Ухвала

від 19.02.2015 по справі 826/17442/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17442/14 Головуючий у 1-й інстанції:Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

19 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дешко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фреш Маркетинг» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ФРЕШ МАРКЕТИНГ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ТД Мікотек», за результатами якої складено акт перевірки від 30.04.2014 № 163/1-22-01-36286002.

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства: п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 4190,00 грн.; п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України в результаті чого занижено ПДВ на суму 121660,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки від 30.04.2014 № 163/1-22-01-36286002 податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 29.05.2014: № 0005152201, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 5238,00 грн., з якої: за основним платежем - 4190,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1048,00 грн. за платежем: податок на прибуток; № 0005162201, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 152075,00 грн., з якої за основним платежем 121660,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 30415,00 грн. за платежем ПДВ.

Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

В основу обґрунтування свого рішення про задоволення позову, Окружний адміністративний суд м. Києва посилався на те, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а первинні документи, складені позивачем та його контрагентами у ході господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Доказом того, що в структурі активів та власному капіталі позивача та його контрагента виникли зміни є наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Фреш Маркетинг» та ТОВ «ТД Мікотек» (виконавець) було укладено договір про надання послуг від 03.12.2013 № СО/031213-01.

Згідно умов даного договору, виконавець, за завданням замовника, зобов'язується надавати послуги, визначені п. 1.2. даного договору, а замовник зобов'язується своєчасно приймати та оплачувати належно надані послуги.

Відповідно до п. 1.2 даного договору, виконавець надає замовнику наступні послуги: стратегічне планування; медіа послуги; послуга з виробництва рекламних матеріалів; послуги з мерчандайзингу; послуга з маркетингу; промоутерські послуги; розробка контенту; послуги з дизайну; розробка пос-матеріалів; виробництво відеоматеріалів.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеними договорами позивачем надано до суду: замовлення за підписами сторін, які містять перелік послуг, що необхідно надати позивачеві та виконати виконавцеві; акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за підписами сторін; рахунки-фактури; видаткові накладні; податкові накладні; картку рахунку, банківські виписки.

Крім цього, позивачем були надані суду докази щодо використання отриманих від ТОВ «ТД Мікотек» послуг у власній господарській діяльності товариства та докази фізичної можливості ТОВ «Фреш Маркетинг» займатися господарською діяльністю

Відтак, позивач наданими доказами підтвердив реальність господарських операцій між ТОВ «Фреш Маркетинг» та ТОВ «ТД Мікотек», згідно договору про надання послуг від 03.12.2013 № СО/031213-01.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податковий орган, на основі припущень, прийняв хибне рішення, що операції з надання послуг між ТОВ «Фреш Маркетинг» та ТОВ «ТД Мікотек» не мали ніякого юридичного змісту, оскільки, порушення податкового законодавства контрагентом платника податків не може бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що операції позивача з ТОВ «ТД Мікотек», здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що якщо платник податку на додану вартість, придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими первинними документами, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.

Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо недоцільності посилання відповідача на матеріали кримінального розслідування та протокол допиту свідка, оскільки відповідачем не надано суду ані протокол допиту свідка, ані інші матеріали кримінального провадження, які могли б підтвердити нереальність господарських операцій позивача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2014 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Степанюк А.Г.

Василенко Я.М.