Рішення

від 20.02.2015 по справі 916/497/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" лютого 2015 р.Справа № 916/497/15-г

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "УКРЮГТОРГ";

До відповідача: Приватного підприємства "Фудмаркет-Плюс";

про стягнення 17450,46 грн.

Суддя Волков Р.В.

Представники:

Від позивача: Фольгін О.Л. (за довіреністю).

Від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: 06.02.2015р. за вх. №523/15 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "УКРЮГТОРГ" (далі - позивач, постачальник) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства "Фудмаркет-Плюс" (далі - відповідач, покупець) про стягнення за договором поставки №13/0138 від 22.02.2013р. основного боргу у розмірі 9503,71 грн., пені - 753,53 грн., штрафу - 4751,85 грн., 3% річних - 303,07 грн., інфляційних витрат - 2138,30 грн.

Позивач у судовому засіданні 20.02.2015р. надав усні пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, в обгрунтування позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №13/0138 від 22.02.2013р., товарно-транспортну накладну від 26.12.2013р. та видаткову накладну №РС_0014936 від 26.12.2013р.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, свого права на захист не використав, хоч і повідомлявся про час та місце розгляду справи належним чином шляхом надсилання ухвали суду на адресу реєстрації, про поважність причин відсутності не повідомив, витребувані документи не надав, у зв'язку з чим, справа розглядається на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними документами.

У судовому засіданні від 20.02.2015р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

22 лютого 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "УКРЮГТОРГ" та Приватного підприємство "Фудмаркет-Плюс" укладено договір поставки №13/0138 (далі - Договір), згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язався поставляти у відповідності до замовлень покупця, а покупець приймати за товарно-транспортними накладними (далі - ТТН) та оплачувати в порядку, встановленому Договором, продукти харчування, в тому числі алкогольні напої.

Відповідно до п.3.1 Договору, ціна за одиницю товару встановлюється постачальником, виходячи з діючих цін постачальника на момент поставки, та вказується в ТТН.

Згідно п.5.1 Договору він укладений строком до 15.02.2014р. та вступає в силу з моменту належного засвідчення сторонами.

Договір підписаний обома сторонами без зауважень і заперечень та скріплений печатками підприємств.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Так, у п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.

Аналогічна норма міститься й у ст. 177 Господарського кодексу України, відповідно до ч. 1 якої підставою виникнення господарських зобов'язань є договір.

Згідно із ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Водночас, вимогами ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а в силу вимог ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов Договору поставив відповідачу за видатковою накладною №РС_0014936 від 26.12.2013р. та ТТН від 26.12.2013р. товар (алкогольні напої) на суму 9503,71 грн. (а.с.9-10).

Проте, за поставлений товар відповідач не розрахувався.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Такі ж самі положення містяться й у ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, за якими зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно п. 3.3 Договору покупець здійснює повний розрахунок за поставлений товар впродовж 14 календарних днів з моменту поставки товару. Товар вважається поставленим з моменту завірення представниками сторін ТТН.

Як вбачається з матеріалів справи, за вищезазначеною ТТН від 26.12.2013р. позивач відпустив, а відповідач прийняв товар (алкогольні напої) на суму 9503,71 грн., що підтверджується підписами та печатками обох сторін.

Відповідач визначену заборгованість не сплатив, в зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "УКРЮГТОРГ" нарахувало Приватному підприємству "Фудмаркет-Плюс" пеню за період з 11.01.2014р. по 11.07.2014р. в розмірі 753,53 грн., штраф - 4751,85 грн., 3% річних з 11.01.2014р. по 04.02.2015р. (згідно пояснень від 20.02.2015р., а.с.19) - 303,07 грн., інфляційні витрати за період з січня по грудень 2014р. - 2138,30 грн.

У відповідності до приписів ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п.п.1, 2, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання. А відповідно до ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України. А можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачена ч.2 ст.213 Господарського кодексу України.

Згідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. У відповідності зі ст.3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п.4.1 Договору за умови прострочення покупцем оплати товару у відповідності до п.3.3 Договору, покупець несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожний день прострочення за весь період прострочення.

Так, з огляду на вищезазначені норми чинного законодавства, суд погоджується з правовою позицією щодо необхідності застосування розміру пені, обмеженого подвійною обліковою ставкою НБУ.

Між тим, пунктом 4.2 Договору передбачено, що у випадку прострочення покупцем оплати товару більше 30 днів у відповідності з п.3.3 Договору покупець додатково несе відповідальність у вигляді сплати штрафу в розмірі 50% від суми неоплаченого товару.

Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо сплати відповідачем сум пені за період з 11.01.2014р. по 11.07.2014р. в розмірі 753,53 грн., штрафу - 4751,85 грн., 3% річних з 11.01.2014р. по 04.02.2015р. - 303,07 грн., інфляційних витрат за період з січня по грудень 2014р. - 2138,30 грн., встановив їх відповідність обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наведені позивачем докази у встановленому законом порядку відповідачем не спростовані.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно, на підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "УКРЮГТОРГ" до відповідача Приватного підприємства "Фудмаркет-Плюс" про стягнення 17450,46 грн. - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Фудмаркет-Плюс" (65007, м. Одеса, вул. Мечникова, 106, кв.11, код ЄДРПОУ 33720896) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "УКРЮГТОРГ" (65012, м. Одеса, пров. В.Катаєва, 3, код ЄДРПОУ 23863896) 9503 (дев'ять тисяч п'ятсот три) грн. 71 коп. основного боргу, 753 (сімсот п'ятдесят три) грн. 53 коп. пені, 4751 (чотири тисячі сімсот п'ятдесят один) грн. 85 коп. штрафу, 303 (триста три) грн. 07 коп. 3% річних, 2138 (дві тисячі сто тридцять вісім) грн. 30 коп. інфляційних витрат, судовий збір у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 24 лютого 2015 р.

Суддя Р.В. Волков