Рішення

від 20.02.2015 по справі 243/1271/15-ц

СЛОВ'ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 243/1271/15-ц

Провадження № 2/243/856/2015

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2015 року

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючої - судді Ільяшевич О.В.,

при секретарі Ляшко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Слов'янську справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» про стягнення компенсації втрати частини заробітку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні моральної шкоди,

В С Т А Н ОВ И В :

12 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду. В обґрунтування позову зазначила, що у період з 16 грудня 1991 року по 01 квітня 2002 року працювала у ВАТ «Содовий завод», при звільненні відповідач повний розрахунок не здійснив. Згідно рішення Слов'янського міськрайонного суду від 12 жовтня 1998 року № 2-2679-98 з відповідача була стягнута сума заборгованості по заробітній платі у розмірі 947 грн 71 коп. До тепер рішення суду відповідачем не виконано. Внаслідок чого вважає, що має право на компенсацію втрати частини заробітної плати, яка складає 3175 грн 48 коп. Також, вважає що підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, який складає 38691 грн 29 коп. за період часу з 13 жовтня 1998 року (наступний день за днем винесення рішення про стягнення заробітної плати) по день звернення позивача із вказаним позовом Враховуючи, що своїми діями відповідач завдав їй моральні страждання та переживання через порушені відповідачем її законних прав та інтересів гарантованих Конституцією України та трудовим законодавством в частині своєчасного отримання винагороди за свій труд, які вона оцінює у 3000 грн 00 коп. У зв'язку з чим просить стягнути з відповідача на її користь вказані кошти.

Позивач в судове засідання не з'явилась, подала до суду заяву в якій просить справу слухати у її відсутності, позовну заяву підтримує, з підстав наведених в ній, просить її задовольнити, проти вирішення позову у заочному порядку не заперечує.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, від нього не надійшла заява про розгляд справи у його відсутності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскільки від відповідача не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, як то передбачає ст. 169 ЦПК України, з причин, які б могли бути визнані судом поважними, у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, а тому, суд зі згоди позивача вирішує справу на підставі наявних у справі доказів у відповідності до ст. 224-228 ЦПК України.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав:

В судовому засіданні встановлено, що у відповідності із записами в трудовій книжці ОСОБА_1 працювала у ВАТ «Содовий завод» у період з 16 грудня 1991 року по 01 квітня 2002 року (а.с.5).

Зазначена обставина також підтверджується довідкою №01-35/176 від 29 жовтня 2014 року,в якій вказано, що ОСОБА_1 дійсно працювала у ВАТ «Содовий завод» з 16 грудня 1991 року по 02 травня 1999 року на посаді горничної готелю «Турист» та з 03 травня 1999 року по 01 квітня 2002 року на посаді сторожа підрозділу сторожової охорони.(а.с.7)

У відповідності до виписки з рішення Слов'янського міського суду Донецької області від 12 жовтня 1998 року, з відповідача на користь позивача стягнута заборгованість по заробітній платі в сумі 947 грн. 00 коп.

Згідно із довідкою № 01-35/168 від 23 жовтня 2014 року, існує заборгованість по заробітній платі(за рішенням суду по справі № 2-2679-98 від 12 жовтня 1998 року в сумі 947 грн. 71 коп., по справі № 2-2062-99 від 21 червня 1999 року в сумі 162 грн. 22 коп., по справі № 2-2067-2000 від 24 липня 2000 року в сумі 1037 грн. 00 коп. та по рішенню комісії по трудових спорах № 140 від 03 липня 2003 року в сумі 1018 грн. 43 коп.(частина боргу в сумі 150 грн. сплачена)(а.с.9)

За змістом вимог ст. 34 ЗУ «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

За приписами ст.. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом, а за змістом ст. 8 вказаного закону, цей Закон набирає чинності з 1 січня 2001 року.

В статті 3 вказаного Закону, передбачений порядок нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків її виплати.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв»язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Стаття 7 вищевказаного Закону передбачає, що відмова власника або уповноваженого ним органу ( особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Позивачем не надано доказів на підтвердження виплати йому заборгованості та даних про відмову власника або уповноваженого ним органу у виплаті компенсації.

Із довідки № 01-35/168 від 23 жовтня 2014 року вбачається, що відповідачем в рахунок виконання рішення комісії по трудовим спорам була виплачена сума 150 грн., однак у суду відсутні дані про те, чи являється вказана сума коштів виплатою заробітної плати за конкретний місяць, та коли була виплачена вказана сума. Крім того, в матеріалах справи відсутні дані про розмір заборгованості заробітної плати, після утримання податків і платежів, по місяцях за які вона утворилась. Будь-яких доказів того, що така компенсація не була нарахована під час перебування в трудових відносинах із підприємством позивачем також не надано.

З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні вимог в частині стягнення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки суд позбавлений можливості самостійно вирахувати розмір компенсації, в зв'язку із недоведеністю обставин, які повинні бути враховані при стягненні компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Що стосується вимог позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.

Відносно строку звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку, то у відповідності із рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі № 1-5/2012 р. в частині ст.ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України, про застосування тримісячного строку звернення до суду щодо стягнення моральної шкоди, наведений строк обраховується з моменту фактичного розрахунку із працівником. В даному випадку фактичний розрахунок досі не проведений, що стверджується довідкою ВАТ "Содовий завод" № 01-35/168 від 23 жовтня 2014 року(а.с. 9).

Згідно зі ст.ст.47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У відповідності з п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року, з наступними змінами, «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв»язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнена з роботи 01 квітня 2002 року.

День звільнення позивача, відповідно до положень п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року, є останнім днем її роботи, що визнається відповідачем.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 38691 грн 29 коп. за період з 13 жовтня 1998 року, тобто не з часу звільнення, а з наступного дня після винесення судового рішення від 12 жовтня 1998 року про стягнення суми заборгованості по заробітній платі.

Враховуючи зазначене позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню, а саме за період з 02 квітня 2002 року по день винесення рішення судом у розмірі 30638 грн 07 коп, виходячи з наступного.

Згідно Довідки №4-1097 від 29 жовтня 2014 року, нарахована заробітна плата за останні два місяця: за лютий 2002 року - 57 грн 47 коп, за березень 2002 року - 25 грн 39 коп; кількість відпрацьованих годин за 2 останніх місяця складає: за лютий 2002 року - 48,00 годин, за березень 2002 року - 24,00 годин; середня заробітна плата за 2 останніх місяця роботи складає 41 грн 43 коп. (а.с.8) зазначене сторонами не оспорюється.

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає:

09 грн. 43 коп. /середньоденний заробіток розрахований у відповідності до Постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, а саме: 41 грн 43 коп.(середній заробіток за останні два місяці роботи): 36 год.(середня кількість робочих годин за останні два місяці)/ х 3249 дн./кількість днів затримки розрахунку з 02 квітня 2002 року по 20 лютого 2015 року, день винесення судового рішення, включно/.

Суд зазначає, що у сенсі ст. 117 КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про оплату праці» стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку є відповідальністю роботодавця та стягується судом саме по день фактичного розрахунку, або по день постановлення рішення суду, у зв'язку з цим, в даному випадку судом розглянути вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у межах позовних вимог у відповідності до ст. 11 ЦПК України.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як встановленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків(втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Компенсація завданої шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом визнання факту порушень відповідачем строку розрахунку з позивачем, а має самостійне юридичне значення.

Судом встановлено, що у період трудових відносин були порушені права ОСОБА_1 а саме, право на оплату праці, оскільки заборгованість по заробітній платі відповідачем не виплачена до теперішнього часу.

Так, звільнений працівник, якому з вини підприємства несвоєчасно виплатили належні при звільнені суми, має право вимагати відшкодування завданої при цьому моральної шкоди.

У зв'язку з тим, що протиправними діями відповідача - дійсно були порушені трудові права позивача, що вимагало від ОСОБА_1 додаткових зусиль, у зв'язку з порушенням звичайного укладу її життя, але суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000,00 гривень є завищеними та підлягають зменшенню до розміру 500,00 грн, зазначена сума є достатньою та такою, що відповідає характеру та обсягу страждань, їх тривалості та тяжкості вимушених змін у житті позивача.

Також, у відповідності до вимог ст.4 ЗУ "Про судовий збір", за подання позовних заяв в порядку цивільного судочинства майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі: 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, за подання позовної заяви немайнового характеру 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно ч.3 ст.6 ЗУ "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно з ч.3 ст. 88 ЦПК України,якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У зв'язку з чим, з відповідача - ВАТ "Содовий завод", на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 306 грн. 38 коп. за вимоги майнові характеру та 243 грн. 60 коп за вимоги немайнового характеру.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 88,209, 212-215, 224-228, п.2 ч.1 367 ЦПК України, ст.ст. 116,117, 233,237-1 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути із відкритого акціонерного товариства "Содовий завод", місцезнаходження: вул. Чубаря, 91, м. Слов'янськ, Донецької області, р/р 26004307660166, у філії відділення ПІБ м. Слов'янська МФО 334561, код ЄДРПОУ 00204895, на користь ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНН НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 квітня 2002 року по 20 лютого 2015 року у розмірі 30638 ( тридцять тисяч шістсот тридцять вісім)грн 07 коп, моральну шкоду у розмірі 500 (п'ятсот)грн. 00 коп, а всього 31138(тридцять одна тисяча сто тридцять вісім) грн. 07 коп.

В решті позову відмовити.

Рішення в межах платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Державного Відкритого акціонерного товариства «Содовий завод», код ЄДРПОУ 38264389, розташованого за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, б.12, судовий збір у розмірі 549(п'ятсот сорок дев'ять) 90 коп. у дохід держави.

До суду відповідачем може бути подана заява про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до суду апеляційної інстанції через Слов'янський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення, а відповідачем, в такий же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення складено у нарадчій кімнаті у єдиному екземплярі.

Повний текст рішення суду виготовлений 25 лютого 2015 року.

Головуюча - суддя: О.В.Ільяшевич