Постанова

від 24.02.2015 по справі 922/5543/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2015 р. Справа № 922/5543/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Пушай В.І. , суддя Потапенко В.І.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача -Удовіченко А.Р.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 191 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 22.12.14 р. у справі № 922/5543/14

за позовом ТОВ "Інтелла", м. Харків

до ТОВ "Астат Фарм", м. Мерефа

про стягнення 13943,92 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтелла", звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм" - 13943,92 грн. з яких: 5617,08 грн. пені, 7470,86 грн. інфляційних втрат, 855,98 грн. 3% річних та судові витрати у розмірі 1827,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.12.2014 р. у справі № 922/5543/14 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелла" 5571,50 грн. пені за період з 30 травня 2014 р. по 16 жовтня 2014 р. включно, 4877,45 грн. інфляційних втрат за період з 30 травня 2014 р. по 31 жовтеня 2014 р. включно, 855,98 грн. 3% річних за період з 30 травня 2014 р. по 14 листопада 2014 р. включно та 1481,23 грн. судових витрат. В решті позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що період нарахування 3% річних та інфляційних втрат визначено не вірно, а саме початок нарахування з 29.05.2014 р., тоді, як рішенням господарського суду Харківської області від 29.05.2014 р. у справі № 922/2141/14 - задоволено вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за той самий період; крім того допущено арифметичну помилку, що призвело до невірного нарахування їх розміру. Частково задоволені позовні вимоги в частині стягнення пені, оскільки невірно визначений період нарахування та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2014 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Розпорядженням секретаря судової палати № 3 Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 р., у зв'язку з відпусткою судді Плужника О.В. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Потапенко В.І.

Відповідач у призначене судове засідання не з'явився. Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне: рішенням господарського суду Харківської області від 29.05.2014 р. у справі № 922/2141/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелла" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм", про стягнення 66959,22 грн., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.10.2014 р. позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелла" - 63312,43 грн. основного боргу, 1349,82 грн. пені, 2089,31 грн. збитків від інфляції, 207,66 грн. 3% річних, 1827,00 грн. судового збору.

В основу рішення покладений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № И-10 від 01.04.2013 р. в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару (продукції).Зазначене рішення набрало законної сили.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).

На момент звернення з даним позовом до суду, сума основного боргу відповідача перед позивачем не погашена та становить 63312,43 грн., тобто зобов'язання продовжує існувати. Наведені обставини не спростовані відповідачем.

У грудні 2014 року позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм": 5617,08 грн. пені, 7470,86 грн. інфляційних втрат, 855,98 грн. 3% річних за несвоєчасну сплату відповідачем суми заборгованості, стягнутої на його користь рішенням господарського суду Харківської області від 29.05.2014 р. у справі № 922/2141/14.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п. 5.4. постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачені ч. 2 статті 625 ЦК України наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Згідно з п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. У разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису ч. 2 ст. 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до ч. 2 ст. 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тобто, пеня носить допоміжний до основного зобов'язання характер.

Таким чином, обов'язок сплатити пеню за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, тому що пеня є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового.

Те ж саме стосується інфляційних збитків, 3 % річних та судового збору, оскільки ст. 625 ЦК України регулює зобов'язальні відносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому, ч. 5 ст. 11 ЦК України, в якій йдеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань. Крім того, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено у ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність.

Рішення суду про стягнення пені, інфляційних збитків, 3% річних, витрат по сплаті судового збору не породжує прав і обов'язків у розумінні зобов'язальних правовідносин, а є способом захисту тих прав, які вже виникли з інших існуючих правовідносин і щодо яких виник спір.

Доводи відповідача стосовно порушення господарським судом під час розгляду справи його процесуальних прав документального підтвердження не знайшли.

Зокрема безпідставними є доводи відповідача стосовно нібито невиконання судом вимог ст. 77 ГПК України щодо відкладення розгляду справи в зв'язку з неявкою представника відповідача на судове засідання, та позбавлення відповідача можливості надати докази в обґрунтування своєї правової позиції.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу , і тільки в разі якщо за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, та, таким чином, не був позбавлений права на надання заперечень на позов та документів в його обґрунтування, господарський суд правомірно вирішив справу за відсутності представника відповідача, який з невідомих причин не скористався своїм правом на направлення в судове засідання свого представника.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. При цьому, відповідач, не надав жодного доказу того, що господарський суд при винесенні рішення порушив норми процесуального права, які могли б в будь-якому випадку бути підставою для скасування даного рішення.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 22.12.14 р. у справі № 922/5543/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 22.12.14 р. у справі № 922/5543/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 23.02.2015 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Потапенко В.І.