Рішення

від 18.02.2015 по справі 910/29216/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2015Справа №910/29216/14

За позовомФізичної особи-підприємця Петриченко Ірини Анатоліївни до 1. Приватного підприємства «Торговий дім Аміко-Кераміка» 2. Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобрат» простягнення 8 800,00 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Гуменюк А.В. від відповідача 1:не з'явився від відповідача 2:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Петриченко Ірина Анатоліївна (надалі - «Підприємець») звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Торговий дім Аміко-Кераміка» (надалі - «Підприємство») та Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобрат» (надалі - «Товариство») про стягнення 8 800,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про надання транспортно-експедиційних послуг №29/07 від 29.07.2014 р. та договору-заявки №9 від 06.08.2014 р. позивач здійснив перевезення вантажу, а відповідач 1 належним чином грошове зобов'язання по оплаті здійснених перевезень не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 8 800,00 грн.

Вимоги до відповідача 2 обґрунтовані тим, що відповідно до договору поруки №69 Товариство поручилося за повне та своєчасне виконання відповідачем 1 зобов'язань за договором-заявкою №9 від 06.08.2014 р., яке останнім належним чином не виконане.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.12.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 28.01.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.01.2015 р. у зв'язку із неявкою представників відповідачів розгляд справи відкладено до 18.02.2015 р.

В судове засідання представник позивача з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача 1 у судове засідання не з'явився, витребувані ухвалами суду докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №32878478.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач 1 повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач 1 був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, до канцелярії суду подав клопотання, в якому розгляд справи просив здійснювати за його відсутності.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.07.2014 р. між Підприємцем (експедитор) та Підприємством (клієнт, замовник) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг №29/07 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1 Договору експедитор зобов'язується за плату і за рахунок клієнта організувати виконання перевезення вантажу транспортом і маршрутом, обраним клієнтом. Перевезення вантажів виконується на підставі графіків і маршрутів, оформлених у формі заявки. Експедитор приступає до виконання своїх обов'язків після отримання від клієнта письмової заявки, і підтверджує прийняття її до виконання в письмовій формі шляхом передачі клієнту підтвердження не пізніше 24 год. до узгодженого сторонами моменту початку завантаження. Вартість послуг експедитора по кожному перевезенню, включаючи витрати по організації перевезення вантажу, визначається за погодженням сторін і зазначається в заявці на організацію перевезення.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що послуги експедитора (зазначені в п. 3.1 цього договору), надані по даному договору, оплачуються клієнтом за кожною заявкою на організацію перевезення на підставі виставлених експедитором рахунків на протязі 7 банківських днів (якщо інше не передбачене в заявці) з моменту отримання оригіналів рахунків, податкової накладної, товарно-транспортної накладної та підписання акта виконаних робіт.

06.08.2014 р. між сторонами було укладено договір-заявку №9, відповідно до якої позивач зобов'язався здійснити перевезення вантажу за маршрутом Італія-Україна.

Відповідно до умов договору-заявки №9 від 06.008.2014 р. загальна вартість перевезень становить 8 800,00 грн.

На виконання умов договору-заявки №9 від 06.008.2014 р., позивач здійснив перевезення вантажів на суму 8 800,00 грн., що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №5077, а також актом надання послуг №206 від 18.08.2014 р.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем 1 грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг по перевезенню вантажів, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 8 800,00 грн.

Договір є договором перевезення вантажів, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Глави 64 Цивільного кодексу України.

Вказані договори є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковими для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 2 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Пунктом 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Матеріалами справи (міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) №5077) підтверджується здійснення позивачем на підставі договору-заявки №9 від 06.008.2014 р. перевезення вантажу на суму 8 800,00 грн.

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Вартість наданих послуг по перевезенню вантажів погоджена сторонами в договорі-заявці №9 від 06.08.2014 р. і становить 8 800,00 грн.

Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що послуги експедитора (зазначені в п. 3.1 цього договору), надані о даному договору, оплачуються клієнтом за кожною заявкою на організацію перевезення на підставі виставлених експедитором рахунків на протязі 7 банківських днів (якщо інше не передбачене в заявці) з моменту отримання оригіналів рахунків, податкової накладної, товарно-транспортної накладної та підписання акта виконаних робіт.

18.08.2014 р. між сторонами було підписано акт надання послуг №206 про те, що Підприємцем транспортно-експедиційні послуги за договором-заявкою №9 від 06.08.2014 р. виконані у повному обсязі.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та Договорів-заявок зобов'язання відповідача 1 з оплати послуг переведення становить 8 800,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент звернення позивача до суду настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача 1 грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 8 800,00 грн. на підставі Договору за надані послуги. Відповідачем 1 вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Підприємством обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємця про стягнення з Підприємства заборгованості у розмірі 8 800,00 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню судом.

15.09.2014 р. між Товариством (поручитель) та Підприємцем (кредитор) було укладено договір поруки №69 (надалі - «Договір поруки»), відповідно до п. 1.1 якого поручитель зобов'язується частково відповідати перед кредитором за неналежне виконання ПП «Торговий дім Аміко-Кераміка» (боржник) зобов'язань за договором-заявкою №9 від 06.08.2014 р., укладеною між Підприємцем та Підприємством.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодекс України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з п. 2.1 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором лише за часткове виконання боржником зобов'язань за договором-заявкою №9 від 06.08.2014 р., укладеного між кредитором і боржником, а саме: поручитель відповідає за виконання боржником зобов'язань перед кредитором на суму 50,00 грн.

06.10.2014 р. позивач звернувся до Товариства з вимогою №70, в якій просив погасити заборгованість Підприємства, яка утворилась за договором-заявкою №9 від 06.08.2014 р. в сумі 50,00 грн.

Відповідно до ст. 555 Цивільного кодексу України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.

Заборгованість відповідача 1 перед позивачем підтверджується матеріалами справи, доказів її погашення відповідачами не надано.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення заборгованості з Товариства на користь Підприємця у розмірі 50,00 грн. правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача 1, оскільки спір виник з його вини.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Фізичної особи-підприємця Петриченко Ірини Анатоліївни задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Торговий дім Аміко-Кераміка» (45632, Волинська обл., Луцький р-н, с. Зміїнець, вул. Шкільна, 1/5; ідентифікаційний код 37490542) на користь Фізичної особи-підприємця Петриченко Ірини Анатоліївни (04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 11, кв. 16; ідентифікаційний номер 2686321989) заборгованість у розмірі 8 800 (вісім тисяч вісімсот) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. Стягнути з Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобрат» (04111, м. Київ, вул. Щербакова, 53; ідентифікаційний код 30856125) на користь Фізичної особи-підприємця Петриченко Ірини Анатоліївни (04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 11, кв. 16; ідентифікаційний номер 2686321989) заборгованість у розмірі 50 (п'ятдесят) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.02.2015 р.

Суддя В.П. Босий