Рішення

від 26.02.2015 по справі 904/646/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.02.15р. Справа № 904/646/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЕЛІНАР", м.Запоріжжя

до товариства з обмеженою відповідальністю Українсько-Канадське Спільне підприємство з іноземною інвестицією "ДНІПЛАКС", м.Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник Сосніна Л.І. - довіреність № 3 від 03.02.15р.;

від відповідача: представник Гончаров С.А. - довіреність № б/н від 23.02.15р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Елінар", м.Запоріжжя (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю українсько-канадського підприємства з іноземною інвестицією "Дніплакс", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач) про стягнення 40000,00грн. основного боргу та 8646,85грн. пені.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № б/н від 27.01.2015р. ухвалою суду від 05.02.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 26.02.2015р.

26.02.2015р. позивач через канцелярію суду подав заяву якою збільшив позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача 40000,00грн. основного боргу; 3245,75грн. пені; 1524,66грн. три відсотки річних; 11422,86грн. інфляційних втрат.

За результатами розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог господарський суд прийняв її до розгляду.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 13.02.2015р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 11.02.2015р. та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується ухвалою суду, яка повернулася на адресу господарського суду 17.02.2015р. з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання" та явкою представника в судове засідання.

26.02.2015р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі, крім того, надав заяву про збільшення позовних вимог.

Повноважний представник відповідача в судовому засіданні суму основного боргу визнає, про що також свідчить підписаний обома сторонами акт звірки.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 26.02.2015р. в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

05.12.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Елінар" (далі по тексту - позивач, позикодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю українсько-канадського підприємства з іноземною інвестицією "Дніплакс" (далі по тексту - відповідач, підприємство) укладено договір №051213 про надання поворотної фінансової допомоги (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого позикодавець надає підприємству поворотну фінансову допомогу в сумі 50000,00грн., а підприємство зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Пунктом 1.2 договору визначено, що поворотна фінансова допомога (далі по тексту - допомога) - це сума грошових коштів в національній валюті України, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до даного договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами, за умовою повернення допомоги, в термін визначений цим договором.

Пунктом 2.1 договору визначено, що поворотна фінансова допомога надається підприємству на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується. Нарахування процентів за користування грошовими коштами цим договором не передбачено.

Пунктом 2.2 договору визначено, що поворотна фінансова допомога надається на протязі 10 (десяти) днів з дати підписання даного договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підприємства з особового або іншого рахунку позикодавця.

Пунктом 3.1 договору визначено, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню протягом трьох днів з моменту отримання вимоги позикодавцем, але не пізніше 31.12.2013 року.

Пунктом 4.1 договору визначено, що сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за даним договором відповідно до чинного законодавства України.

У випадку прострочення повернення фінансової допомоги, підприємство сплачує позикодавцю пеню у розмірі 0,1% від суми договору, за кожен день прострочення (пункт 4.2 договору).

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2013р. Договір може бути скасовано за домовленістю сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством (пункт 8.1 договору).

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач платіжним дорученням №574 від 05.12.2013 року перерахував на користь відповідача 50000,00грн., що підтверджується долученою до позовної заяви випискою по банківському рахунку.

На виконання покладених на відповідача обов'язків за договором останній повернув позивачу за платіжним дорученням №245 від 20.02.2014р. 10000,00грн., що підтверджується долученою до позовної заяви випискою по банківському рахунку.

19.05.2014р. позивачем на адресу відповідача направлено претензію за вих.№5юр-1 від 19.05.2014р. з вимогою погашення заборгованості за договором.

Доказом направлення вказаної претензії на адресу відповідача є лист з описом вкладень та фіскальний чек від 19.05.2014р.

Відповідачем претензію залишено без відповіді та задоволення.

Враховуючи, що досудовий порядок вирішення спору не дав бажаних результатів позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У відповідності до ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання, та заслухавши повноважних представників позивача та відповідача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 40000,00грн. основної заборгованості, слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на положення пункту 3.1 договору, строк повернення поворотної фінансової допомоги є таким, що настав.

Дії відповідача про визнання боргу не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися підписання представниками сторін акту взаємних розрахунків на суму 40000,00грн., який підписано на виконання ухвали господарського суду про порушення провадження у справі.

Доказів повернення поворотної фінансової допомоги в сумі 40000,00грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 827 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

Статтею 836 Цивільного кодексу України визначено, що якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.1 договору визначено, що сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за даним договором відповідно до чинного законодавства України.

У випадку прострочення повернення фінансової допомоги, підприємство сплачує позикодавцю пеню у розмірі 0,1% від суми договору, за кожен день прострочення (пункт 4.2 договору).

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за період з 01.01.2014р. по 30.06.2014р. на суму 3245,75грн., з урахуванням часткової проплати.

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 1524,66грн. за період з 01.01.2014р. по 25.02.2015р. та інфляційні втрати у розмірі 11422,86грн. за період з січня 2014 року по січень 2015 року.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його частково вірним, а отже вимогу такою, що підлягає задоволенню частково у розмірі 1425,21грн.

При здійсненні перерахунку господарський суд врахував положення пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013року за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1823,71грн., з урахуванням того, що 99,82% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 610, 612, 625, 629, 827, 836 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю українсько-канадського підприємства з іноземною інвестицією "Дніплакс" (49000, м.Дніпропетровськ, вул.Богдана Хмельницького, 14-а; ідентифікаційний код 14290183) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Елінар" (69006, м.Запоріжжя, Північне шосе, 12; ідентифікаційний код 37707968) 40000,00грн. (сорок тисяч грн. 00 коп.) основної заборгованості; 3245,75грн. (три тисячі двісті сорок п'ять грн. 75 коп.) пені; 1425,21грн. (одна тисяча чотириста двадцять п'ять грн. 21 коп.) три відсотки річних; 11422,86грн. (одинадцять тисяч чотириста двадцять дві грн. 86 коп.) інфляційних втрат; 1823,71грн. (одна тисяча вісімсот двадцять три грн. 71 коп.) судового збору, видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

27.02.2015р.

Суддя І.В. Петренко