Постанова

від 09.02.2015 по справі 814/3794/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

09 лютого 2015 року Справа № 814/3794/14

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "СПЕЦІАЛЬНА ЕЛЕКТРОНІКА", в.11 Поздовжня,31-А,к.62(в.Петровського,7а,54003),Миколаїв,54034

доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Гмирьова, 1/1,Миколаїв,54028

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 04.11.2014р. № 0002782201, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Спеціальна електроніка» (далі - позивач, ТОВ НВФ «Спеціальна електроніка», товариство) звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі-відповідач, ДПІ у Ленінському районі, податкова) №0002782201 від 04.11.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що поставка товару та виконання робіт з боку його контрагентів підтверджено документально, а тому висновки акту перевірки про нікчемність правочинів є необґрунтованими, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, мотивуючи свої заперечення тим, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства України.

Справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

З 21.10.2014 р. по 23.10.2014 р. року податковою проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ НВФ «Спеціальна електроніка» з питань правомірності формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з ПП «Стрікс» за квітень 2014 року, ПП «Євроальянсбуд» за травень, липень, 2014 року, ПП «Торгівельна компанія «Амада» за липень 2014 року та правомірності формування валових доходів та податкових зобов'язань з податку на додану вартість по взаємовідносинам з покупцями за товари (роботи, послуги), які були придбані у ПП «Стрікс» в квітні 2014 року, ПП «Євроальянсбуд» в травні, липні 2014 року, ПП «Торгівельна компанія «Амада» в липні 20141 року у відповідних періодах, за результатами якої складено акт перевірки (далі-Акт, арк. с. 7-30).

В акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 198.1., п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 16864 грн, за періодами квітень 2014 р. в сумі 3040 грн., за травень 2014 в сумі 4150 грн., за липень 2014 р. в сумі 9674 грн.

На підставі висновків акта перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002782201 від 04.11.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у сумі 25296,00 грн., з яких за основним платежем в сумі 16864,00 грн., за штрафними санкціями 8432,00 грн (арк. с. 31).

Висновки про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на висновках податкової про неможливість підтвердження задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту за перевіряємий період по взаємовідносинам позивача та його контрагентами, що і було підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Так, відповідач у своїх письмових запереченнях зазначив, що господарські операції між позивачем та його контрагентами у перевіряє мий період мають ознаки нереальності.

Суд надаючи правову оцінку обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

У перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з ПП «Стрікс». Так, між позивачем та ПП «Стрікс» було укладено договір поставки №69-14 від 09.04.2014 року (арк. с. 32). Згідно умов даного договору, ПП «Стрікс» зобов'язалося передати у власність позивача товар, а саме повір очні газові суміші, доставка товару проводиться за рахунок продавця.

На підтвердження реальності господарської операції за вищезазначеним договором позивачем надано суду копію видаткову накладну №230 від 09.04.2014 року, податкову накладну від 09.04.2014 року та банківську виписку №129 від 19.05.2014, що свідчить про сплату отриманого товару (арк. с. 33-35).

Також, у періоді, що перевірявся податковою одним з контрагентів позивача було ПП «Євроальянсбуд». Згідно витягу ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, видами діяльності ПП «Євроальянсбуд» є виробництво інструментів і обладнання для вимірювання, дослідження та навігації, діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткуванням, суднами та літаками, неспеціалізована оптова торгівля, ремонт і технічне обслуговування машин і промислового устаткування, ремонт і технічне обслуговування електронного та оптичного устаткування. Між позивачем та ПП «Євроальянсбуд» було укладено договір поставки №490 від 14.05.2014 року, згідно якого ПП «Євроальянсбуд» зобов'язалося передати у власність позивачу повір очні газові суміші, доставка товару проводиться за рахунок контрагента позивача.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за даним договором позивач надав видаткову накладну №57 від 14.05.2014 року, податкову накладну від 14.05.20104 року та банківську виписку №160 від 05.06.2014 року (арк. с. 35-39).

Також, між позивачем та ПП «Євроальянсбуд» було укладено договір про виконання робіт №311 від 17.06.2014 року, за яким контрагент повинен був виконати роботи для позивача, а саме технічне обслуговування засобів вимірювальної техніки згідно зі специфікацією до договору. Позивачем на підтвердження виконання умов договору було надано акт передачі обладнання від 17.06.2014 року, акт №636 здачі приймання робіт (надання послуг) та банківські виписки №265, 279.

Таким чином, факт отримання товару від ПП «Стрікс» та отримання товару і послуг від ПП «Євроальнсбуд» підтверджується вищезазначеними документами. Крім того, судом встановлено, що виконання робіт ПП «Євроальнсбуд» повністю відповідають видам діяльності за КВЕД зазначеним у витягу ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Суд не приймає в якості належного доказу посилання відповідача на Акт перевірки ДПІ в Шевченківському районі у м. Києві № 1908/26-59-22-08/38996759 від 18.08.2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Стрікс» щодо підтвердження господарських відносин ізх платниками податків за період березень, квітень, травень, та червень 2014 року та акта перевірки № 2065/26-59-22-08/38781754 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Євроальянсбуд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період березень, квітень, травень та червень 2014 року.

Зазначені акти підтверджують лише факт не проведення перевірки податковими органами з різних причин (відсутність за юридичною адресою, банкрутство контрагентів тощо).

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 був затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (надалі - Порядок проведення звірок). Згідно з Порядком проведення звірок, зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань. З метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб'єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження.

Таким чином, в будь-якому випадку результати зустрічної звірки (навіть якщо ці результати, як і передбачено Порядком проведення звірок, були оформлені відповідною довідкою), не можуть бути ані підставою для направлення запиту, ані підставою для здійснення перевірки згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки зустрічна звірка проводиться під час перевірки платника податків.

Як зазначено у підпункті 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є носієм податкової інформації у розумінні Податкового кодексу України, тому відомості, що в ньому викладені, не могли бути використані відповідачем в якості доказу порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Таким чином, припущення податкової, що ПП «Стрікс» не може здійснити поставку товару, а ПП «Євроальянсбуд» не може поставити товар та надати послуги з ремонту та сервісу, ґрунтуються лише на отриманої інформації з інших актів перевірок. Реальність та товарність господарських угод позивача з його контрагентами у перевіряємий період підтверджується наданими позивачем податковими накладними, договором поставки, договором виконання роботи, банківськими виписками та актом виконаних робіт.

З цього випливає, що при здійсненні господарських операцій з контрагентами у перевіряємий період позивач діяв виключно у відповідності до норм діючого законодавства, а спірне податкове повідомлення-рішення належить скасувати.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність та обґрунтованість прийнятого ним рішення. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0002782201 від 04.11.2014 року.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "СПЕЦІАЛЬНА ЕЛЕКТРОНІКА" (ЄДРПОУ 22433484) сплачений згідно квитанції №ПН4649 від 12.12.2014 року судовий збір в сумі 182,70 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є. В. Марич