Ухвала

від 11.02.2015 по справі 2а/0470/9918/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2015 р. м. Київ К/800/39233/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Костенка М.І.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2012 року та

ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року

у справі № 2а/0470/9918/12

за позовом Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

до приватного виробничо-комерційного підприємства «КОМЕЛАН»

про припинення юридичної особи,

в с т а н о в и в:

Державна податкова інспекція в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби звернулась в суд з позовом до приватного виробничо-комерційного підприємства «КОМЕЛАН» (далі - ПВКП «КОМЕЛАН»), в якому просила припинити юридичну особу ПВКП «КОМЕЛАН».

Позовні вимоги мотивовані відсутністю факту здійснення відповідачем господарської діяльності та наявністю в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про відсутність юридичної особи за вказаною адресою.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПВКП «КОМЕЛАН» зареєстровано виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 15 березня 20104 року юридичною особою та присвоєно ідентифікаційний код 32876536. ПВКП «КОМЕЛАН» перебуває на обліку у Державній податковій інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська з 16 березня 2004 року як платник податків та інших обов'язкових платежів.

Відповідно до декларації з податку на прибуток за І квартал 2012 року підприємство звітує з нульовими показниками, що, на думку податкового органу, свідчить про відсутність господарської діяльності відповідача.

Відповідно до довідки Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська станом на 10 серпня 2012 року податковий борг за підприємством відсутній.

Згідно відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців має стан платника: «внесення інформації щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою».

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності підстав для задоволення вимог адміністративного позову та повноважень у податкового органу звертатись до суду з позовом про припинення юридичної особи через відсутність останнього за місцезнаходженням. При цьому зазначили, що органи державної податкової служби вправі звертатися з вимогою про припинення суб'єктів господарювання лише в разі, якщо підставою позову є неподання таким суб'єктом протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством та здійснення юридичною особою діяльності, що заборонена законом.

Проте, такі висновки судів є передчасними, зроблені при неповному дослідженні доказів, з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до частини другої статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (далі - Закон № 755-IV) підставами для постановлення судового рішення про припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, є: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Норма вказаної статті не містить імперативного застереження щодо кола осіб, які мають право звернутися до суду з позовом про припинення юридичної особи з такої підстави, як визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути. Враховуючи, що Закон № 755-IV прийнятий пізніше, ніж Цивільний кодекс України, статтею 110 якого встановлено коло осіб, які можуть ініціювати звернення до суду з позовом про скасування державної реєстрації юридичної особи, серед яких органи державної податкової служби відсутні, не виключається подання такого позову органом державної податкової служби, якщо такий позов обумовлений виконанням покладених на нього законом завдання щодо контролю за сплатою податків, зборів (обов'язкових платежів).

Беручи до уваги законодавчо визначену функцію податкового органу щодо здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), судами попередніх інстанцій зроблено помилковий висновок про відсутність повноважень у податкового органу на звернення до суду з позовами про припинення юридичної особи в інших випадках, окрім як у разі неподання фінансової звітності протягом року та здійснення діяльності, що заборонена законом.

Враховуючи, що дані про фактичне місцезнаходження юридичної особи є необхідною інформацією для виконання органами державної податкової служби повноважень щодо здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), забезпечення обліку платників податків та інших дій в межах здійснення контролюючої функції, подання позову про припинення юридичної особи у випадку наявності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням відповідає повноваженням податкового органу.

Метою правового регулювання процедури припинення юридичної особи у судовому порядку з підстави наявності в Єдиному державному реєстрі запису про її відсутність за місцезнаходженням є припинення діяльності суб`єктів господарювання, які приховують своє місцезнаходження від контролюючих органів, зокрема органів державної податкової служби для того, щоб уникнути контролю за повнотою, своєчасністю сплати податків та зборів, що є порушенням встановленого нормативними актами порядку ведення господарської діяльності.

Відповідно до положень частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини щодо наявності (відсутності) юридичної особи за вказаним в Єдиному державному реєстрі місцезнаходженням входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову про припинення юридичної особи саме з підстав, передбачених пунктом 5 частини другої статті 38 Закону № 755-IV.

Разом з тим, факт відсутності відповідача за його місцезнаходженням не може вважатися встановленим судом з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина друга цієї статті).

Відповідно до частини першої статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті сьомої, частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України.

Згідно із статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні спору про припинення юридичної особи з підстав наявності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про внесення інформації щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою дотримання судом принципу офіційного з'ясування обставин справи слід розуміти як обов'язок суду з'ясувати, в тому числі, чи відповідає дійсним обставинам внесена в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців інформація про відсутність юридичної особи, а не обмежуватись лише встановленням факту наявності відповідного запису.

Враховуючи, що допущені судами попередніх інстанцій порушення норм права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а у силу норм частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, відповідно до частини другої статті 227 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної відсутності ПВКП «КОМЕЛАН» за вказаним ним місцезнаходженням та правомірності здійснення державним реєстратором запису про відсутність ПВКП «КОМЕЛАН» за вказаним місцезнаходженням, для чого, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цієї обставини, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

М.І. Костенко