Рішення

від 26.02.2015 по справі 369/12607/14-ц

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/12607/14-ц

2/369/376/15

РІШЕННЯ

Іменем України

26.02.2015 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючого судді Волчка А.Я.

при секретарі Ткачук Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору міни та зобов'язання повернути земельні ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору міни та зобов'язання повернути земельні ділянки, посилаючись на те, що 23 квітня 2013 року він надав ОСОБА_3 довіреність на представництво інтересів, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 165.

24 квітня 2013 року ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 уклав із ОСОБА_2 договір міни земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 888.

Відповідно до п. 1 Договору міни ОСОБА_2 передав ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,200 га, розташовану за адресою: Київська область, Макарівський район, Ніжиловецька сільська рада, кадастровий номер 3222785800:05:031:0048, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. У свою чергу ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_3, передав ОСОБА_2 земельну ділянку площею 6,9100 га, розташовану за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, кадастровий номер 3222488200:05:006:0141, цільове призначення - ведення фермерського господарства.

Відповідно до п. 2 Договору міни земельна ділянка площею 0,200 га належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 квітня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим № 1624. А земельна ділянка площею 6,9100 га належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 018301, виданого 25 листопада 2004 року Києво-Святошинським відділом земельних ресурсів на підставі рішення Києво-Святошинської РДА від 18 листопада 2004 року № 485.

Вартість земельної ділянки ОСОБА_2, площею 0,200 га, складає 14 380 грн. відповідно до висновку про експертну грошову оцінку земельної ділянки, виданого ФОП ОСОБА_8, а вартість земельної ділянки ОСОБА_1, площею 6,9100 га, складає 2 177 341 грн. відповідно до висновку про ринкову вартість земельної ділянки від 16 квітня 2013 року, виданого ТОВ «Консалтингова фірма «Євротерра».

ОСОБА_1 зазначає, що вказаним договором міни порушено його права та інтереси, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 умисно ввели його в оману, оскільки обмінювані ділянки не є співмріними ні за площею, ні за вартістю. Крім того, при укладенні договору міни не були дотримані вимоги чинного законодавства, у зв'язку з чим договір міни повинен бути визнаний недійсним.

На думку ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 діяли за попередньою зловмисною домовленістю в момент укладення договору міни земельних ділянок без доплати різниці вартості.

Відчужена земельна ділянка була виділена ОСОБА_1 на місцевості як власнику земельної частки (паю), тому відповідно до норм чинного на момент укладення договору міни законодавства діяв мораторій на відчуження таких земельних ділянок.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір міни земельних ділянок від 24 квітня 2013 року, та застосувати наслідки його недійсності, а саме зобов'язати повернути у натурі земельні ділянки, одержані відповідно до договору міни від 24 квітня 2013 року, а також стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 поданий позов підтримав та просив його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, до суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку із погіршенням стану здоров'я відповідача ОСОБА_3 та зайнятістю його представника в іншому судовому процесі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_3, був укладений договір міни земельних ділянок.

Відповідно до умов п. 1 Договору ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_3, прийняв земельну ділянку площею 0,200, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, Ніжиловецька сільська рада, кадастровий номер 3222785800:05:031:0048, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. У свою чергу ОСОБА_1, від імені якого діяв ОСОБА_9, передав, а ОСОБА_2 прийняв земельну ділянку площею 6,9100 га, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, кадастровий номер 3222488200:05:006:0141, цільове призначення - для ведення фермерського господарства.

Як визначено умовами п. 2 Договору, ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,200 га з кадастровим номером 3222785800:05:031:0048, належить на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 18 квітня 2013 року за реєстровим № 1624. ОСОБА_1 земельна ділянка площею 6,9100 га з кадастровим номером 3222488200:05:006:0141, належить на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 018301, виданого Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів 25 листопада 2004 року на підставі рішення Києво-Святошинської райдержадміністрації № 485 від 18 листопада 2004 року.

За умовами п. 3, п. 4 Договору вартість земельної ділянки площею 0,200 га складає 14 380 грн. 00 коп., а вартість земельної ділянки площею 6,9100 га становить 2 177 341 грн. 00 коп., однак у п. 5 Договору міни сторони засвідчили, що обмін земельних ділянок проводиться без доплати.

Підписанням п. 13 Договору сторони погодили, що укладання договору є повністю осмисленим, не є наслідком обману, погроз, насильства, зловмисної угоди або збігу тяжких обставин.

Укладений між сторонами договір міни посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 24 квітня 2013 року та зареєстрований в реєстрі за № 888. Нотаріусом при посвідченні договору також зазначено, що особу представника ОСОБА_1 встановлено, його дієздатність та повноваження перевірено.

Відповідно до вимог ч. 1-3 ст. 715 ЦК України ( в редакції, чинній в момент укладення договору міни) за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Відповідно до вимог ст. 132 ЗК України ( в редакції, чинній на момент укладення договору міни) угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Угоди повинні містити: назву сторін; вид угоди; предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку; відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки; відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням; договірну ціну; права та обов'язки сторін; кадастровий номер земельної ділянки; момент переходу права власності на земельну ділянку. Угоди про перехід права власності на земельну ділянку підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони уклали договір міни, дотримуючись вимог чинного законодавства. Як встановлено судом, у договорі передбачені необхідні умови для договорів такого типу, з виконанням обов'язкової умови щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що на підставі договору міни від 24 квітня 2013 року було прийнято рішення про державну реєстрацію прав, за яким ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 6,91 га, розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, кадастровий номер - 3222488200:05:006:0141, цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог п. «а» ч. 1 ст. 81 ЗК України ( в редакції, чинній на момент укладення договору міни) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі придбання за договором міни.

За правилами ст. 131 ЗК України ( в редакції, чинній на момент укладення договору міни) громадяни України мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі договору міни, укладення якого здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України.

Відповідно до вимог п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

За правилами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилами ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Позивач ОСОБА_1 у поданому позові просив суд визнати недійсним договір міни та застосувати наслідки недійсності такого договору. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що вказаний договір міни був укладений його представником всупереч інтересам довірителя, із застосуванням обману та зловмисної домовленості представника з іншою стороною.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що наведені ОСОБА_1 обґрунтування не можуть бути підставою для визнання договору міни недійсним з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з положеннями п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що при укладенні договору міни між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_1, мав місце обман ОСОБА_1 Судом не виявлено обставин, щодо яких застосовано обман, а також обставин, які могли б перешкодити вчиненню правочину у разі незастосування обману однією зі сторін. Окрім того, позивач ОСОБА_1 не довів наявність умислу в діях сторін, істотність обставин, щодо яких його введено в обману, сам факт обману при укладенні оспорюваного договору.

За правилами ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

За правилами п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом не довів, що мала місце домовленість його представника ОСОБА_3 із другою стороною договору - ОСОБА_2, не надав доказів свідомого вчинення ОСОБА_3 правочину всупереч інтересам свого довірителя ОСОБА_1, а також факту, що укладення договору міни призвело до несприятливих наслідків для ОСОБА_1, про настання яких він не міг знати та свідомо не допускав можливості їх виникнення.

Окрім того, в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 наголошував, що ОСОБА_3 уклав договір міни від імені ОСОБА_1 із перевищенням повноважень, наданих йому за довіреністю, у зв'язку з чим договір міни має бути визнаний недійсним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Правила ч. 1 ст. 238 ЦК України надають представнику право вчиняти лише ті правочини, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Відповідно до вимог ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

За правилами ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування заявленої вимоги представник позивача ОСОБА_1 не надав суду довіреність, за якою ОСОБА_3 мав право вчиняти від імені ОСОБА_1 будь-які дії, а тому суд позбавлений можливості об'єктивно оцінити доводи представника позивача.

Також, суд звертає увагу, що оспорюваний догові міни був укладений 24 квітня 2013 року, і за його умовами він підлягає державній реєстрації. З дотриманням вимог закону державна реєстрація договору міни була проведена 25 квітня 2013 року, про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, тобто відбувся фактичний перехід прав власності на земельні ділянки за договором міни, що свідчить про схвалення довірителем ОСОБА_1 правочину, вчиненого ОСОБА_3 від його імені, та прийняття вказаного договору до виконання.

Відповідно до абз. «б» п. 15 Перехідних положень ЗК України (в редакції станом на день укладення договору міни), на який посилається позивач ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2016 року, не допускається: купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам. Угоди, укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Посилаючись на зазначену вимогу закону, ОСОБА_1 зазначав, що земельна ділянка, відчужена за договором міни, надана йому за рахунок виділення на місцевості земельної частки (паю), однак доказів в обгрунтування своєї вимоги та посилань суду не надав. З наданих позивачем матеріалів судом лише встановлено, що відчужувана земельна ділянка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту, виданого на підставі розпорядження Києво-Святошинської РДА.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Вимогами ч. 2, ч. 4 ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим кодексом.

Згідно з положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 60 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

За вимогами ст.ст. 57-59 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, з наданих матеріалів справи суду не вдалося встановити наявність обставин, за яких укладений 24 квітня 2013 року договір міни має бути визнаний недійсним, та застосовано наслідки його недійсності. Чинним законодавством України передбачені чіткі підстави для визнання правочинів недійсними, і позивачем ОСОБА_1 та його представником не доведено існування хоча б однієї підстави для визнання недійсним договору міни.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору міни та застосування наслідків його недійсності у зв'язку з його необґрунтованістю.

Керуючись п.п. 7, 20, 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п. «а» ч. 1 ст. 81, ст.ст. 131, 132 Земельного кодексу України, п. 1 ч. 2 ст. 11, ст.ст. 203, 215, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 230, ч. 1 ст. 232, ч. 1 ст. 237, ч. 1 ст. 238, ст.ст. 239, 241, ч.ч. 1-3 ст. 715 Цивільного кодексу України, ч.ч. 2, 3, 4 ст. 10, ст.ст. 57-59, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 60, 213, 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору міни та зобов'язання повернути земельні ділянки, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду або шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення в разі відсутності в судовому засіданні осіб, які брали участь у справі, під час проголошення судового рішення.

Суддя Волчко А.Я.