Рішення

від 25.02.2015 по справі 910/401/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2015Справа №910/401/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілего Технолоджі

(Україна)»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кронтекс Сервис»

про стягнення 35 148,81 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Фітковський Н.В. - по дов. №б/н від 13,12.2014р.

Від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сілего Технолоджі (Україна)» - звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кронтекс Сервис» про стягнення 35 148,81 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2015р. порушено провадження у справі № 910/401/15-г та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 04.02.2015р.

03.02.2015р. через загальний відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 04.02.2015р. представники сторін не з'явились.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Такими обставинами, зокрема є: нез'явлення в засідання представників сторін.

Оскільки нез'явлення у судове засідання повноважних представників сторін перешкоджає повному, всебічному та об'єктивному розгляду справи, суд визнав за необхідне задовольнити клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та її розгляд відкласти на 25.02.2015р.

Представник позивача в судовому засіданні 25.02.2015р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, витребувані ухвалою суду докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, оскільки ухвали суду направлялись на адресу відповідача, що зазначена у позовній заяві та Витягу з ЄДРПОУ.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 25.02.2105р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до положень ст.ст. 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.І, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Сторони, ведучі переписку за допомогою електронного засобу зв'язку - шляхом обміну листами по електронній пошті, погодили істотні умови договору купівлі-продажу комп'ютерів.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сілего Технолоджі (Укроаїна)» (далі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кронтекс Сервис» (далі відповідач) шляхом перерахування позивачем грошових коштів у сумі 32 450,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №693 від 29.07.2014р., за комп»ютери, наявності зазначеного товару у відповідача та готовності його передати позивачеві, про що свідчать виставлені рахунок - фактура №СФ -01-2807 від 28 липня 2014 року, укладено усний договір, згідно з яким відповідач зобов'язався передати у власність позивачеві товар, а позивач - прийняти його та оплатити.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем було укладено усний договір купівлі-продажу від 28.07.2014, відповідно до якого відповідач зобов'язується передати позивачу майно у власність, а позивач прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. У відповідача, як у продавця, після отриманню грошових коштів виникає обов'язок передати майно.

Згідно зі ст. 712 ЦК України, "за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму".

Згідно зі ст. 265 ГК України, "за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму".

Згідно із вимогами ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання недопустима.

Таким чином, шляхом виставлення та оплати рахунку-фактури, між сторонами укладено договір купівлі-продажу товару на загальну суму 32 450,00 грн.

На неодноразові звернення позивача щодо повернення сплачених за товар коштів листами від 31.07.2014 №31 та від №39 від 15.10.2014р. грошові кошти на час подання позову не були повернуті.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, іт у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, договір є обов'язковим для виконання сторонами. На прийняття пропозиції та виконання умов Договору Покупець, згідно виставленого Постачальником рахунку-фактури № СФ-01-2807 від 28 липня 2014 року, здійснив оплату замовленого товару в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 693 від 29 липня 2014 року, яке було надіслане Постачальнику як підтвердження виконання Покупцем обов'язків стосовно оплати товару.

Отже, з боку Покупця було виконано зобов'язання по Договору купівлі-продажу товарів, а саме обов'язок щодо повної оплати товару.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

При розгляді справи судом встановлено, що після здійснення покупцем оплати товару та отримання доказів підтвердження оплати, постачальник в односторонньому порядку змінив істотні умови договору, збільшивши вартість товарів та відмовившись від поставки товару по цінам, які були погодженні сторонами, чим грубо порушив умови договору та норми законодавства.

Згідно ч. 2 та 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом та не допускається після його виконання..

Враховуючи зміну істотної умови договору відповідачем в односторонньому порядку та відсутністю поставки товару, позивач відповідно до ч. І ст. 665 Цивільного кодексу України, відмовився від договору купівлі-продажу, про що повідомив відповідача листами від 31.07.2014 №31 та від №39 від 15.10.2014р. Даними листами позивач вимагав повернути грошові кошти

За приписами статей 188 Господарського кодексу України та 525 Цивільного кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частиною 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено право покупця відмовитися від договору купівлі-продажу у разі відмови продавця передати проданий товар.

Згідно з частиною третьою ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини другої ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що договір купівлі-продажу може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення Покупцем одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін. При цьому, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.

Згідно ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни..

Виходячи з даних норм законодавства, договір купівлі-продажу комп'ютерів був розірваний в односторонньому порядку. Враховуючи дату листа-вимоги про повернення сплачених в рамках договору грошових коштів та розірвання договору купівлі - продажу, договір купівлі-продажу був розірваний позивачем з 15.08.2014 р.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Вимога по поверненню грошових коштів була пред'явлена позивачем відповідачу 31.07.2014 року і підлягала виконанню, тобто поверненню коштів відповідачем на рахунок позивача повинно було здійснено в строк до 15.08.2014 року.

З урахуванням викладеного позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 32 450,00 грн. основного боргу обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 306, 72 грн. грн. та інфляційні в сумі 2 392,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 306,72 грн. та інфляційних в сумі 2 392,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на викладене та відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронтекс Сервис" (02002, м. Київ, вул. Микільсько - Слобідська, 2Б, ідентифікаційний код 38133893) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілего Технолоджі (Україна)» (79049, м. Львів, пр.. Червоної калини, 62А, ідентифікаційний код 38905792) 32 450 грн. 00 коп.. основний борг, 2 392 грн. 09 коп. - інфляційні, 306 грн. 72 коп. - 3% річних та судовий збір у розмірі 1827 грн. 00 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.03.2015р.

Суддя Трофименко Т.Ю.