Рішення

від 26.02.2015 по справі 904/10456/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.02.15р. Справа № 904/10456/14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Аксіома" (м.Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Неоплас" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 05ю.010/14 від 02.04.2014 у загальному розмірі 112 448 091 грн. 90 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Солодовников А.В. - представник (довіреність № 01/202 від 12.02.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Аксіома" (далі-позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій на момент звернення просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Неоплас" (далі-відповідач) заборгованість за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 05ю.010/14 від 02.04.2014 у загальному розмірі 99 173 559 грн. 65 коп.

Ціна позову на момент звернення із позовом складалася з наступних сум:

- основний борг - 80 000 000 грн. 00 коп.;

- проценти за користування кредитом - 3 150 273 грн. 98 коп.;

- пеня за прострочення сплати процентів - 23 247 грн. 09 коп.;

- пеня за прострочення сплати комісії - 38 грн. 58 коп.;

- штраф за прострочення сплати процентів - 8 000 000 грн. 00 коп.;

- штраф за прострочення сплати комісії - 8 000 000 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 05ю.010/14 від 02.04.2014 року в частині повної та своєчасної сплати процентів за його користування, порушення умов пункту 4.4. договору щодо дострокового повернення отриманого кредиту, у цьому випадку. Крім того, на підставі пункту 4.2. договору позивач нарахував та просив стягнути пеню за прострочення сплати процентів в сумі 23 247 грн. 09 коп. та пеню за прострочення сплати комісії - 38 грн. 58 коп. Також позивачем заявлено вимогу щодо стягнення на підставі пункту 4.3. договору штрафу за прострочення сплати процентів - 8 000 000 грн. 00 коп. та штрафу за прострочення сплати комісії - 8 000 000 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.01.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 22.01.2015.

Представник відповідача у судове засідання 22.01.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду від 05.01.2015 не виконав. Позивачем також вимоги ухвали виконані не в повному обсязі.

Так, ухвалою суду від 22.01.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 12.02.2015, у зв'язку з необхідністю витребування документів по справі, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Представник позивача у судове засіданні 12.02.2015 з'явився, але вимоги вище вказаної ухвали суду в повному обсязі не виконав. Крім того, в процесі розгляду справи виникла необхідність у витребуванні додаткових доказів.

Представник відповідача у судове засідання 12.02.2015 не з'явився, причин неявки суду не повідомив, вимоги ухвали суду від 22.01.2015 не виконав.

Від позивача 24.02.2015 надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог , в якій він просить суд стягнути з відповідача:

- основний борг - 80 000 000 грн. 00 коп.;

- проценти за користування кредитом - 4 346 986 грн. 30 коп.;

- комісію - 3 000 грн. 00 коп.

- пеня за прострочення сплати процентів - 101 008 грн. 80 коп.;

- пеня за прострочення сплати комісії - 96 грн. 88 коп.;

- штраф за прострочення сплати процентів - 12 000 000 грн. 00 коп.;

- штраф за прострочення сплати комісії - 16 000 000 грн. 00 коп., а всього 112 451 091 грн. 98 коп.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Зважаючи на те, що позивачем не були у позовній заяві заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача комісії за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 05ю.010/14 від 02.04.2014, у суду відсутні підстави розглядати подану позивачем заяву як заяву про збільшення позовних вимог в цій частині.

Разом з тим суд зазначає, що в пункті 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 Господарського процесуального кодексу України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Так, судом визначено, що у заяві позивач фактично змінив предмет позову в частині стягнення з відповідача комісії в сумі 3 000 грн. 00 коп.

При цьому, слід зауважити, що у судовому засіданні 22.01.2015 суд розпочав розгляд справи по суті, про що зазначено у протоколі судового засідання від 22.01.2015 (а.с.32).

Враховуючи викладене, судом не було прийнято до розгляду вимоги позивача щодо стягнення комісії у сумі 3 000 грн. 00 коп. В іншій частині судом прийнято заяву про збільшення розміру позовних вимог. А отже, має місце ціна позову 112 448 091 грн. 90 коп., яка складається з наступних сум:

- основний борг - 80 000 000 грн. 00 коп.;

- проценти за користування кредитом - 4 346 986 грн. 30 коп.;

- пеня за прострочення сплати процентів - 101 008 грн. 80 коп.;

- пеня за прострочення сплати комісії - 96 грн. 88 коп.;

- штраф за прострочення сплати процентів - 12 000 000 грн. 00 коп.;

- штраф за прострочення сплати комісії - 16 000 000 грн. 00 коп.

У судовому засіданні 26.02.2015 позивач наполягав на задоволенні позовних вимог з урахуванням їх збільшення з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання 26.02.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.02.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49005, м. Дніпропетровськ, вул. Ляшко-Попеля, 19-А, на яку і направлялась кореспонденція господарського суду.

При цьому, поштові відправлення на адресу відповідача з ухвалами суду від 05.01.2015, 22.01.1015 та від 12.02.2015 не були повернуті за зворотною адресою, не повернулися також і поштові повідомлення про їх отримання відповідачем.

При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи , а саме: юридична адреса, на яку надсилалась вся кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.02.2015; судом здійснювалось відстеження всіх поштових відправлень суду на адресу відповідача, шляхом формування витягів з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилань вказаних поштових відправлень суду, які містять інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, а також виготовлялись копії реєстрів поштових відправлень суду, які долучені до матеріалів справи.

При цьому, суд зауважує, що строк вирішення спору у даній справі закінчується 01.03.2015, а представник позивача у судовому засіданні 26.02.2015 наполягав на вирішення спору в межах визначеного процесуальним законодавством строку, та наголошував на тому, що в матеріалах справи містяться всі необхідні докази для правильного вирішення спору та прийняття обґрунтованого рішення.

Слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за своєю юридичною адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строки розгляду його справи.

При цьому, оскільки суд двічі відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не має можливості та підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 05.01.2015, 22.01.1015 та від 12.02.2015 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.02.2015 та неотриманні відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

02.04.2014 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Аксіома" (далі - кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Неоплас" (далі- позичальник, відповідач) був укладений договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 05ю.010/14 (далі-договір), відповідно до умов якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (далі - кредит).

Пунктом 1.1.1. договору передбачено, що надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами (далі - транш, а у сукупності - транші), зі сплатою 13% річних, в межах максимального ліміту заборгованості 86 000 000 грн. 00 коп. та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 01 квітня 2015 року на умовах, визначених договором. Під терміном "відновлювальна кредитна лінія" розуміється кредитна лінія, при якій ліміт кредитування визначається у вигляді ліміту основної (позичкової) заборгованості за кредитом. У разі часткового або повного погашення кредиту позичальник може повторно отримати кредит в межах зазначеного ліміту протягом строку дії кредиту. Кредитна лінія є відкличною.

Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (пункт 8.3. договору).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, а тому саме умови укладеного сторонами договору від 02.04.2014 та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

У пункті 1.2. договору сторони узгодили, що кредит надається позичальнику на поповнення обігових коштів.

Відповідно до пункту 2.1. договору видача траншів кредиту на цілі, визначені пункті 1.2. договору, проводиться шляхом оплати розрахункових документів позичальника з позичкового рахунку № 20629649020300 в ПАТ "КБ "Аксіома", або наданням траншу кредиту на поточний рахунок позичальника.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що моментом (днем) надання траншу кредиту вважається день першої оплати розрахункових документів позичальника з позичкового рахунку в сумі відповідного траншу кредиту, або день надання траншу кредиту на поточний рахунок позичальника.

Моментом (днем) повернення (погашення) траншу кредиту вважається день зарахування на позичковий рахунок кредитора грошових коштів на суму траншу кредиту (пункт 2.3. договору).

Термін користування позичальником кожним траншем кредиту не може перевищувати загальний строк кредитування, зазначений в пункті 1.1.1. договору. В разі не погашення кредиту в строк, зазначений в пункті 1.1.1. договору, та/або строк, зазначений в додаткових угодах до договору, заборгованість вважається простроченою (пункт 2.4. договору).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання пункту 1.1 договору надав відповідачу кредит на суму 86 000 000 грн. 00 коп. (меморіальний ордер № TR.12003.289.218 від 02.04.2014 на суму 32 890 000 грн. 00 коп. та меморіальний ордер № TR.12003.163.218 від 04.04.2014 на суму 53 110 000 грн. 00 коп. - а.с.17).

Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з пунктами 2.5., 2.6., 2.7. та 2.8. договору кредитор нараховує відсотки за фактичними залишками кредитної заборгованості позичальника перед кредитором. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно в останній робочий день поточного місяця за період з першого по останнє число місяця, а також в день повернення заборгованості за кредитом у повному обсязі. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за методом "факт/факт" (фактична кількість днів користування кредитом в місяці та фактична кількість днів у році). При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту. Сплата процентів здійснюється у валюті кредиту щомісячно з "01" по "29" число місяця, наступного за звітним, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі, на рахунок № 20685649020300 в ПАТ "КБ "Аксіома".

Пунктом 2.13. договору передбачено, що погашення заборгованості позичальника за договором здійснюється в наступній черговості:

- прострочена заборгованість за нарахованими процентами;

- прострочена заборгованість за кредитом;

- строкова заборгованість за нарахованими процентами;

- строкова заборгованість за кредитом;

- пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів;

- штрафні санкції.

У пункті 2.15 договору сторони погодили, що у разі виникнення прострочення по кредиту або його траншу, з дня, наступного за днем прострочення, нарахування процентів за користування кредитом або його траншем здійснюється в розмірі процентної ставки, збільшеної до 26% річних (на погляд кредитора).

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пунктів 3.3.6., 3.3.8. та 3.3.9. договору, позичальник зобов'язався, зокрема:

- сплачувати кредитору проценти та комісії передбачені пунктом 1.1.1. договору, в порядку, визначеному пунктами 2.6., 2.8., 2.9., 2.10., 2.13 договору;

- повернути кредитору в повному обсязі транші кредиту в строки, визначені пунктами 1.1.1., 2.4. договору;

- достроково повернути наявну заборгованість за кредитом, та сплатити нараховані проценти, комісії, можливі штрафні санкції у випадках, визначених пунктами 2.14.3, 3.2.5., 4.4., 5.4. договору.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач здійснив часткове повернення отриманого кредиту, а саме:

- 21.05.2014 відповідач повернув 1 000 000 грн. 00 коп. , що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 21.05.2014 (а.с.23);

- 26.09.2014 відповідач повернув 5 000 000 грн. 00 коп. , що підтверджується платіжним дорученням № 12_234 від 26.09.2014 (а.с.24).

26.09.2014 сторони уклали додаткову угоду до договору, якою пункт 1.1.1. договору виклали в наступній редакції:

- "Надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами (далі - транш, а у сукупності - транші), зі сплатою 13% річних, в межах максимального ліміту заборгованості 80 000 000 грн. 00 коп. та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 01 квітня 2015 року на умовах, визначених договором. Під терміном "відновлювальна кредитна лінія" розуміється кредитна лінія, при якій ліміт кредитування визначається у вигляді ліміту основної (позичкової) заборгованості за кредитом. У разі часткового або повного погашення кредиту позичальник може повторно отримати кредит в межах зазначеного ліміту протягом строку дії кредиту. Кредитна лінія є відкличною.".

03.10.2014 сторони уклали додаткову угоду до договору, якою пункт 2.8. договору виклали в наступній редакції:

- "Сплата процентів здійснюється у валюті кредиту щомісячно з "01" по "29" число місяця, наступного за звітним, а також в день повернення остаточної заборгованості за кредитом, на рахунок № 20685649020300 в ПАТ "КБ "Аксіома". Сплата процентів за вересень 2014 року здійснюється не пізніше 30 листопада 2014 року. Якщо сплата процентів припадає на вихідний чи святковий день, то сплата процентів здійснюється у наступний робочий день. У разі не сплати процентів в зазначений термін, заборгованість вважається простроченою.".

У пункті 2.10 договору сторонами було узгоджено, що за договором позичальник комісію не сплачує.

При цьому, у додатковій угоді від 03.10.2014 сторони також дійшли згоди викласти пункт 2.10. договору у наступній редакції:

- "За договором позичальник щомісячно строком до 27 числа кожного поточного місяця сплачує кредитору комісію у розмірі 1 000 грн. 00 коп.".

Також у вказаній додатковій угоді сторонами пункт 2.13. викладено в наступній редакції:

- "Погашення заборгованості позичальника за договором здійснюється в наступній черговості:

- прострочена заборгованість за комісіями;

- прострочена заборгованість за нарахованими процентами;

- прострочена заборгованість за кредитом;

- строкова заборгованість за комісіями;

- строкова заборгованість за нарахованими процентами;

- строкова заборгованість за кредитом;

- пеня за порушення строків повернення.".

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторонами було визначено строки сплати процентів за користування кредитом у пункті 2.8. договору (з урахуванням його зміни додатковою угодою від 03.10.2014).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що зобов'язання щодо сплати процентів за користуванням кредитом, у визначений договором термін, відповідачем починаючи з жовтня 2014 року порушуються, а саме: за період з 02.04.2014 по 18.12.2014 відповідачем сплачено проценти в сумі 4 581 264 грн. 11 коп. наступним чином:

- 850 442 грн. 19 коп. сплачено 18.04.2014 (а.с.25);

- 945 616 грн. 44 коп. сплачено 05.06.2014 (а.с.26);

- 908 219 грн. 18 коп. сплачено 21.07.2014 (а.с.27);

- 313 690 грн. 00 коп. сплачено 15.08.2014 (а.с.28);

- 624 803 грн. 15 коп. сплачено 28.08.2014 (а.с.29);

- 938 493 грн. 15 коп. сплачено 26.09.2014 (а.с.30).

При цьому, відповідно до розрахунку, надано позивачем, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом станом на 29.01.2015 складає 4 346 986 грн. 30 коп.

Згідно з пунктом 4.4. договору у разі невиконання позичальником зобов'язань, визначених пунктами 3.3.2 - 3.3.19 договору (зокрема, позичальник зобов'язаний сплачувати кредитору проценти та комісії, передбачені пунктом 1.1.1. договору, та повернути кредитору в повному обсязі транші кредиту в строки, визначені пунктами 1.1.1., 2.4. договору), порушення позичальником або третьою особою, з якою укладений договір забезпечення виконання зобов'язань за кредитом, умов договорів, визначених пунктом 1.3. договору, протягом більше 15 робочих днів, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, та, відповідно, позичальник зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня, погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, комісії та нараховані штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості позичальника за цим договором дія договору припиняється.

Матеріалами справи підтверджується, що заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом за період з 01.09.2014 по 29.01.2015 складає 4 346 986 грн. 30 коп.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, з урахуванням положень пункту 4.4. договору, станом на момент розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за кредитом складає 80 000 000 грн. 00 коп.

Крім того, в матеріалах справи наявні докази, що свідчать про наявність заборгованості зі сплати комісії в сумі 3 000 грн. 00 коп. При цьому, як зазначено в описовій частині рішення, вказані вимоги не були прийняті судом до розгляду, з урахуванням порушення позивачем порядку зміни предмета позову та звернення із відповідною заявою до суду після початку розгляду господарським судом справи по суті.

Матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов договору, а також вказаних норм чинного законодавства відповідач не виконав зобов'язання щодо своєчасної сплати нарахованих процентів за користування кредитом, так як наслідок цього - дострокового повернення отриманого кредиту.

Станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не залучені до матеріалів справи, докази на підтвердження погашення відповідачем заборгованості по сплаті процентів в сумі 4 346 986 грн. 30 коп. та по поверненню кредиту в сумі 80 000 000 грн. 00 коп.

Також судом враховано, що згідно з частиною 1 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 80 000 000 грн. 00 коп. заборгованості за кредитом та 4 346 986 грн. 30 коп. прострочених процентів за користування кредитом суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, відповідно до пункту 4.2. договору у разі прострочення позичальником строків сплати процентів та комісій, визначених договором, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених пунктами 1.1.1., 2.4., 2.14.3., 3.2.5., 4.4., 5.4. договору, позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобов'язань за цим договором.

На підставі вказаного пункту договору позивач нарахував та просить стягнути пеню за прострочення сплати процентів в сумі 101 008 грн. 80 коп., яка розрахована за період з 02.12.2014 по 29.01.2015 та за період з 30.12.2014 по 29.01.2015, відповідно; пеню за прострочення сплати комісії в сумі 96 грн. 88 коп., яка також розрахована за відповідними періодами з урахуванням кожного місяця нарахування комісії, починаючи з 28.10.2014 до 29.01.2015.

Враховуючи встановлений судом факт несвоєчасної сплати процентів за користування кредитом та комісій за договором, умови пункту 4.2. договору та положення наведених правових норм, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 101 008 грн. 80 коп. пені за прострочення сплати процентів та 96 грн. 88 коп. пені за несвоєчасну сплату комісії є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, у пункті 4.3. договору сторони погодили, що у разі порушення позичальником вимог пунктів 3.3.2. - 3.3.19. договору позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 5 процентів від суми максимального ліміту кредиту, визначеного пунктом 1.1.1. договору, за кожний випадок.

Згідно наданого позивачем розрахунку штраф за процентами складає 12 000 000 грн. 00 коп., а штраф за комісією складає 16 000 000 грн. 00 коп.

Стосовно вказаних позовних вимог позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України .

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 N 42/252, від 09.04.2012 N 20/246-08.

Враховуючи встановлений судом факт порушення відповідачем вимог пунктів 3.3.2 - 3.3.19. договору, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 12 000 000 грн. 00 коп. штрафу за несвоєчасну сплату процентів та 16 000 000 грн. 00 коп. штрафу за несвоєчасну сплату комісії є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо сплати та стягнення судового збору по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" № 719-VIІ від 16.01.2014 станом на 01.01.2014 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1218,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1827,00 грн.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73080,00 грн.).

Ціна позову становить 112 448 091 грн. 90 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 73 080 грн. 00 коп. (60 розмірів мінімальних заробітних плат ).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Так, статтею 5 Закону України "Про судовий збір" визначені пільгові категорії щодо сплати судового збору, в т.ч. уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку (пункт 22 частини 1 статті 5). Фактично з даним позовом до суду звернулось Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Аксіома" від імені якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Аксіома" - Кухарев В.В., призначений рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.10.2014 р. № 110.

Враховуючи наведені норми, з відповідача стягується судовий збір в доход Державного бюджету України в сумі 73 080 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Неоплас" (49005, м.Дніпропетровськ, вул. Ляшко-Попеля, 19-А; ідентифікаційний код 38300814) на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Аксіома" (49005, м.Дніпропетровськ, вул. Сімферопольська, 11, прим. 25; ідентифікаційний код 33972230) - 80 000 000 грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 4 346 986 грн. 30 коп. прострочених процентів за користування кредитом, 101 008 грн. 80 коп. пені за прострочення сплати процентів, 96 грн. 88 коп. пені за несвоєчасну сплату комісії, 12 000 000 грн. 00 коп. штрафу за несвоєчасну сплату процентів та 16 000 000 грн. 00 коп. штрафу за несвоєчасну сплату комісії.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Неоплас" (49005, м.Дніпропетровськ, вул. Ляшко-Попеля, 19-А; ідентифікаційний код 38300814) в доход Державного бюджету України в особі Управління Державної Казначейської Служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області (49027, м.Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 7, ідентифікаційний код 37989269, рахунок 31214206783005 в ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області (Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, код банку за ЄДРПОУ 37988155), МФО 805012, КБКД 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891, КБКД 22030001) судовий збір в сумі 73 080 грн. 00 коп.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко