ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2015 року Справа № 30/402 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е., суддів :Чернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: позивача -Глобенко Л.В., відповідача-1 відповідача-2 відповідача-3 відповідача-4 третіх осіб прокуратури -не з'явились, -не з'явились, -ОСОБА_5, -ОСОБА_6, -ОСОБА_7, -ОСОБА_8, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора м.Києва на рішення та постанову господарського суду м.Києва від 10.11.2014 Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 у справі№30/402 за позовомзаступника прокурора м.Києва в інтересах держави в особі територіальної громади м.Києва в особі Київської міської ради до 1.Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м.Києві ради, 2.Шевченківської районної у м.Києві ради, 3.ОСОБА_5., 4.ОСОБА_11 (треті особи - КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", Науково-дослідний центр судової експертизи з питань інтелектуальної власності, Товарна біржа "Перша універсальна біржа "Україна") провизнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.10.2010, визнання права власності на нежиле приміщення та зобов'язання ОСОБА_11 повернути майно у комунальну власність ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м.Києва від 28.01.2013 (судді: Ониськів О.М., Васильченко Т.В., Жагорнікова Т.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 (судді: Смірнова Л.Г., Гончаров С.А., Чорна Л.В.) та постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2013 (судді: Запорощенко М.Д., Акулова Н.В., Владимиренко С.В.), позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.
Рішенням господарського суду м.Києва від 10.11.2014 (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 (судді: Федорчук Р.В., Лобань О.І., Майданевич А.Г.), заяву ОСОБА_5 від 06.10.2014 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду м.Києва від 28.01.2013 у даній справі задоволено шляхом скасування вказаного рішення та припинення провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з непідвідомчістю господарському суду спору за участю фізичних осіб (відповідача-3 та відповідача-4), які не є підприємцями.
Заступник прокурора м.Києва в поданій касаційній скарзі просить рішення від 10.11.2014 та постанову від 12.01.2015 скасувати, відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_5 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду м.Києва від 28.01.2013, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме ст.ст.12,43,80,112,113 ГПК України. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що про факт перебування ОСОБА_12 у шлюбі з ОСОБА_13 на момент придбання спірного нерухомого майна, а, отже, і про обставини щодо спільної сумісної власності подружжя на спірну нерухомість, ОСОБА_5 могло бути відомо та достеменно було відомо ще з моменту підписання ним та ОСОБА_12 договору купівлі-продажу від 22.06.2012, згідно п.3.1 якого ОСОБА_13 (дружина) надала ОСОБА_12 (чоловіку) згоду на придбання нежилих приміщень на АДРЕСА_1 що свідчить про пропуск місячного процесуального строку на звернення із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Крім того, на думку прокуратури, місцевий господарський суд безпідставно припинив провадження у справі, не врахувавши того, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 20.10.2010 укладено між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м.Києві ради та ОСОБА_5 за наслідками аукціону, проведеного в процедурі приватизації, а тому цей спір підлягає вирішенню у господарських судах України.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників позивача, відповідача-3, відповідача-4, прокуратури та третьої особи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на розгляд господарського суду м.Києва зі стадії прийняття до провадження заяви ОСОБА_5 від 06.10.2014 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду м.Києва від 28.01.2013 з наступних підстав.
Залишаючи без змін рішення від 10.11.2014 апеляційний суд виходив з того, що:
Заява відповідача-3 про перегляд рішення господарського суду м.Києва від 28.01.2013 в порядку, передбаченому ст.112 ГПК України, мотивована тим, що нововиявленою обставиною є факт перебування спірного майна на час розгляду справи №30/402 у спільній сумісній власності подружжя (ОСОБА_11 та ОСОБА_13.), про що відповідач-3 не міг знати, оскільки питання про наявність інших власників спірного майна та сімейний стан ОСОБА_11 судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій не з'ясовувалися. У зв'язку з наведеним, відповідач-3 вважає, що виявлення співвласника спірного майна (ОСОБА_13.) тягне за собою його залучення до участі у справі №30/402 як іншого відповідача з тієї підстави, що рішення у даній справі може вплинути на права ОСОБА_13 щодо майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя.
Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (п.1 ч.2 ст.112 ГПК).
Судом першої інстанції в рішенні від 10.11.2014 вірно встановлено, що ОСОБА_11 та ОСОБА_13 є подружжям, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 08.10.2011 серія НОМЕР_1 (а.с.23 том 6). Доказів припинення шлюбу матеріали справи не містять.
Як вбачається з наявних у справі доказів, ОСОБА_11 придбав спірне майно у ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 22.06.2012. Також у рішенні від 28.01.2013 судом встановлено, що ОСОБА_11 є добросовісним набувачем.
Згідно з ч.3 ст.368 ЦК України та ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції в своєму рішенні від 10.11.2014 дійшов вірного висновку, що станом на момент ухвалення судом рішення від 28.01.2013 у справі №30/402 ОСОБА_13, як фізична особа (дружина ОСОБА_11.), в силу приписів ст.368 ЦК України та ст.60 Сімейного кодексу України з 22 червня 2012 року набула право спільної сумісної власності на спірне майно на підставі закону.
Таким чином, ОСОБА_13, як фізична особа, є співвласницею спірного майна, і таке право набуте нею не як учасником приватизації, а на підставі названих положень законодавства.
Апеляційна інстанція вказала, що з тексту договору купівлі-продажу від 22.06.2012 (а.с.60-61 том 3) не вбачається та матеріали даної справи не містять інформації щодо наявності правочину, який би змінював передбачений законом режим спільної сумісної власності подружжя, зокрема, припиняв би право власності ОСОБА_13 на спірне майно.
Суд також відзначив, що в своєму клопотанні про залучення іншого відповідача (ОСОБА_11) прокурор не вказував інших власників спірного майна.
З огляду на викладене, апеляційний суд зазначив, що співвласник спірного майна ОСОБА_13 повинна була бути залучена до участі у справі як співвідповідач, оскільки у спірних правовідносинах вона виступає як зобов'язана особа.
Однак, при цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції в рішенні від 10.11.2014, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій, приймаючи рішення у даній справі, питання про наявність інших співвласників спірного майна та сімейний стан ОСОБА_11 не досліджували, а тому той факт, що спірне майно на час розгляду справи судом перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_11 та ОСОБА_13, не міг бути відомий заявнику (ОСОБА_5.).
Отже, існування вищезазначеної обставини є істотною для прийняття рішення у справі №30/402, а тому рішення господарського суду м.Києва від 28.01.2013 у справі №30/402 підлягає перегляду в порядку п.1 ч.2 ст.112 ГПК України.
Відповідно до ч.8 ст.114 ГПК України у разі скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими цим Кодексом.
Також судом першої інстанції враховано роз'яснення Пленуму Вищого господарського суду України, викладені в п.1.6 постанови "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18, про те, що згідно зі ст.21 ГПК України сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст.1 цього Кодексу. Це правило встановлено лише для сторін в судовому процесі і не стосується третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Пунктом 1 ч.1 ст.80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Отже, враховуючи вищенаведене, апеляційна інстанція зазначила, що судом першої інстанції правомірно припинено провадження у справі №30/402 в порядку, визначеному п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки позовні вимоги заявлені прокурором до фізичних осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_11, які, у свою чергу, не є підприємцями.
Однак, колегія не може погодитися з передчасними висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Приписами ч.2 ст.1 та п.1 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна , та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.
Як роз'яснено в п.п.3.1,3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації, а також спори зі справ, що виникають з корпоративних відносин. З огляду на приписи ч.2 ст.1 та ст.12 ГПК зазначені справи підвідомчі господарським судам і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності .
Отже, за змістом ч.2 ст.1 та п.1 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі усі спори щодо приватизації державного та комунального майна нежилого призначення навіть у випадку, коли покупцем такого майна є фізична особа (громадян України), яка не має статусу приватного підприємця (абзац 2 ч.1 ст.8 Закону України "Про приватизацію державного майна"), оскільки за своєю правовою природою приватизаційні правовідносини між продавцями та покупцями мають господарський характер. Це обумовлено тим, що в процесі приватизації на аукціоні, за конкурсом чи способом викупу, органом приватизації на користь фізичної особи відчужується майно нежилого призначення (нежилі приміщення, обладнання, цілісні майнові комплекси державних підприємств тощо), яке може використовуватися саме в господарській діяльності, але аж ніяк не для задоволення особистих чи житлових потреб фізичної особи (житловий будинок, квартира тощо).
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.112 та ч.1, п.1 ч.2 ст.113 ГПК України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Судове рішення господарського суду може бути переглянуто за нововиявленими обставинами за заявою сторони , прокурора, третіх осіб, поданою протягом одного місяця з дня встановлення обставин , що стали підставою для перегляду судового рішення. Строк для подання заяви про перегляд судових рішень господарського суду у зв'язку з нововиявленими обставинами обчислюється у випадку, встановленому п.1 ч.2 ст.112 цього Кодексу, - з дня встановлення обставин, що мають істотне значення для справи.
Як роз'яснено в п.п.2,3,5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №17 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами", до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте). Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи. Необхідно чітко розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту); так, не можуть вважатися такими обставинами подані учасником судового процесу листи, накладні, розрахунки, акти тощо, які за своєю правовою природою є саме новими доказами. Виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору або розгляду справи про банкрутство не можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення за правилами розділу XIII ГПК України. Також не можуть визнаватися нововиявленими обставини, на які посилався учасник судового процесу в своїх поясненнях в суді будь-якої з інстанцій, або які могли бути встановлені судом в разі виконання вимог процесуального закону, зокрема, ст.38 ГПК України.
Аналізуючи зміст заяви відповідача-3 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 28.01.2013, апеляційний суд зазначив, що невідомою заявнику нововиявленою обставиною є факт перебування спірного нерухомого майна на час розгляду справи судом у спільній сумісній власності подружжя (ОСОБА_11 та ОСОБА_13.), внаслідок чого співвласник спірного майна ОСОБА_13 повинна була бути залучена до участі у справі як співвідповідач, оскільки у спірних правовідносинах вона виступає як зобов'язана особа. Але, при цьому, провадження у справі №30/402 підлягає припиненню в порядку, визначеному п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки позовні вимоги заявлені прокурором до фізичних осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_11, які, у свою чергу, не є підприємцями.
Однак, судами не враховано те, що, по-перше, як порушення норм процесуального права щодо непідвідомчості господарським судам спору в частині витребування майна, набутого за цивільно-правовим договором, укладеним між громадянами, так і встановлення факту прийняття судами попередніх судових рішень з порушенням прав співвласника спірного майна, не залученого до участі у справі, самі по собі не можуть свідчити про існування нововиявлених обставин в розумінні ст.112 ГПК України. Адже, вказане порушення є підставою для звернення ОСОБА_13 з апеляційною чи касаційною скаргою в порядку ст.ст.91,107 ГПК України, а не для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. Тим більше, що в судах апеляційної та касаційної інстанцій ОСОБА_11 вже посилався на необхідність припинення провадження у справі з наведених підстав і такі посилання були відхилені судами при первісному розгляді справи. Наведене також вказує на подання ОСОБА_5 заяви в інтересах ОСОБА_13, що не узгоджується з приписами ст.1 ГПК України.
По-друге, не можна не погодитися з твердженням прокуратури про те, що договір купівлі-продажу від 22.06.2012 як доказ набуття ОСОБА_11 (добросовісним набувачем) спірного майна, вже досліджувався судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій при розгляді справи та йому надавалася належна правова оцінка. Відтак, заявник (відповідач-3) помилково ототожнює нововиявлену обставину з обставиною, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи.
По-третє, наявність сімейних відносин та обумовлене цим порушення права спільної сумісної власності одного з членів подружжя (ОСОБА_13.), яке (право) виникло за договором купівлі-продажу від 22.06.2012, не породжує існування нововиявлених обставин в розумінні ст.112 ГПК України, оскільки не змінює господарсько-правовий характер даного спору в частині позовних вимог до ОСОБА_5 Адже, як встановлено судами, ОСОБА_5 є покупцем комунального майна в процесі приватизації, тобто спір між ним та територіальною громадою м.Києва в особі Київради, який пов'язаний з визнанням недійсним договору купівлі-продажу від 20.10.2010, виник з приватизаційних правовідносин, що мають господарський характер. Таким чином, справа в цій частині позову підвідомча господарським судам. Відтак, місцевий господарський суд, приймаючи рішення від 10.11.2014, правильно не розмежував підвідомчість позовних вимог до відповідача-3 та до відповідача-4, внаслідок чого необґрунтовано припинив провадження у справі повністю, а апеляційний суд на вказані процесуальні порушення помилково уваги не звернув.
Крім того, колегія вважає, що за змістом ст.112 ГПК України однією з основних ознак нововиявлених обставин є їх істотність, яка полягає в тому, що ці обставини є тими фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, тобто їх своєчасне врахування судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте.
Проте, висновок суду апеляційної інстанції про те, що обставина перебування спірного нерухомого майна на час розгляду справи судом у спільній сумісній власності подружжя (ОСОБА_11 та ОСОБА_13.) є істотною для прийняття рішення у даній справи, суперечить приписам ст.112 ГПК України та фактичним обставинам справи, оскільки наведена ОСОБА_5 обставина жодним чином не спростовує факти порушень приватизаційного законодавства під час укладення договору купівлі-продажу від 20.10.2010, які були покладені в основу первісного рішення. Тобто відсутня така ознака як істотність нововиявленої обставини.
Наведене не виключає наявність достатніх підстав вважати, що фактичні обставини, на які послався відповідач-3, істотним чином не впливають на порушення процедури приватизації спірного майна, які були допущені при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу від 20.10.2010 за результатами аукціону, а, відтак, і не спростовують висновків місцевого господарського суду, покладених в основу рішення від 28.01.2013.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій безпідставно залишено поза увагою те, що днем встановлення нововиявлених обставин, про які йдеться в ст.112 ГПК України, слід вважати день, коли вони стали або повинні були стати відомими заявнику.
В свою чергу, відповідно до п.1 ч.6 ст.113 ГПК України заява про перегляд судового рішення господарського суду за нововиявленими обставинами до розгляду не приймається і повертається заявникові у разі її подання після закінчення встановленого строку без клопотання про його відновлення або відхилення такого клопотання господарським судом.
Колегія вважає, що суди передчасно прийняли до уваги доводи заявника про його обізнаність з сімейним станом ОСОБА_11 та перебуванням спірного майна у спільній сумісній власності подружжя (ОСОБА_11 та ОСОБА_13.) лише після ознайомлення з матеріалами справи у вересні 2014 року, оскільки носієм нововиявлених обставин передусім є підписаний ОСОБА_5 договір купівлі-продажу від 22.06.2012, зі змісту п.3.1 якого вбачається, що ОСОБА_11 на момент придбання спірного нерухомого майна перебуває у шлюбі з ОСОБА_13, яка надала свою згоду на придбання приміщень.
За таких обставин, касаційна інстанція погоджується з твердженням скаржника про те, що про факт перебування ОСОБА_12 у шлюбі з ОСОБА_13 на момент придбання спірного нерухомого майна, а, отже, і про обставини щодо спільної сумісної власності подружжя на спірну нерухомість, ОСОБА_5 могло бути відомо та достеменно було відомо ще з моменту підписання ним та ОСОБА_12 договору купівлі-продажу від 22.06.2012, що, в свою чергу, свідчить про пропуск місячного процесуального строку на звернення із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
Наведене не виключає наявність достатніх підстав вважати, що заява про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 28.01.2013 була подана ОСОБА_5 лише 08.10.2014р., тобто з більш як двохрічним пропуском встановленого місячного строку, внаслідок чого в порушення вимог ст.ст.53,113 ГПК України судом першої інстанції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відновлення пропущеного процесуального строку не розглядалося, а відповідне клопотання заявником не подавалося. Наведене вбачається зі змісту ухвали господарського суду м.Києва від 10.10.2014, якою прийнято до провадження заяву ОСОБА_5 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 28.01.2013 (а.с.1-2 том 6).
Наведені обставини переконливо свідчать про те, прийнявши до провадження заяву ОСОБА_5 від 06.10.2014 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду м.Києва від 28.01.2013 поза межами встановленого строку та передчасно розглянувши її по суті, місцевий господарський суд грубо порушив норми процесуального права (ст.53, ч.ч.1,2,6 ст.113 ГПК України), оскільки обставина подання заяви з пропуском місячного процесуального строку зобов'язує суд спочатку вирішити питання про поновлення цього строку шляхом надання ретельної правової оцінки відповідному клопотанню заявника на предмет поважності (неповажності) причин його пропуску, якщо таке клопотання подавалося, та в подальшому, за умов його задоволення, розглядати відповідну заяву по суті.
Як роз'яснено в п.8.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №17 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами", законом не передбачено здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у повному обсязі . Отже, господарський суд переглядає судове рішення за нововиявленими обставинами лише в тих межах, в яких ці обставини впливають на суть рішення.
Проте, апеляційним судом безпідставно не враховано те, що, здійснюючи перегляд первісного рішення за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції вийшов за вказані межі впливу нововиявлених обставин, зазначених заявником (порушення права спільної сумісної власності дружини відповідача-4 на спірне майно), переглянувши судове рішення в повному обсязі, наслідком чого стало помилкове припинення провадження у справі повністю, в тому числі в частині позовних вимог у спорі, що виник з приватизаційних правовідносин.
Як роз'яснено в п.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №17 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами", згідно з ч.2 ст.111 7 ГПК касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Ці обмеження поширюються і на права касаційної інстанції у перегляді рішення за нововиявленими обставинами.
Відповідно до ч.1 ст.111 10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Зважаючи на те, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, які не були усунуті апеляційним судом, призвели до прийняття неправильного судового рішення, колегія вбачає підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення від 10.11.2014 та постанови від 12.01.2015 і передачі справи на розгляд господарського суду м.Києва зі стадії прийняття до провадження заяви ОСОБА_5 від 06.10.2014 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 28.01.2013.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111 5 ,111 7 -111 12 ,112-114 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника прокурора м.Києва задовольнити частково.
Рішення господарського суду м.Києва від 10.11.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 у справі №30/402 скасувати з передачею справи на розгляд господарського суду м.Києва зі стадії прийняття до провадження заяви ОСОБА_5 від 06.10.2014 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду м.Києва від 28.01.2013.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 03.03.2015 |
Оприлюднено | 06.03.2015 |
Номер документу | 42980046 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Овечкін В.Е.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні