Рішення

від 03.03.2015 по справі 904/10453/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.03.15р. Справа № 904/10453/14

За позовом Приватного акціонерного товариства "Софія-Граніт", (с. Софіївка, Первомайський район, Миколаївська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання", (м. Павлоград, Дніпропетровська область)

про стягнення 11 598,54 грн.

Суддя Дубінін І.Ю.

Представники:

Від позивача: Чоловський С.В. - представник (дов. № 17 від 19.01.15р.)

від відповідача: Селіванова О.В. - юрисконсульт (дов. № 004/ю від 12.02.15р.)

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Софія-Граніт" (далі-позивач) звернулось до господарського суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання" (далі-відповідач) про стягнення 11 598,54 грн.

Сума позову складається з наступних сум: 8 766,00 грн. - основний борг, 645,80 грн. - пеня, 1 914,39 грн. - інфляційні втрати, 272,35 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 32/15 від 11.04.11р., в частині своєчасної поставки та придатного до продажу товару.

Представником позивача 22.01.15р. до суду надано оригінал акту звірки взаєморозрахунків та копію витягу з Держреєстру на відповідача.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за № 19912122 станом 16.01.2015 року юридичне місцезнаходження відповідача (Товариство з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання") - 51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Промислова, буд. 1 - куди і направлялись ухвали суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання" надало до суду копії документів для приєднання до матеріалів справи та відзив на позов № 71/ю від 09.02.15р., в якому відповідач вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства, не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не можуть бути задоволені судом.

Суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

В порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи представників позивача та відповідача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

11 квітня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання", як продавець, та Приватним акціонерним товариством "Софія-Граніт", як покупець, було укладено договір № 32/15.

Термін дії цього договору встановлюється з моменту підписання до 31.12.13р. Якщо жодна сторона за 10 (десять) днів до закінчення терміну договору письмово не повідомить іншу сторону про намір розірвати договір або продовжити його на інших умовах, договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах (п. 8.1. договору та додатковій угоді № 1 від 30.07.13р. до договору).

Згідно п. 1.1. договору, продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених даним договором продати (передати у власність) покупцю, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити продукцію згідно специфікації (додаток № 1), що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 2.1. договору, якість та комплектність продукції, яка постачається, повинні відповідати технічним умовам (ТУ) та конструкторській документації (КД). Виготовлення продукції провадилось у відповідності до конструкторської документації, яка була розроблена відповідачем у квітні 2011 року.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що технічна прийомка продукції провадиться ВТК (відділом технічного контролю) продавця у відповідності до ТУ та КД (конструкторської документації).

Продавець зобов'язується поставити продукцію у строки, зазначені в специфікації (додаток № 1). Початком поставки вважається дата надходження авансу на розрахунковий рахунок продавця згідно з п. 4.1. цього договору (п.п. 3.1. - 3.2. договору).

Покупець робить перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця за продукцію за договірними цінами і на умовах, зазначених у специфікації (п. 4.1. договору).

Загальна сума договору визначається сумою специфікації додаються до даного договору (додаток № 1), що є його невід'ємною частиною (п. 4.2. договору).

Згідно специфікації № 3 від 31.07.2013р. сторони визначили, що кількість продукції, яку буде поставлено згідно з договором, становить 24 шт. за ціною в 487 грн. за штуку, загальною вартістю 11 688,00 грн.

Товар, до його передання продавцем, покупцем був попередньо оплачений повністю і на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання" перераховано грошові кошти в розмірі 11 688,00 грн., згідно рахунку СФ-п001131 від 31.07.2013р., що підтверджується платіжним дорученням № 615 від 31.07.2013р. (а.с. 18 - 19).

Позивач зазначає, що після одержання товару згідно видаткової накладної № РН-п000153 від 02.10.2013р. (а.с. 20), при випробуванні різців долбежних (зубків) було встановлено їх непридатність для використання за своїм призначенням. Всю поставлену продукцію було повернуто відповідачу згідно накладної на повернення № 3 від 07.10.2013р. (а.с. 21).

З того часу позивач двічі отримував різці, згідно видаткових накладних № РН-п000168 від 24.10.2013р. (а.с. 22) та № РН-п000205 від 10.12.2013р. (а.с. 23) (пробна партія на 6 шт.), але знову виявлялися аналогічні недоліки цієї продукції, які унеможливлювали її використання за призначенням. В зв'язку з цим, продукція згідно накладної на повернення № 4 від 12.11.2013р. знову була повернута назад. Оскільки остання пробна партія, хоча і була забракована, але назад відповідачу не поверталася та позивач просив її здійснити реалізацію цих різців в кількості 6 шт. на суму 2 922,00 грн., а іншу частину оплачених коштів в розмірі 8 766,00 грн. повернути їхньому підприємству (листи вих. № 57 від 30.07.2014р., № 63 від 11.09.2014р.).

Станом на теперішній час, відповідачем зобов'язань щодо поставки (продажу) на користь позивача оплаченого товару не виконано, грошові кошти за не поставлений товар в розмірі 8 766,00 грн. не повернуті. Таким чином, з боку відповідача не виконуються та грубо порушуються умови укладеного з позивачем договору та вимоги чинного законодавства.

Оскільки, товар за який здійснено оплату відповідачем не поставлено, підприємство позивача багаторазово зверталося до останнього з листами, зокрема вих. № 57 від 30.07.2014р. та № 63 від 11.09.2014р., якими вимагало здійснити повернення передплати на розрахунковий рахунок підприємства.

22 вересня 2014 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію вих. № 70 з вимогою про повернення спірних грошових коштів, що підтверджується поштовою квитанцією та повідомленням про вручення поштового відправлення.

Після цього позивачем на адресу відповідача також додатково направлявся лист № 84 від 10.11.2014р. з відповідною вимогою.

Вказані вимоги позивача були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти, на які не здійснено поставку товару, в розмірі 8 766,00 грн.

Доказів виконання щодо повернення грошових коштів на які не здійснено поставку товару в розмірі 8 766,00 грн. на момент розгляду спору відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.

Приймаючи рішення господарський суд виходить із наступного.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства. Якщо у зобов'язаннi встановлений строк (термiн) його виконання, то воно пiдлягає виконанню у цей строк (термiн).

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої опалти.

Згідно п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що до подання позивачем позову відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про готовність продукції до відвантаження, тобто до пред'явлення вимоги про повернення частини попередньої оплати згідно частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем надані докази такого повідомлення, але вже після подання позивачем позовної заяви до суду.

Викладене є підставою для задоволення позову в частині стягнення грошових коштів у сумі 8 766,00 грн. на які не здійснено поставку товару.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що сплату відповідачем пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу чи несвоєчасної поставки за кожен день прострочки.

На підставі п. 5.2. договору позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 645,80 грн., згідно розрахунку, який додається до позовної заяви (а.с. 30 - 34).

За ст.ст. 611, 549, 551 ЦК України, у разi порушення зобов'язання настають правовi наслiдки, встановленi договором або законом, зокрема - сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме i нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмiр встановлюється договором або актом цивiльного законодавства.

За ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштiв сплачують на користь одержувачiв цих коштiв за прострочку платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторiн.

Враховуючи викладене, та перевіривши розрахунки позивача судом встановлено, що розрахунок пені відповідає вимогам чинного законодавства.

При викладених обставинах вимогу позивача щодо стягнення пені у сумі 645,80 грн. слід визнати обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач розрахував та заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 1 914,39 грн. та 3% річних у сумі 272,35 грн., згідно розрахунків (а.с. 30 - 34).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки позивача судом встановлено, що розрахунок 3% річних відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим, вимогу позивача щодо стягнення 3% річних у сумі 272,35 грн. слід визнати обґрунтованою і такою , що підлягає задоволенню.

Згідно постанови № 14 від 17.12.13р. Пленуму Вищого господарського суду України, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становить менше одиниці (тобто мала місце дефіляція).

З огляду на викладене вимога позивача щодо стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню частково в сумі 1 861,25 грн., в решті позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат позов задоволенню не підлягає, у зв'язку з допущеними арифметичними помилками при розрахунку.

Заперечення відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки вони спростовані матеріалами справи.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 599, 610, 611, 612, 625, 693 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання" (51413, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Промислова, 1; код ЄДРПОУ 33019165) на користь Приватного акціонерного товариства "Софія-Граніт" (55253, Миколаївська область, Первомайський район, с. Софіївка, вул. Лісова, 142; код ЄДРПОУ 24783064) - 8 766 (вісім тисяч сімсот шістдесят шість) грн. 00 коп. грошові кошти на які не здійснено поставку товару, 645 (шістсот сорок п'ять) грн. 80 коп. пені, 272 (двісті сімдесят дві) грн. 35 коп. 3% річних, 1 861 (одна тисяча вісімсот шістдесят одна) грн. 25 коп. інфляційних втрат, 1 818 (одна тисяча вісімсот вісімнадцять) грн. 63 коп. витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 04.03.15р.

Суддя І.Ю. Дубінін