Ухвала

від 10.02.2015 по справі 2а/0270/1802/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2015 року м. Київ К/9991/48341/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Орендного підприємства міжгосподарської пересувної механізованої колони Облагроради про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Орендного підприємства міжгосподарської пересувної механізованої колони Облагроради на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 5 червня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2012 року, -

у с т а н о в и л а :

У квітні 2012 року Виконавча дирекція Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - відділення Фонду, Фонд) звернулася з позовом до Орендного підприємства міжгосподарської пересувної механізованої колони Облагроради (далі - Підприємство) про стягнення заборгованості в розмірі 1719,51 грн., що утворилась внаслідок несплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням (далі - спірні внески).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 5 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2012 року позовні вимоги задоволено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить їх рішення скасувати та відмовити в позові.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.

Задовольняючи позові вимоги суди попередніх інстанцій підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що заборгованість зі сплати спірних внесків, несплачених до 1 січня 2011 року, підлягає стягненню у відповідності до Законів України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 2240-ІІІ), і від 8 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ).

Так, порядок і строки сплати страхових внесків на час виникнення спірних відносин були встановлені статтею 23 Закону № 2240-ІІ.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 27 цього Закону страхувальник зобов'язаний нараховувати і сплачувати страхові внески в установлені строки та в повному обсязі.

За правилами статті 30 Закону № 2240-ІІІ страхувальник-роботодавець несе відповідальність за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків. У разі несвоєчасної сплати страхових внесків або неповної їх сплати страхувальник сплачує суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню.

Частиною ж 2 цієї Статті визначено, що не сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход Фонду із страхувальника у безспірному порядку.

Суди правильно виходили з вимог абзацу шостого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ, яким визначено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Тобто, наведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 1 січня 2011 року, поширюється на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати.

Оскільки самостійно визначена Підприємством у звіті Ф4-ФССзТВП від 10 жовтня 2011 року сума спірних внесків станом на 1 січня 2011 року складає 1719 грн. і є не сплаченою, така підлягає стягненню згідно наведених вище мотивів.

При цьому доводи Підприємства щодо сплати спірної суми внесків у минулі звітні періоди, судом правомірно не прийнято до уваги, оскільки такі не підтверджені матеріалами справи.

Так само як є безпідставними доводи Підприємства про застосування до спірних відносин наслідків пропуску строку звернення із адміністративним позовом до суду, виходячи з вимог абзацу другого часини 2 статті 30 Закону № 2240-ІІІ, згідно якої строк давності в разі стягнення страхових внесків, пені та фінансових санкцій, передбачених цією статтею, не застосовується.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначена норма є спеціальною для застосування у даному випадку, а тому строки та наслідки їх пропуску, визначені статтею 99-100 Кодексу адміністративного судочинства України є загальними в контексті правовідносин сторін.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку, що заборгованість у зв'язку з несплатою спірних страхових внесків, що виникла до 1 січня 2011 року, тобто у період дії Закону № 2240-ІІІ, підлягає повній сплаті Підприємством на рахунок Фонду.

За таких обставин висновок судів є таким що відповідає нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Орендного підприємства міжгосподарської пересувної механізованої колони Облагроради відхилити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 5 червня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало