Рішення

від 24.02.2015 по справі 910/29118/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2015Справа №910/29118/14

За первісним позовом Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Інтертеймент Груп»

Про стягнення 28 625,34 грн.

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Інтертеймент Груп»

До Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав»

Про визнання недійсним договору № КБР-Р-02/04/12 від 01.04.2012 та стягнення

коштів в розмірі 24 000,00 грн., сплачених на виконання цього договору

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Хлєбніков С.Г. - по дов. № б/н від 16.06.2014

від відповідача Рожко Є.В. - по дов. № 12-К від 05.11.2013

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Інтертеймент Груп» про стягнення 28 625,34 грн., з яких: 25 500,00 грн. основного боргу, 1 738,86 грн. пені, 864,59 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 521,89 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору № КБР-Р02/04/12 від 01.04.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2014 порушено провадження у справі № 910/29118/14 та призначено справу до розгляду на 13.01.2015.

В судовому засіданні 13.01.2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 27.01.2015.

27.01.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Інтертеймент Груп» звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» про визнання недійсним договору № КБР-Р02/04/12 від 01.04.2012 та про стягнення коштів в розмірі 24 000,00 грн., сплачених на виконання цього договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2015 відповідно до приписів ст. 60 Господарського процесуального кодексу України зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Інтертеймент Груп» прийнято для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/29118/14.

Відповідач за первісним позовом у поданому 12.02.2015 до відділу діловодства суду відзиві на позовну заяву проти позову заперечує посилаючись на те, що договір № КБР-Р02/04/12 від 01.04.2012 є неукладеним, оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо предмету договору, а відповідно у сторін не виникло будь-яких прав та обов'язків за ним, що виключає порушення відповідача у зв'язку з невиконанням зобов'язання, визначених умовами договору щодо сплати винагороди (роялті), а відповідно у позивача відсутнє право вимагати виконання такого обов'язку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/29118/14 від 12.02.2015, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом, розгляд справи був відкладений на 24.02.2015.

Відповідач за зустрічним позовом у поданому 24.02.2015 до відділу діловодства суду відзиві проти позову заперечує посилаючись на те, що усі істотні умови у договорі № КБР-Р02/04/12 від 01.04.2012 зазначені. Жодним положенням закону України не передбачено, що ліцензійний договір маж організацією колективного управління та користувачем творів (в тому числі музичних торів) є недійсним (нікчемним). Підстави для визнання договору недійсним, що передбачені ст. 203 Цивільного кодексу України, відсутні. Крім цього, договір не розірваний сторонами. З огляду на викладене підстав для повернення коштів також не має.

Позивачем за первісним позовом 24.02.2015 до відділу діловодства суду подано додаткові письмові пояснення.

Позивач за первісним позовом в судовому засіданні 24.02.2015 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач за первісним позовом в судовому засіданні 24.02.2015 заперечив щодо задоволення позовних вимог за первісним позовом, посилаючись на обставини, наведені у відзиві.

Позивач за зустрічним позовом в судовому засіданні 24.02.2015 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач за зустрічним позовом в судовому засіданні 24.02.2015 щодо задоволення позовних вимог за первісним позов заперечував, посилаючись на обставини, наведені у відзиві.

В судовому засіданні 24.02.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Приватна організація «Українська ліга авторських і суміжних прав» є організацією колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління № 19/2011 від 24.01.2011.

01.04.2012 між Приватна організація «Українська ліга авторських і суміжних прав» (УЛАСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київ Інтертеймент» (Користувач) було укладено договір № КБР-р02/04/12 (далі - договір).

Відповідно до п. 2.1. договору Користувач здійснює виконання в комерційній діяльності музичних творів (далі - твори), а УЛАСП надає Користувачу, на умовах, визначених цим договором, дозвіл (невиключне право) на таке використання, в тому числі усіх необхідних майнових прав для використання творів, та здійснює збір винагороди (роялті). Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП, відповідно до даного договору та Закону.

На виконання умов договору відповідач за період з жовтня 2010 року по липень 2013 року перерахував на розрахунковий рахунок позивача 24 000,00 грн., що підтверджується копіями квитанції та платіжних доручень, які наявні в матеріалах справи.

Звертаючись з первісним позовом до суду позивач стверджує, що відповідачем мали бути сплачені платежі за 33 місяці, натомість відповідач оплатив тільки 16 місяців використання невиключних прав, сплативши всього 24 000,00 грн., у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 25 500,00 грн.

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим Законом (ч. 2 ст. 418 Цивільного кодексу України).

Перелік об'єктів права інтелектуальної власності визначений приписами ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України. Зокрема, об'єктами права інтелектуальної власності є літературні та художні твори, які в свою чергу є об'єктами авторського права (ч. 1 ст. 433 ЦК України), до складу яких входять музичні твори (з текстом або без тексту) (п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України), а також виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, які в свою чергу є об'єктами суміжних прав (ч. 1 ст. 449 ЦК України).

Відповідно до статті 422 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ч. 1 ст. 440 Цивільного кодексу України відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

До майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав відповідно до ч. 1 ст. 452 Цивільного кодексу України відносяться: право на використання об'єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Як передбачено ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон), виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Згідно частини другої статті 426 Цивільного кодексу України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб.

Частиною третьою статті 426 Цивільного кодексу України встановлено, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Відповідно до частин четвертої і п'ятої статті 32 Закону за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління , яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління (ст. 45, ч. 1 ст. 47 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 48 Закону встановлено, що повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.

Згідно частини п'ятої статті 48 Закону визначено, що на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди (частина шоста статті 48 Закону).

За приписами пунктів «б» і «в» частини першої статті 49 Закону організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції: укладати договори про використання прав, переданих в управління. Умови цих договорів повинні відповідати положенням статей 31 - 33 цього Закону; збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону .

Таким чином, організації колективного управління мають право діяти як в інтересах суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, що передали їм свої майнові права в управління на основі відповідних договорів, так і в інтересах інших осіб, що мають авторські права і (або) суміжні права та не передали організаціям колективного управління свої майнові права в управління на основі відповідних договорів.

Відповідно до п. 5.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.04.2013, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання.

Згідно з п. 5.2. договору у випадку якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в пункті 5.1 договору дати припинення дії договору, дія договору вважається продовженою на той самий строк і на тих же умовах. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа.

Сторонами доказів в підтвердження виявлення не бажання продовжувати договірні відносини у спосіб визначений п. 5.2. договору не подано, а отже договір є продовженим на наступний строк.

В п. 5.5. договору сторони домовились, що всі зміни та додатки до даного договору мають юридичну силу та є його невід'ємними частинами, якщо вони укладені у письмовій формі та підписані уповноваженими представниками сторін.

Додатком № 1 до договору є «Перелік закладів, в яких Користувач здійснює виконання Творів», зокрема, таким закладом визначено «Пивну № 1» за адресою: вул. Маршала Тимошенка, 18, на 100 місць.

Згідно додатку № 2 до договору сторонами погоджено розмір щомісячної винагороди (роялті) за виконання творів виходячи з фіксованої ставки 1 500,00 грн. за кожен заклад Користувача, зазначений у відповідних додатках до договору, зазначена сума щомісячно перераховується Користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов договору (п.п. 1.1, 1.2 п. 1 додатку № 2 до договору).

Згідно з п. 2.3. договору Користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до договору не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який здійснюється платіж, після чого надати УЛАСП акт про виплату роялті згідно з п. 2.5 договору.

Не зважаючи на дату укладення договору Користувач здійснює виплату винагороди за весь місяць (календарний період), в якому було укладено договір. Платіж здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього договору.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, як свідчать матеріали справи відповідач не виконав зобов'язання по сплаті винагороди у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 25 500,00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 25 500,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки винагороду не сплатив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 2.6. договору передбачено, що у разі прострочення Користувачем виконання грошового зобов'язання по договору УЛАСП має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період за кожен день такого прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо сплати роялті.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті винагороди відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню розмір якої, за обґрунтованими розрахунками становить 1 738,86 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1 738,86 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленої продукції, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 864,59 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 521,89 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 864,59 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 521,89 грн. - 3% річних (за обґрунтованими розрахунками).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, первісний позов Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» підлягає задоволенню в повному обсязі.

Водночас, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Інтертеймент Груп» про визнання недійсним договору № КБР-Р02/04/12 від 01.04.2012 та стягнення коштів в розмірі 24 000,00 грн. з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що оскільки у договорі відсутнє визначення конкретних об'єктів авторського права і суміжних прав, щодо яких він укладався, то сторонами не досягнуто згоди щодо предмету договору, а тому договір, на думку позивача, є неукладеним, а відтак, кошти, перераховані на його виконання, підлягають поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю «Київ Інтертеймент Груп» на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частин 1-3 статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п. 2 ст. 33 Закону договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди).

Таким чином, у договорі визначено всі істотні умови, необхідні для даного виду договорів, в тому числі і його предмет, яким є надання відповідачем позивачу дозволу (невиключне право) на використання в комерційній діяльності музичних творів.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Стосовно посилань позивача на те, що сторонами не досягнуто істотних умов, що на думку позивача є підставою для визнання його недійсним, суд також відзначає таке.

По-перше, непогодження сторонами всіх істотних умов договору згідно ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України, ст. 638 Цивільного кодексу України може свідчити про неукладеність такого договору, тобто непородженням ним цивільних прав та обов'язків. За таких умов у суду відсутні правові підстави для визнання його недійсним. Аналогічний висновок міститься в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009.

По-друге, із безпосереднього змісту договору та враховуючи виконання сторонами умов договору, відсутні підстави для висновку про неукладеність договору.

Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсним договору № КБР-Р02/04/12 від 01.04.2012 відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, вимоги про повернення коштів на підставі вказаної статті можуть висуватися лише у випадку відсутності між сторонами правочину або будь-якої іншої підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, спірні кошти позивачем за зустрічним позовом відповідачу були перераховані на виконання умов договору № КБР-Р02/04/12 від 01.04.2012, тобто на відповідній правовій підставі, що виключає можливість повернення спірних коштів на підставі приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України та застосування вказаної статті до спірних правовідносин.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача за зустрічним позовом, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Інтертеймент Груп» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд первісного позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд зустрічного позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Інтертеймент Груп» (04210, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 18, код ЄДРПОУ 37739350) на користь Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» (02100, м. Київ, вул. Бажова, 15/20, код ЄДРПОУ 37396233) 25 500 (двадцять п'ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 1 738 (одна тисяча сімсот тридцять вісім) грн. 86 коп. пені, 864 (вісімсот шістдесят чотири) грн. 59 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 521 (п'ятсот двадцять одну) грн. 89 коп. - 3% річних, 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Інтертеймент Груп» відмовити повністю.

Повне рішення складено 03.03.2015.

СуддяВ.В. Сівакова