Рішення

від 12.02.2015 по справі 910/27856/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2015Справа №910/27856/14

За позовом Інституту продовольчих ресурсів Національної академії аграрних наук

України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформторгсервіс"

про стягнення 88 859,05 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники :

Від позивача: Думич І. І. (дов. № 672-2372 від 17.12.2014)

Від відповідача: не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 12.02.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Інститут продовольчих ресурсів Національної академії аграрних наук України (далі по тексту - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформторгсервіс" (далі по тексту - відповідач) про стягнення основного боргу у розмірі 44 061, 96 грн., штрафу у розмірі 39 543, 97 грн., інфляційних втрат у розмірі 2 018, 01 грн., 3 % річних у розмірі 367,72 грн., пені у розмірі 2 867, 39 грн. за договором оренди № 25 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 01.11.2006 та договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 01.10.2012, а також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.12.2014 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/27856/14, розгляд справи призначено на 27.01.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2015 розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України відкладено на 12.02.2015, в зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання та не поданням витребуваних доказів.

12.02.2015 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача на виконання вимог ухвали суду від 27.01.2015 надійшли витребуванні документи, оформлені клопотанням про долучення доказів до матеріалів справи.

В судове засідання 12.02.2015 представник відповідача вдруге не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав.

Представником позивача в судовому засіданні 12.02.2015 надано усні пояснення по справі та підтримано позовні вимоги в повному обсязі, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі виконано у повному обсязі.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором оренди № 25 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 01.11.2006 (погодженого 27.12.2006) та договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 01.10.2012, в частині оплати орендної плати, відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, надання комунальних послуг та сплати земельного податку.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, викладеного позивачем не спростував.

Відповідно до поданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, адреса місцезнаходження відповідача є тією ж, яка вказана у позовній заяві, а саме: 01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 13.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2006 між Технологічним інститутом молока і м'яса Національної академії аграрних наук України, правонаступником якого є позивач, як орендодавцем за умовами договору, та відповідачем, як орендарем за умовами договору, було укладено договір № 25 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності (далі за текстом - договір оренди).

Відповідно до п. 1.1. договору оренди (в редакції визначені сторонами додатковою угодою № 15 від 16.12.2013 до договору оренди) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення загальною площею 267, 00 кв. м., з яких 27 кв. м. - на другому поверсі і 122 кв. м. - на першому поверсі в прибудові до будівлі адміністративно - лабораторного корпусу 5 -ти поверхового з підвалом та прибудовою, 108, 00 кв. м. - на п'ятому поверсі в будівлі адміністративно - лабораторного корпусу 5 -ти поверхового з підвалом та прибудовою для розміщення редакції засобів масової інформації та 10 кв. м. - на відкритому складському майданчику № 2, розташоване за адресою: 02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 4-А, що обліковуються на балансі позивача, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку від 30.04.2011 і за незалежною оцінкою становить 1 154 710, 45 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору оренди (в редакції узгодженій сторонами додатковою угодою № 15 від 16.12.2013 до договору оренди) орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) жовтень 2013 становить 9 744, 54 грн.

Відповідно до п. 3.3. договору оренди, орендна плата в повному обсязі перераховується Технологічному інституту молока та м'яса щомісячно не пізніше 25 числа поточного місяця.

Згідно п. 3.5. договору оренди орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується до бюджету та орендодавцю відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату зарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати; заліку в рахунок наступних платежів.

Пунктом 3.8. договору оренди, яким був доповнений договір згідно додаткової угоди № 11 від 01.11.2011 до договору оренди, сторони погодили, що у разі заборгованості за орендарем орендної плати більше ніж на один місяць, орендар сплачує штраф у розмірі 100 % від суми заборгованості.

Пунктом 5.2. договору оренди передбачено зобов'язання орендаря своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно п. 9.1. договору оренди, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідність з чинним законодавством України.

Сторони в п. 10.1. договору оренди встановили, що договір укладено терміном на 11 місяців, що діє з 01 листопада 2006 року до 30 вересня 2007 року.

01.11.2006 між сторонами було підписано Акт, відповідно до якого, Технологічний інститут молока та м'яса передав, а відповідач прийняв в оренду нежитлові приміщення загальною площею 185 кв. м. на п'ятому поверсі адміністративно-лабораторному корпусі за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 4-А, згідно договору оренди №25 від 01.11.2006.

В подальшому додатковими угодами №2, №3, №7, №8, №10, №14 термін дії договору оренди неодноразово продовжувався та згідно додаткової угоди №14 від 01.10.2012 термін дії договору продовжено з 01.10.2012 по 30.09.2014 включно.

Протягом 2006 - 2012 років між позивачем, як балансоутримувачем та відповідачем, як орендарем укладалися договори на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Крім того, 01.10.2012 сторонами було укладено договір про відшкодування витрат балансоутримавача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (далі за текстом - договір про відшкодування), відповідно до п. 1.1. якого балансоутримувач забезпечує обслуговування та експлуатацію будівлі, що знаходиться за адресою: 02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 4-А (надалі - будівлі), а також утримання прилеглої до будівлі території, а орендар бере участь у витратах ІПР на виконання вказаних робіт пропорційно до площі, яку він займає в цій будівлі.

Пунктом 2.1.1. договору про відшкодування витрат, сторони погодили, що розмір плати за обслуговування будівлі і прилеглої до неї території визначається розрахунком щомісячних платежів (витрат) за обслуговування будівлі, комунальні та інші послуги.

Відповідно до п. 2.2.2. договору про відшкодування витрат, орендар зобов'язався не пізніше 25 числа поточного місяця вносити плату за комунальні послуги (електроносії, теплопостачання, холодне водопостачання, читка каналізації, послуги по обслуговуванню приміщення, вивіз сміття, пожежна сигналізація), відшкодування плати податку за землю. При несвоєчасному внесенні плати, сплачувати пеню із розрахунку 3 % від несплаченої суми наданих послуг за кожен день затримки платежу.

За твердженням позивача ним обов'язки, визначені укладеними з відповідачем договорами, виконувалися в повному обсязі та належним чином, в той час як з боку відповідача були допущені порушення умов договорів оренди та про відшкодування, в частині оплати вказаних договорів.

В зв'язку з порушенням відповідачем його зобов'язань, 15.08.2014 позивач на адресу відповідача направив лист № 458-2158 з вимогою погасити дебіторську заборгованість за липень 2014 в розмірі 14 188, 98 грн. (з яких орендна плата - 13 111, 26 грн., відшкодування комунальних послуг - 1 077, 44 грн.) до 25.08.2014.

26.09.2014 позивач на адресу відповідача направив претензію №530-2230, в якій просив негайно сплатити заборгованість у сумі 84 858, 85 грн. протягом 10 днів з дати отримання претензії шляхом перерахування грошових коштів.

У відповідь на вказану вище претензію, відповідач направив позивачу лист, в якому зазначив, що визнає заборгованість перед позивачем, але не має змоги, на даний час, оплатити дану заборгованість.

За твердженням позивача, починаючи з липня 2014 року орендар продовжуючи орендувати приміщення перестав відшкодовувати балансоутримувачу плату за спожиті комунальні послуги та податок на землю, а також сплачувати орендну плату.

Відповідачем доказів оплати орендних платежів за договором оренди, відшкодування комунальних витрат за період з липня - вересня 2014 року в матеріали справи не надано. Правом на надання відзиву та доказів, що спростовують твердження позивача, відповідач не скористався.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Договір № 25 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 01.11.2006 є договором оренди державного майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глав 58 Цивільного кодексу України та 30 Господарського кодексу України, а також Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 759, 762, Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Згідно ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, за умовами договору орендна плата вноситься орендарем не пізніше 25 числа поточного місяця.

Як встановлено судом свої зобов'язання за договором з липня по вересень 2014 року по внесенню орендних платежів відповідач виконував не належним чином (орендні платежі не вносилися), внаслідок чого у нього виникла перед позивачем заборгованість в розмірі 39 543, 97 грн. строк оплати якої у відповідності до п. 3.3. договору оренди настав, доказів оплати якої матеріали справи не містять.

Договір про відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 01.10.2012, за своєю правовою природою є договором про надання житлово - комунальних послуг, а відтак між сторонами також виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 ЦК України та Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до положень ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до положень ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, свої зобов'язання за договором про відшкодування в липні - вересні 2014 року по внесенню передбачених вказаним договором платежів, відповідач виконував неналежним чином (відшкодування не вносилися), внаслідок чого у нього виникла перед позивачем заборгованість в розмірі 4 517, 99 грн. (з яких 3 013, 51 грн. комунальних витрат та 1 504, 48 грн. податку на землю) строк оплати якої у відповідності до п. 2.2.2 договору про відшкодування витрат настав, доказів оплати якої матеріали справи не містять.

Загальна заборгованість відповідача перед позивачем за період з липня по вересень 2014 року по договору оренди та договору про відшкодування складає 44 061, 96 грн.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 44 061, 96 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором оренди та договором про відшкодування в сумі 44 061, 96 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати орендних платежів та платежів за договором про відшкодування, у відповідності до п. 3.3. договору оренди та п. 2.2.2. договору про відшкодування є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за договорами укладеними сторонами у розмірі 44 061, 96 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2 867,39 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, відповідно до п. 3.5 договору оренди та п. 2.2.2. договору про відшкодування, за загальний період з 26.07.2014 по 05.12.2014 та про стягнення з відповідача 39 543, 97 грн. штрафу у відповідності до п. 3.8. договору оренди.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого зобов'язання по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням простроченням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України) і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України) відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в загальному розмірі 2 867,39 грн. у відповідності до п. 3.3. договору оренди та п. 2.2.2 договору про відшкодування, оскільки судом встановлено порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання. Позовна заява містить розрахунок суми пені, при перевірці якого судом встановлено, що позивач правильно здійснив вказаний розрахунок.

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Вимоги позивача щодо стягнення штрафу в розмірі 39 543, 97 грн. з огляду на наведені вище норми чинного законодавства та положення п. 3.8. договору оренди є обґрунтованими та доведеними, а відтак підлягають задоволенню, за розрахунком позивача, який визнаний судом обґрунтованим.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3 % річних за період з 26.07.2014 по 05.12.2014 у розмірі 367,72 грн. та інфляційних втрат за період серпень - жовтень 2014 у розмірі 2 018,01 грн. за прострочення грошового зобов'язання.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних та індексу інфляції та штрафу нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.

Підсумовуючи вищевикладене, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача, враховуючи задоволення позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформторгсервіс" (01011, м. Київ, вул. Рибальська, 13; ідентифікаційний код 31113430; в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження») на користь Інституту продовольчих ресурсів Національної академії аграрних наук України (02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 4-А; ідентифікаційний код 00419880) 44 061 (сорок чотири тисячі шістдесят одну) грн. 96 коп. основного боргу, 39 543 (тридцять дев'ять тисяч п'ятсот сорок три) грн. 97 коп. штрафу, 2 867 (дві тисячі вісімсот шістдесят сім) грн. 39 коп. пені, 2 018 (дві тисячі вісімнадцять) грн. 01 коп. інфляційних втрат, 367 (триста шістдесят сім) грн. 72 коп. 3 % річних та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судових витрат.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.02.2015.

Суддя Г.П. Бондаренко