Постанова

від 04.03.2015 по справі 922/3838/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2015 р. Справа № 922/3838/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивач - Кукаркін О.О.;

відповідач - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 4239Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 10 листопада 2014 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукт України", м. Донецьк

до Товариства з додатковою відповідальністю "Мілланд", м. Харків

про стягнення 288740,45 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 10 листопада 2014 року (суддя Шарко Л.В.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілланд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукт України" основний борг у сумі 288740,45 грн. та 5774,81 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 10 листопада 2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Через канцелярію суду позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, в якій зазначив, що, на його думку, апеляційна скарга є необґрунтованою, а рішення суду - таким, що не підлягає скасуванню.

Відповідач, будучи належним чином ухвалою суду повідомлений про дату і місце судового розгляду, своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу не скористався, у судове засідання не з'явився, повноважного представника до суду не направив.

Враховуючи те, що явка відповідача не була визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши у судовому засіданні пояснення позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом під час прийняття рішення, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Продукт України" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілланд" (відповідач) 07.05.2013 року було укладено договір поставки № 07/05-2013 (далі - Договір).

Згідно умов Договору позивач поставляє, а відповідач купує товар під торгівельними марками, права на які належать позивачу, для продажу у закріпленому позивачем регіоні: м. Харків та Харківська область, на умовах та в порядку, встановленому даним Договором.

Відповідно до п. 4.3 Договору відповідач здійснює повну оплату товару у день його поставки. Днем поставки товару вважається день, вказаний у видатковій накладній на товар. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.

На виконання умов зазначеного Договору позивачем було поставлено товар на загальну суму 1438440,45 грн., що підтверджується накладними, що наявні в матеріалах справи. Надані накладні підписані обома сторонами та скріплені печатками.

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач, в порушення п.4.3. Договору, свої зобов'язання належним чином не виконав, а саме не провів повної оплати товару в строки передбачені договором, а здійснив лише часткове погашення - в сумі 1149700,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку (наявні у матеріалах справи), у зв`язку із чим у відповідача утворився борг перед позивачем в сумі 288740,45 грн., що стало причиною для звернення останнього до суду.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з

підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами статей 638, 639 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 193 Господарського кодексу України, що кореспондується із статтею 526 Цивільного кодексу України, передбачає, що суб'єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджений той факт, що позивача відвантажив товару згідно вищеперелічених накладних, а відповідач не довів факту повного розрахунку з позивачем за отриманий товар за цими накладними, колегія суддів вважає, що висновки, яких дійшов місцевий господарський суд у рішенні щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі правомірними і доведеними матеріалами справи, тому підстави для його скасування та задоволення скарги відповідача відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10 листопада 2014 року у справі №922/3838/14 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 06.03.2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.