Постанова

від 25.02.2015 по справі 910/14762/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2015 р. Справа№ 910/14762/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Рудченка С.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Білецькому Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Мотуз В.В. (дов. №155/1/03-252 від 21.01.2015 року);

від відповідача - Параніч А.М. (дов. №16-10Д від 10.02.2015 року);

від третьої особи - Кучерук К.В. (дов. №050/05-833 від 06.02.2051 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Фінанс Україна"

на рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2014 року

у справі №910/14762/14 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація", м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Фінанс Україна", м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ

про стягнення 2 379 310,17 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Фінанс Україна" про стягнення 2 379 310,17 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.12.2014 року у справі №910/14762/14 позовні вимоги задоволено повністю. Суд вирішив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ФІНАНС УКРАЇНА" на користь комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" заборгованість у розмірі 1 977 215 грн. 97 коп., пеню у розмірі 132 159 грн. 57 коп., інфляційні витрати у розмірі 221 025 грн. 61 коп., 3% річних у розмірі 48 909 грн. 02 коп. та судовий збір у розмірі 47 586 грн. 20 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано неналежне виконання умов інвестиційного договору в частині оплати за розміщення реклами в ліфтах житлових будинків комунальної власності міста Києва. Враховуючи порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог про стягнення штрафних санкцій.

Не погодившись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер Фінанс Україна" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2014 року у справі №910/14762/14 у повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що на думку відповідача, під час укладання договору сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Крім того, на думку відповідача, судом першої інстанції не надано належної оцінки щодо реального змісту інвестиційного договору та те, що даний інвестиційний договір є змішаним та до нього мають бути застосовані норми, що регулюють правочини щодо надання послуг. Також, на думку апелянта, місцевим судом безпідставно визнано інвестиційний договір розірваним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 року прийнято апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Фінанс Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2014 року у справі №910/14762/14 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 11.02.2015 року.

10.02.2015 року представник відповідача подав через канцелярію Київського апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю направлення представника в судове засідання.

11.02.2015 року представник третьої особи подав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу зазначивши, що вважає рішення суду першої інстанції законним та те, що в ході розгляду справи було об`єктивно досліджено всі наявні докази.

В судове засідання 11.02.2015 року з`явились представники позивача. Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явились.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 року відкладено розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Фінанс Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2014 року у справі №910/14762/14 на 25.02.2015 року.

25.02.2015 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшли пояснення представника відповідача до апеляційної скарги, у відповідності до яких апелянт підтримує доводи, викладені в апеляційній скарзі.

В судове засідання, призначене на 25.02.2015 року, з'явились представники сторін та третьої особи, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник позивача та третьої особи заперечували щодо задоволення апеляційної скарги.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 18.03.2013 року між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (організатор конкурсу), Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ФІНАНС УКРАЇНА" (інвестор - розповсюджувач реклами) було укладено Інвестиційний договір №050-13/і/123 про облаштування рекламними засобами та розміщення реклами в ліфтах житлових будинків комунальної власності міста Києва (а.с. 14-24) (далі за текстом- інвестиційний договір).

У відповідності до п. 2.1 інвестиційного договору, відповідно до умов інвестиційного конкурсу та поданої конкурсної пропозиції інвестор-розповсюджувач реклами зобов'язується здійснити фінансування і виконання робіт з облаштування об'єкту інвестування та отримує право встановити і протягом дії цього договору користуватися рекламними засобами (спеціальними конструкціями), встановленими у відповідних ліфтах (з внесенням щомісячної плати за розміщення реклами на об'єкті інвестування) відповідно до вимог чинного законодавства України, для своїх комерційних цілей, в тому числі вільно розпоряджатися такими конструкціями.

Пунктом 2.2 інвестиційниого договору передбачено, що орієнтовна вартість виконання робіт з облаштування об'єкту інвестування (розмір інвестицій), протягом терміну дії цього договору, визначеному у п. 10.1, становить 3 424 200,00 грн. без ПДВ. Остаточний розмір інвестицій за цим договором визначається відповідно до фактично виконаних обсягів робіт, шляхом укладання після їх завершення акту фіксації суми обсягу інвестицій. Акт фіксації суми та обсягу інвестицій складається та узгоджується між інвестором-розповсюджувачем реклами та підприємством протягом 20 календарних днів з моменту письмового повідомлення інвестором - розповсюджувачем реклами організатора конкурсу та підприємства про закінчення виконання заходів з облаштування об'єкту інвестування або його окремих частин. Копія підписаного акту фіксації суми та обсягу інвестицій надсилається підприємством організатору конкуру протягом 5 календарних днів з моменту їх підписання.

Згідно з п. 2.3 Договору інвестор-розповсюджувач реклами приступає до облаштування об'єкту інвестування з моменту набрання інвестиційним договором чинності.

У відповідності до п. 2.7 Договору інвестор-розповсюджувач реклами здійснює внесення щомісячної плати за розміщення реклами в ліфтах житлових будинків комунальної власності відповідно до пп. 5.1.3 цього договору. Кошти, внесені інвестором-розповсюджувачем реклами у якості щомісячної плати за розміщення реклами в житлових будинках комунальної власності міста Києва, не повертаються (п. 2.8 Договору).

Пунктом 5.1.3. Договору передбачено, що інвестор-розповсюджувач реклами зобов'язаний здійснювати внесення щомісячної плати за розміщення реклами в ліфтах житлових будинків комунальної власності в наступному порядку: розмір плати за розміщення реклами у ліфтах житлових будинків комунальної власності становить 287 278,29 грн., крім того ПДВ 57 455,66 грн., загалом розмір плати становить 344 733,95 грн. в місяць та підлягає сплаті до 15 числа місяця наступного за звітним. Якщо період, за який здійснюється оплата, складає неповний місяць, то сума до сплати розраховується пропорційно до кількості календарних днів у такому періоді по відношенню до повної кількості днів у звітному місяці (п.5.1.3.1. договору).

Отримувачем щомісячної плати за розміщення реклами в ліфтах житлових будинків комунальної власності є підприємство з подальшим її розподілом відповідно до рішення Київської міської ради від 22.09.2011 року №37/6253 "Про затвердження Порядку розміщення реклами в м. Києві" (п.5.1.3.3. договору).

Тобто, зі змісту умов Договору вбачається, що сторони домовились про фіксовану щомісячну плату у розмірі 344 733,95 грн., яку відповідач зобов'язувався сплатити незалежно від наявності підписання будь-яких актів передбачених Договором.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було неналежно виконано умови договору в частині сплати грошових коштів за розміщення реклами в ліфтах житлових будинків комунальної власності. В підтвердження часткового виконання відповідачем спірного договору в матеріалах справи наявний витяг з банківської виписки (а.с. 55-56), з якого вбачається, що відповідачем було сплачено лише 166 806,75 грн. за травень 2013 року. Докази виконання відповідачем умов договору в матеріалах справи відсутні.

У зв'язку із порушенням відповідачем умов інвестиційного договору у останнього за період з травня 2013 року по листопад 2013 року виникла заборгованість у розмірі 1 977 215,97 грн.

Пунктом 4.2.5. Договору встановлено, що у випадку несплати Інвестором-Розповсюджувачем реклами щомісячної плати за розміщення реклами в ліфтах житлових будинків комунальної власності міста Києва протягом 2 (двох) місяців розірвати цей Договір з застосуванням процедури, передбаченої п.10.4 цього Договору.

Умовами Договору, зокрема п.3.2.6., сторони передбачили, що достроково розірвати цей Договорі у випадку невиконання або неповного виконання Інвестором - Розповсюджувачем реклами умов цього Договору в порядку, визначеному п.10.4. даного Договору.

Згідно з п. 10.4 Договору у разі невиконання інвестором-розповсюджувачем реклами умов даного договору даний договір може бути достроково розірваний в односторонньому порядку організатором конкурсу із застосуванням наступної процедури:

У разі невиконання інвестором - розповсюджувачем реклами фінансових зобов'язань за цим договором за пропозицією організатора конкурсу та підприємства питання розірвання цього договору вноситься на розгляд комісії (п. 10.4.1 Договору).

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Листом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №050/06-9879 від 06.12.2013 року (а.с. 27) було повідомлено позивача та відповідача про те, що 28.11.2013 року на засіданні постійно діючої конкурсної комісії по залученню інвесторів до фінансування будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, утвореної розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 22.10.2007 року №1403, прийнято рішення визнати інвестиційний договір від 18.03.2013 року №050-13/і/123 «Про облаштування рекламними засобами та розміщення реклами в ліфтах житлових будинків комунальної власності міста Києва» розірваним з 25.11.2013 року.

Також, оголошення про розірвання Інвестиційного договору було опубліковано Київською міською державною адміністрацією в газеті "Хрещатик" від 11.12.2013 року №182 (4389) (а.с. 50).

Враховуючи викладене, беручи до уваги порушення відповідачем умов договору, а також передбачене право розірвання договору в односторонньому порядку організатором конкурсу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Інвестиційний договір №050-13/і/123 від 18.03.2013 року було розірвано в односторонньому порядку з 25.11.2013 року. Таким чином, доводи апеляційної скарги про безпідставність розірвання договору є такими, що відхиляються колегією суддів з огляду на безпідставність та необґрунтованість.

З матеріалів справи вбачається, що з метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу №155/1/11-6007 від 30.12.2013 року про сплату заборгованості (а.с. 28), однак станом на час розгляду справи вказана вимога залишена без виконання.

Спір у справі виник, на думку позивача, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання щодо внесення щомісячної плати за розміщення реклами, у зв'язку з чим позивач вказує на існування за відповідачем заборгованості.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер Фінанс України" було порушено умови інвестиційного договору, а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 1 977 215,97 грн. за період з травня 2013 року по листопад 2013 року визнаються колегією суддів обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 132 159,57 грн., інфляційних витрат у розмірі 221 025,61 грн. та 3% річних у розмірі 48 909,02 грн. колегія суддів зазначає наступн

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання (п. 2.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Умовами інвестиційного договору, а саме пунктом 6.2. передбачено, що інвестор-розповсюджувач реклами зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченої (простроченої суми за кожен день прострочення виконання зобов'язань:

За порушення інвестиційних обов'язків, що випливають з пп.5.1.4 та пп.5.1.5 цього Договору - Організатору конкурсу (п. 6.2.1 Договору);

За порушення пп.5.1.3.1. цього Договору - підприємству (п. 6.2.2 Договору).

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 132 159,57 грн. визнаються судом обґрунтованими та задовольняються відповідно до наданого позивачем розрахунку.

З огляду на викладене, місцевим судом правомірно стягнуто з відповідача пеню у сумі 132 159,57 грн. за прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, зважаючи на доведеність факту прострочення виконання грошового зобов'язання, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 221 025,61 грн. та 3% річних у сумі 48 909,02 грн.

Стосовно тверджень апелянта, викладених в апеляційній скарзі щодо недосягнення згоди між сторонами договору щодо усіх його істотних умов колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що у даному випадку правовідносини між позивачем, відповідачем та третьою особою виникли на підставі інвестиційного договору, в якому сторони вільно на власний розсуд визначили об'єм робіт, що підлягають виконанню, та їх вартість, оскільки відповідно до наведених вимог законодавства ці умови є обов'язковими для сторін, тому вони були ними виконані.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було здійснено часткову сплату за інвестиційним договором, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Колегією суддів встановлено, що вказаний договір не оскаржувався, в судовому порядку не визнавався недійсним.

Таким чином, зазначені вище дії (сплата коштів по договору) відповідача свідчать про схвалення останнім оспорюваного правочину, а отже Договір вважається чинним з моменту його укладення і, відповідно, з цього моменту на сторін правочину поширюються усі права та обов'язки за оспорюваним правочином.

З огляду на викладене, твердження скаржника про недосягнення згоди з істотних умов договору є безпідставними.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів зазначає, що скаржник не надав суду достатніх доказів в розумінні статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, які б могли стати підставою для задоволення апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Фінанс Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2014 року у справі №910/14762/14.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Фінанс Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2014 року у справі №910/14762/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2014 року у справі №910/14762/14 залишити без змін.

3. Справу №910/14762/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді С.Г. Рудченко

М.Г. Чорногуз