Рішення

від 25.02.2015 по справі 910/28220/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2015Справа №910/28220/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультаційне науково-виробниче підприємство «ЙОД»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвентіс»

про стягнення 129 945, 96 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Недашківський О.В.

від відповідача: Хода Ю.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Консультаційне науково-виробниче підприємство «ЙОД» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвентіс» про стягнення заборгованості за договором поставки № 100213 від 01.03.2012 р., у розмірі, 83 435, 96 грн., а також 24 063, 85 грн. - пені, 17 422, 57 грн. - інфляційних втрат та 5 023, 58 грн. - 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2014 р. порушено провадження у справі № 910/28220/14 призначено до розгляду у судовому засіданні на 21.01.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Звертаючись до суду з позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Консультаційне науково-виробниче підприємство «ЙОД» просило накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвентіс», що знаходяться на його рахунках в банківських установах.

Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вищевказаної заяви, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

За приписами постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Згідно з п 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

В той же час, позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про ускладнення та/або неможливість виконання рішення суду у майбутньому, у зв'язку з чим суд відмовляє позивачу у задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову повністю.

У процесі провадження у справі позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвентіс» заборгованість за договором поставки № 100213 від 01.03.2012 р. у розмірі 106 023, 50 грн., а також 30 578, 34 грн. - пені, 22 139,15 грн. - інфляційних втрат та 6 383,55 грн. - 3 % річних.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Тож, приймаючи до уваги, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультаційне науково-виробниче підприємство «ЙОД» не суперечить вимогами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв її до розгляду та задовольнив, у зв'язку з чим даний спір вирішується, виходячи із нової ціни позову.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що ним вчасно та у повному обсязі виконано зобов'язання щодо оплати продукції, поставленої на виконання договору № 100213 від 01.03.2012 р. шляхом перерахування грошових коштів за реквізитами, визначеними сторонами у додатковій угоді до договору № 100213 від 01.03.2012 р. Також відповідач стверджує про безпідставність нарахування пені у зв'язку зі спливом позовної давності, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

23.02.2015 р. відповідач подав доповнення до відзиву, у яких зазначає, що в період з 22.05.2013 р. до 29.05.2013 р. ним було здійснено оплату за поставлений за договором № 100213 від 01.03.2012 р. товар на суму 106 222, 51 грн.

При цьому відповідачем надано суду акт звірки розрахунків довідку за підписом бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвентіс», а також платіжні доручення про перерахування коштів.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представники сторін підтримали свої позиції.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками процесу, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 25.02.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Консультаційне науково-виробниче підприємство «ЙОД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Адвентіс» укладено договір поставки № 100213, за умовами якого позивач зобов'язався доставляти та передавати, а відповідач - приймати та оплачувати товар, асортимент якого визначається у специфікації до договору.

Відповідно до п. 4.1. договору асортимент та кількість товару у кожній конкретній поставці погоджується сторонами у замовленні.

Відповідно до п.п. 6.1., 6.7. договору ціна товару погоджується сторонами у специфікації у національній валюті України - гривні. Відповідач зобов'язується оплачувати кожну партію товару у строк, що не перевищує 40 календарних днів з дня виконання позивачем зобов'язань з поставки товару.

У відповідності до п. 7.2. договору у разі несвоєчасної оплати товару, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Договір, відповідно до п. 8.1., набирає чинності з дати його підписання і діє до 28.02.22013 р. та автоматично продовжується на шість місяців у разі відсутності заперечень сторін.

Додатковою угодою від 10.05.2012 р. сторони внесли зміни до договору поставки № 100213 від 01.03.2012 р. в частині реквізитів Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультаційне науково-виробниче підприємство «ЙОД».

Додатковою угодою від 01.03.2013 р. сторони внесли зміни до п. 6.7. договору № 100213 від 01.03.2012 р. та встановили, що відповідач зобов'язаний здійснювати оплату кожної партії товару у строк, що не перевищує 45 календарних дні з дня поставки, а також продовжили термін дії договору до 28.02.2014 р.

Відповідно до додаткової угоди від 04.04.3013 р. внесено зміни до договору № 100213 від 01.03.2012 р. в частині місцезнаходження та реквізитів Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультаційне науково-виробниче підприємство «ЙОД».

Додатковою угодою від 01.03.2014 р. продовжено строк дії договору № 100213 від 01.03.2012 р. до 28.02.2015 р. та встановили, що відповідач здійснює оплату кожної партії товару у строк, що не перевищує 50 календарних днів з дня поставки товару (п. 6.7. договору).

01.08.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Консультаційне науково-виробниче підприємство «ЙОД», Товариством з обмеженою відповідальністю «Адвентіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Група Рітейлу Україна» укладено договір про заміну сторони у договору поставки № 100213 від 01.03.2012 р., відповідно до якого з 01.08.2014 р. змінено покупця за договором з Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвентіс» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Група Рітейлу Україна».

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.03.2012 р. до 28.07.2014 р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар за договором № 100213 від 01.03.2012 р. на загальну суму 613 390, 38 грн., що підтверджується видатковими накладними, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Також наявними у справі банківськими виписками підтверджується оплата відповідачем товару за договором № 100213 від 01.03.2012 р. на суму 506 561,92 грн.

Також позивач зазначає, що відповідачем було повернуто товар на суму 402, 48 грн.

08.10.2014 р. позивач направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвентіс» (04074, м. Київ, вул. Лугова, 12) претензією № 09/10-1 від 01.10.2014 р. про сплату заборгованості за договором № 100213 від 01.03.2012 р. у розмірі 106 026, 86 грн.

Відомостей щодо надання відповідачем відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконував умови договору № 100213 від 01.03.2012 р. в частині оплати вартості поставленого товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 106 023, 50 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір, згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням забов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом забов'язання (неналежне виконання).

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено що,суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В обґрунтування своїх заперечень щодо заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості за договором № 100213 від 01.03.2012 р., відповідач стверджував про здійснення ним оплати за товар на суму 106 222, 51 грн. на рахунок позивача, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Даніель», що визначений додатковою угодою від 01.05.2012 р. до договору № 100213 від 01.03.2012 р.

При цьому, відповідачем надано суду платіжні доручення про перерахування грошових коштів на користь Товариства обмеженою відповідальністю «Консультаційне науково-виробниче підприємство «ЙОД» за договором № 100213 від 01.03.2012 р. на рахунок, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Даніель».

З приводу наведеного, суд відзначає, що надані відповідачем платіжні доручення одержані та виконані банком у період з 22.05.2013 р. до 29.05.2013 р.

Як вбачається із вказаних платіжних доручень, Товариство з обмеженою відповідальністю «Адвентіс» здійснювало перерахування грошових коштів Товариству обмеженою відповідальністю «Консультаційне науково-виробниче підприємство «ЙОД» за договором № 100213 від 01.03.2012 р. на рахунок, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Даніель».

Водночас, суд звертає увагу, що додатковою угодою від 04.04.3013 р. сторонами внесено зміни до договору № 100213 від 01.03.2012 р. в частині реквізитів Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультаційне науково-виробниче підприємство «ЙОД» та вказано, що банком постачальника є Відкрите акціонерне товариство «Укрексімбанк».

Крім того, банківські реквізити із зазначенням саме Відкритого акціонерного товариства «Укрексімбанк» вказані також у додатковій угоді від 01.03.2013 р. до договору № 100213 від 01.03.2012 р.

При цьому, слід зауважити, що всі вищевказаній додаткові угоди до договору № 100213 від 01.03.2012 р. підписані представниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвентіс» та скріплені печаткою юридичної особи, а відтак - відповідачу було відомо про реквізити для перерахування грошових коштів за договором.

Тож, приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю «Адвентіс» грошових коштів на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Консультаційне науково-виробниче підприємство «ЙОД» у період з 22.05.2013 р. до 29.05.2013 р. не свідчить про належне виконання відповідачем умов договору № 100213 від 01.03.2012 р. в частині оплати поставленого товару.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог, наведених ним обґрунтувань та встановлених обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборговані за договором № 100213 від 01.03.2012 р. у розмірі 106 023, 50 грн.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення 30 578, 34 грн. - пені, 22 139,15 грн. - інфляційних втрат та 6 383, 55 грн. - 3 % річних.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Тож, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо оплати поставленого товару за договором № 100213 від 01.03.2012 р., приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду доказів вжиття ним заходів щодо уникнення прострочення виконання зобов'язань, суд вважає обґрунтованим притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно розрахунку суду за період з 19.04.2013 р. (дата виникнення заборгованості за відповідний період) до 15.12.2014 р. (дата, визначена позивачем самостійно) з урахуванням дати виникнення заборгованості за відповідний період та кількості днів прострочення, розмір інфляційних втрат становить 22 139,15 грн. та 6 383, 55 грн. - 3 % річних.

Розрахунок позивача перевірено судом та відповідає вимогам чинного законодавства України.

Що ж до вимоги позивача про стягнення пені, суд відзначає, що строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу є позовною давністю, що встановлено ст. 256 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За приписами ч. 1 ст. 265 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом позовної заяви, Товариство з обмеженою відповідальністю «Консультаційне науково-виробниче підприємство «ЙОД» здійснює нарахування пені на суму заборгованості, заявлену до стягнення у даній справі, з 19.04.2013 р., а відтак - відповідно до приписів ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність для пред'явлення позову про стягнення пені сплила 19.04.2014 р.

В той же час, до суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Консультаційне науково-виробниче підприємство «ЙОД» звернулось 16.12.2014 р., тобто, після спливу позовної давності, встановленої для вимог про стягнення пені, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

Тож, з огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Консультаційне науково-виробниче підприємство «ЙОД» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Адвентіс» (04074, м. Київ вул. Лугова, 12, код ЄДРПОУ 35275230), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Консультаційне науково-виробниче підприємство «ЙОД» (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 8/10, код ЄДРПОУ 32829015) заборгованість у розмірі 106 023, 50 (сто шість тисяч двадцять три грн. 50 коп.) грн., 22 139, 15 (двадцять дві тисячі сто тридцять дев'ять грн. 15 коп.) грн. - інфляційних втрат, 6 383, 55 (три тисячі триста вісімдесят три грн. 55 коп.) грн.. - 3 % річних та 2 690, 92 (дві тисячі шістсот дев'яносто грн. 24 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 02.03.2015 р.

Суддя Пригунова А.Б.