Рішення

від 24.02.2015 по справі 910/1597/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2015Справа №910/1597/15-г

За позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ракурс-2002»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 23 265,92 грн.

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Цимбаліст В.В. (представник за довіреністю №155/1/03-49 від 12.01.2015р.);

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: Круть В.О. (представник за довіреністю №052/02/07-875 від 29.01.2015р.).

Обставини справи:

Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (далі також - позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ракурс-2002» (далі також - відповідач) суми боргу в розмірі 23 65,92 грн. за орендні платежі, а саме 20 310,05 грн. основного боргу, 1 341,13 грн. пені, 139,93 грн. 3% річних та 1 444,81 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на невиконання відповідачем умов Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №707 від 24.09.2012р., внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за період з 06.10.2014р. по 31.12.2014р., що зумовило нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Під час перебування справи в провадженні позивачем було уточнено суму позовних вимог та заявлено до стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 19 665,92 грн. за орендні платежі, а саме 16 710,05 грн. основного боргу, 1 341,13 грн. пені, 139,93 грн. 3% річних та 1 444,81 грн. інфляційних втрат.

Відповідач відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав.

Третьою особою надано до суду пояснення в яких зазначено, що позовна заява подана в межах статей 526, 610, 625 ЦК України та статтями 2, 10, 18, 19 Закону України «Про оренди державного та комунального майна» та повинна бути задоволена.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2015р. порушено провадження у справі №910/1597/15-г, розгляд справи призначено на 17.02.2015р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2015р., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 24.02.2015р.

В судове засідання 24.02.2015р. представник від відповідача не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість сторонам реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 04.11.2014р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.09.2012р. між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець за Договором), відповідачем (орендар за Договором та позивачем (підприємство, балансоутримувач за Договором) було укладено Договір №707 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 22.09.2011р. №34/6250 та Протоколу Постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 22.08.2012р. №127 передає, а відповідач приймає в оренду нерухоме майна (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва; далі - об'єкт оренди, яке знаходиться за адресою: вул. Борщагівська, 128, для здійснення побутового обслуговування населення.

Об'єктом оренди є нежитлові приміщення, загальною площею: 148,10 кв.м., в т.ч. 1 поверх - 14,60 кв.м., 2 поверх - 133,50 кв.м., згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід'ємну частину цього Договору. (п. 2.1. Договору).

За користування об'єктом оренди відповідач сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методи розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженою рішенням Київради від 22.09.2011р. №34/6250. Розмір орендної плати згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього Договору за липень 2012р. становить: 33,82 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що складає: 5 009,09 грн. (п. 3.1. Договору).

Крім орендної плати орендар сплачує: компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою на якій розташований об'єкт оренди, яка за липень 2012р. складає 344,84 грн. (п. 3.3. Договору).

Відповідно до п. 3.6. Договору орендна плата та компенсація витрат підприємства сплачується відповідачем на рахунок позивача, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача).

Згідно з п. 3.7. Договору, орендна плата та компенсація витрат позивача сплачуються відповідачем незалежно від наслідків господарської діяльності відповідача щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця.

Додатковою угодою від 12.02.2013р. до Договору сторони виклали п. 3.7. Договору в новій редакції: «Орендна плата сплачується відповідачем незалежно від наслідків господарської діяльності відповідача щомісячно не пізніше 5 числа наступного місяця.».

Зобов'язання відповідача по сплаті орендної плати та компенсації витрат позивача забезпечуються у вигляді авансової плати в розмірі не менше ніж орендна плата та компенсація витрат позивача за два місяці. Відповідач сплачує авансовий платіж протягом 10 календарних днів з дати підписання Договору. Позивач зараховує авансовий платіж як орендну плату та компенсацію витрат позивача за останні два місяці строку дії договору оренди, індексація орендної плати в цьому випадку проводиться відповідності до Методики розрахунку орендної плати (п. 3.10. Договору).

Згідно Акту приймання-передачі нерухомого майна від 24.09.2012р. орендодавцем передано, а відповідачем прийнято в орендне користування згідно з Договором приміщення у нежилому будинку, що перебуває на балансі позивача.

Цей Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 01.04.2012р. по 29.03.2015р. (п. 9.1. Договору).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по сплаті орендної плати за період з 06.10.2014р. по 31.12.2014р. в розмірі 16 710,05 грн., у зв'язку з чим позивач був змушений звернутись до суду.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 2, ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача направлялась вимога №155/1/03-5196 від 16.12.2014р. з вимогами сплатити наявну заборгованість.

Факт направлення відповідачу зазначеної вимоги підтверджується наявним в матеріалах справи фіскальним чеком від 18.12.2014р.

Жодної відповіді на вказані претензії відповідачем надано не було, доказів сплати наявної заборгованості до суду не подано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Положеннями п. 4.2. Договору встановлено обов'язок орендаря вносити орендні платежі (орендну плату і компенсацію витрат підприємства) своєчасно і в повному обсязі.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою за Договором не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за пред'явлений до стягнення період становить 16 710,05 грн.

Пунктом 3.7. Договору в редакції Додаткової угоди від 12.02.2013р. визначено строк виконання обов'язку щодо оплати орендних платежів, а саме не пізніше 5 числа наступного місяця.

Таким чином, прострочення порядку сплати відповідачем орендних платежів та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою рахується з 6 числа наступного місяця за звітним.

Вказану заборгованість відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» в частині стягнення з відповідача 16 710,05 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач на підставі п. 6.2. Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму пені в розмірі 1 371,13 грн. за період з 06.10.2014р. по 31.12.2014р.

Відповідно до п. 6.2 Договору, за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь підприємства пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. в період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3).

Перевіривши наведений позивачем розрахунок сум пені, судом встановлено, що здійснений він у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому, за порушення відповідачем строків сплати орендних платежів за Договором, підлягає стягненню пеня, нарахованапозивачем, а отже, згідно вищенаведних розрахунків, сума пені за порушення відповідачем строків оплати орендної плати за користування земельною ділянкою за Договором становить 1 371,13 грн., а тому позовні вимоги в справі №910/1597/15-г підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 139,93 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 444,81 грн.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. №23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. №52/30).

Перевіривши наведений позивачем в позовних матеріалах розрахунок суми 3% річних, судом визнано його обґрунтованим, та таким що підлягає задоволенню.

Окрім того, індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

У постанові Вищого господарського суду України №37/327 від 20.01.2011р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №40/487 від 02.02.2012 р. та №15/065-11 від 01.02.2012р.

Зокрема, в постанові Вищого господарського суду України №15/065-11 від 01.02.2012р. зазначено, що за приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши наведені позивачем в позовних матеріалах розрахунок суми інфляційних збитків, судом визнано його обґрунтованим та таким, що здійснений в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України та листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», а тому, сума інфляційних втрат, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 3 377,00 грн.

Таким чином з огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 139,93 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 1 444,81 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними в справі доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/1597/15-г підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 16 710,05 грн., суми пені в розмірі 1 371,13 грн., суми 3% річних в розмірі 139,93 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 1 444,81 грн.

Судові витрати позивача, в розмірі 1 827,00 грн., відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ракурс-2002» (код ЄДРПОУ 32103114; адреса: 03056, м. Київ, вул. Борщагівська, 128) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (код ЄДРПОУ 03366500, адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А) суму основного боргу в розмірі 16 710,05 грн. (шістнадцять тисяч сімсот десять гривень 05 копійок), суму пені в розмірі 1 371,13 грн. (одна тисяча триста сімдесят одна гривна 13 копійок), суму 3% річних в розмірі 139,93 грн. (сто тридцять дев'ять гривень 93 копійки), суму інфляційних втрат в розмірі 1 444,91 грн. (одна тисяча чотириста сорок чотири тисячі 91 копійка) та суму судового збору в розмірі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.03.2015р.

Суддя С.М. Морозов