Постанова

від 31.01.2007 по справі 7/352-5087

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

"31" січня 2007 р.

Справа № 7/352-5087

 16 год. 50 хв.

 м. Тернопіль

Господарський

суд Тернопільської області

у складі               

при секретарі судового засідання

Онуфрієнко М.П.

розглянув справу

за позовом:

Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м. Тернопіль,

АДРЕСА_1, 46000

до відповідача:

Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції, м. Тернопіль, вул.

Білецька, 1, 46003

За участю представників сторін:

Позивача:          ОСОБА_1

-підприємець

Відповідача:           Переймибіда Роман Богданович

-довіреність № 67/7/10-015 від 09.01.07р.;

                              Дев'ятов Юрій

Володимирович -довіреність № 4951/7/10-015 від 23.01.07р..

Суть справи:

Суб'єкт підприємницької діяльності

-фізична особа ОСОБА_1 звернулася з позовом про визнання нечинним податкового

повідомлення-рішення № НОМЕР_1 прийнятого Тернопільською об'єднаною державною

податковою інспекцією, яким підприємцю визначено податкове зобов'язання з податку

на додану вартість та штрафних санкціях.

Представникам сторін роз'яснено їх

права і обов'язки, передбачені ст.ст. 49, 51 Кодексу адміністративного

судочинства України (далі -КАС України).

В засіданні з 30.01.2007р. по

31.01.2007р. на підставі ст. 150 КАС України оголошувалася перерва для надання

сторонам можливості подати додаткові матеріали в обґрунтування заявлених вимог

та заперечень.

Податкова інспекція проти позовних

вимог заперечує, посилаючись на те, що спірне повідомлення-рішення відповідає

чинному законодавству, підтвердженням чого є акт планової документальної

виїзної перевірки № НОМЕР_2, яким встановлено факти порушення Суб'єктом

підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1. норм Закону України „Про

податок на додану вартість”.

Розглянувши матеріали справи,

заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено:

- Тернопільською об'єднаною

державною податковою інспекцією, на підставі підпункту „б”, пункту 4.2.2 ст. 4,

пп. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань

платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від

21.12.2000р. №2181-III (далі Закон 2181), прийняте податкове

повідомлення-рішення № НОМЕР_3, яким Суб'єкту підприємницької діяльності

-фізичній особі ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за

платежем по податку на додану вартість в сумі 1444,50 грн., із яких  963 грн. основний платіж та 481,50 грн.

штрафних санкцій.

Як зазначає інспекція, підставою

для визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, згідно

акту планової документальної виїзної перевірки № НОМЕР_2 проведеної на предмет

своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати підприємцем

податків, зборів (обов'язкових платежів) за період з 01.01.2006р. по

06.11.2006р., стало порушення підприємцем п. 9.8 ст. 9 Закону України

„Про податок на додану вартість” (далі Закон про ПДВ), а саме: занижено суму

податку на додану вартість на 963 грн. у зв'язку з не включенням до  умовного продажу частини вартості основних

засобів на суму 4817 грн.. Просить суд врахувати, що підприємець перебуває на

спрощеній системі оподаткування  згідно

Указу президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та

звітності суб'єктів малого підприємництва” яким не передбачено для фізичних

осіб -платників єдиного податку ведення бухгалтерського обліку складу валових

витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних  активів, що підлягають амортизації, а тому не

мав права визначати суми амортизаційних відрахувань та повинен був реалізувати

продані матеріальні цінності не нижче покупної ціни.

Позивач заперечує проти доводів

інспекції. Посилаючись на те, ним здійснювався звичайний , а не умовний продаж

основних засобів, як стверджує інспекція. Також, просить суд врахувати, що при

умовному продажі застосовуються звичайні ціни, визначення поняття якої наведено

в п.1.20. ст.1. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”,

порушення порядку визначення якої також не доведено відповідачем в акті

перевірки.  

Суд, керуючись ст. 86 КАС України,

давши оцінку поданим сторонами доказам, 

наведеним доводам, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

При цьому суд виходив із

наступного:

- згідно ст. 19 Конституції України

органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи

зобов'язані  діяти лише на підставі, в

межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- відповідно до п. 8 ст. 11 Закону

України „Про державну податкову службу в Україні” органи державної податкової

служби мають право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми

недоїмки, пені та штрафних санкцій у порядку передбаченому законом;

- 

до суб'єктів підприємницької діяльності, за порушення норм чинного

законодавства, органи державної податкової служби застосовують заходи

передбачені Законом 2181, шляхом прийняття податкових повідомлень -рішень на

підставі матеріалів перевірки результати яких оформляються актом документальної

перевірки відповідно до „Порядку оформлення результатів документальних

перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами

підприємницької діяльності -фізичними особами” затвердженого наказом ДПА

України від 11.06.2004р. № 326 розробленого відповідно до Закону „Про державну

податкову службу в Україні” (далі Порядок), в якому зазначаються чіткий зміст

фактів порушення податкового законодавства та вказують конкретні пункти, статті

порушених норм законодавчих актів (п.п. 1.6., 1.7. порядку).

Відповідно до ч. 1. ст. 71 КАС

України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її

вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень

обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення покладається на

відповідача.

В даному випадку, доказом

правомірності притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності за

порушення норм Закону про ПДВ є акт перевірки, обов'язковість складання якого

передбачена вищезазначеними нормативними актами.

Так, податкова інспекція, на

підтвердження правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення

посилається на акт перевірки № НОМЕР_2, який не може бути належним доказом, що

підтверджує порушення підприємцем норм чинного законодавства зазначених в

рішенні, оскільки: 

-          за даними обліку податкової

інспекції, суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1, перебуває

на обліку в Тернопільської об'єднаній державній податковій інспекції з

19.07.2004р., в період охоплений перевіркою , а саме з 01.01.2006р. по

30.06.2006р. перебувала на спрощеній системі оподаткування ( свідоцтво №НОМЕР_4

з терміном дії з 01.01.2006р. по 30.06.2006р., ставка єдиного податку 200грн.

), з третього кварталу 2006р. перейшла на загальну систему оподаткування ( в

період з 01.07.2006р. по 06.11.2006р. підприємницькою діяльністю не займалася

,доходів не одержувала) та  як платник

податку на додану вартість, зареєстрована в податковій інспекції 28.07.2004р.

про що їй видано свідоцтво № НОМЕР_5;

-          відповідно до ч.10 п.9.8.ст.9. Закону

про ПДВ, платник податку , в обліку якого на день анулювання реєстрації

платника ПДВ знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно

яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових

періодах, зобов'язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними

цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань за наслідками

податкового періоду, протягом  якого

відбувається таке анулювання.

          Як випливає з акту, перевірка

проводилася у зв'язку з припиненням ОСОБА_1. підприємницької діяльності ,за її

заявою,  згідно ч.6 п.6.ст.11-1 Закону

„Про державну податкову службу в Україні” є 

підставою для проведення позапланової документальної перевірки ( в акті

зазначено як планова з посиланням на п.6.ст.11-1 закону) .

За даними перевірки встановлено, що суб'єктом підприємницької діяльності

ОСОБА_1.  придбано у ЗАТ „Неотек” згідно

видаткової накладної  № НОМЕР_6. та

податкової накладної №НОМЕР_7.комп'ютер AMD Sempron 2600, Монітор TFT 17”

Samsung 710V, Блок безперебійного живлення UPS APC Back BK 500 RS на загальну

суму 5705 грн. в тому числі 950,83 грн. ПДВ які оплачені платіжним дорученням

№НОМЕР_8.; у ТзОВ „ЮкВестЛайн” згідно накладної №НОМЕР_9.та податкової

накладної №НОМЕР_10. копіювально друкуючий пристрій Di 1610 на суму 3980 грн. в

тому числі 663,33 грн. ПДВ, який оплачений платіжним дорученням НОМЕР_11;у

суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2. Згідно товарного чека №НОМЕР_12.

та податкової накладної НОМЕР_13. крісло Лондон 05 на суму 1365 грн., в тому

числі 227,50 грн. ПДВ; у ПП „Базис-Тех” 

згідно видаткової накладної №3-1903 від 28.02.2005р. кабель CAB-USB AMBM

1.8m, принтер Canon LBP-1120 на суму 1092,40 грн. в тому числі 182,07 грн., що

оплачені платіжним дорученням № НОМЕР_14.. Дані матеріальні цінності.

Відповідно до п. 8.2. ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку

підприємств” відносяться до 3 та 4 групи Основних фондів. Сплачені позивачем

суми ПДВ у вартості товару віднесені до податкового кредиту у відповідних

податкових періодах.

Як випливає з матеріалів справи, ОСОБА_1. реалізувала вищезазначені

основні засоби, які використовувала в господарській діяльності,  ТзОВ „Розан” визначивши суму продажу  5457,48 грн. в тому числі 909,58 грн. ПДВ, що

підтверджується накладною № НОМЕР_15. та податковою накладною №НОМЕР_16.

Зазначену суму реалізації підприємець включила в податкове зобов'язання та

сплатила суму ПДВ до бюджету, що підтверджується податковою декларацією з

податку на додану вартість за травень 2006р. та не заперечується

інспекцією  в акті перевірки.

Приймаючи рішення , інспекція не

врахувала, що  умовний продаж згідно

п.9.8. ст. 9 Закону про ПДВ застосовується у випадку:

-  наявності у платника залишків

товару або основних  фондів в податковому

періоді, протягом якого відбувається анулювання реєстрації. При анулюванні

реєстрації останнім податковим періодом 

відповідно до даної норми закону вважається період, який розпочинається

від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та

закінчується днем анулювання. Рішення про анулювання реєстрації приймається у

ті ж строки, що і реєстрація, а саме протягом 10 днів від дня отримання заяви

платника (п.9.5. ст..9 Закону про ПДВ). Позивачем заява про анулювання

реєстрації платника податку подана 20.06.2006р. , однак  перевірка суб'єкта малого підприємництва,

яка  при ліквідації , також, не повинна

перевищувати  10 календарних днів (п.11-1

ст. 11 Закону „Про державну податкову службу в Україні”),проведена через 5

місяців , що є порушенням чинного законодавства. Враховуючи, порядок визначення  останнього податкового періоду , то  в даному випадку  він розпочався з червня 2006р.. Актом

перевірки (п.1.15.) підтверджено, що у підприємця в останньому податковому

періоді не числилися по даних бухгалтерського і податкового обліку залишки

товару або основних  фондів, а тому не

було і підстав застосовувати  умовний

продаж.

       Також, необхідно врахувати , що     передбачене даною нормою закону

обов'язкове збільшення суми податкових зобов'язань платника  при застосуванні умовного продажу пов”язано

тільки з наслідками податкового періоду, протягом  якого відбувається таке анулювання.

        Отже, позивач не міг порушити п.9.8.

ст. 9 Закону про ПДВ, не маючи в останньому податковому періоді товарних

залишків або основних фондів, у зв'язку з чим податкове зобов'язання платнику

визначено не правомірно.

 Крім того, підтвердженням правомірності дій

позивача щодо реалізації матеріальних цінностей в порядку передбаченому чинним

законодавством є податкова декларація з податку на додану вартість  за травень 2006р., яка зареєстрована в

податковій інспекції 20.06.2006р. і при проведені інспекцією на підставі п.7.

„Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану

вартість” затвердженого наказом ДПА України від 15.06.2005р. №213 камеральної

перевірки її даних, не встановлено суми заниження податкового зобов'язання

задекларованого  у податковій звітності .

Також, не приймаються судом до

уваги , посилання податкової інспекції на Указ Президента України „Про спрощену

систему оподаткування”, оскільки норми даного Указу та Закону України „Про

державну підтримку малого підприємництва” передбачають право суб'єктів малого

підприємництва  застосовувати спрощену

форму бухгалтерського обліку та звітності 

і не встановлюють порядок формування ціни при здійснені господарської

діяльності, оскільки дане питання врегульоване нормами Закону про ПДВ. Так,

відповідно до п.11.42.ст.11 Закону про ПДВ фізична особа -суб'єкт

підприємницької діяльності , яка одночасно зареєстрована платником ПДВ і є

платником єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та

звітності, то на неї поширюється порядок нарахування та сплати податку на

додану вартість відповідно до цього закону.

Відповідно до п.1.18 Закону про

ПДВ, звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами визначеними

п.1.20.ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.  Відповідач не довів суду , що при здійснені

реалізації основних фондів , платник податку порушив порядок визначення

звичайної ціни.

Враховуючи викладене та керуючись

ст. ст. 2, 6 ,7, 86, 160-163, п. 6 розділу Прикінцеві та перехідні

положення  Кодексу адміністративного

судочинства України,  суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Визати нечинним податкове

повідомлення - рішення № НОМЕР_1 прийняте Тернопільською об'єднаною державною

податковою інспекцією про визначення Суб'єкту підприємницької діяльності

-фізичній особі ОСОБА_1 податкового зобов'язання за платежем: 963 грн. податку

на додану вартість та 481,50 грн. штрафних санкцій.

Постанова суду першої інстанції

набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне

оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне

її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі

до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після

подання заяви - подати апеляційну скаргу.

Суддя