Ухвала

від 18.02.2015 по справі 825/2840/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/2840/14 Головуючий у 1-й інстанції: Смірнова О.Є. Суддя-доповідач: Старова Н.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

18 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді: Старової Н.Е.,

суддів: Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В.

при секретарі: Молодець К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду по справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.07.2014 №0018151703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 24 357,00 грн. за основним платежем, та 12 178,50 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2014 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі та просив змінити відповідача правонаступником Прилуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Чернігівській області відповідно витягу з державної реєстраційної служби України.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін, проти клопотання не заперечував.

Суд задовольнив клопотання про заміну відповідача правонаступником.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися до судового засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Парма - ЛТД» за період з 01.01.2013 по 28.02.2013, за результатами якої складено акт від 07.07.2014 № 447/17-2497514814. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1 , п. 198.2 п. 198.3 , п. 198.6 ст. 198 ПК України , в результаті чого завищено податковий кредит в сумі 24357,00 грн., у т.ч.: за січень 2013 року на суму ПДВ 8119,00 грн., за лютий 2013 року на суму ПДВ 16238,00 грн. Донараховано податок на додану вартість в сумі 24357,00 грн., у т.ч.: за січень 2013 року суму ПДВ 8119,00 грн., за лютий 2013 року суму ПДВ 16238,00 грн.

В зв'язку з встановленими порушеннями, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.07.2014 №0018151703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 24357,00 грн. за основним платежем, та 12178,50 грн. за штрафними санкціями.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 25.07.2014 №0018151703 протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Податковий орган, приймаючи дані податкові повідомлення-рішення виходив з того, що позивачем безпідставно сформовано податкову звітність та витрати по взаємовідносинам з ТОВ «Парма - ЛТД», оскільки фінансово-господарські відносини між ФОП ОСОБА_2 та його контрагентом ТОВ «Парма - ЛТД» містять ознаки фіктивності та вчинені з метою отримання податкової вигоди.

Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального права, на які посилається апелянт, та вважає, що судом надана їм правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та ТОВ «Парма - ЛТД» укладена усна домовленість на поставку паливно-мастильних матеріалів. На виконання укладеної усної угоди ТОВ «Парма - ЛДТ» виставило рахунки-фактури: від 29.01.2013 № П-00000003, від 21.02.2013 № П-00000009, від 27.02.2013 № П-00000011 (т.1 а.с.23-24), згідно яких позивачем оплачено товар, що підтверджується платіжними дорученнями: від 30.01.2013 №32, від 21.02.2013 №51, від 28.02.2013 № 63 (т.1 а.с.25-26).

Поставка товару ТОВ «Парма - ЛТД» підтверджується видатковими накладними: від 05.02.2013 № П-00000004, від 22.02.2013 № П-00000008, від 05.03.2013 № П-00000010 (т.1 а.с.27-28), товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (т.1 а.с.29-31), та податковими накладними (т.1 а.с.32-34).

Крім того, позивачем на підтвердження своїх вимог надано: сертифікати якості на поставлене пальне (т.1 а.с.35-37), записи щодо оприбутковування ПММ в книзі доходів і витрат (а.с. 190-195 т. 1). Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, продавцем ПММ є ТОВ «Парма - ЛТД», а постачання здійснювалось Бориспільською філією «Дніпронафтопродукт», яке має власні потужності для зберігання ПММ, автотранспортну техніку для перевезення ПММ та найманих працівників, тобто господарські можливості для здійснення даного виду діяльності.

Колегією суддів досліджено інші докази надані позивачем: договір зберігання ПММ від 01.06.2011 №2455 між ПАТ «Дніпронафтопродукт» та ТОВ «Парма - ЛТД» (т.1 а.с.142-143), договір перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.06.2011 № 2458 між ПАТ «Дніпронафтопродукт» та ТОВ «Парма - ЛТД» (т.1 а.с. 41-43 т. 1), акти приймання-передачі виконаних послуг ( т.1 а.с. 44, 46), реєстри виконаних робіт (т.1 а.с.45, 47) тощо.

Також, з огляду на обставини справи та надані докази, вбачається, що позивач мав технічну, фізичну та технологічну можливість прийняти та зберігати поставлене дизельне паливо, яке використовував для заправки власних автомобілів, які здійснювали перевезення вантажів згідно заявок замовників (т.1 а.с.48-107, 203-249 , т.2 а.с. 1-250, т.3 а.с.1-191).

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України , витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу . Як зазначено у пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суди обох інстанцій ретельно дослідили докази, надані позивачем, на підтвердження реальності фінансово-господарських відносин з ТОВ «Парма - ЛТД» та економічної доцільності, в тому числі вищевказані докази, які містяться в матеріалах справи, які містять усі обов'язкові реквізити, та дійшли висновку, що господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача, що цілком підтверджує реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Парма - ЛТД», з урахуванням самого змісту господарських операцій та видів діяльності позивача та його контрагента.

Також, на момент здійснення господарських операцій, позивач та його контрагент належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податків, установчі документи яких не визнані в судовому порядку недійсними, та відсутній вирок суду щодо можливих зловживань з боку їх посадових осіб, що не спростовано апелянтом.

Крім того, колегія суддів критично оцінює посилання податкового органу на висновки, що містяться в довідці від 25.04.2013 №123/22/37298925 про результати зустрічної звірки ТОВ «Парма - ЛТД», якою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із постачальниками, як на підтвердження відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, оскільки чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Враховуючи позицію Вищого адміністративного суду України, викладену у листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 року, в зв'язку з тим, що нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентом, у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, відповідачем не доведена, зокрема, вироком суду та спростовується копіями первинних документів, наявних в матеріалах справи, що підтверджують правомірність формування податкової звітності позивачем, колегія суддів вважає, що відповідачем всупереч норм чинного законодавства прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 25.07.2014 №0018151703, яке є протиправними та підлягає скасуванню.

Податковий орган не надав суду жодних доказів відсутності у контрагента позивача необхідних адміністративно-господарських можливостей.

Окрім того, п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» , серед іншого вказано, що при кваліфікації правочину за ст.228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно КАС України , суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. А саме рішення Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, де зазначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. Слід брати до уваги те, що при розгляді даної категорії справ Європейський суд з прав людини виходить з того, що держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходів для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати податку на додану вартість та бюджетного відшкодування, але відмова у бюджетному відшкодуванні платнику податків, який добросовісно виконав свої зобов'язання перед бюджетом і виконав всі передбачені національним законодавством умови для отримання такого відшкодування, тільки на тій підставі, що податковий орган не встановив сплати податку на додану вартість з боку постачальника та/або його контрагентів у ланцюгу, за умови відсутності шахрайських дій з боку отримувача відшкодування, на думку Європейського суду з прав людини, порушує права такого платника податків.

Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги, не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 25.09.2014 року, та не можуть бути підставою для її скасування.

За таких обставин, у відповідності до ст.200 КАС України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 186, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Замінити Прилуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Чернігівській області її правонаступником Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області.

Апеляційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.09.2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Старова Н.Е.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.