Рішення

від 10.02.2015 по справі 910/28364/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2015Справа №910/28364/14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Перша будівельно-транспортна компанія» ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Стілл-тайм» Простягнення 182 294,99 грн.

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

від позивача: Максименко Я.О. - за довіреністю;

Добринська Н.М. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконстукція» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стілл-тайм» про стягнення 182 294,99 грн.

Ухвалою від 22.12.2014 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 20.01.2015 р.

Судове засідання 20.01.2015 р. не відбулося.

Ухвалою від 26.01.2015 р. розгляд справи призначено на 29.01.2015 р.

29.01.2015 р. від позивача через відділ діловодства суду надійшли документи на виконання ухвали суду.

Ухвалою від 29.01.2015 р. розгляд справи було відкладено на 10.02.2015 р.

Представники відповідача в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Жодних заяв чи клопотань до суду від відповідача не надійшло.

За змістом статті 64 ГПК , зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 10.02.2015 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

При розгляді матеріалів справи встановлено, наступне.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як вбачається з матеріалів справи, у січні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вантажно-транспортна компанія» звернулось до відповідача з пропозицією щодо придбання товару і в подальшому між ними було досягнуто згоди щодо кількості та ціни товару.

Відповідачем 27.01.2014 р. був виставлений рахунок № СЛ-0000219 на загальну суму 139 315,60 грн., в т.ч. ПДВ 23 219,28 грн. та 28.01.2014 р. був виставлений рахунок № СЛ-0000235 на суму 28 183,74 грн., в т. ч. ПДВ 4 697,29 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вантажно-транспортна компанія» погодилась з переліком товару та ціною і сплатило кошти по вищевказаним рахункам, що підтверджується платіжними дорученнями № 96 від 28.01.2014 р., № 97 від 28.01.2014 р. та № 100 від 29.01.2014 р.

Відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до Постанови Вищого господарського суду України № 20-11/274 від 28.02.2006 р.: «За частиною 1 статті 179 Господарського кодексу України, господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання та не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.

Законодавець не обмежує право сторін на укладення договору, вибір контрагента за ним та визначення умов договору, з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дані положення Господарського кодексу України кореспондуються з відповідними нормами Цивільного кодексу України.

Отже, ТОВ «Вантажно-транспортна компанія» прийняла пропозицію укласти договір з відповідачем, між товариством та відповідачем було досягнуто згоди щодо предмету договору: товар та його кількість, а також щодо ціни договору, на підставі чого ТОВ «Вантажно-транспортна компанія» сплатило кошти по вищевказаними рахункам.

За таких обставин правочин є вчиненим і згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України він є правомірним та дійсним.

Матеріали справи свідчать про те, що після сплати вищезазначених коштів ТОВ «Вантажно-транспортна компанія» товар не отримала.

13.02.2014 р. ТОВ «Вантажно-транспортна компанія» надіслала відповідачеві лист-вимогу вих. № 13/02-2 щодо повернення сплачених коштів, відповіді отримано не було.

Згідно з статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до розрахунку позивача, не спростованого у встановлену порядку відповідачем, останньому за порушення виконання зобов'язань по оплаті поставленого товару нараховано 2 207,07 грн. 3% річних та 12 648,88 грн. пені.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Виходячи з наведених положень статті 231 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковою умовою нарахування штрафних санкцій є досягнення сторонами згоди щодо їх застосування, а також визначення їх розміру. Враховуючи відсутність між сторонами будь-яких домовленостей щодо застосування штрафних санкцій, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про їх стягнення.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості та 3% річних обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню. В частині стягнення пені у позові належить відмовити.

Матеріали справи свідчать про те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вантажно-транспортна компанія» та позивачем у справі 16.06.2014 р. був укладений договір про відступлення права вимоги.

У відповідності до умов даного договору, ТОВ «Вантажно-транспортна компанія» передає позивачеві у справі. А позивач приймає право вимоги, що належить ТОВ «Вантажно-транспортна компанія» за договором між ТОВ «Вантажно-транспортна компанія» та ТОВ «Стілл-Тайм».

Відповідно до положень статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 49, 82 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стілл-Тайм» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4-Б, кімната 27; код ЄДРПОУ 38151210) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша будівельно-транспортна компанія» (02105, м. Київ, вул. Тампере, 5; код ЄДРПОУ 39220997) 167 449 (сто шістдесят сім тисяч чотириста сорок дев'ять) грн. 34 коп. суму основного боргу, 2 207 (дві тисячі двісті сім) грн. 07 коп. 3% річних та 3 348 (три тисячі триста сорок вісім) грн. 99 коп. судового збору.

В решті позовних вимог у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 14.02.2015 р.

Суддя І.О. Домнічева