Рішення

від 04.03.2015 по справі 904/10095/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.03.15р. Справа № 904/10095/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіддісвіт" (м. Дніпропетровськ)

до відповідача - 1: Приватного підприємства "Лардо Трейд" (м. Луцьк, Волинської області)

відповідача - 2: Приватного підприємства "Дельфін" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 2604/Л від 26.04.2012 у загальному розмірі 809 416 грн. 73 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Вишневська Н.В.- представник (довіреність б/н від 29.01.2015)

від відповідача - 1: не з`явився

від відповідача - 2: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кіддісвіт" (далі-позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути заборгованість за договором поставки № 2604/Л від 26.02.2012 в загальному розмірі 809 416 грн. 73 коп. у наступний спосіб:

- з Приватного підприємства "Лардо Трейд" (далі-відповідач-1) частину основної заборгованості у сумі 808 916 грн. 73 коп.;

- солідарно з Приватного підприємства "Лардо Трейд" та Приватного акціонерного товариства "Дельфін"(далі-відповідач-2) частину основного боргу у сумі 500 грн. 00 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-1 порушені умови договору поставки № 2604/Л від 26.02.2012 в частині своєчасного та повного розрахунку за поставлений товар. При цьому, відповідно до умов договору поруки від 27.04.2012 відповідач-2 зобов'язався солідарно відповідати перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов'язань, що випливають з договору поставки, при цьому обов'язок відповідача-2 (поручителя за договором) обмежується сплатою суми не більше 500 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2014 (суддя Турчин С.О.) порушено провадження у справі та призначено її розгляд в засіданні на 13.01.2015.

Ухвалою суду від 13.01.2015 строк вирішення спору продовжено до 05.03.2014, розгляд справи відкладено на 17.02.2015.

У зв'язку з перебуванням судді Турчина С.О. на навчанні, на підставі пункту 3.1.11 Положення про автоматизовану систему документообігу суду розпорядженням керівника апарату № 105 від 18.02.2015 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 904/10095/14, вказану справу передано на розгляд судді Фещенко Ю.В.

Ухвалою суду від 20.02.2015 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в засіданні на 04.03.2015.

У судовому засіданні 03.03.2015 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі

Представники відповідачів-1,2 у судове засідання 03.03.2015 не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надали, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача-1 судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 20.02.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача-1 є: 43008, Волинська область, м. Луцьк, вул. Запорізька, 37, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача-1 (а.с.242).

На підтвердження адреси відповідача-2 судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 20.02.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача-1 є: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 7, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача-2 (а.с.243).

При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідачів-1,2 про час та місце розгляду справи, а саме: юридичні адреси обох відповідачів, на які надсилалась кореспонденція суду, підтверджені Спеціальними витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 20.02.2015; судом було здійснено відстеження поштових відправлень суду на адресу обох відповідачів, шляхом формування витягів з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаних поштових відправлень суду, які містять інформацію про отримання адресатами відповідного поштового відправлення, а також виготовлялись копії реєстрів поштових відправлень суду, які долучені до матеріалів справи, відповідно до вказаних документів, поштове відправлення на адресу відповідача-2 з ухвалою суду від 20.02.2015 вручено йому особисто 02.03.2015, а на адресу відповідача-1 - зазначено: надходження до відділу зв'язку.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 20.02.2015 була надіслана відповідачам-1,2 завчасно з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

При цьому, оскільки з моменту порушення провадження у справі двічі відкладався розгляд справи суддею Турчиним С.О., а також призначалося засідання після прийняття справи до свого провадження, судом була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 19.12.2014, 13.01.2015, 17.02.2015 та від 20.02.2015 були надіслані на адреси відповідачів-1,2, які підтверджені Спеціальними витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 20.02.2015.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд вважає, що відповідачі не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представників відповідачів-1,2, оскільки останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

26.04.2012 між Приватним підприємством "Лардо Трейд" (далі - покупець, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кіддісвіт" (далі - постачальник, позивач) укладено договір поставки № 2604/Л (далі - договір поставки) (а.с.13-21), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передавати у власність покупця товар партіями згідно накладних у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов'язався приймати та проводити оплату за товар на умовах договору (пункт 1.1. договору поставки).

Відповідно до пунктів 1.2., 2.1., 2.3. договору поставки ціну договору складає сума цін усіх накладних, відповідно до яких здійснюється постачання товару та які мають силу специфікацій. Зобов'язання по поставці товару виникають на підставі погодженого сторонами замовлення покупця. Покупець передає постачальнику замовлення, в якому зазначає асортимент, кількість та ціну товару. Після підписання представниками обох сторін накладної про здачу-приймання товару замовлення втрачає чинність.

Асортимент та кількість товару погоджується сторонами в замовленні і зазначаються в накладних на відпуск товару. Поставка товару здійснюється у відповідності із замовленням покупця. Товар доставляється транспортом і за рахунок постачальника. Базовими умовами поставки товару покупцю є поставка товару на умовах DDP (згідно правил ІНКОТЕРМС 2000 року): склад (торгові об'єкти) покупця до рампи або іншої розвантажувальної площі. Строк поставки: протягом 7-ми календарних днів з моменту погодження сторонами замовлення. Передача товару постачальником і його приймання покупцем по назві, асортименту, кількості здійснюється на підставі відповідної накладної і тільки у відповідності із замовленням покупця (пункти 3.1., 4.1., 4.2., 4.8. договору поставки).

Договір набирає чинності з 26.04.2012 і діє до 31.12.2012. В тому випадку, якщо зобов'язання за договором не будуть виконані сторонами або однією із сторін, то дія договору продовжується до повного виконання зобов'язань за договором. Договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік, якщо до кінця дії договору від жодної сторони не надійшла вимога про його розірвання або не укладено нового договору (пункти 11.1. та 11.2. договору поставки).

Додатковою угодою від 30.12.2013 до договору поставки сторони виклали пункт 11.1. в наступній редакції:

- "11.1. Цей договір набирає чинності з 26 квітня 2012 року і діє до 31 грудня 2014 року (включно). В тому випадку, якщо зобов'язання за договором не будуть виконані сторонами або однією із сторін, то дія договору продовжується до повного виконання зобов'язань за цим договором.".

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Позивач на виконання умов договору систематично здійснював поставку товарів, які приймались відповідачем-1, але оплачувались з порушенням термінів оплати, визначених умовами договору. Так, в матеріалах справи знаходяться банківські виписки за період з 07.07.2012 по 23.07.2014, що підтверджують викладене (а.с. 115-118, 143-204).

Так, позивач у позовній заяві зазначає, що на виконання умов договору, у період з 22.05.2014 по 16.07.2014 позивач поставив відповідачу-1 товар на загальну суму 847 744 грн. 95 коп. , що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № КРк-005283 від 22.05.2014 на суму 121 299 грн. 12 коп.;

- видаткова накладна № КРк-005287 від 22.05.2014 на суму 95 069 грн. 99 коп.;

- видаткова накладна № КРк-005307 від 22.05.2014 на суму 124 408 грн. 15 коп.;

- видаткова накладна № КРк-005308 від 22.05.2014 на суму 98 605 грн. 75 коп.;

- видаткова накладна № КРк-005750 від 02.06.2014 на суму 9 137 грн. 20 коп.;

- видаткова накладна № КРк-005751 від 02.06.2014 на суму 1 829 грн. 04 коп.;

- видаткова накладна № КРк-005756 від 02.06.2014 на суму 1 463 грн. 60 коп.;

- видаткова накладна № КРк-005761 від 02.06.2014 на суму 5 440 грн. 06 коп.;

- видаткова накладна № КРк-006707 від 03.07.2014 на суму 7 374 грн. 07 коп.;

- видаткова накладна № КРк-007143 від 15.07.2014 на суму 542 грн. 18 коп.;

- видаткова накладна № КРк-007027 від 15.07.2014 на суму 8 091 грн. 89 коп.;

- видаткова накладна № КРк-007068 від 15.07.2014 на суму 10 742 грн. 84 коп.;

- видаткова накладна № КРк-007142 від 15.07.2014 на суму 197 992 грн. 98 коп.;

- видаткова накладна № КРк-007177 від 15.07.2014 на суму 164 057 грн. 76 коп.;

- видаткова накладна № КРк-007182 від 15.07.2014 на суму 1 355 грн. 74 коп.;

- видаткова накладна № КРк-007029 від 16.07.2014 на суму 334 грн. 58 коп. (а.с.23-113).

При цьому, дослідивши та оцінивши докази, на яких ґрунтуються вимоги позивача щодо стягнення 809 416 грн. 73 коп. заборгованості за поставлений згідно вище вказаних видаткових накладних товар, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до оформлення видаткових накладних, вказані накладні підписані представником відповідача-1 та скріплені відтиском його печатки.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем-1 не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем-1 спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем-1 цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Відповідно до пункту 5.1. договору поставки ціна товару погоджується сторонами та зазначається в накладних на відпуск товару.

Згідно з пунктом 6.1. договору поставки, в редакції протоколу розбіжностей від 26.04.2012 до договору поставки, оплата товару здійснюється в міру його реалізації покупцем кінцевим споживачам на протязі 14 днів з моменту надання покупцем постачальнику звіту про реалізований товар, шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок постачальника. При цьому, сторони погодили, що строк реалізації товару не може бути більше 180 календарних днів з моменту його поставки. Після спливу строку реалізації товару в триденний термін покупець зобов'язується повернути товар покупцю за умови збереження ним товарного вигляду та якісних властивостей, або сплатити його вартість.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, відповідачем-1 умови укладеного договору поставки систематично порушувались, поставлений товар протягом дії спірного договору поставки оплачувався відповідачем-1 не регулярно та не у повному обсязі, внаслідок чого за ним обліковувалась заборгованість у різних сумах.

Так, поставлений в період з 22.05.2014 по 16.07.2014 товар також був оплачений відповідачем-1 лише частково , а саме:

- 01.07.2014 в сумі 20 000 грн. 00 коп.;

- 08.07.2014 в сумі 6 700 грн. 00 коп.;

- 09.07.2014 в сумі 1 600 грн. 00 коп.;

- 23.07.2014 в сумі 10 000 грн. 00 коп.

Крім того, в матеріалах справи (а.с.114) міститься акт звірки розрахунків станом на 30.06.2014, який підписаний позивачем та відповідачем-1, відповідно до якого заборгованість складає 937 166 грн. 73 коп.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за переліченими вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення суд виходив також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 809 416 грн. 73 коп. доведеним належними доказами, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Згідно статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантiєю, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до частини другої статті 553 Цивільного кодексу України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Так, 27.04.2012 між Приватним підприємством "Дельфін" (далі - поручитель) та позивачем (кредитор) було укладено договір поруки , відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених договором, поручитель зобов'язався солідарно з відповідачем-1 (боржником) відповідати перед кредитором (позивачем) за виконання боржником зобов'язань, що випливають з договору поставки № 2604/Л від 26.04.2012, укладеного між боржником та кредитором. Поручитель відповідно до пункту 1.1. договору відповідає перед кредитором у наступному обсязі: за зобов'язаннями в сумі вартості невиконаних зобов'язань, але не більше 500 грн. 00 коп. Порука не розповсюджується на сплату пені, неустойки, відшкодування збитків тощо (пункти 1.1., 1.2., 1.3. договору поруки).

Згідно з пунктом 2.1.1. договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язання, що випливає з договору поставки, укладеного між боржником та кредитором понад один банківський день, поручитель зобов'язується за вимогою кредитора протягом двох банківських днів з дати надходження до нього такої вимоги сплатити за грошовими зобов'язаннями боржника, у розмірі, що не перевищує суму, передбачену пунктом 1.2. договору (500 грн. 00 коп.).

Термін дії договору закінчується в разі повного виконання зобов'язань вказаних в пункті 1.2. даного договору (пункт 5.3. договору поруки).

Так, у відповідно до вищевказаних умов договору поруки, позивачем було надіслано відповідачу-2 (поручителю) вимогу від 04.11.2014 про сплату частини боргу (а.с.124-125), але вказана вимога була залишена відповідачем-2 без задоволення.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини другої статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як зазначено вище, сторони договору поруки погодили, що поручитель (відповідач-2) відповідає перед кредитором (позивачем) за зобов'язаннями - в сумі вартості невиконаних зобов'язань, але не більше 500 грн. 00 коп. Порука не розповсюджується на сплату пені, неустойки, відшкодування збитків тощо.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що факт наявності у відповідача-1 перед позивачем заборгованості за договором поставки встановлений судом, отже позовні вимоги позивача до відповідача-1 та відповідача-2 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також слід зазначити, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (пункт 2.1 статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата з 1 січня 2015 року становить 1 218 грн. 00 коп. При зверненні з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 16 190 грн. 00 коп. згідно з платіжним дорученням № 1529 від 18.12.2014 замість 16 188 грн. 34 коп. (2% ціни позову).

Таким чином, при звернені з позовом до суду позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 1 грн. 66 коп. (16 190, 00 грн. - 16 188, 34 грн.).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, з державного бюджету України підлягає поверненню позивачу надмірно сплачений судовий збір в розмірі 1 грн. 66 коп.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідачів, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідачів-1,2 пропорційно вині кожного у виникненні спору.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного підприємства "Лардо Трейд" (43008, Волинська область, м.Луцьк, вул. Запорізька, 37; ідентифікаційний код 36733426) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіддісвіт" (49051, м. Дніпропетровськ, вул. Байкальська, 12-А; ідентифікаційний код 37274396) - 808 916 грн. 73 коп. частину основного боргу, 16 178 грн. 34 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Стягнути солідарно з Приватного підприємства "Лардо Трейд" (43008, Волинська область, м. Луцьк, вул. Запорізька, 37; ідентифікаційний код 36733426) та з Приватного підприємства "Дельфін" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 7; ідентифікаційний код 31737630) - 500 грн. 00 коп. частину основного боргу, 10 грн. 00 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Кіддісвіт" (49051, м.Дніпропетровськ, вул. Байкальська, 12-А; ідентифікаційний код 37274396) з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір в розмірі 1 (одна) грн. 66 коп. , перерахований згідно з платіжним дорученням № 1529 від 18.12.2014 , яке знаходиться в матеріалах справи.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко