Рішення

від 26.02.2015 по справі 2-1502/11

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-1502/11

Провадження № 2/456/71/2015

РІШЕННЯ

іменем України

26 лютого 2015 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Янко Б. Я.

при секретарі Стасів О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Стрию цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Стрийське МБТІ, приватний нотаріус ОСОБА_3, Жидачівська міська рада Львівської області, приватний нотаріус ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватне підприємство "Картограф", Управління Держкомзему в Жидачівському районі, Жидачівський районний відділ Львівської регіональної філії ДІП "Центр Державного земельного кадастру" про визнання недійсними договорів дарування, державних актів, визнання права власності в порядку спадкування та зобов'язання вчинити дії, за позовом третьої особи , яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: Жидачівська міська рада Львівської області, Стрийське МБТІ, Управління Держкомзему у Жидачівському районі, Жидачівський районний відділ Львівської регіональної філії ДІП "Центр Державного земельного кадастру" приватний нотаріус ОСОБА_4, Приватне підприємство "Картограф", приватний нотаріус ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_2 Володимирівни до третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_5, треті особи: Жидачівська міська рада Львівської області, Стрийське МБТІ, Управління Держкомзему в Жидачівському районі, приватний нотаріус ОСОБА_4, Державна нотаріальна контора Жидачівського району Львівської області, приватне підприємство "Картограф", приватний нотаріус ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 уточнивши позовні вимоги (Т.2 а.с. 113-114, Т.3 а.с.31-33) просить суд: 1) визнати недійсним договір дарування жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 від 09.11.2004 р., укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4; 2) зобов'язати Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації скасувати запис про оформлення права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2; 3) визнати недійсним рішення Жидачівської міської ради від 11.11.2004 року №2424 про передачу ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,1000 га, для обслуговування будинку і господарського будинку, та про передачу земельної ділянки площею 0,1165 га. для ведення садівництва, які знаходяться в АДРЕСА_2) визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 17.03.2005 року. нот. бланк ВВТ №771433, реєстраційний №272, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_2, 5) визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 17.03.2005 року, нот. бланк ВВТ №771431, реєстраційний №270, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_2, 6) визнати недійсним державний акт на земельну ділянку серія ЯГ №045810, що знаходиться в АДРЕСА_1 виданий на ім'я ОСОБА_2 на підставі договору дарування земельної ділянки від 17.03.2005 року. ВВТ №771431, реєстраційний №270; 7) визнати недійсним державний акт на земельну ділянку серії ЯГ №045811, що знаходиться в АДРЕСА_1. виданий на ім'я ОСОБА_2 на підставі договору дарування земельної ділянки від 17.03.2005 року, ВВТ №771433, реєстраційний №272; 8) визнати недійсним державний акт на земельну ділянку серія ЯА №437862, що знаходиться в АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_8 на підставі рішення Жидачівської міської ради від 11.11.2004 року №2424; 9) визнати недійсним державний акт па земельну ділянку серія ЯА №437861. що знаходиться в АДРЕСА_1 виданий на ім'я ОСОБА_8 на підставі рішення Жидачівської міської ради від 11.11.2004 року №2424, 10) визнати право власності в порядку спадкування на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ним, ОСОБА_1; 11) визнати право власності в порядку спадкування на земельну ділянку кадастровий номер 4621510100:01:032:0003 та земельну ділянку кадастровий номер 4621510100:01:032:0002, які розташовані в АДРЕСА_1 за ним, ОСОБА_1; 12) витребувати будинковолодіння. що знаходиться у АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння відповідачки ОСОБА_2 та зобов'язати її звільнити його і не чинити перешкод в користуванні житловим будинком, земельними ділянками та господарськими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1; 13) зобов'язали Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації зареєструвати право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та стягнути з ОСОБА_2 всі судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 покладається на те, що рішенням № 97 від 24.12.1952 р. Жидачівська міська рада надала його матері ОСОБА_10 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, під будівництво власного житлового будинку. Будівництво будинку закінчилось у 1958 році і його мати ОСОБА_10 була одноособовою власницею зазначеного будинку так як ніколи з його батьком ОСОБА_8 у зареєстрованому шлюбі не перебувала, участі у будівництві будинку останній не приймав, ніякого відношення до будинку та землі не мав та був зареєстрований у ньому тільки 23.12.1981 року.

Його мати померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, однак за життя він особисто возив матір до нотаріуса ОСОБА_3 де матір слала заповіт на нього згідно якого, все належне їй майно заповіла йому. Після смерті матері він продовжував проживати у зазначеному будинку по АДРЕСА_1 разом з батьком ОСОБА_8, володів, користувався ним та вів домашнє господарство, однак не здійснював переоформлення будинку та землі на себе так як не хотів ображати батька.

Після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_1 року він у належні терміни подав заяву про прийняття спадщини, однак дізнався, що будинок та земельні ділянки є подаровані ОСОБА_2 - дочці його рідної сестри ОСОБА_5.

Згодом йому стало відомо, що його батько ОСОБА_8 разом з дочкою ОСОБА_5 дізнавшись про заповіт, який був складений на нього, шляхом звернення до суду з відповідними позовними заявами визнали за ОСОБА_8 право власності на спірний будинок та земельну ділянку для обслуговування на експлуатації спірного будинковолодіння та садівництва. Після набрання даними рішення суду законної сили ОСОБА_8 уклав договір дарування житлового будинку від 09.11.2004 року своїй онуці, дочці ОСОБА_5 - ОСОБА_2 Про дані рішення суду йому не було відомо і тільки після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_1 року ознайомившись з даними рішеннями він подав апеляційні скарги, які були задоволенні.

Вважає, що ОСОБА_8 та відповідачка ОСОБА_2 уклавши договір дарування порушили його права, оскільки ОСОБА_8 не мав права дарувати, а ОСОБА_2 приймати в дар спірне будинковолодіння та відповідні земельні ділянки, що були надані його матері в порядку приватизації для експлуатації та обслуговування даного будинку, тому такі договори слід визнати недійсними, а відповідно слід визнати недійсною і реєстрацію права власності Стрийським МБТІ спірного будинковолодіння за ОСОБА_2 та державні акти на земельні ділянки, видані на її ім'я.

Також вважає, що він є єдиним спадкоємцем першої черги, який подав заяви про прийняття спадщини після смерті своєї матері - ОСОБА_10 і батька - ОСОБА_8, який проживав разом з ним, управляв та володів спадковим майном, від спадщини не відмовився, а отже мав всі законні підстави прийняти у спадщину будинок та земельну ділянку. Однак, у зв'язку з тим що ОСОБА_2 не визнає його прав на спадкове майно, тому він вимушений звернутись до суду за захистом свої прав шляхом визнання права власності на спадкове майно.

Третя особа ОСОБА_5 звернулася до суду з самостійними вимогами на предмет спору (Т.З а.с.215-216) і просить суд визнати за нею право власності на житловий будинок і господарські будівлі, земельну ділянку площею 0,10 га. передану для обслуговування цього житлового будинку і господарських будівель, та земельну ділянку площею 0,1165 га передану для садівництва, що знаходяться в АДРЕСА_1. в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_10 Судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що згідна на повернення сторін у попереднє становище, яке існувало до укладення оспорюваних договорів та скасування рішень суду, а саме якщо визнати недійсними договори дарування із застосування наслідків їх недійсності, згідно рішення виконкому Жидачівської міськради від 13.06.1986 № 298, реєстраційного посвідчення Стрийського МБТІ від 15.08.1986 р., державного акту на право власності на землю від 07.05.1996 р., на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_3 р. все спірне майно - будинковолодіння, земельна ділянка по АДРЕСА_1, належали спадкодавцеві - її матері ОСОБА_10.

У встановлений піврічний термін, після відкриття спадщини у зв'язку з смертю ОСОБА_10, вона звернулась до нотаріальної контори 24.06.1999 р. із заявою про прийняття спадщини. Цими діями засвідчила факт прийняття спадщини і своє право на спадкове майно.

З позовними вимогами брата ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на будинковолодіння та земельні ділянки, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_10, не погоджується. Вважає що її брат ОСОБА_1 не може вважатися спадкоємцем першої черги, який прийняв спадщину, після смерті матері ОСОБА_10 та батька ОСОБА_8, оскільки перш за все його твердження про наявність заповіту згідно якого мати заповіла йому все майно є голослівними та не підтверджуються записами у книгах реєстрації заповітів приватного нотаріуса ОСОБА_3. Окрім цього між нею, ОСОБА_1 їх матір'ю та батьком існувала домовленість згідно якої вона 11.07.1996 року виплатила брату компенсацію за його часту у спадщині, а саме 426 000 000 карбованців, що стверджується даною ним власноручною розпискою після чого останній виписався із будинку, де проживали батьки, так як фактично з 1986 року після одруження він проживав у м. Турка Львівської області. Тому також не відповідають дійсності твердження позивача про те, що він фактично прийняв спадщину так як проживав разом з батьком після смерті матері у спірному будинку, оскільки проживав у м. Турка з сім'єю, та повернувся у м. Жидачів в 1999 році коли придбав квартиру.

Після смерті батька ОСОБА_8 позивач ОСОБА_1 подав заяву до нотконтори про прийняття спадщини. Однак він не може бути спадкоємцем після смерті батька, так як такий все своє майно заповів її дочці - ОСОБА_2, згідно заповіту від 16.09.1999 року, тобто до укладення оспорюваних договорів дарування спірного нерухомого майна.

Враховуючи те що ОСОБА_1 не прийняв спадщини у піврічний строк після смерті матері ОСОБА_10 та не може бути спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_8, тому його позовні вимоги не підлягають до задоволення.

ОСОБА_2 звернулася до суду зі зустрічним позовом до третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_5 (Т.З а.с. 250-251) і просить суд визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 та право власності на 1/2 частини земельних ділянок, що знаходяться за вказаною адресою, та передані для обслуговування житлового будинку і для садівництва в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_8.

Позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає. Позовні вимоги третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_5, визнає частково оскільки, остання прийняла спадщину після смерті ОСОБА_10, подала до нотаріуса заяву про вступ у спадщину. Вважає, що також має право на оспорюване майно.

В обґрунтування позовних вимог покладається на те, що її дід ОСОБА_8 проживав з її бабою ОСОБА_10 без реєстрації шлюбу однією сім'єю з 1956 року. Між ними існували фактичні шлюбні відносини, вони вели спільну господарку та за час шлюбу у них народилося троє дітей ОСОБА_11, ОСОБА_1 та ОСОБА_5.

У зв'язку з цим оспорюваний житловий будинок та земельні ділянки для його обслуговування та садівництва повинні вважатись спільною сумісною власністю її баби ОСОБА_10 і діда ОСОБА_8 і вони мали рівні права на це майно, тобто по 1/2 частині, як учасники спільної сумісної власності при відкритті спадщини після смерті ОСОБА_10.

Таким чином, у випадку визнання недійсними оспорюваних договорів дарування та державних актів із застосуванням наслідків їх недійсності, оспорюване майно слід розглядати як спільну сумісну власність ОСОБА_10 та ОСОБА_8 в рівних частках. Відтак, третя особа ОСОБА_5, яка заявила самостійні вимоги на все оспорюване майно, має право лише на 1/2 частину цього майна в порядку спадкування за законом, так як у встановлений термін прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_10 Право на 1/2 частину оспорюваного майна належить їй, як спадкоємцеві за заповітом після смерті діда ОСОБА_8, оскільки вона також прийняла спадщину подавши до нотаріальної контори відповідну заяву у піврічний термін після смерті діда.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом та відповідач за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав, позов третьої особи з самостійними вимогами та зустрічний позов заперечив у повному обсязі. Будучи допитаний судом у якості свідка, зазначив, що єдиним власником житлового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, а також земельних ділянок для обслуговування даного будинку та садівництва була його мати ОСОБА_10, яка за життя розділила між всіма її дітьми все належне їй майно, зокрема склала на нтого заповіт, який з невідомих причин зник з нотаріальної контори.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року його мати ОСОБА_10 померла. Єдиним спадкоємцем після смерті матері був він, оскільки одразу ж після похорон залишився проживати з батьком ОСОБА_8 у будинку по АДРЕСА_1, а до сімї, яка проживала у м. Турці їздив на вихідні на один чи два дні.

Доказом прийняття ним спадщини є те, що він після смерті матері продовжив проживати у спірному будинковолодінні, а саме в одній половині будинку, а батько проживав у іншій частині будинку. Під час проживання у АДРЕСА_1 він разом з батьком доглядав за худобою, а саме коровами, яких на момент 1999 року було 2, окрім цього були також кури, індики та качки. Також він розорював та обробляв город біля будинку. Доказом вступу в управління та володіння спадковим майном є те, що після смерті матері він прийняв її майно, ковдри, постіль, швейну машинку.

Оскільки у 1999 році сімя ОСОБА_5 почала робити ремонт у тій половині будинку де проживав батько останній перейшов жити до його частини будинку, тому він осінню 1999 року придбав у м. Жидачеві квартиру, куди переїхав жити разом із своєю сімєю.

Що стосується розписки на яку посилається третя особа ОСОБА_5, та згідно якої він начебто отримав кошти за свою частку у спадковому майні, то таку розписку він не писав, а виписався зі спірного будинковолодіння у 1996 році тільки з тієї причини, що його мати ОСОБА_10 не могла оформити субсидію.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1- ОСОБА_12, ОСОБА_13 та адвокат ОСОБА_14 підтримали позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві та просили задовільнити їх в повному обсязі. Додатково зазначили, що позивач ОСОБА_1 будучи спадкоємцем першої черги, після смерті матері ОСОБА_10 у шестимісячний термін єдиний вступив в управління та володіння спадковим майном, оскільки після смерті матері продовжував проживати у спірному будинку, обходив господарку, обробляв спірні земельні ділянки та доглядав батька ОСОБА_8, який також проживав у цьому будинку. Підтвердженням того, що позивач дійсно проживав у спірному будинковолодінні після смерті матері є покази свідків сусідів, акт складений виконавчим комітетом Жидачівської міської ради.

Що стосується позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_5 та зустрічного позову ОСОБА_2 до третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_5, то проти задоволення таких заперечили повністю.

Вважають, що ОСОБА_5 пропустила строк позовної давності на звернення до суду з даними позовними вимогами, оскільки про порушення її прав на спадкове майно їй стадо відомо ще у 2003 році при розгляді судом цивільної справи, яким її як спадкоємицю ОСОБА_10 позбавили права власності на спірне майно визнавши таке право за її батьком ОСОБА_8.

Також зазначили, що ОСОБА_2 не може претендувати на будинок та земельні ділянки згідно заповіту її діда ОСОБА_8, так як фактичні шлюбні відносини у яких перебували ОСОБА_10 та ОСОБА_8 не породжували згідно чинного на той момент законодавства спільної сумісної власності, а тому все майно належало ОСОБА_10. Окрім цього у заяві про прийняття спадщини від 11.12.2008 року ОСОБА_2 зазначила, що на день смерті ОСОБА_8 залишилось таке майно "грошові клади у Жидачівському відділенні № 6313 ВАТ Ощадбанк". Іншого майна ОСОБА_8 на день його смерті не належало, оскільки єдиним власником спірного майна була ОСОБА_10, у зв'язку з чим ОСОБА_2 не має жодних законних підстав заявляти позов про визнання за нею права власності на спадкове майно у порядку спадкування за заповітом.

Представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_5 - ОСОБА_15 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги ОСОБА_5, не заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування рішення міської ради, визнання недійсними договорів дарування та державних актів на право власності на землю, так як рішення про визнання права власності за ОСОБА_8 скасовані апеляційним судом. Решту позовних вимог, зокрема позовні вимоги у частині визнання права власності за ОСОБА_1 на будинковолодіння та земельні ділянки у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_10 заперечила повністю, зазначивши, що позивачем не надано достатніх та належних доказів, які б підтверджували факт його вступу в управління чи володіння спадковим майном після смерті матері у 1998 році.

Також повністю заперечила проти позовних вимог ОСОБА_2

Представник ОСОБА_2 за зустрічним позовом до третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_5 - ОСОБА_16 підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві. Визнав позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_5, в частині визнання права на 1\2 частину будинку та земельних ділянок в порядку спадкування, проти решти вимог заперечив. Вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 визнав лише в частині визнання недійсними договорів дарування та державних актів і то виключно, щоб вирішити спір, так як вважає, що він не приймав спадщини, а саме не вступив в управління чи володіння спадковим майном у встановлений піврічний термін після смерті матері ОСОБА_10.

Представник третьої особи Стрийського МБТІ у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про причину неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_3 - ОСОБА_17 у судовому засіданні позовні вимоги та обставини викладені в позовній заяві ОСОБА_1 заперечив та заявив, що починаючи з 1996 року і по день смерті ОСОБА_10 заповіт від імені останньої нотаріусом ОСОБА_3 не посвідчувався. Доказом цього є надані суду реєстри нотаріальних дій за 1996 - 1998 роки.

Представник третьої особи Жидачівської міської ради у судове засіданні не з'явився, однак 10.04.2014 року надіслав на адресу суду пояснення згідно яких просив розгляд даної справи проводити без участі представника Жидачівської міської ради на розсуд суду.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4 у судове засіданні не з'явилась, хоча була належним чином повідомлена про час та місце судового розгляду, про причину неявки суд не повідомила.

Третя особа представник ПП "Картограф" у судове засіданні, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи не з'явився, а тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у його відсутності, проти чого сторони не заперечили.

Представник третьої особи - управління держкомзему у Жидачівському районі у судове засідання не з'явився, однак надіслав на адресу суду 30.04.2014 року клопотання згідно якого просив розгляд справи проводити у відсутності представника відділу, при винесенні рішення покладається на думку суду.

Третя особа представник Жидачівського районного відділу Львівської регіональної філії ДП "Центр Державного земельного кадастру" у судове засіданні, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи не з'явився, а тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у його відсутності, проти чого сторони не заперечили.

Третя особа ОСОБА_18 будучи неодноразово належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явилась, про причину неявки суд не повідомила, а тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у її відсутності, проти чого сторони не заперечили.

Третя особа ОСОБА_7 будучи неодноразово належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явилась, про причину неявки суд не повідомила, а тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у її відсутності, проти чого сторони не заперечили.

Представник третьої особи Жидачівської державної нотаріальної контори ОСОБА_19 у судовому засіданні при вирішенні спору покладався на розсуд суду. Додатково пояснив, що у 2008 році до нього звернуся ОСОБА_1 з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_10, яка була занесена ним у спадковий реєстр. Однак через певний проміжок часу до нього також звернулась ОСОБА_5В, яка повідомила, що нею раніше у 1998 році вже подавалась заява про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_10. Перевіривши архів він дійсно виявив там заяву ОСОБА_5 про прийняття спадщини. Тому маючи відповідні на те повноваження, він видалив з спадкового реєстру заяву ОСОБА_1 та зареєстрував у електронному реєстрі спадкових справ заяву ОСОБА_5, яка була подана раніше.

Суд, заслухавши пояснення сторін, представників та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договорів дарування, державних актів та визнання права власності у порядку спадкування за законом підлягають частковому задоволенню, позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування за законом підлягає до задоволення повністю, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_5 про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом слід відмовити, виходячи з наступного.

Так у судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_8 перебували у фактичних шлюбних відносинах та проживали однією сім'єю з 1957-1958 років до часу смерті ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Від спільного проживання у них народилося троє дітей: ОСОБА_11, 1957 року народження., ОСОБА_5, 1959 року народження, ОСОБА_1, 1965 року народження.

На час смерті, ОСОБА_10 на праві особистої власності належав житловий будинок по АДРЕСА_1, що стверджується наявним у матеріалах справи реєстраційним посвідченням від 15.08.1986 року, яке було видано на підставі нотаріально посвідченого договору "На право постройки дома и бессрочного пользования земельним участком" від 30 вересня 1954 року, акта прийому в експлуатацію індивідуального будівництва від 14 травня 1986 року, затвердженого рішенням виконкому Жидачівської міської ради від 13 червня 1986 року № 298 (Т.2 а.с. 276 - 277).

Окрім цього ОСОБА_10 належала на праві приватної власності земельна ділянка для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, для ведення особистого підсобного господарства площею 0,2103 га, що розташована на території Жидачівської міської ради у АДРЕСА_1. Даний факт підтверджується наявним у матеріалах справи державним актом на право приватної власності на землю 1 -ЛВ № 078003 від 07.05.1996 року виданого на підставі рішення Жидачівської міської ради народних депутатів Львівської області № 61 від 02.02.1996 року (Т.1 а.с. 13,166).

Тобто у судовому засіданні беззаперечно було встановлено той факт, що власником будинковолодіння та земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 була ОСОБА_10. ОСОБА_8 який проживав з нею у фактичних шлюбних відносинах за життя ОСОБА_10 не оспорював її право власності та питання про перереєстрацію його на своє ім'я не ставив.

29 вересня 2003 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1, виданого ім'я ОСОБА_10, та просив визнати за ним право власності на вказаний будинок. Як на підставу для задоволення позову посилався на рішення Жидачівської міської ради від 26 березня 1958 p. № 27, в якому зазначено, що забудовником господарства є він.

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 24 жовтня 2003 р. задоволено позов ОСОБА_8, визнано недійсним рішення виконкому Жидачівської міської ради від 28 грудня 2002 року № 292 та свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_10, визнано право власності на будинок за ОСОБА_8.

Стрийським МБТІ, на підставі рішення суду, 22 грудня 2003 року видано ОСОБА_8 свідоцтво про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Однак ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20 липня 2009 року скасовано рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 24 жовтня 2003 року, яким визнано право власності на будинок за ОСОБА_8 Справу направлено на новий судовий розгляд. Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 11 травня 2010 року провадження в справі було закрито на підставі п. 6 ст. 205 ЦПК України.

21 вересня 2004 року ОСОБА_8 звернувся до Жидачівського районного суду Львівської області з позовом про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, виданого 07 травня 1996 року на ім'я ОСОБА_10, серії 1-ЛВ № 078003, посилаючись на рішення Жидачівської міської ради від 26 березня 1958 pоку № 27, в якому вказано, що забудовником господарства є він, та на рішення суду, згідно з яким, його визнано власником вказаного будинку.

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 04 жовтня 2004 року позов ОСОБА_8 задоволено, визнано недійсним державний акт на право власності на землю, виданий на ім'я ОСОБА_10

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 06 липня 2009 року скасовано рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 04 жовтня 2004 року, яким визнано недійсним державний акт на право власності на землю, виданий на ім'я ОСОБА_10 Справу направлено на новий судовий розгляд. Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області провадження в справі було закрито на підставі п. 6 ст. 205 ЦПК України.

Рішенням Жидачівської міської ради № 2424 від 11 листопада 2004 року, ОСОБА_8 було передано земельну ділянку площею 0,1000 га, для обслуговування будинку і господарських приміщень, та земельну ділянку площею 0,1165 га, для ведення садівництва, які знаходяться по АДРЕСА_1. Право власності ОСОБА_8 на земельні ділянки посвідчено державним актом на право власності на землю серії ЯА № 437862 та державним актом серії ЯА № 437861.

Також у судовому засіданні встановлено, що 09 листопада 2004 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 Львівської обл., посвідчений приватним нотаріусом Жидачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 508, копія якого знаходиться у матеріалах справи.

Крім цього, 17 березня 2005 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 укладено договори дарування земельних ділянок, які розташовані по АДРЕСА_1 Львівської обл., площею 0,1165 га, посвідчений приватним нотаріусом Жидачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі № 272 та площею 0,10 га, посвідчений приватним нотаріусом Жидачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 270.

На підставі вказаних договорів дарування ОСОБА_2 видано державні акти на право власності на земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_1 Львівської обл., серії ЯГ № 045810 та державний акт серії ЯГ №045811.

Суд проаналізувавши вищенаведені факти та докази у їх підтвердження, приходить до обґрунтованого висновку, що рішення Жидачівської міської ради № 2424 від 11.11.2004 року є незаконним та таким що прийняте з грубим порушення чинного законодавства з наступних підстав.

Так зазначеним рішенням міська рада передала ОСОБА_8 у власність земельну ділянку, яка належала на той момент на праві користування ОСОБА_2, оскільки 09.11.2004 р. за договором дарування житловий будинок, що знаходився на відповідній земельній ділянці перейшов у власність ОСОБА_2, а відповідно до ст. 377 ЦК України до неї перейшло і право користування цією земельною ділянкою. Таким чином земельна ділянка з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських будівель передана особі ( ОСОБА_8.), якій відповідний будинок на той момент вже не належав і яка не мала вже на той момент жодних прав на відповідну земельну ділянку.

Крім того, земельна ділянка в порядку приватизації були передані у власність ОСОБА_10 згідно рішення Жидачівської міської ради № 61 від 02.02 1996 р. (Т.1 а.с 14) яке не визнавалось в судовому порядку недійсним і ніким не скасовувалось. Рішенням Жидачівського районного суду від 04.10.2004 року у справі №2-2301/2004 (яке було скасоване Апеляційним судом Львівської області 06.07.2009 р.) було визнано недійсним лише державний акт на відповідну земельну ділянку.

Таким чином, Жидачівська міська рада передала земельну ділянку, яка вже знаходилась у власності фізичної особи і не відносилась до земель державної або комунальної власності, якими мають право розпоряджатись органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.ч.1,7 ст.17 Земельного Кодексу 1991 р. передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки; передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31 і 32 цього Кодексу.

За змістом п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 р. "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" суд при розгляді справ такої категорії повинен перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в попереднього власника в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його незаконність.

На підставі вищенаведеного, врахувавши той факт, що земельну ділянку, яка вже була до того передана у власність ОСОБА_10, не вилучивши в останньої передали у власність ОСОБА_8, суд приходить до обґрунтованого висновку, що рішення Жидачівської міської ради №2424 від 11.11.2004 року про передачу ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,1000 га для обслуговування будинку і господарських будівель та про передачу земельної ділянки площею 0,1165 га для ведення садівництва, які знаходяться по АДРЕСА_1. винесене з порушення чинного законодавства, яке регулювало дані правовідносини, тобто є незаконним, а тому таке слід визнати недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи рішення Жидачівської міської ради № 2424 від 11.11.2004 року, яке визнається судом недійсним, слугувало правовою підставою для видачі ОСОБА_8 державного акту серії ЯА №437862 на земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_1 та державного акту серії ЯА № 436861 на земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Суд приходить до обґрунтованого висновку, що вищевказані державні акти є незаконними, оскільки видані на підставі неправомірного рішення Жидачівської міської ради № 2424 від 11.11.2004 року, яке визнано судом недійсним, що і є основною підставою для визнання даних державних актів недійсними.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсними договору дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 Львівської обл., укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 09.11.2004р., посвідченого приватним нотаріусом Жидачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі №508, договору дарування земельної ділянки від 17.03.2005 року, нот. бланк ВВТ №771433, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Жидачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі № 272 та договору дарування земельної ділянки від 17.03.2005 року, нот. бланк ВВТ №771431, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Жидачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі №270, то такі підлягають до задоволення виходячи з наступних підстав.

Так відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За змістом п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", загальними правовими підставами визнання правочину недійсним є порушення умов його дійсності. Недійсність правочину може бути обумовлена незаконністю його змісту.

В судовому засіданні встановлено, що правовою підставою для укладення вищевказаних договорів дарування були судові рішення Жидачівського районного суду Львівської області, які в подальшому були скасовані апеляційним судом Львівської області.

Таким чином, вищезазначені договори дарування були укладені із порушенням вимог актів цивільного законодавства, зокрема особа, яка відчужувала майно, а саме ОСОБА_8 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, не будучи власником майна, не міг передати іншій особі права, якими не володів, а тому зміст правочину суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а отже, на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України договори дарування слід визнати недійсними.

Враховуючи наведене, суд прийшов до переконливого висновку, що договір дарування житлового будинку від 09.11.2004р., договір дарування земельної ділянки від 17.03.2005 року та договір дарування земельної ділянки від 17.03.2005 року, укладені з порушенням чинного законодавства, а тому є всі передбачені законом підстави для визнання їх недійсними.

На підставі відповідних договорів дарування, ОСОБА_2 були отримані державні акти на право власності на данні земельні ділянки.

Державний акт серії ЯГ №045810 на земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_1 Львівської обл., виданий на підставі договору дарування земельної ділянки від 17.03.2005 року, ВВТ №771431, реєстраційний №270 на ім'я ОСОБА_2 та державний акт серії ЯГ №045811 на земельну ділянку, що знаходиться по по АДРЕСА_1 Львівської обл, виданий на підставі договору дарування земельної ділянки від 17.03.2005 року, ВВТ №771433, реєстраційний №272 на ім'я ОСОБА_2, видані з порушенням законодавства, а тому повинні бути визнані недійсними, оскільки підставою для видачі таких державних актів слугували договори дарування, які визнані судом недійсними, як такі що укладені з порушенням закону.

Окрім цього, за змістом ст. 216 ЦК України та п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину, тобто повернути сторони правочину до попереднього стану.

Наявні всі підстави для застосування реституції, оскільки на сьогоднішній день рішення судів про визнання недійсним державного акту на землю серія 1-ЛВ №078003 від 07.05.1996р., виданого на ім'я ОСОБА_10, та про скасування рішення виконкому №292 від 28.12.2002р. про переоформлення права власності на будинок за ОСОБА_8, скасовані, що підтверджували право власності ОСОБА_10 на будинок та земельну ділянки є законними та недійсними судами не визнані, а тому є всі підстави вважати власником будинковолодіння та земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_10, після смерті якої відкрилася спадщина, яка успадковується спадкоємцями, в порядку, встановленому законом.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на будинок та земельні ділянки в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_10, оскільки, він прийняв спадщину вступивши в управління та володіння спадковим майном у шестимісячний строк після смерті спадкодавця, то такі не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР, чинної на час відкриття та оформлення спадщини після смерті спадкодавця, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Згідно з положеннями ст. 549 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Таким чином, згідно законодавства, яке було чинне на час відкриття спадщини ОСОБА_10, прийняття спадщини було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до п. 124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української PCP, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української PCP від 31 жовтня 1975 року № 45/5, чинної на час виникнення спірних правовідносин свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст. 549 ЦК УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може служити наявність у спадкоємців ощадної книжки, квитанції про здані в ломбард речі, технічного паспорту на автомобіль чи мотоцикл або свідоцтва на моточовен та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користуватися яким можливо лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Аналогічні положення містяться і в п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (зі змінами), затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за № 152/361, яка також набула чинності на момент виникнення спірних правовідносин.

У зв'язку з вищенаведеним, суд вважає голослівними та не приймає до уваги твердження позивача ОСОБА_1 та його представників про те, що він фактично вступив в управління та володіння спадковим майном - житловим будинком та земельними ділянками у АДРЕСА_1 у шестимісячний термін з дня відкриття спадщини після смерті матері ОСОБА_10, оскільки такі спростовуються матеріалами справи та зібраними доказами.

Так зокрема, як вбачається з матеріалів справи, а саме, довідки СГІРФО Жидачівського РВ ГУМВСУ у Львівській області позивач ОСОБА_1 з 12.07.1996 року виписався зі спірного будинку до м. Турки Львівської області. Даний факт, також підтверджується довідкою за місцем реєстрації та відміткою про прописку у паспорті останнього.

Таким чином судом з достовірністю встановлено той факт, що на час смерті спадкодавця ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року та шестимісячного строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 не проживав разом з спадкодавцем, а проживав і був зареєстрований зі своєю сім'єю за іншою адресою в м. Турка.

Крім того, судом встановлено, те, що у своїй позовній заяві до ОСОБА_22 та ОСОБА_20 по цивільній справі про визнання права власності, копія якої знаходиться у матеріалах справи позивач ОСОБА_1 зазначає, що проживає у м. Жидачеві з 13 вересня 1999 року і іншого житла для проживання у нього в м. Жидачеві немає.

Також суд критично оцінює як доказ вступу позивача ОСОБА_1 у спадщину Акт обстеження житлово-побутових умов, складений 03 грудня 2010 року комісією у складі депутата Жидачівської міської ради ОСОБА_23 та сусідів ОСОБА_24, ОСОБА_25, відповідно до якого було оглянуто спірний будинок, опитано мешканців м. Жидачева та встановлено, що ОСОБА_1 постійно проживав перед смертю своєї матері ОСОБА_10 і після її смерті по АДРЕСА_1.

Так, вищевказаний акт був складений тільки через 12 років після смерті ОСОБА_10,(яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року), у відсутності законного на той час власника майна ОСОБА_2 Крім того з додатку до вказаного акту вбачається, що акт був підписаний особами, що проживають на різних вулицях м. Жидачева і не є сусідами ОСОБА_10 та ОСОБА_8, який проживав з ОСОБА_10 у спірному будинку як на час її смерті так і до часу своєї смерті 2008 року.

Окрім цього, у судовому засіданні був допитаний як свідок депутат Жидачівської міської ради ОСОБА_23, який показав, що даний акт було складено ним на усне прохання позивача ОСОБА_1. Також ОСОБА_1 вказав кого з сусідів запросити, а саме ОСОБА_25 та ОСОБА_24. Дані громадяни на подвір'я не заходили.

Додатково пояснив, що він нещодавно був обраний депутатом міської ради, не знав порядку та підстав складення документів і не знав, що немає права вчиняти такі дії. Визнав, що його дії були неправомірними, що викладене в Акті заповнив зі слів ОСОБА_1 і його дружини ОСОБА_13 на їх прохання, без комісії виконкому Жидачівської міської ради. Додаток до акту ним не складався, та був написаний дружиною позивача ОСОБА_13. Даний факт представником позивача ОСОБА_13 у судовому засіданні не заперечувався та не спростовувався.

Таким чином у ході судового розгляду судом було встановлено той факт, що заява ОСОБА_1 про проведення обстеження житлово - побутових умов за адресою АДРЕСА_1 була усного характеру, тобто не була належним чином зареєстрована у відділі звернення громадян Жидачівської міської ради, а тому суд вважає, що ОСОБА_27, складавши 03.12.2010 року вищевказаний Акт діяв самостійно, без відповідних на те повноважень наданих йому Жидачівською міською радою. Окрім цього складений Акт, не був належним чином зареєстрований у виконкомі Жидачівської міської ради.

Також у судовому засіданні були допитані свідки, які підтвердили той факт, що ОСОБА_1 не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а саме свідок ОСОБА_28 показав, що ОСОБА_1 не проживав у м. Жидачеві на момент смерті матері ОСОБА_10 та приїжджав до батьківської хати у гості рідко, раз на півроку.

Свідок ОСОБА_29 у судовому засіданні показав, що ОСОБА_1 починаючи з 1986 року по 1999 рік проживав у м. Турка. Приїжджав на похорон матері ОСОБА_10, у 1998 році де він його зустрів. З 1998 року по 2008 рік його батько ОСОБА_8 проживав сам, ОСОБА_1 не приїжджав та ніякої допомоги не надавав. Догляд за ОСОБА_8 здійснювали ОСОБА_5 та ОСОБА_2., які проживали через дорогу по сусідству.

Свідок ОСОБА_30 у судовому засіданні показала, що знає позивача ОСОБА_1 та його дружину ОСОБА_13 так як останні придбали у неї осінню 1999 року квартиру у м. Жидачеві.

Свідок ОСОБА_31 у судовому засіданні показав, що знайомий з родиною ОСОБА_13 з 1978 року. ОСОБА_1 проживав постійно у м. Турка разом з сімєю та приїжджав у Жидачів тільки у гості на один день. Весною 1999 року він робив ремонт у спірному будинку у якому проживав тільки ОСОБА_8- батько ОСОБА_1. Господарки на подвір'ї не було, а догляд за дідом здійснювали ОСОБА_5 та її донька ОСОБА_2. ОСОБА_1 повернувся у м. Жидачів осінню 1999 року, так як придбав квартиру.

Свідок ОСОБА_32 показав, що у 1997 році та в 1999 році він робив ремонти у спірному будинку. ОСОБА_1 у даному будинку не проживав, так як жив з сім'єю у м. Турка. Осінню 1999 році повернувся у м. Жидачів так як купив квартиру.

Свідок ОСОБА_33 у судовому засіданні показав, що він є чоловіком ОСОБА_5. ОСОБА_1 брат його дружини з 1986 року проживав у своєї дружини у м. Турка. До батьківської хати приїжджав тільки у гості на 1 - 2 дні. У 1996 році він виписався з спірного будинку оскільки отримав від ОСОБА_5 грошову компенсацію за його частку у майні, про що написав розписку. Після смерті матері ОСОБА_10 у 1998 році ОСОБА_1 не проживав у будинку та не займався господаркою.

На підставі вище наведеного, зокрема проаналізувавши покази свідків, а саме ОСОБА_29, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, суд критично оцінює покази свідків ОСОБА_34, ОСОБА_35 та ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, стосовно факту постійного проживання ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 після смерті матері 1998 року, оскільки вони носять суб'єктивний характер.

Так зокрема свідок ОСОБА_34 у судовому засіданні не заперечувала того факту, що між нею та ОСОБА_5 існують тривалі неприязні відносини, свідки ОСОБА_35 та ОСОБА_36, не були безпосередніми сусідами сімї ОСОБА_34, а свідок ОСОБА_37 хоч і був сусідом ОСОБА_34, однак у судовому засіданні зазначив, що познайомився з ОСОБА_1 тільки у 2001 - 2002 роках, коли останній завів птицю. Що стосується показів свідка ОСОБА_38, то останній показав суду, що брав у сімї ОСОБА_1 молочну продукцію, бачив там ОСОБА_1, однак у зв'язку з значним спливом часу чітко окреслити хто проживав у спірному будинку та в який період не може.

Натомість суд надає віри показам ОСОБА_29, ОСОБА_39, ОСОБА_32, ОСОБА_33, які є послідовними та об'єктивними, такими що відповідають фактичним обставинам справи та стверджуються іншими зібраними та перевіреними у судовому засіданні доказами.

Також суд приходить до переконання, що не є належним доказом проживання позивача у спірному будинку телеграма №4 від 15.02.1999 р., відправлена на ім'я ОСОБА_1, на адресу АДРЕСА_1. Оскільки, бланк телеграми містить напис "Державний комітет зв'язку та інформації України", який створено на підставі Указу Президента України № 601/99від 03.06.1999 р. Згідно довідки МПП "Таля" № 10 від 15.01.2013 р., даний бланк виготовлено в жовтні 1999 року.

Надані копії судових повісток суд розцінює критично, оскільки адресу для направлення повісток вказує сторона по справі і це не є підтвердженням проживання за даною адресою.

Твердження позивача про складання ОСОБА_10 на його користь заповіту, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи та спростовуються відсутністю запису у книзі реєстрації заповітів приватного нотаріуса ОСОБА_3.

Окрім цього, посилання позивача та його представників на те, що ОСОБА_1 після смерті матері фактично успадкував частину її майна, яке знаходиться у нього, а саме швейну машинку, посуду, ікони, листи, одіяла, ковдри та ряд інших предметів не знайшли свого належного та допустимого підтвердження у судовому засіданні, а тому носять голослівний характер.

На підставі вищенаведеного, врахувавши той факт, що позивачем ОСОБА_1 та його представниками не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт його проживання після смерті спадкодавця матері ОСОБА_10 в грудні 1998 року та протягом шести місяців у спірному будинковолодінні по АДРЕСА_1, крім того заяву про прийняття спадщини після смерті матері останній подав лише в грудні 2008 року і питання щодо продовження встановленого ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року) строку для прийняття спадщини у судовому порядку не ставив, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не вступив в управління та володіння спадковим майном після смерті матері, а тому позовні вимоги про визнання за ним права власності в порядку спадкування на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку кадастровий номер 4621510100:01:032:0003 та земельну ділянку кадастровий номер 4621510100:01:032:0002, які розташовані в АДРЕСА_1 не підлягають до задоволення.

Що стосується позовних вимог про скасування запису про оформлення права власності на житловий будинок за ОСОБА_2 та зобов'язати Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації зареєструвати право власності на житловий будинок за ОСОБА_1, то такі позовні вимоги є передчасними, оскільки після набрання рішенням законної сили в органу реєстрації є всі підстави для скасування попередньої реєстрації та внесення і оформлення нових даних.

Позовні вимоги про зобов'язання ОСОБА_2 звільнити будинок і не чинити перешкод в користуванні спірним житловим будинком та земельними ділянками, задоволенню не підлягають у зв'язку з їх безпідставністю.

Позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на житловий будинок і господарські будівлі, земельну ділянку площею 0,10 га. передану для обслуговування цього житлового будинку і господарських будівель, та земельну ділянку площею 0,1165 га передану для садівництва, що знаходяться в АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_10 підлягають до задоволення повністю з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР 1963 р. визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначена дія має бути вчинена протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У судовому засіданні з достовірністю було встановлено той факт, що 24.06.1999 року ОСОБА_5 було подано заяву про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_10 до Жидачівської державної нотаріальної контори, копія якої знаходиться у матеріалах справи (Т.3 а.с. 133). Тобто факт прийняття спадщини за правилами ст. 549 ЦК УРСР є доведеним, отже спадщина фактично є прийнятою.

Згідно п. 112 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка діяла на час відкриття спадщини, видача свідоцтва про спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.

Суд не бере до уваги та вважає голослівними твердження позивача ОСОБА_1 та його представників про пропуск ОСОБА_5 строку позовної давності для звернення до суду, і покликання на це як на підставу у задоволенні позовних вимог, оскільки такі є голослівними та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст. 548 ЦК УРСР, яка діяла на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_10, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до п.п 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Дані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно ст.1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця. Також, відповідно до ст. 548 ЦК УРСР прийнята спадщина визнається належною спадкоємцю з моменту її відкриття, і що у спадкоємця, який прийняв спадщину, право власності на спадкове майно виникає з моменту відкриття спадщини, а не з дня одержання свідоцтва про право на неї.

Враховуючи зазначене власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Крім того, згідно зі ст.76 ЦК УРСР перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

ОСОБА_5 дізналася про порушення свого права у зв'язку з скасуванням апеляційним судом рішень Жидачівського районного суду, які були підставами для оформлення права власності на спірні будівлі і землю за ОСОБА_8, а позивач - ОСОБА_1 порушив питання про визнання недійсними договорів дарування, та визнання за ним права власності на спірне майно, що тягне за собою застосування реституції і повернення сторін в попереднє становище, а тому є всі підстави вважати, що строк ОСОБА_5 з наведених вище підстав порушено не було і вона має право на звернення до суду.

Таким чином, ОСОБА_5, відповідно до ст.71 ЦК України (в редакції 1963 року), що узгоджується зі ст.257 ЦК України не пропустила строк звернення до суду за захистом свого порушеного права з приводу спадщини після смерті матері.

Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до третьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_5, про визнання за нею право власності на ? частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 та право власності на 1/2 частини земельних ділянок, що знаходяться за вказаною адресою, та передані для обслуговування житлового будинку і для садівництва в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_8, то такі не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Так, у судовому засіданні безспірно було встановлено той факт, що ОСОБА_10 та ОСОБА_8 перебували у фактичних шлюбних відносинах, а єдиним законним власником спірного будинковолодіння та земельних ділянок була ОСОБА_10.

Посилання ОСОБА_2 на п. 12 Постанови Пленуму ВСУ від 12.06.1998 року № 16, п.1 ст. 17 Закону України "Про власність", п.5 Постанови Пленуму ВСУ від 22.12.1995 року № 20 якими на її думку стверджується той факт, що спірний будинок та земельні ділянки повинні вважатись спільною сумісною власністю ОСОБА_10 та ОСОБА_8, і що вони мали рівні права на це майно як учасники спільної сумісної власності при відкритті спадщини після смерті ОСОБА_10, суд вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають законодавству.

Так п. 12 Постанови Пленуму ВСУ № 16 від 12.06.98 р. "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" судам роз'яснено, що правила статей 22, 28, 29 КпШС не застосовують до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори мають вирішуватися згідно з п.1 ст.17 Закону України "Про власність", відповідних норм Цивільного кодексу України і з урахуванням роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в п.5 постанови від 22 грудня 1995 р. № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності".

Однак, згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", положення статей 17, 18 Закону "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство.

Позивачка ОСОБА_2 зазначає у позові, що фактичні шлюбні відносини виникли між ОСОБА_10 та ОСОБА_8 з 1956 року. Відповідно, суд приходить до переконання що при вирішенні спору слід керуватись діючим на той момент законодавством. Законодавство, чинне на момент виникнення фактичних шлюбних відносин, не передбачало існування спільної сумісної власності осіб, які живуть разом без реєстрації шлюбу.

На підставі вищенаведеного, врахувавши той факт, що ОСОБА_10 та ОСОБА_8 не перебували у зареєстрованому шлюбі, що виключає можливість застосування до даних правовідносин законодавства стосовно спільної сумісної власності, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що ОСОБА_8 належали ? частини спірного будинковолодіння та земельних ділянок, а також взявши до уваги те, що єдиним законним власником спірного будинковолодіння та спірних земельних ділянок була ОСОБА_10, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають до задоволення у зв'язку з безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 41,55 Конституції України, ст.ст. 2,4,17, 48 Закону України "Про власність", ст.ст. 71, 76, 80, 257, 524-527, 529, 548-549, 550, 553, 554 Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963р., ст.ст. 16, 321, 387, 388, 1216-1218, 1220-1223, 1268-1270, Гл.85, ст. 4 Заключних і перехідних положень ЦК України, ст.ст. 9, 22, 25, 27-1 КпШС України, п.1 розд. VІІ "Прикінцевих положень" СК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р., Постановою Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 р. "Про судове рішення у цивільній справі", п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю" (втратила чинність), п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 1995 року №20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами України справ про спадкування" №4 від 24 червня 1983 року, (яка втратила чинність, але роз'яснювала спірні правові відносини на момент їх виникнення), п.п. 23, 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (зі змінами), затвердженої наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14.06.1994 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.07.1994 року за №152/361, ст.68 Закону України „Про нотаріат", Р.22 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 року № 20/5, ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 09.11.2004р.. посвідчений приватним нотаріусом Жидачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі № 508.

Визнати недійсним рішення Жидачівської міської ради № 2424 від 11.11.2004 року про передачу у власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,1000 га для обслуговування будинку і господарських будівель та про передачу земельної ділянки площею 0,1165 га для ведення садівництва, які знаходяться в АДРЕСА_1.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 17.03.2005 р., нотаріальний бланк ВВТ №771433, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Жидачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі №272.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 17.03.2005 р., нотаріальний бланк ВВТ №771431 укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Жидачівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі №270.

Визнати недійсним державний акт серії ЯГ №045810 на земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_1. виданий на підставі договору дарування земельної ділянки від 17.03.2005 року, ВВТ №771431, реєстраційний №270 на ім'я ОСОБА_2.

Визнати недійсним державний акт серії ЯГ №045811 на земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_1, виданий на підставі договору дарування земельної ділянки від 17.03.2005 року ВВТ № 771433, реєстраційний №272, на ім'я ОСОБА_2.

Визнати недійсним державний акт серії ЯА №437862 на земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_1, виданий на підставі рішення Жидачівської міської ради №2424 від 11.11.2004 року на ім'я ОСОБА_8.

Визнати недійсним державний акт серії Я А №437861 на земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_1, виданий на підставі рішення Жидачівської міської ради №2424 від 11.11.2004 року на ім'я ОСОБА_8.

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, на земельну ділянку кадастровий № 4621510100:01:032:0003 та земельну ділянку кадастровий № 4621510100:01:032:0002, які розташовані у АДРЕСА_1; про зобов'язання Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації скасувати запис про оформлення права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2; витребування будинковолодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та зобов'язати її не чинити перешкод даним житловим будинком та земельними ділянками; зобов'язання Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації зареєструвати право власності на житловий будинок за ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1649 (одна тисяча шістсот сорок дев'ять) гривень, 00 коп.

Позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_5 задоволити повністю.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на житловий будинок і господарські будівлі по АДРЕСА_1 Львівської області в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_10.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4621510100:01:032:0003 для ведення садівництва площею 0,1165 га та земельну ділянку кадастровий номер 4621510100:01:032:0002 для обслуговування житлового будинку та господарських будівель площею 0,10 га., які розташовані по АДРЕСА_1 Львівської області в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_10.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користь ОСОБА_5 сплачений судовий збір у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень, 00 коп.

В задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_5, треті особи Жидачівська міська рада Львівської області Стрийське МБТІ, Управління Держкомзему в Жидачівському районі, приватний нотаріус ОСОБА_4, Державна нотаріальна контора Жидачівського району Львівської області, приватне підприємство "Картограф", приватний нотаріус ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - відмовити за безпідставністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення або десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення.

Головуючий-суддя Б. Я. Янко