Рішення

від 25.02.2015 по справі 265/6979/14-ц

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа № 265/6979/14-ц

Провадження № 2/265/146/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2015 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Козлова Д. О.,

при секретарі - Скоробогатько Г. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом Виконавчого комітету Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 про визнання ордеру недійсним, зняття з реєстраційного обліку та виселення, 3-і особи: Житлово-комунальне підприємство «Азовжитлокомплекс», Арбітражний керуючий Патерілов Віталій Вікторович, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання ордеру недійсним, зняття з реєстраційного обліку та виселення ОСОБА_1 В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача посилалась на те, що на підставі ордеру № 40 від 16 травня 2011 року ОСОБА_1 була надана кімната АДРЕСА_1, в якій відповідач зареєстрований. Вказаний ордер був виданий ліквідатором ВАТ «Домобудівельний комбінат», Патеріловим В. В. При цьому на підставі рішення Маріупольської міської ради № 1824 від 24 січня 2006 року було прийнято у міську комунальну власність гуртожиток по АДРЕСА_1. який не увійшов при приватизації до статутного фонду ВАТ «Домобудівельний комбінат». 29 грудня 2011 року вказаний гуртожиток за актом-переданням було передано у комунальну власність. Вказувала, що за відомостями ЖКП «Азовжитлокомплекс» відповідач ніколи не мешкав у спірній кімнаті. Натомість у вказаній кімнаті мешкають квартиранти. Додавала, що під час вирішення спору за позовом Виконавчого комітету Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, представник позивача дізналась, що ОСОБА_1 є громадянином іншої держави. Вказувала, що відповідач займає заміст однієї кімнати, наданої за ордером, дві суміжні. Вказувала також, що за технічною документацією на гуртожиток по АДРЕСА_1 від 2008 року відсутнє приміщення площею 69,4 кв. м., на зайняття якого було надано ордер ОСОБА_1 При цьому була надана відповідачу житлова площа в більшому розмірі ніж, передбачено законом на одну людину. В ордері також не вказано особу, які видано ордер від 16 травня 2011 року, перебування його на обліку, місце роботи та посада. Також зазначала, що не було затвердженого позивачем рішення адміністрації підприємства для надання ордеру відповідачу, а на квартирному обліку ВАТ «Домобудівельний комбінат» перебувала лише одна особа з 2000 року, справу якої було передано до виконавчого комітету. ОСОБА_1 на обліку в позивача не перебуває та його справу не було передано ліквідатором. Вказувала також, що за місцем роботи особу ставлять на облік за рішенням підприємства, яке затверджується виконкомом. Однак такого затвердження виконкомом не було щодо ОСОБА_1 Зазначала, що оскільки відповідач є громадянином іншої держави, не був таким, що потребує поліпшення житлових умов, бо не перебував та не перебуває на квартирному обліку, а також на підставі інших порушень закону, ордер від 16 травня 2011 року є недійсним. Також вказувала, що ОСОБА_1 порушив норми закону щодо надання недостовірних відомостей для отримання такого ордеру, а ліквідатор Патерілов В. В. порушив норми закону щодо порядку надання житлового приміщення відповідачу. Вважала, що оскільки про порушення свого права позивач дізнався фактично лише після передання 29 грудня 2011 року за актом гуртожитку по АДРЕСА_1, то строки позовної давності для нього не спливли. На підставі переліченого просила суд визнати ордер від 16 травня 2011 року № 40 на кімнату АДРЕСА_1 недійсним, виселити ОСОБА_1 з вказаного житлового приміщення без надання іншого житла із зняттям з реєстрації за вказаною адресою.

В судовому засіданні представник позивача, яка діє на підставі довіреності, Катан І. М., підтримуючи заявлені позовні вимоги, надала пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві. Зазначала, що було порушено порядок видачі ордеру на житло, подання документів для його видачі при наданні відповідачу ордеру від 16 травня 2011 року № 40. Вказувала, що ОСОБА_1 є громадянином іншої країни, тому не мав права на отримання житла за положеннями житлового законодавства України, на обліку за місцем роботи та проживання він не перебував, тому повинен бути виселений без надання іншого житла з кімнати АДРЕСА_1. Додавала, що строки позовної давності за вказаним спором представниками позивача не було пропущено, бо про порушення свого права позивач міг дізнатися лише 29 грудня 2011 року. Просила таким чином задовольнити позов повністю.

Відповідач, ОСОБА_1, до судового засідання не з'явився, надавши заяву з проханням вирішити наявний спір за його відсутності у присутності свого представника, ОСОБА_4

Представник відповідача, ОСОБА_4, який діє на підставі угоди, заперечуючи проти задоволення заявлених представником позивача вимог, вказував, що ордер був виданий ОСОБА_1 ліквідатором ВАТ «Домобудівельний комбінат», Патеріловим В. В., в якого документи на видачу ордеру не зберіглися, тому жодної провини ОСОБА_1 в цьому немає. При цьому гадав, що відповідачем по справі повинен виступати арбітражний керуючий, Патерілов В. В. зазначав, що розглядом справи не було доведено винуватість ані ОСОБА_1, ані представників ВАТ «Домобудівельний комбінат». Додавав, що відповідач був зареєстрований у вказаному гуртожитку ще до надання йому ордеру № 40 на кімнату № АДРЕСА_1, тобто з 9 грудня 2010 року, право на користування якою не визнано незаконним. Вказував, що немає жодних обмежень для громадян інших країн для отримання права на житло. Додавав, що до вказаного спору повинна застосовуватися спеціальна позовна давність тривалістю у три роки з моменту видачі спірного ордеру, яка визначена Житловим кодексом, тому положення цивільного законодавства застосовуватися не повинні в цій частині, якщо вони суперечать Житловому кодексу. Оскільки вимоги Виконкому Маріупольської міської ради про виселення ОСОБА_1 та зняття його з реєстрації за вказаної адресою є похідними від вимог позивача про визнання ордеру недійним, то таким чином зазначені вимоги також не підлягають задоволенню. На підставі переліченого просив суд відмовити у позові повністю.

Крім цього представником відповідача, ОСОБА_4, суду було надано письмове клопотання про застосування до вимог позивача строків позовної давності, як підстава для відмови у задоволені поданого представником позивача до ОСОБА_1 позову.

Представники ЖКП «Азовжитлокомплекс» в судове засідання не з'явились за невідомих суду причин повторно, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи.

Третя особа, арбітражний керуючий Патерілов В. В., у судове засідання не з'явився, надавши суду заяву з проханням вирішити спір за його відсутності. При цьому вказував, що жодна документація за фактом ліквідації ВАТ «Домобудівельний комбінат» у нього не зберіглась, та він не може нічого пояснити за обставинами наявної справи.

Таким чином суд, вислухавши учасників процесу, що з'явились, дослідивши письмові докази, вважає, що заявлені представником позивача позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного обґрунтування.

З матеріалів справи вбачається, що наймачем державної квартири АДРЕСА_1, яка складається з однієї житлової кімнати (житловою площею 69,4 кв. м.) є ОСОБА_1, яка була надана останньому на підставі ордеру № 40 від 16 травня 2011 року, що вбачається з копії особового рахунку НОМЕР_1, виданого ЖКП «Азовжитлокомплекс». При цьому ОСОБА_1 у вказаній квартирі зареєстрований з 9 грудня 2010 року (а. с. 7).

Факт реєстрації ОСОБА_1 в кімнаті АДРЕСА_1 з 9 грудня 2010 року також підтверджується посвідкою на постійне проживання громадянина Російської Федерації та відомостями з Державної міграційної служби (а. с. 11, 30).

Ордер № 40 був виданий 16 травня 2011 року ліквідатором ВАТ «Домобудівельний комбінат» ОСОБА_1 на право зайняття житлового приміщення площею 69,4 кв. м., яке складається з однієї кімнати, у кімнаті № 2 гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_1, який був отриманий відповідачем 16 травня 2011 року, що вбачається з корінця ордеру на житлове приміщення № 40 (а. с. 21).

За актом від 11 липня 2014 року, складеного комісією в складі представників Управління міського майна, Маріупольської міської ради, ЖКП «Азовжитлокомплекс» за присутності мешканців будинку АДРЕСА_1, вбачається, що в кімнаті АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_1, який однак ніколи у вказаному житловому приміщенні не мешкав, а здає періодично вказану кімнату квартирантам (а. с. 8).

Згідно акту від 17 липня 2014 року, складеного комісією в складі представників Управління міського майна, Маріупольської міської ради, ЖКП «Азовжитлокомплекс» за присутності мешканця АДРЕСА_1, вбачається, що в кімнаті АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_1, який однак ніколи у вказаному житловому приміщенні не мешкав. При цьому в акті зазначено, що зі слів сусіда по будинку вказана кімната перебуває у незадовільному стані (а. с. 9).

Відповідно до Протоколу засідання інвентаризаційної комісії від 22 липня 2014 року представників Управління міського майна, Маріупольської міської ради та ЖКП «Азовжитлокомплекс» було оголошено, що внаслідок інвентаризації гуртожитку по АДРЕСА_1 виявлено, що в кімнаті АДРЕСА_1 даного гуртожитку зареєстрований ОСОБА_1, який не мешкає там більше трьох років (а. с. 10).

За технічним паспортом від 2008 року Маріупольського БТІ на будинок АДРЕСА_1 вбачається, що кімната площею у 69,4 кв. м. у вказаній споруді відсутня (а. с. 12-19).

За актом від 4 січня 2012 року ліквідатора ВАТ «Домобудівельний комбінат», Патерілова В. В., вбачається, що арбітражний керуючий внаслідок банкрутства ВАТ «Домобудівельний комбінат» просив директора квартирного відділу ліквідувати квартирний облік по ВАТ «Домобудівельний комбінат» та прийняти квартирну справу ОСОБА_6, оскільки інших осіб на квартирному обліку не залишилось. При цьому документи по ВАТ «Домобудівельний комбінат» на інших громадян та книга обліку на підприємстві не зберіглися. Також у акті зазначено, що документи по ОСОБА_6 за квартирним обліком були передані підприємством ще в 2000 році, коли на квартирному обліку залишалась тільки ОСОБА_6 (а. с. 20).

За інформацією Управління міського майна від 17 жовтня 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 на квартирному обліку у виконкомі Маріупольської міської ради не перебуває та облікова справа на відповідача, як такого, що перебуває на квартирному обліку на підприємстві, не передавалась при ліквідації ВАТ «Домобудівельний комбінат» (а. с. 26).

За рішенням від 24 січня 2006 року № 1824 Маріупольської міської ради було прийнято у комунальну власність гуртожиток по АДРЕСА_1, який не увійшов до статутного фонду ВАТ «Домобудівельний комбінат» при приватизації. Також було вирішено прийняти на баланс ЖКП «Азовжитлокомплекс» вказаний гуртожиток (а. с. 25).

За актом приймання-передачі від 29 грудня 2011 року на підставі рішення від 24 січня 2006 року гуртожиток по АДРЕСА_1, який належав ВАТ «Домобудівельний комбінат» був переданий на баланс ЖКП «Азовжитлокомплекс» (а. с. 22-24).

Згідно до ухвали Господарського суду Донецької області від 7 листопада 2012 року вбачається, що в результаті визнання ВАТ «Домобудівельний комбінат» банкрутом 21 травня 2003 року Патерілова В. В. 12 серпня 2010 року було призначено ліквідатором вказаного підприємства, та на підставі розглянутої справи про банкрутство ВАТ «Домобудівельний комбінат» було прийнято рішення про ліквідацію вказаної юридичної особи (а. с. 67).

Відповідно до витягу від 12 січня 2015 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що 23 листопада 2012 року було проведено державну реєстрацію припинення ВАТ «Домобудівельний комбінат» на підставі рішення суду від 7 листопада 2012 року про визнання підприємства банкрутом (а. с. 52).

За інформацією Міністерства юстиції України від 21 січня 2015 року арбітражному керуючому Патерілову В. В. було видано 4 квітня 2007 року відповідну ліцензію строком дії до 3 квітня 2012 року, а 4 квітня 2012 року було видано ліцензію на необмежений час, в якого на теперішній момент мається передбачене законом свідоцтво арбітражного керуючого від 2 квітня 2013 року (а. с. 57-58).

Суд вважає, з огляду на встановлені обставини по справі, що доводи представника позивача про обґрунтованість заявлених вимог є недоведеними, оскільки вони спростовуються дослідженими у судовому засіданні доказами.

Так суд критично відноситься до актів, складених працівниками житлової організації та управління міського майна щодо непроживання в кімнаті 2 в будинку АДРЕСА_1 відповідача, оскільки рішення суду про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування кімнатою АДРЕСА_1 наразі відсутнє, тому згідно державної реєстрації права користування спірним житловим приміщенням ОСОБА_1 має право мешкати у кімнаті АДРЕСА_1, права користування якою його не було позбавлено.

Також суд зазначає, що статтею 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод, а також іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право особи на житло.

На підставі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло, та ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 3 Житлового кодексу Української РСР (далі за текстом рішення - ЖК) житлові відносини в Українській РСР регулюються Основами житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік та видаваними відповідно до них іншими актами житлового законодавства Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами житлового законодавства Української РСР.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» на території України застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України (до прийняття відповідних актів останнього), за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

За ст. 7 Постанови Президії Верховної Ради СРСР «Основи житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік» громадяни СРСР мають право на одержання у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно до ст. 18 вказаної Постанови Президії Верховної Ради СРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР і союзних республік. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, що постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і союзних республік), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.

На підставі ст. 9 ЖК громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. При цьому ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. 31 ЖК громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.

Згідно ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

За ст. 3 вказаного Закону місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово, а до документів, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, відносяться, крім іншого, посвідки на постійне проживання.

На підставі перелічених норм суд дійшов висновку, що норми житлового законодавства України не містять обмежень за принципом громадянства для фізичних осіб щодо права на одержання ними у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду.

Суд таким чином відхиляє посилання представника позивача на те, що ОСОБА_1 не має права на отримання житла, оскільки є громадянином іншої країни, бо вказане суперечить принципам житлового законодавства України, в якому немає обмежень для фізичних осіб у праві на отримання в користування житла за ознаками громадянства.

За ст. 59 ЖК ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. При цьому вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Відповідно до п. 73 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 (далі за текстом рішення - Правила), ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами, не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

На підставі п. 39 Листа Верховного Суду України від 26 травня 2001 року «Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право)» зазначено, що в тих випадках, коли жиле приміщення надано з порушенням черговості чи з іншими порушеннями порядку й умов надання таких приміщень, при визнанні недійсним ордера на вселення в це приміщення (ст. 59 ЖК) питання щодо надання особам, які вселилися за цим ордером, іншого жилого приміщення вирішується за ст. 117 ЖК.

За ст. 117 ЖК в разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Однак якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення. У випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним з інших підстав, ніж передбачений частиною першою цієї статті, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.

Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» вбачається, що судам слід мати на увазі, що виданий на жиле приміщення ордер у випадках, зазначених у ст. 59 ЖК, підлягає визнанню недійсним з наслідками, передбаченими ст. 117 цього Кодексу. Якщо обов'язок надати жиле приміщення лежить на позивачеві (виконкомі, відомстві), відсутність у позовній заяві вказівки про надаване приміщення є підставою для залишення заяви без руху, а при невиконанні вимоги про усунення недоліків заява вважається неподаною і підлягає поверненню позивачеві. Якщо позивач не вирішив питання про надання відповідачам приміщення, суд вирішує позов по суті і при його задоволенні покладає на цей орган обов'язок надати відповідачам те жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше, яке за змістом ч. 2 ст. 117 ЖК має відповідати за розміром і благоустроєм наданому за ордером.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 34 ЖК потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які проживають у гуртожитках.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 був зареєстрований з 2010 року в кімнаті 2 гуртожитку по АДРЕСА_1, тобто був таким, що потребував у покращенні житлових умов.

За п. 8 Правил облік громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням - також і в виконавчому комітеті Ради народних депутатів за місцем проживання.

При цьому на підставі п. 9 Правил квартирний облік ведеться в цілому по підприємству.

За ст. 39 ЖК громадяни беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов: за місцем проживання, або за місцем роботи. В першому випадку громадяни беруться на облік виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті. В другому випадку громадяни беруться на облік спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і відповідного профспілкового комітету. При цьому беруться до уваги рекомендації трудового колективу. Рішення про взяття громадян на облік потребуючих поліпшення житлових умов за місцем роботи затверджується виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

При цьому на підставі ст. 128 ЖК порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

Таким чином суд не приймає посилання представника виконкому міської ради також на відсутність затвердження позивачем рішення підприємства та адміністрації про надання житлового приміщення ОСОБА_1, оскільки для набуття права на проживання у гуртожитку необхідності затверджувати виконкомом рішення про надання особі права проживання в гуртожитку непотрібно згідно нормам житлового законодавства.

Суд при цьому зазначає, що редакція ст. 42 ЖК, яка передбачала необхідність внесення до єдиного реєстру відомостей про громадян, які потребують поліпшення житлових умов, почала діяти лише з 23 липня 2010 року.

За ст. 43 ЖК громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Відповідно до ст. 47 ЖК норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метра на одну особу.

На підставі ст. 48 ЖК жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. Однак жиле приміщення може бути надано з перевищенням норми жилої площі, якщо воно становить одну кімнату (однокімнатну квартиру).

Відповідно до розпорядження представника президента України від 20 січня 1994 року в Донецькій області була встановлена норма середньої забезпеченості житловою площею для населення на рівні 9 кв. м. на одну особу (а. с. 27).

За п. 53 Правил жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 квадратного метра жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті. Жиле приміщення може бути надано з перевищенням указаного вище максимального розміру, якщо воно становить одну кімнату (однокімнатну квартиру).

Що стосується доводів представника виконкому Маріупольської міської ради на те, що ОСОБА_1 була неправомірно надана кімната площею 69,4 кв. м., то суд зазначає, що нормами житлового законодавства України передбачена можливість надання особі квартири з більшою площею, ніж перебачено на одну особу, якщо така квартира складається з однієї житлової кімнати.

Оскільки за ордером від 16 травня 2011 року ОСОБА_1 була надана одна житлова кімната, то доводи представника позивача в цьому сенсі є безпідставними.

Також суд відхиляє доводи представника позивача на те, що відповідач займає заміст однієї кімнати, наданої йому за ордером, дві суміжні кімнати, оскільки вказані твердження представника виконкому Маріупольської міської ради не були підтверджені у судовому засіданні жодними доказами.

Не погоджується суд й з посиланням представника позивача на те, що за технічною документацією на гуртожиток по АДРЕСА_1 відсутнє приміщення площею 69,4 кв. м., на користуванням яким ОСОБА_1 було видано ордер.

Так за технічною документацією БТІ міста Маріуполя, проведеною на будинок по АДРЕСА_1 у 2008 році не вбачається наявність такої кімнати, яка б складала 69,4 кв. м.

Однак вказана інвентаризація була проведена у 2008 році, де було зазначено також, що у вказаному гуртожитку лише 53 кімнати.

В той же час при проведенні прийому-передачі за актом від 29 грудня 2011 року на баланс ЖКП «Азовжитлокомплекс» будинку АДРЕСА_1, то у зазначеному акті членами комісії було виявлено вже 75 кімнат.

Вказані протиріччя не були усунуті під час вирішення вказаного спору в суді.

Таким чином за відсутності підтвердження, що на момент видання ордеру 16 травня 2011 року, або на теперішній час у гуртожитку по АДРЕСА_1 відсутня житлова кімната площею 69,4 кв. м., то вказані обставини унеможливлюють підтвердження доводів представника позивача щодо відсутності кімнати площею 69,4 кв. м., яка була надана в користування ОСОБА_1 16 травня 2011 року у вказаному гуртожитку.

За ст. 129 ЖК на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

За п. п. 9, 10 «Примірного положення про гуртожитки», затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу.

На підставі аналізу Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ судової практики застосування Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» вбачається, що при вирішенні деяких справ, відсутність спеціального ордера на вселення у житлове приміщення гуртожитку не було підставою для виселення громадян з гуртожитків без надання іншого житлового приміщення. Суди враховували, що житлове приміщення в гуртожитку надавалося за спільним рішенням адміністрації підприємства і профкому, відповідачі перебували у трудових відносинах із підприємством та (або) припиняли роботу з підстав, визначених ч. 3 ст. 132 ЖК, та були зареєстровані відповідно до закону та не мають іншого житла. ВССУ таку позицію судів вважає правильною, оскільки спеціальний ордер на вселення у житлове приміщення в гуртожитку видається адміністрацією підприємства, установи, організації, які не завжди добросовісно виконували покладені на них обов'язки. Тобто вселення у гуртожиток і користування житловою площею у гуртожитку відбулося на законних підставах, а отримання спеціального ордера є формалізованим підтвердженням цього.

Вказане також вбачається з ухвали Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2012 року.

Суд встановив, що відповідно акту передачі від 4 січня 2012 року ліквідатора ВАТ «Домобудівельний комбінат» документація щодо громадян, які перебували на обліку, а також книги обліку на підприємстві не збереглися.

Суд відхиляє доводи представника позивача на підтвердження поданого позову також щодо відсутності відомостей про перебування на квартирному обліку ОСОБА_1 за переданою позивачу документацією арбітражним керуючим, Патеріловим В. В., оскільки як було встановлено судом за матеріалами справи ліквідатор ВАТ «Домобудівельний комбінат» повідомив квартирний відділ виконкому міської ради про те, що документація про перебування на квартирному обліку осіб не зберіглась на вказаному підприємстві, а залишились лише справи до передання у відношенні ОСОБА_6 При цьому документи по квартирному обліку ОСОБА_6 були передані ще у 2000 році, яка на той час залишалась одна на обліку.

Таким чином за відсутності документів та книг квартирного обліку осіб на ВАТ «Домобудівельний комбінат», які не зберіглись, підстав вважати доведеним факт того, що ОСОБА_1 не перебував на такому обліку на підприємстві немає.

Сама по собі відсутність на квартирному обліку відповідача у виконкомі Маріупольської міської ради не свідчить про те, що ОСОБА_1 отримав в користування житло неправомірно, бо в судовому засіданні не було доведено, що відповідач не перебував на обліку осіб, що потребують покрашення житлових умов, саме за місцем роботи. При цьому при переданні арбітражним керуючим документів по квартирному обліку ВАТ «Домобудівельний комбінат» ліквідатор Патерілов В. В. безпосередньо просив знищити директора квартирного відділу квартирний облік по вказаному підприємству.

Також суд не приймає заперечення представника виконкому на те, що у ордері від 16 травня 2011 року не було вказано місце роботи та посада відповідача, а також перебування у черзі на обліку ОСОБА_1, оскільки в судовому засіданні суду для огляду було надано представниками позивача лише корінець до ордеру від 16 травня 2011 року, замість оригіналу спірного документу.

Таким чином суд вважає недоведеними у судовому засіданні посилання представника позивача на те, що ОСОБА_1 надав неправдиві відомості для отримання ордеру на кімнату АДРЕСА_1, оскільки провина відповідача в цьому сенсі не була підтверджена жодними доказами.

На підставі переліченого суд дійшов висновку, що при розгляді справи представниками позивача не було доведено факту надання ОСОБА_1 таких відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, які б не відповідали дійсності, або факту порушення видачею ордеру прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, або інших порушень порядку й умов надання спірної кімнати.

При цьому у поданому позові представник виконкому міської ради при визнані ордеру недійсним не ставить питання про надання ОСОБА_1 іншого житлового приміщення, що протирічить ст. 117 ЖК та порушує права відповідача, який раніше користувався жилим приміщенням у будинку державного фонду.

На підставі переліченого, оскільки вимоги представниками позивача були заявлені до ОСОБА_1, за відсутності доведеності протиправності дій відповідача або незаконності видачі йому ордеру на житлову кімнату площею 69,4 кв. м. в гуртожитку по АДРЕСА_1, то позов виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визнання ордеру № 40 від 16 травня 2011 року недійсним не підлягає задоволенню.

Таким чином вимоги представника позивача про виселення ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 із зняттям його з реєстраційного обліку за вказаною адресою, як такі, що витікають із вимог позивача про визнання спірного ордеру недійсним, задоволенню також не підлягають.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Виконавчого комітету Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 про визнання ордеру недійсним, зняття з реєстраційного обліку та виселення, 3-і особи: Житлово-комунальне підприємство «Азовжитлокомплекс», Арбітражний керуючий Патерілов Віталій Вікторович, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено у апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а учасниками процесу, що не були присутні при проголошенні, - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя