Рішення

від 02.02.2015 по справі 910/24351/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2015Справа №910/24351/14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гєотранс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авторитет 2010"

про стягнення грошових коштів

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача: Бобровська А.О. (за довіреністю від 01.01.2015);

від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні 02 лютого 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

05 листопада 2014 року до канцелярії Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Гєотранс" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 22.08.2014р. про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авторитет 2010" (відповідач) основний борг - 6 057,25 грн., 20% річних - 90,59 грн. та пеню - 392,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем не було належним чином виконано свої обов'язки щодо оплати товару за Договором № 217 поставки продукції від 04.11.2011 року

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2014 р. суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/24351/14. Розгляд справи призначено на 15.12.2014 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2014 року відкладено розгляд справи на 19.01.2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2015 року продовжено строк розгляду спору на 15 днів, відкладено розгляд справи на 02.02.2015 року.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

04.11.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гєотранс" (надалі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авторитет 2010" (далі - Покупець) (разом - сторони) укладено Договір № 217 поставки продукції (копія договору в справі, далі по тексту - Договір або Договір поставки), відповідно до п. 1.1. якого, Постачальник продає та поставляє, а Покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим договором, в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у додатках (специфікаціях) та/або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від Постачальника до Покупця та є невід'ємними частинами цього Договору.

Позивач стверджує, що Відповідачем не було належним чином виконано свої обов'язки щодо оплати товару за Договором № 217 поставки продукції від 04.11.2011 року, у зв'язку з чим у останнього виникло зобов'язання сплатити основний борг - 6 057,25 грн., 20% річних - 90,59 грн. та пеню - 392,68 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 04.11.2011 року між сторонами укладено Договір № 217 поставки продукції, відповідно до п. 1.1. якого, Постачальник продає та поставляє, а Покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим договором, в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у додатках (специфікаціях) та/або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від Постачальника до Покупця та є невід'ємними частинами цього Договору.

Згідно з п. 1.3. Договору, право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Пунктом 2.1. Договору, найменування та кількість товару зазначається в додатках або накладних, які є невід'ємними частинами Договору.

Ціна на товар встановлюється на підставі прайс-листів (специфікацій) Постачальника, що є додатками до цього Договору. Оплата здійснюється в національній валюті України (п. 3.1. Договору).

Як встановлено судом, свої обов'язки з поставки товару за Договором позивач виконав належним чином, що підтверджується товарною накладною № ГСЧ-011869 від 07 серпня 2013 року на суму 738,46 грн., товарною накладною № ГСЧ-011985 від 08 серпня 2013 року на суму 1 171,33 грн., товарною накладною № ГСЧ-019551 від 20 листопада 2013 року на суму 79,20 грн., товарною накладною № ГСЧ-019553 від 20 листопада 2013 року на суму 489,88 грн., товарною накладною № ГСЧ-019554 від 20 листопада 2013 року на суму 1 647,24 грн., товарною накладною № ГСЧ-019649 від 21 листопада 2013 року на суму 1 369,98 грн., товарною накладною № ГСЧ-019761 від 22 листопада 2013 року на суму 511,44 грн., на загальну суму 6 007,53 грн. (копії накладних долучені до матеріалів справи).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до п. 3.3. Договору, Покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого Постачальником товару, протягом (але не пізніше) 21 календарного дня з моменту передачі такої партії товару.

Отже, зобов'язання зі сплати вартості поставленого товару настало за всіма за товарними накладними.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що доказів оплати товару за товарними накладними, станом на день розгляду справи ТОВ "Авторитет 2010" не надано, обґрунтованими є позовні вимоги ТОВ "Гєотранс" про стягнення з відповідача заборгованості за Договором поставки продукції від 04.11.2011 року в розмірі 6 007,53 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Згідно з п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З оглядну на встановлення прострочення виконання відповідачем обов'язку з оплати за надані позивачем послуги, позивач має право на нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Однак, суд приходить до висновку, що з нарахування інфляційних втрат позивача не вбачається їх період, у зв'язку з чим суд не може здійснити власний розрахунок, оскільки не може встановлювати замість сторін періоди нарахування штрафних санкцій чи інших нарахувань. З огляду на це, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат є такими, що не підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок 20% річних, які підлягають стягненню з відповідача за неналежне виконання грошового зобов'язання, суд приходить до висновку про його арифметичну невірність. За розрахунком суду, за прострочення виконання вказаного грошового зобов'язання за Договором № 217 поставки продукції від 04.11.2011 року, з відповідача підлягає до стягнення 52,46 грн. 20% річних.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно вимог статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені, яка підлягає стягненню з відповідача, суд приходить до висновку про його арифметичну невірність. За розрахунком суду, за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором № 217 поставки продукції від 04.11.2011 року з відповідача підлягає стягненню 236 грн. пені.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення з Відповідача 6 007,53 грн. грн. - основного боргу, 52,46 грн. - 3% річних та 236 грн. - пені.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1 758,67 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОРИТЕТ-2010» (ідентифікаційний код 36884645, адреса: 03191, м. Київ, вулиця Якубовського маршала, будинок 2), з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЄОТРАНС» (ідентифікаційний код 37817351, адреса: 01054, м. Київ, вулиця Гоголівська, будинок 8), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: 6 007,53 грн. грн. (шість тисяч сім гривень 53 копійки) - основного боргу, 52,46 грн. (п'ятдесят дві гривні 46 копійок) - 20% річних, 236 грн. (двісті тридцять шість гривень) - пені та 1 758,67 грн. (одна тисяча сімсот п'ятдесят вісім гривень 67 копійок). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Копію даного рішення направити відповідачу по справі № 910/24351/14.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 03.03.2015р.

Суддя Ю.В. Цюкало