грн. Ціна є фіксованою і підлягає зміні лише за погодженням сторін.

У відповідності до пункту 4.2. Договору Замовник здійснює оплату Товару поетапно: передоплата у розмірі 50% (24 313,50 грн.) протягом першого банківського дня з моменту підписання Договору; оплата у розмірі 30% (14 480,10 грн.) протягом 3-х банківських днів з моменту отримання на склад Замовника обладнання і матеріалів; оплата у розмірі 20% (9 833,40 грн.) протягом 3 банківських днів після виконання п. 2.2. Договору.

Сторони погодили, що у випадку порушення Підрядником строків поставки Товару, Підрядник виплачує Замовнику неустойку в розмірі 0,2% від суми передоплати за кожний прострочений день, але не більше 10% від загальної ціни Договору (п. 6.1. Договору).

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договром будівельного підряду, а відтак правовідносини сторін регулюються Главою 61 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта (ч. 2. ст. 875 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем на виконання умов Договору перераховано на адресу Відповідача авансовий платіж у розмірі 24 313,50 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №111 від 03.10.2013. Крім того, 08.11.2013 Позивачем було перераховано 14 000,00 грн. на адересу Відповідача в якості «оплати за установл. обладнання згідно договору №01.10.2013», що підтверджується копією платіжного доручення №120 (належним чином засвідчені копії яких наявні у матеріалах справи)

Як вказує Позивач та за розрахунком суду встановлено, що на виконання умов Договору Замовником перераховано на адресу Підрядника 38 313,50 грн. за виконання будівельних робіт і встановлення обладнання, передбачених Договором.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як стверджує Позивач, станом на дату звернення до суду, Відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав, не поставив та не змонтував передбаченого Договором обладання.

Відповідно до ч. 2 ст. 849 ЦК України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її в строкстає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Аналогічна правова норма закріплена ч. 1 ст. 615 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Крім того, згідно з ч. 3. ст. 612 ЦК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Приписами ч.ч. 1-2 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданорї цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 1. ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання того.

Згідно з ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Судом встановлено, що Відповідач свої зобов'язання відповідно до п. 3.1. Договору не виконав, тим самим допустивши прострочення боржника.

Таким чином, суд вважає, що вимога Позивача про розірвання Договору №01.10.2013 від 02.10.2013 та стягнення основної заборованості (авансового платежу) у розмірі 38 313,50 грн. є законною, обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню судом.

Крім того, у зв'язку із невиконанням зобов'язання за Договором, Позивачем нараховано Відповідачу 4 862,70 грн. - пені.

Щодо стягнення штрафних санкцій судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як зазначалось вище, пунктом 6.1. Договору сторони передбачили, що у випадку порушення Підрядником строків поставки Товару, Підрядник виплачує Замовнику неустойку в розмірі 0,2% від суми передоплати за кожний прострочений день, але не більше 10% від загальної ціни Договору.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії Відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Судом враховано положення п.2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14, відповідно до якого щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встанолено, що передбачений пунктом 6.1. Договору розмір неустойки є вищим за максимально дозволений законодавчо. Звідси, відповідно до п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Таким чином, враховуючи положення п. 3.1. Договору, п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14, ч. 5 ст. 254 ЦК України, суд приходить до висновку, що Відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з 26.10.2014. Враховуючи викладене, пеня повинна розраховуватися саме з цієї дати, втім не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачем періоду часу, протягом якого, на думку останнього, мало місце невиконання такого зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене, вимоги Позивача про стягнення з Відповідача пені у розмірі 4 862,70 грн. підлягають лише частковому задоволенню і за розрахунком суду указана сума становить 1 620,01 грн. У задоволенні вимог стосовно стягнення решти суми пені у розмірі 3 242,69 грн. необхідно відмовити.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Факт невиконання зобов'язання за Договором належним чином доведений, документально обгрунтований, Відповідачем не спростований.

Відповідач правом надання відзиву на позовну заяву не скористався, заявлені до нього вимоги не спростував, доказів належного виконання зобов'язання за Договором №01.10.2013 від 02.10.2013 та/або наявності об'єктивних причин неможливості виконання указаних зобов'язань суду не надав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача про розірвання Договору №01.10.2013 від 02.10.2013 та стягнення заборгованості є законними, обґрунтованими та такими, що задовольняються судом в частині розірвання Договору №01.10.2013 від 02.10.2013 та стягнення 38 313,50 грн. - основного боргу, 1 620,01 грн. - пені.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати Договір №01.10.2013 від 02.10.2013, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІСВЕКО» (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Франка, буд. 7, кв. 17; код ЄДРПОУ 37222484) та Фізичною особою-підприємцем Ратошнюком Василем Володимировичем (02097, м. Київ, вул. Бальзака, буд. 84, кв. 270; індивідуальний податковий номер 2575506590).

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ратошнюка Василя Володимировича (02097, м. Київ, вул. Бальзака, буд. 84, кв. 270; індивідуальний податковий номер 2575506590) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСВЕКО» (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Франка, буд. 7, кв. 17; код ЄДРПОУ 37222484) заборгованість у розмірі 39 933,51 грн., з яких 38 313,50 грн. - основного боргу, 1 620,01 грн. - пені - за Договором №01.10.2013 від 02.10.2013 та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 907,79 грн.

4. В іншій частині у позові відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6 . Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

7. Дата складання повного тексту рішення 17.02.2015.

Cуддя А.В.Яковенко