Постанова

від 18.02.2015 по справі 909/30/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 року Справа № 909/30/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сузір'я ЛТД" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 у справі№ 909/30/14 Господарського суду Івано-Франківської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особіфілії "Прикарпатське регіональне управління" ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сузір'я ЛТД" прозвернення стягнення на предмет іпотеки за участю представників сторін:

позивача: Гарвасюк В.Ю., дов. від 15.01.2015 № 1-131100/463

відповідача: Герула В.М., дов. від 14.10.2014 № 8

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Прикарпатське регіональне управління" ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сузір'я ЛТД" про звернення стягнення на предмет іпотеки: ремонтну майстерню загальною площею 2720,5 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Коломийська, 52, с. Сопків, Коломийського району, Івано-Франківської області, в рахунок погашення заборгованості позичальника Романюк Світлани Василівни на користь ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" за кредитним договором № 1252pv17-07 від 09.07.2007.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 13.08.2014 у справі № 909/30/14 (суддя Калашник В.О.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 (колегія суддів у складі: головуючого судді Кордюк Г.Т., суддів Гриців В.М., Якімець Г.Г.), з урахуванням ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 про виправлення описки, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.08.2014 у цій справі скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; звернуто стягнення в сумі 1740199,45 грн. (з яких 1334296,60 грн. заборгованості по сплаті кредиту та 405902,85 грн. заборгованості по сплаті відсотків) на предмет іпотеки за договором іпотеки від 11.07.2007, укладеного між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ТОВ "Сузір'я ЛТД" на нежитлові приміщення: ремонтну майстерню загальною площею 2720,5 м. кв., що знаходиться за адресою: вул. Коломийська, 52, с. Сопів, Коломийського р-ну, Івано-Франківської обл., що належить ТОВ "Сузір'я ЛТД" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Сопівською сільською радою 06.07.2005; предмет іпотеки реалізувати шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною продажу 1515000,00 грн.; достягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Державного бюджету України 4503,99 грн. судового збору за позовом та 2251,99 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги; стягнуто з ТОВ "Сузір'я ЛТД" на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" 34803,99 грн. судового збору за позовом та 17401,99 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сузір'я ЛТД" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 у справі № 909/30/14, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.08.2014 - залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено апеляційним господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 09.07.2007 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" та громадянкою Романюк Світланою Володимирівною був укладений кредитний договір № 1252pv-07 (далі - кредитний договір), відповідно умов якого позивач зобов'язався надати гр. Романюк С.В. кредит на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності у розмірі 150000,00 дол. США з оплатою по процентній ставці 13,5 % річних, а Романюк С.В. в свою чергу зобов'язалась повністю повернути кредитні ресурси до 09.07.2022 та щомісячно в строк до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості відповідно до Додатку № 1.

З метою забезпечення виконання гр. Романюк С.В. зобов'язань за кредитним договором, 11.07.2007 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (даля - іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сузір'я ЛТД" (далі - іпотекодавець) було укладено договір іпотеки.

Відповідно до п. 1.1 договору іпотеки (з урахуванням договору від 10.06.2008 про внесення змін до іпотечного договору від 11.07.2007), даний договір укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань, що виникли у іпотекодавця, який виступає поручителем за зобов'язаннями фізичної особи Романюк С.В. на підставі кредитного договору № 1252pv-07 від 09.07.2007, за яким він зобов'язувався перед іпотекодержателем повернути в строк до 09.07.2022 кредитні кошти в сумі 167000,00 дол. США, сплатити відсотки за користування кредитними коштами у валюті кредиту в розмірі 16 % річних, також можливі суми пені, штрафів та інших платежів передбачених кредитним договором.

Згідно із п. 2.1 договору іпотеки, предметом іпотеки є ремонтна майстерня, що знаходиться за адресою: вул. Коломийська, 52, с. Сопів, Коломийського району Івано-Франківської області та належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Сопівською сільською радою 06.07.2005 року.

Як визначено п. 2.3 договору іпотеки, узгоджена сторонами вартість предмета іпотеки становить 1515000,00 грн., що еквівалентно 300000,00 дол. США..

Пунктом 3.3.4 Договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо іпотекодавцем не будуть виконані його зобов'язання, передбачені кредитним договором чи цим договором, у порядку та строки, передбачені цими договорами, в тому числі, у належні строки не будуть сплачені кредитні кошти, відсотки, штрафні санкції чи інші платежі. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що у зв'язку з неналежним виконанням гр. Романюк С.В. зобов'язань за кредитним договором, рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07.02.2012 у справі № 2-909/51/2012 (з урахуванням рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25.09.2012 та рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23.11.2012) стягнуто з Романюк Світлани Володимирівни на користь позивача 1740199,45 грн. кредитної заборгованості.

Посилаючись на те, що Романюк С.В та ТОВ "Сузір'я ЛТД" не погасили кредитну заборгованість, позивач звернувся з позовом про стягнення боргу шляхом звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці за Договором іпотеки від 11.07.2007, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах із початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам статті 38, 39 Закону України "Про іпотеку"; в резолютивній частині рішення суд має зазначити про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення.

Зважаючи на те, що в прохальній частині позовної заяви не вказано суму заборгованості за кредитним договором, в погашення якої слід звернути стягнення на предмет іпотеки, та відсутність при цьому у суду права з власної ініціативи виходити за межі позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення позивачем норм ст. 39 Закону України "Про іпотеку", що стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу у повному обсязі згідно із положеннями ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із вказаним висновком місцевого господарського суду з тих підстав, що відмова в позові можлива, якщо право позивача не порушено; у випадку ж незазначення у позовній заяві ціни позову та суми заборгованості, в рахунок погашення якої слід звернути стягнення на майно відповідача, без яких вирішити спір неможливо, суд мав зобов'язати позивача подати додаткові документи і матеріали, а в разі необхідності призначити відповідну судову експертизу, і у випадку відмови позивача від здійснення оплати експертизи чи неподання необхідних документів - залишити позов без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Встановивши відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України безспірність заборгованості у сумі 1740199,45 грн., що складається з 1334296,60 грн. заборгованості по сплаті кредиту та 405902,85 грн. заборгованості по сплаті відсотків, визначивши, що згідно із умовами іпотечного договору сторони узгодили ціну предмету іпотеки у розмірі 1515000,00 грн. і матеріали справи не містять заперечень сторін щодо такої ціни предмета іпотеки, суд апеляційної дійшов висновку про задоволення позову.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виходить з наступного.

Як передбачено ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;

Статтею 7 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекодержатель має право за рахунок предмета іпотеки задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду, зокрема зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування - процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Як визначено ст. 41 Закону України "Про іпотеку", реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Нормами ст. 43 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Як передбачено п. 4.4.4 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 24.11.2014 № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", у разі якщо право звернення стягнення на майно пов'язане з невиконанням зобов'язання, забезпеченого іпотекою, судам слід встановлювати загальний розмір вимог кредитора та виходити з того, що обов'язковою передумовою звернення стягнення на предмет іпотеки є встановлення судом факту невиконання основного зобов'язання.

Отже, у резолютивній частині рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки повинно бути зазначено: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; конкретний спосіб реалізації предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Вирішуючи питання визначення початкової ціни реалізації предмета іпотеки, слід виходити з того, що ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі - відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Таким чином, суд повинен враховувати визначену договором вартість предмета іпотеки, оскільки вона є умовою договору.

Якщо між сторонами виникає спір щодо такої оцінки, то залежно від того, яка сторона її оспорює, ця сторона зобов'язана відповідно до ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України довести інший розмір початкової ціни предмета іпотеки, в тому числі заявивши клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи.

Врахувавши наведені норми законодавства та встановивши факт невиконання позичальником обов'язків за кредитним договором, взявши до уваги, що в іпотечному договорі від 11.07.2007 сторони узгодили вартість предмету іпотеки у розмірі 1515000,00 грн. і матеріали справи не містять заперечень сторін щодо такої оцінки предмета іпотеки, суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнив позов та в рахунок погашення заборгованості у сумі 1740199,45 грн. (з яких 1334296,60 грн. заборгованості по сплаті кредиту та 405902,85 грн. заборгованості по сплаті відсотків) звернув стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 11.07.2007, визначивши початкову ціну реалізації предмета іпотеки на підставі погодженої сторонами у іпотечному договорі оцінки у сумі 1515000,00 грн.

При цьому колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що суд першої інстанції, вірно вказавши про відсутність в прохальній частині позовної заяви суми заборгованості в рахунок погашення якої слід звернути стягнення на предмет іпотеки, наявність у тексті позовної заяви посилань на різні суми заборгованості, та обґрунтовано витребувавши відповідно до положень ст. 65 Господарського процесуального кодексу України у позивача письмові пояснення щодо ціни позову та суми заборгованості і враховуючи ненадання позивачем таких пояснень, був не позбавлений права залишити позов без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Матеріали справи свідчать про те, що апеляційним господарським судом в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника по суті зводяться виключно до заперечень щодо здійсненої судом апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені апеляційним господарським судом, в той час як згідно з вимогами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні у справі докази.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2014, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сузір'я ЛТД" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 у справі № 909/30/14 Господарського суду Івано-Франківської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир