Рішення

від 25.02.2015 по справі 911/5459/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2015 р. Справа № 911/5459/14

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптагро»

до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нова Україна»

про стягнення 10650,70 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача : Гурін Р.А., довір. № 25 від 12.12.2014 р.

від відповідача : не з'явився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптагро» (далі - ТОВ «Оптагро», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нова Україна» (далі - ТОВ СГП «Нова Україна», відповідач) про стягнення 10650,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку з позивачем за поставку товару відповідно до договору № 53 купівлі-продажу від 07.02.2014 р., у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 8864,91 грн. основного боргу, 31,21 грн. пені, 1567,32 грн. інфляційних втрат, 187,26 грн. 3% річних, а також судові витрати.

Розгляд справи відкладався.

26.01.2015 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Оптагро», зокрема, було подано клопотання № 3 від 26.01.2015 р., відповідно до якого позивач просив суд, посилаючись на ст. 49 ГПК України, покласти на відповідача витрати в сумі 456,76 грн., понесені позивачем на проїзд представника до м. Києва та на отримання витребуваних судом довідок з ЄДРЮОФОП.

26.01.2015 р. у судовому засіданні ТОВ СП «Нова Україна» було подано відзив № 21 від 26.01.2015 р. на позов, відповідно до якого відповідач проти позовних вимог заперечує з наступних підстав.

Вказаний за текстом позовної заяви та в додатках товар відповідачем не отримувався; довіреність за № 15 на ім'я Компанець Л.І. не видавалась. Крім того, довіреність підписано не особою, яка мала відповідне право - не директором Бутенком О.О., який мав виключне право на її підписання, а також з прикладенням печатки, яка не є належною печаткою підприємства.

Водночас, відповідач зазначив, що договір було укладено не в 2014, а в 2013 році, що вбачається з наданої копії, яка містить неузгоджені сторонами виправлення на титульній сторінці та відповідну дату в п. 5.2 договору. Таким чином, договірні відносини між сторонами закінчились в 2013 році.

Отже, на переконання відповідача, виходячи з відсутності договору, строк виконання зобов'язань по оплаті, якщо б факт отримання товару мав місце, може наступити лише після направлення відповідної вимоги, тобто з 20.11.2014 р., що зумовлює відповідне зменшення розміру штрафних санкцій.

26.01.2015 р. у судовому засіданні представником відповідача було подано клопотання б/н від 26.01.2015 р. про продовження строку розгляду справи на 15 днів понад строк, встановлений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.01.2015 р. було продовжено строк розгляду справи на 15 днів до 07.03.2015 р.

23.02.2015 р. до господарського суду Київської області ТОВ СГП «Нова Україна» було подано доповнення № 46 від 19.02.2015 р. до відзиву на позовну заяву, відповідно до якого відповідач зазначив, що спірна довіреність була підписана заступником директора Возрудом Ю.М. з прикладенням неналежної печатки підприємства (містить напис «№ 1»), останній не мав відповідних повноважень, але діяв в інтересах товариства. Також відповідач зазначив, що отримана продукція була використана для потреб підприємства, але не була належно оприбуткована через несвоєчасність здачі документів підзвітною особою. За таких умов відповідач не заперечує факт отримання спірної партії товару та наявність відповідних зобов'язань. При цьому відповідач наполягає на решті заперечень проти позову, викладених у відзиві, наданому до суду раніше.

23.02.2015 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Оптагро» було подано письмові пояснення б/н від 18.02.2015 р. на відзив відповідача № 21 від 26.01.2015 р., відповідно до яких позивач зазначив, що 10.11.2014 р. за вих. № 24-11-НУ ТОВ СП «Нова Україна» було направлено відповідь на претензію ТОВ «Оптагро» де зазначалось, що особа, на яку було виписано довіреність, перебувала в трудових відносинах з товариством по сумісництву від основної роботи та не відповідала за забезпечення товариства будь-якими ТМЦ, тобто відповідач визнав, що дана особа у них працювала.

Так, як зазначав позивач, ТОВ «Оптагро» продало згідно з договором № 53 від 07.02.2014 р., а ТОВ СП «Нова Україна» отримало запасні частини на суму 4361,65 грн., про що свідчить довіреність № 4 від 07.02.2014 р. від ТОВ СП «Нова Україна», видана на ім'я Компанієць Л.І., видаткова накладна № 302 від 07.02.2014 р. про отримання Компанцем Л.І. записних частин та податкова накладна № 101 від 07.02.2014 р. Крім того, ТОВ СП «Нова Україна» було здійснено розрахунок за отриманий товар, а саме - 06.03.2014 р. перераховано на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 4361,65 грн., що підтверджується звітом про дебетові і кредитові операції по рахунку 26000060731484 ТОВ «Оптагро» станом на 06.03.2014 р., завіреним 10.02.2015 р. ПАТ КБ «Приватбанк».

За твердженням позивача, у видатковій накладній № 302 від 07.02.2014 р. зазначено, що розрахунок за запчастини проводиться на підставі договору № 53 від 07.02.2014 р., а ТОВ СП «Нова Україна» отримало запасні частини та провело розрахунок 06.03.2014 р. за видатковою накладною № 302 від 07.02.2014 р., тим самим визнавши договір № 53 від 07.02.2014 р.

Також позивач зазначив, що договір № 53 було укладено в 2014 році, про що свідчить видана довіреність № 4 від 07.02.2014 р. ТОВ СП «Нова Україна».

23.02.2015 р. до господарського суду Київської області ТОВ «Оптагро» було подано клопотання б/н від 25.02.2015 р., відповідно до якого позивач просив суд, посилаючись на ст. 49 ГПК України, покласти на відповідача витрати в сумі 780,00 грн., понесені позивачем у зв'язку із забезпеченням явки його представника у засідання суду.

Представник позивача у судовому засіданні 25.02.2015 р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 25.02.2015 р. не з'явився.

У судовому засіданні 25.02.2015 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилався на укладення 07.02.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптагро» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нова Україна» (покупець) договору № 53 купівлі-продажу товарів, відповідно до п. 1.1 якого покупець в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов'язується прийняти і оплатити запасні частини до дорожніх транспортних засобів, вантажної, спеціальної, тракторної, сільськогосподарської техніки (товар) в асортименті, кількості та за ціною, зазначених в товарних (видаткових) накладних.

Згідно з п. 2.2 договору покупець зобов'язаний прийняти товар згідно товарної (видаткової) накладної на складі продавця та оплатити отриманий товар на пізніше 20 днів з моменту отримання товару в розпорядження.

У відповідності з п. 4.4 договору за прострочення оплати товару покупець зобов'язаний виплатити продавцеві пеню у розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу.

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 5.1 цього договору та закінчується 31.12.2014 р. (п. 5.2 договору).

Як встановлено судом, текст зазначеного договору містить виправлення в даті укладення договору на титульній сторінці, а також на 2-му аркуші в п. 5.2 договору при встановленні строку дії договору, а саме - 2013 рік виправлено на 2014 рік.

За твердженням позивача, саме на виконання умов договору № 53 купівлі-продажу від 07.02.2014 р., ТОВ «Оптагро» було поставлено ТОВ СГП «Нова Україна» товар на суму 8864,91 грн. за видатковими накладними № 770 від 12.03.2014 р. на суму 4455,21 грн. та № 823 від 14.03.2014 р. на суму 4409,70 грн., а також виставлено рахунки на оплату № 731 від 12.03.2014 р. на суму 4455,21 грн. та № 788 від 14.03.2014 р. на суму 4409,70 грн.

На підтвердження факту отримання товару позивач також зазначив довіреність № 15 від 12.03.2014 р., видану ТОВ СГП «Нова Україна» на ім'я Компанця Л.І. на отримання товару від ТОВ «Оптагро».

ТОВ «Оптагро» було направлено на адресу ТОВ СГП «Нова Україна» претензію № 140 від 10.11.2014 р., відповідно до якої позивач просив відповідача сплатити заборгованість протягом 7 календарних днів з моменту отримання даної претензії в сумі 8864,91 грн.

ТОВ СГП «Нова Україна» було направлено ТОВ «Оптагро» лист № 24/11-НУ від 24.11.2014 р. у відповідь на претензію № 140 від 10.11.2014 р., в якому відповідач зазначив, що відповідно до укладеного договору № 53 купівлі-продажу товарів, ТОВ СГП «Нова Україна» та ТОВ «Оптагро» визначили свої права та обов'язки на період з 07.02.2013 р. до 31.12.2013 р., а відповідно до п. 5.2 договору строк дії договору закінчується 31.12.2013 р. Інших додаткових угод про продовження дії договору, або зміну його умов, сторони не укладали.

Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем за вказаний вище товар, останній і звернувся з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Поряд з цим слід зазначити, що відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо його сторони у відповідній формі дійшли згоди у відношенні всіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Також відповідно до вимог ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо: 1) сторонами дотриманий порядок укладання господарського договору, передбачений законом; 2) дотримана форма господарського договору, передбачена законом; 3) було досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними умовами господарського договору є умови про предмет договору; умови про ціну договору; умови про термін договору; умови, визнані істотними за законом чи необхідні для договорів даного виду; умови, у відношенні яких за вимогою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди (ч.ч. 2, 3 ст. 180 ГК України).

Як зазначено у ч. 3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору .

Поряд з цим, приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем належними та допустимими доказами не доведено суду того факту, що поставка товару на суму 8864,91 грн. за видатковими накладними № 770 від 12.03.2014 р. на суму 4455,21 грн. та № 823 від 14.03.2014 р. на суму 4409,70 грн. була здійснена на підставі договору № 53 купівлі-продажу від 07.02.2014 р., оскільки як встановлено судом, текст зазначеного договору містить виправлення в даті його укладення на титульній сторінці, а також на 2-му аркуші в п. 5.2 договору при визначенні терміну дії договору, які не були узгоджені обома сторонами договору, як того вимагають наведені вище приписи законодавства.

Крім того, позивачем належними та допустимими доказами в розумінні приписів ст. 33 ГПК України не доведено факту укладення зазначеного вище договору № 53 купівлі-продажу саме 07.02.201 4 р.

Водночас, як зазначалось у листі ТОВ СГП «Нова Україна» № 24/11-НУ від 24.11.2014 р. - відповіді на претензію № 140 від 10.11.2014 р. (який було долучено до матеріалів справи самим позивачем), відповідач заперечував проти укладення договору у 2014 році.

Поряд з цим, слід зазначити, що статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені ними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Розглянувши позиції сторін, оцінивши докази, суд дійшов висновку щодо здійснення позивачем позадоговірної поставки (укладення між позивачем та відповідачем договору у спрощений спосіб) відповідачу товару за зазначеним вище видатковими накладними № 770 від 12.03.2014 р. на суму 4455,21 грн. та № 823 від 14.03.2014 р. на суму 4409,70 грн.

Як слідує з матеріалів справи, факт отримання відповідачем товару за вказаними накладними сторонами у справі не заперечується.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості, з урахуванням встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 8864,91 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, за змістом позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача 31,21 грн. пені, нарахованої відповідно до п. 4.4 договору.

Згідно з ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 547, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватись пенею (неустойка), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Оскільки при вчиненні правочину щодо поставки товару за видатковими накладними № 770 від 12.03.2014 р. та № 823 від 14.03.2014 р. існували позадоговірні відносини і сторонами не було встановлено в письмовій формі відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позовні вимоги про стягнення з ТОВ СГП «Нова Україна» 31,21 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання задоволенню не підлягають.

Окрім того, позовна заява містить вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що позивачем було визначено розмір 3% річних у сумі 187,26 грн. за період з 03.04.2014 р. до 15.12.2014 р. на суму 8864,91 грн., який є арифметично вірним та обґрунтованим.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 1567,32 грн. за період з квітня 2014 року до листопада 2014 року на суму 8864,91 грн., і є арифметично вірним та обґрунтованим.

Посилання відповідача на те, що строк виконання зобов'язань по оплаті настав лише після направлення позивачем претензії від 20.11.2014 р., не беруться судом до уваги з огляду на таке.

Зі змісту наведеної вище ч. 1 ст. 692 ЦК України вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Поряд з цим, згідно з п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 ЦК України, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Отже, загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані в даному випадку до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, встановлений спеціальною нормою права у ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Наведені правові позиції викладені в постановах Вищого господарського суду України, зокрема, від 21.04.2011 р. у справі № 9/252-10 та від 28.02.2012 р. у справі № 5002-8/481-2011.

Водночас, відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

З урахуванням викладеного, як вбачається із матеріалів справи, покупцем було отримано товар згідно з видатковими накладними 12.03.2014 р. та 14.03.2014 р., а тому у відповідача виник обов'язок щодо його оплати, а у позивача, відповідно, виникло право вимоги такої оплати відповідно з 13.03.2014 р. та 15.03.2014 р.

Як зазначалось вище, позивач, звертаюсь до суду з даним позовом просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за період з 03.04.2014 р. до 15.12.2014 р.

Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу , протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд здійснив розрахунок належних до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 03.04.2014 р. до 15.12.2014 р., тобто не виходячи за межі заявленого позивачем періоду нарахування, та встановив їх обґрунтованість та арифметичну вірність розрахунку, у зв'язку з чим 3% річних та інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача у визначеному позивачем розмірі.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптагро».

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача понесені товариством судові витрати, в тому числі - витрати на отримання довідки про включення позивача та відповідача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується квитанціями від 12.01.2015 р. на суму 40,80 грн., а також сплата комісії в сумі 16,00 грн. за послуги банку; витрати на службове відрядження на заправку автомобіля в сумі 399,96 грн., що підтверджується фіскальним чеком № 785093 від 24.01.2015 р., а також витрат на заправку автомобіля в сумі 780,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4315 від 23.02.2015 р. з призначенням платежу: «за бензин А-92 на судове відрядження зг рах. 0035/0000688 від 23.02.2015 р. у сумі 650,00 грн., ПДВ - 20% 130,00 грн».

Слід зазначити, що статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Згідно з п. 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як слідує з матеріалів справи, витрати в сумі 40,80 грн. є витратами позивача на оплату послуг з надання витребуваних судом довідок про включення позивача та відповідача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, проте сплата комісії банку в сумі 16,00 грн. за послуги банку з прийняття платежу не є витратами, які можуть бути покладені на відповідача. Витрати на службове відрядження представника позивача до суду можуть бути покладені на відповідача лише в сумі 780,00 грн., оскільки їх понесення у зв'язку з розглядом справи в суді підтверджене належними доказами. Водночас, витрати в сумі 399,96 грн. на заправку автомобіля на відрядження представника позивача у судове засідання 26.01.2015 р. у даній справі не підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні приписів ст. 33 ГПК України, оскільки позивачем надано суду фіскальний чек автозаправної станції, з якого взагалі не вбачається, який саме автомобіль та з якою метою був заправлений бензином марки А-92.

У зв'язку з викладеним зазначені вище судові витрати покладаються на відповідача в порядку ст.ст. 44, 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нова Україна» (07755, Київська обл., Яготинський р-н, с. Добраничівка, вул. Музейна, 16, код 30719317) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптагро» (18009, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Дахнівська, 50, код 32034161) - 8864 (вісім тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн. 91 коп. основного боргу, 1567 (одну тисячу п'ятсот шістдесят сім) грн. 32 коп. інфляційних втрат, 187 (сто вісімдесят сім) грн. 26 коп. 3% річних, а також 1824 (одну тисячу вісімсот двадцять чотири) грн. 64 коп. судового збору, 818 (вісімсот вісімнадцять) грн. 39 коп. понесених позивачем судових витрат.

3. У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили

Повне рішення підписане 02.03.2015 р.

Суддя В.М. Бабкіна