Постанова

від 03.02.2015 по справі 804/20624/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2015 р. Справа № 804/20624/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Ляшко О.Б., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріксон" про накладення арешту на кошти, -

ВСТАНОВИВ :

Лівобережна об'єднана державна податкова інспекція м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області звернулась до суду з адміністративним позовом про накладення арешту на кошти на рахунках у банківських установах, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Ріксон".

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у відповідача, на момент звернення до суду, податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 85525,13 грн. та відсутністю майна у відповідача. Заборгованість відповідачем з вказаних податків не погашена, тому на підставі пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, позивач просить накласти арешт на кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріксон", що знаходяться на розрахункових рахунках в установах банку.

Представник позивача у судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач у судове засідання не прибув, про причини неявки не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не подав.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За наведених обставин суд дійшов висновку про розгляд справи в письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріксон" зареєстроване у якості юридичної особи та знаходиться на податковому обліку в Лівобережній об'єднаній державній податковій інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області як платник податків.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач має податковий борг з податку на додану вартість в сумі 85525,13 грн.

На адресу відповідача направлено податкову вимогу форми № 1909 від 01.12.2011 року.

Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області вживались заходи щодо розшуку майна відповідача, у зв'язку з чим були направлені запити до органів реєстрації щодо встановлення рухомого та нерухомого майна відповідача.

Згідно з наданою інформацією за відповідачем не зареєстровано право власності на рухоме та нерухоме майно.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлений законом.

Відповідно до п.п. 14.1.175. п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно з пп. 20.1.33 п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України.

Адміністративний арешт майна платника податків відповідно до п. 94.10 ст. 94 Податкового кодексу України накладається за рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Натомість арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого пп. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 ПК України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Жодного рішення податковий орган в такому разі не приймає.

При цьому підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у ст. 94 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України (сформульованого як вичерпний), не повинна розглядатися судами як перешкода для застосування арешту коштів на рахунках платника податків у відповідних випадках.

Наведене пояснюється тим, що норма пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов'язковою до виконання, зміст її є самостійним, чітким і зрозумілим. Норми пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 та п. 94.2 ст. 94 ПК України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Так, норми п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Таким чином, податкові органи в силу пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України наділені повноваженнями на звернення до суду з позовами про накладення арешту на кошти платника податку в разі відсутності в такого платника майна достатнього для погашення податкового боргу майна. Водночас така недостатність повинна бути встановлена станом не раніше дня виникнення у податкового органу права на стягнення податкового боргу, тобто не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання податкової вимоги.

Умовою застосування норми пiдпункту 20.1.33 пункту 20.1 статтi 20 Податкового кодексу України є вiдсутнiсть у платника податкiв майна, яке може бути використане для погашення податкового боргу. Вiдповiдна обставина повинна бути пiдтверджена пiд час судового розгляду. При цьому суд повинен встановити вiдсутнiсть вiдповiдного майна не взагалi, а саме на момент, коли у податкового органу виникає право на стягнення податкового боргу, ефективнiсть реалiзацiї якого забезпечується спецiальними заходами, зокрема адмiнiстративним арештом майна, у тому числi коштiв. В iншому разi вимога про застосування арешту коштiв буде передчасною. Наведена правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 29.04.2013р. № 642/12/13-13.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідача відсутнє майно для погашення податкового боргу в сумі 85525,13 грн.

Крім цього, суд зазначає, що Постановою Національного Банку України № 22 від 21.01.2004 року затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція).

Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та є обов'язкові для виконання ними (пункти 1.1. та 1.3 Інструкції).

Главою 10 Інструкції визначено порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів.

Пункт 10.2 Інструкції передбачає, що арешт за постановою державного виконавця або за рішенням суду (далі - документ про арешт коштів) накладається на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами в банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах. (пункт 10.3 Інструкції).

Пунктом 10.10 Інструкції передбачено, що у разі надходження до банку платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для забезпечення виконання якого на кошти клієнта накладено арешт, банк виконує її в повній або частковій сумі в межах наявної арештованої суми на рахунку.

Банк виконує часткову оплату платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) відповідно до пункту 5.10 глави 5 та пункту 12.9 глави 12 цієї Інструкції.

До арешту суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, банк продовжує арештовувати кошти, що надходять на рахунок клієнта, та виконує платіжні вимоги/інкасові доручення (розпорядження) щодо списання коштів з урахуванням тієї суми, яку раніше частково списано на підставі платіжних вимог/інкасових доручень (розпоряджень) за тим виконавчим документом, для забезпечення якого було накладено арешт на кошти на рахунку клієнта.

Банк після списання за платіжною вимогою/інкасовим дорученням (розпорядженням) суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, списує цей документ з відповідного позабалансового рахунку та, якщо немає на обліку за позабалансовим рахунком інших документів про арешт коштів, проводить операції за рахунком клієнта.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що у разі визначення конкретного розміру заборгованості у документі, яким накладено арешт, банк без порушення прав платника та одночасно клієнта банка в частині обмеження користування належними такому платнику коштами або цінностями, у разі повного виконання рішення про арешт та списання визначеної суми у визначеному розмірі, продовжує безперешкодно виконувати завдання по списанню або перерахуванню коштів платника за його бажанням.

Таким чином, вимога щодо накладення арешту на кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріксон", що знаходяться в банку та належать платнику податків в сумі 85525,13 грн., є правомірною та обґрунтованою.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Доказів сплати податкового боргу в сумі 85525,13 грн. відповідачем не надано.

При цьому, позивачем надано докази відсутності у відповідача майна, достатнього для погашення податкового боргу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області підлягають задоволенню, оскільки підтверджені належними та допустимими доказами.

Керуючись, ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - задовольнити.

Накласти арешт на кошти та інші цінності Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріксон" (ЄДРПОУ 35934307), що знаходяться у банках, у розмірі податкового боргу в сумі 85525,13 грн. (вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот двадцять п'ять грн. 13 коп.).

Згідно з ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Б. Ляшко