Рішення

від 05.02.2015 по справі 910/26361/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2015Справа №910/26361/14

За позовом Приватного підприємства "Телепорт" до Дочірнього підприємства "Готельний комплекс "Турист" Приватного акціонерного товариство "Укрпрофтур" про стягнення 110 130,94 грн. Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Сивоглаз А.М. (б/н від 03.11.2014 року) Терещенко В.В. (дов. б/н від 17.12.2014 року) від відповідача Рябко С.О. (дов. б/н від 19.12.2014 року)

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 05 лютого 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Приватне підприємство "Телепорт" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Готельний комплекс "Турист" Приватного акціонерного товариство "Укрпрофтур" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 77 539,27 грн., з яких, 65 280,00 грн. основної заборгованості, 6 441,44 грн. пені, 4 902,22 грн. інфляційних нарахувань, 915,61 грн. три проценти річних.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про вжиття заходів щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на поточний банківський рахунок відповідача.

Розглянувши заявлену Приватним підприємством "Телепорт" заяву щодо заходів забезпечення позову, суд її відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з частиною 1 статті 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів щодо забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 Господарського процесуального кодексу України). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів щодо забезпечення позову").

Позивач свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову обґрунтував тим, що відповідач е вчинив жодних дій, спрямованих на виплату грошових коштів.

При цьому доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, позивач суду не надав, а також нічим не підтвердив, що майно (в тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути або зменшитись.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківський рахунок відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2014 року порушено провадження у справі № 910/26361/14 та призначено справу до розгляду на 23.12.2014 року.

23.12.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

У судовому засіданні 23.12.2014 року представник відповідача надав документи, на виконання вимог ухвали суду, клопотання про продовження строків розгляду спору та клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні надав оригінали документів для огляду та клопотання про продовження строків розгляду спору та не заперечили проти поданого клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд, розглянувши подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про його задоволення.

Розглянувши подане сторонами 23.12.2014 року клопотання про продовження строків розгляду спору, суд приходить до висновку про його задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року продовжено строк розгляду спору у даній справі, розгляд справи відкладено на 27.01.2015 року.

У судовому засіданні 27.01.2015 року було оголошено перерву до 05.02.2015 року, про що сторони були повідомлені під розписку.

05.02.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 85 860,00 грн. основної заборгованості, 11 864,44 грн. пені, 10 958,00 грн. інфляційних нарахувань, 1 448,50 грн. три проценти річних.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Подана позивачем заява про збільшення позовних вимог приймається судом до розгляду, позовні вимоги розглядаються з урахуванням заяви поданої 05.02.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва.

Представники позивача у судовому засіданні 05.02.2015 року підтримали позов, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 05.02.2015 року надав усні пояснення по справі, в яких заперечив проти позову.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -

ВСТАНОВИВ:

30.04.2013 року між Приватним підприємством "Телепорт" (орендодавець) та Дочірнього підприємства "Готельний комплекс "Турист" Приватного акціонерного товариство "Укрпрофтур" (орендар) було укладено договір оренди обладнання № 38 (надалі по тексту - Договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування наступне майно, що належить орендодавцю: а) телевізійні приймачі в кількості 411 шт., згідно з додатком 3 2 до даного Договору.

Згідно з пунктом 1.2. Договору орендар сплачує орендодавцю орендну плату за оренду майна у відповідності до цін погоджених сторонами окремо.

Орендар приймає у тимчасове платне користування майно з метою надання проживаючим у готелі телекомунікаційних послуг (пункт 1.4. Договору).

Пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що майно, що орендується вважається переданим в оренду з моменту підписання сторонами акту прийому - передачі майна (Додаток 3).

Згідно з пунктом 4.1. Договору він укладений строком на 1 рік, вступає в силу з моменту підписання акту прийому - передачі та діє до 30.04.2014 року з автоматичною пролонгацією терміну його дії на кожен наступний календарний рік.

У відповідності до пункту 5.1. Договору орендар щомісячно сплачує орендодавцю орендну плату у відповідності з Додатком № 1 до даного договору у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця.

Пунктом 1.1. Додаткової угоди від 01.08.2013 року до Договору сторони погодили, що орендна плата за користування телевізійними приймачами в кількості 397 шт. становить 7 940,00 грн. в тому числі ПДВ, виходячи з того, що орендна плата за користування одним телевізійним приймачем становить 20,00 грн. в тому числі ПДВ.

Пунктом 1.2 Додаткової угоди від 11.04.2014 року до Договору сторони погодили, що орендна плата за користування телевізійними приймачами в кількості 343 шт. становить 6 860.00 грн. в тому числі ПДВ, виходячи з того, що орендна плата за користування одним телевізійним приймачем становить 20,00 грн. в тому числі ПДВ.

В обґрунтування позову позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині внесення орендної плати, внаслідок чого у Дочірнього підприємства "Готельний комплекс "Турист" Приватного акціонерного товариство "Укрпрофтур" виникла заборгованість перед позивачем за період з грудня 2013 року по грудень 2014 року на загальну суму 85 860,00 грн.

Зважаючи на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 85 860,00 грн. основної заборгованості, 11 864,44 грн. пені, 10 958,00 грн. інфляційних нарахувань, 1 448,50 грн. три проценти річних.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на подання відзиву на позов, жодних доказів на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами частини 1 статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

До матеріалів справи позивачем додано належним чином засвідчені акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) за період з грудня 2013 року по грудень 2014 року (підписані уповноваженими особами та скріплені печатками сторін), які свідчать про надання позивачем на користь відповідача послуг оренди на загальну суму 85 860,00 грн.

В силу статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не надано доказів належного виконання умов Договору щодо вчасного перерахування орендної плати за період з грудня 2013 року по грудень 2014 року та не заперечено факт існування заборгованості перед Приватним підприємством "Телепорт" у розмірі 85 860,00 грн.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань стосовно здійснення орендних платежів за договором оренди обладнання № 38 від 30.04.2013 року, суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 85 860,00 грн. заборгованості.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 11 864,44 грн. пені, 10 958,00 грн. інфляційних нарахувань, 1 448,50 грн. три проценти річних.

Згідно зі статтею 216 Господарського процесуального кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 10.2. Договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної сплати орендарем орендних платежів, йому нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від несплаченої суми, за кожен день прострочення. Виплата пені не звільняє орендаря від обов'язкового погашення боргу і своєчасних подальших платежів.

Зважаючи на вищенаведене, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 11 864,44 грн. є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов'язання відповідачем вимагати сплати останнім 3% річних від простроченої суми, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних на загальну суму 1 448,50 грн.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства "Телепорт" про стягнення з відповідача 10 958,00 грн. інфляційних нарахувань є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги вищевикладене, позовні вимоги Приватного підприємства "Телепорт" підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.06.2011 року судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Як вбачається з квитанції № 10-1557 від 07.11.2014 року на суму 1 827,00 грн. та квитанції від 04.02.2015 року на суму 1 827,00 грн. позивач, сплатив судовий збір за подання позову, з урахуванням збільшення позовних вимог, у даній справі на загальну суму 3 654,00 грн.

Водночас, приймаючи до уваги те, що ціна позову становить 110 130,94 грн.. сума судового збору, яка підлягає о сплати становить 2 202,62 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Приймаючи до уваги те, що позивачем внесено судовий збір у розмірі більшому, ніж встановлено чинним законодавством, відповідно до частини статті 7 Закону України "Про судовий збір", позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 1 452,38 грн. (3 654,00 грн. - 2 202,62 грн.)

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в розмірі, визначеному чинним законодавством.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Готельний комплекс "Турист" Приватного акціонерного товариство "Укрпрофтур" (02002, м. Київ. вул. Р. Окіпної, буд. 2, код ЄДРПОУ 14353417) на користь Приватного підприємства "Телепорт" (02091, м. Київ, вул. Ревуцького, буд. 5-А, код ЄДРПОУ 31168810) 85 860 (вісімдесят п'ять тисяч вісімсот шістдесят) грн. 00 коп. заборгованості, 11 864 (одинадцять тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн. 44 коп. пені, 10 958 (десять тисяч дев'ятсот пятдесят вісім) грн. 00 коп. інфляційних нарахувань, 1 448 (одна тисяча чотириста сорок вісім) грн. 50 коп. три проценти річних, 2 202 (дві тисячі двісті дві) грн. 62 коп. судового збору.

3. Повернути Приватному підприємству "Телепорт" (02091, м. Київ, вул. Ревуцького, буд. 5-А, код ЄДРПОУ 31168810) з Державного бюджету України 1 451 (одна тисяча чотириста п'ятдесят одна) грн. 38 коп. судового збору як такий, що внесений у більшому розмірі, ніж передбачено законом, перерахований за квитанцією № 10-1557 від 07.11.2014 року на суму 1 827,00 грн. та квитанцією від 04.02.2015 року на суму 1 827,00 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.02.2015 року

Суддя С.В. Стасюк